1557
Колекціонери з дозволу
Новий законопроект Банкової загрожує створити труднощі для колекціонерів: їм потрібно отримувати дозвіл на колекціонування, платити податки, а забрати в них цінності можна буде через суд.
Про те, що з охороною історико-культурних цінностей в Україні справа йде не так і благополучно, не говорить тільки ледачий. Цю сферу раз у раз стрясають скандали, пов'язані з тіньовим обігом культурних цінностей, крадіжками, виробами і незаконним вивезенням цінних раритетів. Не будь у цій сфері хаосу, безвідповідальності й безладу, не трапився б і непривабливий міжнародний конфлікт навколо пам'яток трипільської культури з колекції "Платар". Поки Ганна Герман засмучується з приводу неправомірного вивезення унікальних експонатів за кордон, а представники "Платару" і приймаюча американська сторона доводять протилежне - в надрах Адміністрації президента дозрів законопроект, який ще більше заплутає і без того непросту ситуацію з охороною культурної спадщини.
Зараз вже важко сказати, чи то історія з "Платаром" дала цьому поштовх, чи то "Платар" був обраний показовою ілюстрації, чи то це простий збіг, але в Адміністрації президента вирішили всерйоз зайнятися охороною культурної спадщини, результатом чого стала поява на світ нового проекту закону "Про національну культурну спадщину". Треба думати, його творці виходили з найкращих міркувань. В усякому разі, в преамбулі документа вони досить пишномовно записали бажання "захищати традиційний характер середовища існування в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь".
Також у законопроекті є згадка про те, що "охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування". Але залишається відкритим питання, наскільки це вдалося творцям законопроекту? Так, новий закон витриманий в дусі останніх законодавчих ініціатив Банкової, в яких підвищується дозвільна, контролююча і розподільна роль держави. Але спроби регулювати такий складний процес, як колекціонування (а фактично чимала частина законопроекту відведена саме йому) культурних раритетів, може мати наслідки, абсолютно протилежні заявленим. Наприклад, держава бере на себе право дозволяти або забороняти колекційну діяльність, в першу чергу в колекціонуванні предметів археології.
Вона також досить категорично заявляє про своє право в деяких випадках конфісковувати об'єкти колекціонування. Проект більше схожий на ультиматум, і зовсім не зрозуміло, чому його творці вважають, що колекціонери будуть грати за зовсім невигідними для них правилами, а не підуть у тінь?
Залишимо осторонь такі риторичні питання, як здатність держави довести археологічну природу артефактів, як понятійна нетотожність "предмета старовини" та "археологічного предмета", як захист прав добросовісних набувачів колекційних предметів тощо. Поставте себе на місце колекціонера, який придбав якісь предмети, що мають культурну цінність, який раптом дізнається, що за новим законом він повинен оформити дозвіл на володіння цими предметами в найближчому органі з охорони культурної спадщини? Причому перед цим він мусить (згідно зі статтею 58 законопроекту) здати ці предмети для державної реєстрації та грошової оцінки, в іншому випадку не заявлені до реєстрації предмети будуть вважатися незаконно придбаними і вилучатися згідно з рішенням суду. Не більше і не менше.
Залишається тільки уявити, з якими складнощами зіткнуться колекціонери, які захочуть виставити свої збори в іноземних музеях і скільки тонн бюрократичної макулатури їм потрібно буде для цього узгодити, зібрати і підписати. До чого все це призведе? Наскільки ми можемо судити з українських реалій, до появи бюрократичних структур, що відають усілякими дозволами на створення колекцій, а також на право мати в їх складі ті чи інші предмети. Саме так: що можна зберігати в колекціях згідно з тією ж статтею 58 законопроекту, також буде визначається органами охорони культурної спадщини (!). Тож ніхто не застрахований від виникнення таких ситуацій, коли дозволу на вашу колекцію (хоча б вона перебувала у вашій власності вже двадцять років) можуть і не дати.
Перший прогноз дії такої системи - буде розроблена така система реєстрації з різними довідками, актами і тому подібними паперами, яку практично неможливо реалізувати. Зате з часом поряд з нашими бюрократами з'являться фірми-прилипали, які будуть давати всі дозволи за певну плату. З появою ж посередницьких фірм, будь-яку ідею в нашій країні можна вважати благополучно похованою, оскільки з часом вони входять у смак, торгуючи дозволами направо і наліво. Таким чином, як це часто буває в Україні, ситуація з обліком та охороною культурних цінностей залишається в тому ж обтяжуючому стані, як і була до цього.
До речі, про податки. Як ми пам'ятаємо, тепер кожен колекціонер повинен буде протягом місяця після прийняття закону не лише отримати дозвіл на володіння предметами археології, але і зробити грошову оцінку своєї колекції. І ось чому це треба: тепер колекціонування обкладається податками! У законі "Про національну культурну спадщину" цілий розділ з п'яти статей присвячено питанням оподаткування археологічних колекцій. Їм вводиться ставка податку на володіння і користування археологічними предметами в розмірі 0,1 відсотка від їх грошової оцінки. Правда, було б більш логічно, якби держава, яка сама не в змозі захищати державні колекційні зібрання, навпаки, стимулювала б приватних колекціонерів шляхом "вирахувань з оподаткування"... Але логіки тут шукати марно, зате ще одна стаття, 75-а, знову-таки загрожує за несплату цього податку анулювати дозвіл на володіння і користування археологічними предметами та колекціями та їх вилучення.
Не беремося оцінювати економічну адекватність подібної пропозиції, відзначимо лише той факт, що ті деякі колекціонери, які захочуть грати в цю гру з державою, опиняться перед дилемою: занижувати вартість своїх експонатів з метою оптимізації податкових виплат і як наслідок, занижувати вартість і рівень колекцій в цілому, або ж платити високі податки за володіння колекціями, які вони не зможуть самостійно розвивати, формувати і виставляти.
Ні, швидше за все співробітники Адміністрації президента, які розробляли цей законопроект, не хотіли нікому зла. Можливо, вони вважають колекції "предметами розкоші", про підвищення податків на які останнім часом не говорив тільки ледачий. Ідея збирати податки на рівному місці могла здатися привабливою. Прикро тільки, що в новоявленому законопроекті немає духу партнерства між державою і колекціонерами, зате присутня відверта панщина і диктат. Створюється враження, що замість боротьби з тіньовим обігом антикваріату і замість протидії "чорним археологам", вийшов законопроект, який обмежує права легальних колекціонерів, робить їх "відщепенцями" і заганяє в тінь.
Як би там не було, залишається ще надія на те, що президент все-таки перегляне найбільш неоднозначні формулювання законопроекту до його внесення до парламенту. До підготовки законопроекту, як мінімум, необхідно залучити тих людей, які мають безпосередній стосунок до колекціонування, а як максимум, залучити грамотних експертів з країн, в яких ефективно захищають власну культурну спадщину.
Чесно кажучи, важко знайти якийсь сенс у радикальному закручуванні гайок на користь держави, у столиці якої вже шостий рік не можуть знайти місця для виселеного з приміщення "Музею історії Києва".
Павло Донськой
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
