Чи є у влади тарифний план?

Порцію одних із найбільш неприємних сюрпризів у 2011 році українцям регулярно приносять і будуть приносити комунальні "платіжки". Ціни ростуть, народ ремствує, а влада, схоже, перебуває в болісному пошуку: як би компенсувати цілком ймовірні рейтингові втрати?

Дорогою ціною

Проблеми вітчизняного житлово-комунального господарства стабільно належать до завжди актуальних і завжди важких для вирішення. Проблеми з оплатою послуг населенням, ще більші проблеми - з компенсацією тарифної різниці між "Скільки треба" і "Скільки владі не страшно брати з народу"... Знос інфраструктури, який призводить до збільшення витрат... Низька енергоефективність, яка, знову ж таки, призводить до збільшення витрат... не очевидне ціноутворення, через яке падає платіжний ентузіазм населення ... З року в рік українська влада ходить по колу, періодично намагаючись вирватися за його межі. Кожен новий уряд обіцяє і ЖКГ реформувати, і народ не образити. І нині владний табір не виняток.

Поки обіцяні Віктором Януковичем та Миколою Азаровим перетворення залишаються перспективою не надто певного майбутнього, як мінімум, з одним питанням влада намагається так-сяк справлятися. В Україні неухильно зростають комунальні тарифи - на думку фахівців, в 2011 році на країну чекає найбільш вражаючий ціновий ривок за п'ять років. З початку року вже встигли подорожчати опалення та гаряча вода, холодна вода і електроенергія, а в багатьох населених пунктах - ще й квартплата.

Зупинка на досягнутому найближчим часом не запланована: вже з першого квітня для населення знову подорожчає електрика. Крім того - на квітень був попередньо запланований обіцяний МВФ перший етап підняття ціни на газ: для людей - на 20 відсотків, для підприємств теплокомуненерго - на 26. І газ, і світло протягом року продовжать дорожчати. Обіцяють в ряді регіонів і подальше зростання цін на інші комунальні послуги, тим більше - опалення і гаряча вода потрапляють до "групи ризику" автоматично - слідом за подорожчанням "блакитного палива".

"Тарифна" поведінка влади без особливих зусиль обґрунтовується за схемою "Не ми такі - життя таке". Кредитори наполягають, газ дорожчає (про "народно-комунальний" відтінок харківських угод вже не згадують), інфраструктура занепадає, а, значить, вимагає великих грошей на обслуговування... А народ не платить. Не те, щоб зовсім не платить - борги саме населення уяви не вражають, основні втрати припадають на іншу ланка - комунальні підприємства, але щось же з цим потрібно робити?..

Варіанти вирішення проблеми у владних ешелонах розглядають в асортименті. Від масштабних, але поки дещо невизначених - начебто обіцянки провести системну реформу житлово-комунального господарства. Через трохи більше конкретні - як, наприклад, ідеї про благо тендерних закупівель в галузі (при цьому наявність альтернативи нинішнім постачальникам-монополістам залишається під питанням) або реструктуризації боргів комунальних підприємств. До заходів, адресованих безпосередньому споживачу, - наміри ввести пеню за прострочені платежі (з січня цей механізм так і не запрацював) або, знову-таки, підвищити тарифи. Але економічні труднощі передбачувано заганяють керівництво країни в кут, де на нього чекає нова напасть - страх втратити рейтинги.

Влада на вигадки хитра?

Про те, що жваве підвищення комунальних тарифів може пройти по категорії однієї із найбільш непопулярних реформ, експерти неодноразово попереджали представників влади. І у верхах, вочевидь, масштаби сумних перспектив уявляють собі досить чітко. Як підтвердження тому за бажання можна сприймати ряд затіяних ініціатив та озвучених намірів.

Підвищення плати за "комуналку" в українських умовах часто виглядає як необхідна, а часом - і невідкладна - міра. Але для того, щоб народ поблажливо поставився до наполегливого ​​заглядання в свій гаманець, сильним країни цієї необхідно що-небудь своєму пориву протиставити. В умовах, коли соціологи регулярно фіксують зниження популярності влади, було б наївно насправді розраховувати на добру волю населення і його готовність потерпіти в ім'я світлого майбутнього. Каральні заходи, як, наприклад, повернення пені теж себе можуть не виправдати - і борги ризикують не зменшитися, а збільшитися, і люди навряд чи з радістю сприймуть такі заходи. Не дивно, що намагаючись вирішити відразу два завдання - підняти тарифи і не втратити рейтинги - влада використовує різні інструменти. А останнім часом серед інших методів можна виділити дві групи гасел для підбадьорювання - обіцянки справедливості і обіцянки допомоги.

Основною проблемою неготовності населення покірно реагувати на ті цифри, які вони щомісяця бачать у квитанціях, традиційно вважається недоведена обґрунтованість українських тарифів. Навіть якщо запропоновані цифри вірні, а комунальні підприємства - благодійники, яких мало, почути переконливі аргументи на користь позиції постачальника (якщо не вважати такими давно знайомі мантри про "Все одно буде нижче за собівартість) доводиться нечасто. "Ніякої об'єктивної повної інформації за чинним законодавством неможливо отримати, тому що вона, як правило, перебуває за відповідними грифами "ДСК" (гриф "Для службового користування" , - "Подробиці"), "комерційна таємниця". Вона дає можливість нашим монополістам - обленерго, облгазам максимально приховувати цю інформацію і виставляти нам вже готові рахунки", - пояснював екс-міністр ЖКГ Олексій Кучеренко.

У рамках кампанії "Ми не дамо наживатися на тарифах і паразитувати на державному та комунальному майні" (цитуючи першого віце-прем'єра і міністра економрозвитку Андрія Клюєва) Кабмін вже не раз обіцяв відстоювати справедливість і боротися з необґрунтованими тарифами в регіонах. Намір ввести кримінальну відповідальність за тарифи "зі стелі" 30 березня озвучив прем'єр. Борючись з недобросовісною владою на місцях, Центр може спробувати одним махом вбити декількох зайців: і справді десь посприяти зниженню тарифів; перекласти відповідальність за непопулярні в народі рішення на регіони, а заразом і - отримати додатковий важіль впливу на місцеву владу. Щоправда, у разі виконання однієї з президентських обіцянок, перекладати проблему на чужі плечі уряд зможе недовго.

Ще одним проявом тарифної справедливості у виконанні чинного керівництва держави може стати уніфікація тарифів. Як відомо, ідея про те, щоб НКРЕ регулювала всі тарифи по країні, прозвучала ще в 2010 році. Наполегливо висловився на підтримку "узагальнення" і президент - під час "Прямої розмови з країною". "Я вам давав завдання, будь ласка, ще раз повторюю, щоб найближчим часом ви запропонували систему, дорогі колеги, щоб ціноутворення в державі було єдиним, тобто, щоб тарифи в регіонах на воду, на газ, на житлово-комунальні послуги були однакові", - звернувся він до своїх соратників 25 лютого.

У Кабміні вважають, що нічого зовсім вже недосяжного у побажанні глави держави немає. "Не буде такого, що в рази є розбіжності сьогодні між областями, рівними за умовами. Але є кілька областей, які складно привести (до єдиного тарифу, - "Подробиці"), наприклад, місто Київ. Тому що абсолютно різні витрати на доставку тієї ж води", - розповідав на початку березня віце-прем'єр і міністр регіонбуду і ЖКГ Віктор Тихонов. В економістів такі ідеї викликають неоднозначну реакцію: намір уникнути значного дисбалансу звучить похвально, але абсолютно уніфікувати тарифи по всій країні - складно і непотрібно.

"З одного боку було б непогано, адже Україна не настільки велика країна, щоб умови життєдіяльності істотно відрізнялися. А, з іншого боку, ситуацію не потрібно спрощувати, тому що в різних областях різні витрати на виробництво одних і тих самих послуг. У різних краях тарифи повинні бути різними, і навряд чи є сенс проводити перехресне субсидування і взаємні компенсації для різних комунальних служб", - вважає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

Поки загальна тарифна справедливість тільки маячить на горизонті, іншим знаряддям влади залишається обіцянка народу всіляких благ в разі своєчасної оплати. Можна припустити, що стандартні обіцянки оформляти субсидії всім нужденним знаходять відповідь у серцях далеко не всіх виборців. До того ж, "знижки для малозабезпечених" не гарантують своєчасних виплат з боку тих верств населення, які вже не потрапляють до пільгових категорій, а в світлі наполегливих спроб все більше диференціювати тарифи в залежності від норм споживання - навпаки, можуть опинитися серед принципових неплатників.

У зв'язку з цим на Банковій, схоже, готові сприяти впровадженню передового досвіду - в керівництва країни викликав інтерес київський експеримент голови КМДА, який передбачає певне зниження тарифів самим совісним платникам. "Цей приклад викликав інтерес у президента, і він запропонував за результатами першого кварталу подати пропозицію з приводу проведення такого експерименту в місті Києві та його можливого подальшого розширення на території України", - ділився своїми успіхами Олександр Попов. Залишилося тільки довести, що столичний досвід був і справді вдалий: не тільки для комунальників, які фіксували переплати в перші місяці року, але і для киян...

У ситуації, що склалася українській владі важко позаздрити. Безболісно підвищити тарифи неможливо. Провести такі реформи, які змусили б народ повірити у те, що вони працюють на його благо, а не на тимчасову оптимізацію витрат, які осідають користю для оптимізаторів, або на таку ж тимчасову соціальну виплату дірявому бюджету - складно. Умовити майбутніх виборців затягувати пояси і обдурити їх очікування в світлі наближення парламентських виборів 2012 року - небезпечно. Спустити вирішення проблеми на гальмах - не варто: і зараз, коли МВФ не оцінить, і в подальшому, коли роки "гальм" нагадають про себе ще більшими інфраструктурними бідами. Для того щоб вибратися з неприємного становища керівництву країни потрібна не лише воля до перемоги, а й хоча б подоба системного бачення недалекого майбутнього галузі. Без плану, в якому враховується все, в такому випадку владі буде нелегко.

Ксенія Сокульська