5218
Вдарений струмом
Наказ про закриття профільного виробництва на Запорізькому алюмінієвому комбінаті вже підписаний. Протягом квітня-травня все ще діючі електролізери будуть законсервовані, а випуск первинного алюмінію припиниться. Власник комбінату - холдинг "Русал" Олега Дерипаски - заявляє, що підприємство більше не може витримувати дуже високі тарифи на електроенергію в Україні. Хоча рахунки за електрику - далеко не єдина проблема Русала в Запоріжжі, повідомляє Мінпром.
Навіть важко сказати, чого в діях Русала більше: спроби шантажувати українську владу або просто байдужості. Адже ЗАлК сьогодні і так вже швидше мертвий, ніж живий. За три останні роки з експлуатації виведено 75% всіх електролізерів на комбінаті, закрите глиноземне виробництво і звільнено близько 2 тис. робітників. За цей же період комбінат накопичив більше 1 млрд грн. збитків (з них - 274 млн грн. за минулий рік). Обсяги випуску алюмінію при цьому скоротилися з 112 до 25 тис. тонн на рік. Іншими словами, ЗАлК перетворився для Русала на валізу без ручки. Нести її обтяжливо, продати в такому вигляді - складно, але якщо повністю закрити комбінат, то його можуть просто відібрати. Адже якщо Дерипаска дорікає українському уряду драконівськими тарифами, то він зі свого боку ставить йому в провину невиконання інвестзобов'язань.
На ґрунті цих взаємних претензій може народитися як компроміс, так і повний розрив. Аргументи ЗАлКу в цілому не позбавлені логіки. Оскільки в основі виробництва алюмінію лежить процес електролізу, то більшість виробників цього металу в світі безпосередньо домовляються з енергетичними компаніями про спеціальні тарифи на електроенергію. В Україні ж домовлятися необхідно з урядом. Тому що навіть якщо ЗАлК стояв би під стіною Запорізької АЕС, він все одно не міг би купувати в неї електрику, а тільки через енергоринок. В результаті в 2010 році ціна кВт·год для ЗАлКу складала приблизно 8,7 американських центів, а для його зарубіжних конкурентів - в середньому 4-5 центів, а то й менше. Не дивно, що собівартість українського алюмінію вища, ніж його ціна на Лондонській біржі металів. Проте встановити спеціальний пільговий тариф для комбінату Дерипаски уряд країни відмовляється. Принаймні, доти, доки він не поверне Укрексімбанку 76 млн дол, залучених ще в 1990 роках минулого століття під державні гарантії.
Озвучена цифра - це фактично та ціна, яку Русалу необхідно заплатити за порятунок Запорізького алюмінієвого. Але російський холдинг вважає, що претензії не за адресою. Мовляв, кредити привертав не він, закупленого на позикові кошти обладнання на комбінаті немає, а кредитний договір розірвано в судовому порядку з ініціативи ЗАлКу ще п'ять років тому. Формально Русал правий. Адже закуплена в рамках кредиту в італійської компанії Fata фольгопрокатний лінія перебуває на балансі не ЗАлКу, а спеціально створеного держпідприємства "Запорізький фольгопрокатний завод" (до речі, він так і не запущений). Приватизаційний договір з Фондом держмайна України підписував знову ж таки не Русал, а зовсім інша російська компанія - Автоваз-Інвест. Структури Дерипаски викупили в неї Запорізький алюмінієвий тільки в 2006 році.
До операції вони, правда, підтверджували наступність всіх приватизаційних зобов'язань Автоваз-Інвесту, але одразу ж після оформлення покупки відправилися до суду розривати договір про повернення Укрексімбанку грошей з фольгопрокатного кредиту. Київський господарський суд позов Русала тоді підтримав. Але минулого року Генпрокуратура України підняла цю справу і зажадала повернути 68% акцій ЗАлКу у держвласність. На її думку, борг за кредитом повинен повертати власник комбінату, хто б ним не був на даний момент. Відмова визнавати за собою цю заборгованість є підставою для позбавлення Русала прав власності на цей колишній держпакет комбінату.
Крім того, за власниками ЗАлКу значиться ще один гріх - модернізація підприємства при Дерипасці практично не проводилася. Таку претензію важче підшити до юридичного позову. Але в дискусії з власниками комбінату вона спливає постійно. Зараз на частку електроенергії в собівартості запорізького алюмінію припадає приблизно 48%. В сучасних зарубіжних виробництв цей показник становить приблизно 30%.
Якби в оновлення електролізних потужностей були вкладені обіцяні ще Автоваз-Інвестом 200 млн дол, питання про пільгові енерготарифи, можливо, взагалі не стояло б перед комбінатом, або стояло б не так гостро. Тут напрошуються аналогії з поведінкою іншої російської компанії в Україні - ТНК-ВР. Та свого часу теж не встигла провести докорінну модернізацію Лисичанського нафтопереробного заводу і тепер, програючи іноземним конкурентам, періодично загрожує українському уряду зупинити свій НПЗ, якщо не отримає економічних пільг.
Проте різниця між Русалом і ТНК в тому, що друга щиро зацікавлена в присутності на українському ринку, тоді коли перша - взагалі-то не дуже. Русал будує два нових алюмінієвих комбінати в Росії та власну ГЕС для забезпечення їх електрикою, плануючи запустити все це в експлуатацію вже в 2012 році. В тіні новачків старенький ЗАлК і так би остаточно загубився. Адже навіть зараз запорізький внесок у загальний алюмінієвий кошик Русала (холдинг випускає близько 4 млн тонн алюмінію на рік) становить менше 1%. Тому росіяни не бачать економічного сенсу розвивати український проект. Але й віддавати комбінат за "просто так" кому-небудь, в тому числі й державі, вони не мають ні найменшого бажання. Це класична позиція собаки на сіні.
Торішні наїзди Генпрокуратури і ФДМУ на ЗАлК - своєрідні спроби сполохати собаку. Але ці атаки юристи підприємства поки відбили. Зате тепер до процесу підключилася податкова. Вона відмовляє комбінату у відшкодуванні ПДВ на 238 млн грн. і вимагає відкрити справу проти гендиректора ЗАлКу, звинувачуючи його у завищенні сум податку, висунутих до відшкодування. Ще 27 млн грн. штрафів алюмінників нарахували за промислові викиди. Можна припустити, що подібного пресингу комбінат тепер буде зазнавати постійно. Таким чином, українські чиновники ведуть проти його російських господарів кампанію з примусу до миру.
Причому найбільше в цьому зацікавлена влада самого Запоріжжя. Адже в разі закриття ЗАлКу регіоні з'явиться більше 1 тис. нових безробітних, а Запоріжжяобленерго втратить одного з найбільших клієнтів (інша справа, що його платоспроможність сьогодні не на висоті). Варіанти перепрофілювання підприємства під виробництво на ньому напівфабрикату з алюмінієвих чушок або кремнію для місцевого заводу напівпровідників - це, звичайно, краще, ніж нічого, але набагато нижче за потенціал комбінату. Приблизно те ж, як на танковому заводі виробляти ґудзики.
Якби за Русалом не тягнувся такий конфліктний шлейф і був хоча б мінімум зацікавленості в роботі комбінату, питання з диференційованим тарифом на електроенергію могло б вирішитись прийнятним чином. Таких прецедентів у світі достатньо. Та й в Україні вони були. Зокрема, до 2005 році ЗАлК платив за світло ціну, прив'язану до цін на алюміній на Лондонській біржі металів. Сьогодні, коли алюміній коштує досить дорого, енергетики не так вже й багато втратили б на знижки. Були спроби впровадити у вітчизняну практику й інший механізм: укладення великими споживачами електроенергії ф'ючерсних контрактів з Енергоатомом за пільговими тарифами. Але й він довго не проіснував. Оживити ці схеми можна, але навряд чи в умовах конфронтації.
Подальший розвиток ситуації навколо Запорізького алюмінієвого комбінату побічно може відбитися ще на двох гігантах української кольорової металургії - Миколаївському глиноземному заводі та Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. МГЗ - це ще один український актив Русала. І якщо офіційному Києву захочеться по-справжньому приструнити О.Дерипаску, він може направити свій суворий погляд на Миколаїв. Приводів для причіпок вистачає.
Це і лютнево-березневі викиди червоного шламу на МГЗ, і дискримінаційний викуп акцій в міноритаріїв заводу, який мав місце в 2004 році. А ось миколаївське підприємство для Русала, на відміну від запорізького, життєво важливе. Без нього рветься весь ланцюжок алюмінієвого бізнесу. В 2010 році МГЗ зробив рекордну кількість продукції - понад 1,5 млн тонн. Левова частка її пішла до Росії. Тому найбільший страх О.Дерипаски в Україні зводиться до того, що якийсь із списів, що ламаються за ЗАлК, зрикошетив у бік Миколаївського глиноземного.
Ще одним небайдужим спостерігачем за перебігом подій на Запорізькому алюмінієвому комбінаті є Дмитро Фірташ, який нещодавно взяв під свою поки що неформальну опіку титанове виробництво в Запоріжжі. ЗТМК, як і ЗАлК, кровно зацікавлений в більш щадному тариф на електроенергію. Але й у нього є свої фінансові "висульки" перед державою, про що нещодавно відрапортувало обласне контрольно-ревізійне управління.
Тому Фірташу бажано, щоб Русал все-таки розійшовся з енергетиками і урядом світом. Тоді й титановий холдинг, який зводиться ним, за аналогією, міг би розраховувати на дешеву електрику. До того ж у Д. Фірташа досить конструктивні відносини з нинішнім керівництвом Міненерговугілля, тому є ймовірність, що останнє все-таки подасть свій голос на захист особливих енерготарифів для кольорової металургії.
Олег Дорожовець
За матеріалами: МінПром
Поділитися новиною
