2507
Хто контролює нафту в Іраку
— Енергетика
Вісім років тому - напередодні американського вторгнення в Ірак - гамбурзький тижневик Spiegel не сумнівався в істинних мотивах адміністрації США. Головна тема номера від 13 січня 2003 року була винесена на обкладинку, на яку помістили видозмінений прапор США і заголовок: "Кров заради нафти. Про що насправді йдеться в Іраку". Стаття закінчувалася цитатою колишнього держсекретаря США Генрі Кіссінджера: "Нафта дуже важлива, щоб залишати її арабам".
Про нафтові інтереси США і Заходу в арабському світі написано сотні статей і коментарів. Деякі теорії виглядають дуже переконливо. Наприклад, публікація Джима Холта в Le Monde Diplomatique.
Теорії змови
Пару років тому, коли війна в Іраку вже закінчилася, Холт написав про створення в цій країні американських баз, мета яких, за його словами, - встановлення і підтримання контролю над іракськими запасами нафти. Фактів автор не навів, але для нього ситуація очевидна, як і наслідки: позитивні для США і Європи - стабільні ціни на "чорне золото", і негативні для Росії, країн ОПЕК, Ірану, які в разі посиленою викачування американцями нафти з надр Іраку втратять передові позиції на світовому ринку і можливість диктувати європейцям ціни на енергетичну сировину. Китай, на думку Холта, теж опиниться в програші, оскільки буде повністю залежати від Вашингтона, який контролюватиме левову частку світових запасів нафти.
Теорія красива, от тільки дійсність її не підтверджує. Ірак справді має в своєму розпорядженні колосальними запасами нафти. За новітніми оцінками, їх - більше 143 мільярдів барелів, тобто на чверть більше, ніж вважали раніше. Таким чином, Ірак входить до п'ятірки (за іншими розрахунками - навіть до трійки) найбільш "нафтових" країн світу. Причому йдеться тільки про розвідані запаси. Але обстеження і пробні буріння проведені поки менш ніж на чверті з тих 530 територій, в надрах яких іракські геологи припускають наявність цінної сировини.
Проте це - музика майбутнього. А хто контролює родовища зараз? Американці, які нібито саме з такою метою вторгалися до Іраку?
Національне надбання
До літа 2010 року він був послом ФРН в Іраку і знає, про що говорить. "Теза про те, що американці вторглися до Іраку заради нафти, - це не тільки спрощений, але і хибний погляд на речі", - заявив він в інтерв'ю Deutsche Welle. Доступ до іракської нафти можна отримати завдяки поставкам нафтовидобувних фірм, у тому числі американських, але не в результаті окупації країни, пояснив фон Мальцан.
Стаття 108-а конституції Іраку, ухваленої в 2005 році, проголошує нафту і газ "надбанням громадськості в усіх областях та адміністративних округах" країни. На практиці це означає, що енергетична сировина перебуває під контролем виключно іракської держави, а не будь-яких закордонних концернів. Те, що в самому Іраку тривають суперечки між центром і регіонами, курдами і шиїтами про нафтовому поділі, суті справи не міняє.
Нафта залишається національним надбанням Іраку, і жодне з рішень колишнього диктатора Саддама Хусейна не викликає настільки позитивного ставлення, як ухвалене ще в 1972 році про націоналізацію іракської нафтової компанії - Iraq Petroleum Company, що належала західним концернам ExxonMobil, Shell, Total і BP. Всупереч поширеним міфам, західні енергетичні концерни не особливо прагнуть в Ірак. По-перше, в країні небезпечно. А по-друге, і це головне, в Іраку досі не створено режим найбільшого сприяння іноземним інвестиціям в нафтогазові галузі економіки.
Такі інвестиції міг би полегшити закон про поділ праці з іноземними нафтовими компаніями. Законопроект передбачає введення фіксованої формули для розподілу нафти і доходів від її продажу в залежності від капіталовкладень. В оптимальному випадку іноземна фірма, яка за свій рахунок цілком освоїла родовище і надала всю необхідну техніку, могла б отримувати до половини підсумкової прибутку. Але закон ще не ухвалений: проти нього заперечують парламент і деякі міністри, які вважають його поверненням до колоніального минулого.
Два тендери
Тим не менш, в Іраку, якому інвестиції потрібні як повітря, вже двічі проводилися міжнародні тендери на "технічну" участь іноземних фірм в розробці родовищ. Перший пройшов у червні 2009 року і фактично зазнав фіаско. З двох десятків виявили інтерес зарубіжних компаній тільки одна в результаті зважилася брати участь в нафтовому бізнесі на іракських умовах - два долари з кожної проданої бочки. На ризик пішов консорціум британського BP і китайського CNPC. Інші іноземні учасники хотіли отримувати велику частку майбутнього прибутку - від 4 до 27 доларів з бареля, в залежності від рівня складності освоєння того чи іншого родовища.
Другий тендер був більш успішним. За його підсумками було підписано десять контрактів, у тому числі з російським ЛУКОЙЛом, фірмами з Китаю, Нідерландів, Великобританії, Малайзії, Норвегії, Південної Кореї. Американським компаніям теж дещо перепало - одна-єдина угода.
За що боролися?
І заради цього американці вторгалися до Іраку? Поклали в ході військової кампанії тисячі життів і витратили на неї неміряні мільярди доларів? "Ми зацікавлені в стратегічному партнерстві з США, - говорив офіційний представник уряду Іраку Алі Даббах, - але тільки один з 11 нафтових контрактів із зарубіжними фірмами отримали США. Нам ніхто не може диктувати умови - ні США, ні країни регіону".
Для Пауля фон Мальцана факт вельми скромної участі США в розробці іракських родовищ служить додатковим доказом того, що американці вторглися до Іраку з цілого ряду причин, але явно не для того, щоб прибрати до рук нафту. "Якщо нафтові компанії США і розраховували на якісь пільгові для них умови, завдяки американській присутності в країні, то такі сподівання виявилися ілюзорними. Їм доводиться діяти на загальних підставах", - заявив фон Мальцан в інтерв'ю Deutsche Welle.
Микита Жолквер
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
