1080
Київ, який ми втрачаємо
Процес руйнування історії в Україні перманентний і повсюдний. І скрізь боляче. І в головах, і в камені. У Києві - особливо. Тому що тут б'ється серце країни і живе душа народу. Місто за свої героїчні століття бачило чимало. Татари, половці, німці, поляки... "Золоті ворота" мають свої карби. Але в сто крат більш боляче, коли б'ють свої. Вибравши вдалу позицію на Печерських пагорбах, Хрещатику або рейтингу "Форбс".
Правда, свої ж сьогодні і боронять. Вступивши у справжню громадянську війну за Київ. Насправді ці люди з пікетів і мітингів, які цілодобово чергують біля незаконних забудов і напівзруйнованих пам'яток, - зразок громадянської позиції та самоорганізації в Україні.
Безумовно, щось вже втрачено безповоротно. Щось ще можна врятувати. І цей матеріал почасти - нагадування, почасти - застереження. Владі (і бізнесу у владі) в першу чергу. Яка не так давно вустами голови Київської міської адміністрації Олександра Попова презентувала початок роботи над якимось "романтичним генеральним планом столиці".
Так от, спостерігаючи за реальністю у виконанні чергових романтиків у кріслах і "майбахах", з депутатськими значками й міліцейськими ксивами, ми (про всяк випадок) склали своєрідний рейтинг об'єктів, які вже сьогодні потрапили в критичну зону ризику. Культурного. Архітектурного. Національного.
Андріївський узвіз
Цінність
Полюс київського романтизму - Андріївський узвіз, є злиттям двох культур - української та російської. Обов'язковий маршрут всіх київських туристів лежить повз пишності імперського бароко і затишок подільських будиночків, в тіні старовинних пагорбів, від яких "пішла земля руська". На Андріївському багато лубочності і багато базару в дусі країни третього світу, але його душа все-таки жива, про що свідчить величезне тяжіння, яке спуск надає неформалам, художникам і закоханим - словом, всім тим, хто спілкується з космосом щільніше за звичайну людину.
Особливий статус цієї місцевості юридично закріплений в багатьох документах. Андріївська церква має статус національного заповідника, сам спуск лежить в межах Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" в зоні охоронного ландшафту та археологічної зони пам'ятки археології "Культурний шар Подолу".
Загрози
Загроза номер один-це руйнування архітектурного флагмана спуску - Андріївської церкви. Технічний її стан внаслідок нерівномірного осідання будинку значно погіршився, в несучих стінах виникли наскрізні тріщини товщиною до 10 см. Будівля визнана гостроаварійною, стан церкви визначили як надзвичайну ситуацію "природного характеру". Втім, у природності може засумніватися кожен, хто може бачити, яке величезне будівництво розгорнулося нижче церкви, з боку Боричевого Току.
Доля Андріївської церкви може спіткати і ряд будівель біля планованих будівництв на самому Андріївському. Таких на сьогодні не менше чотирьох, в основному це будівлі офісного призначення або готелі. У всіх випадках, крім впливу вібрацій будівництва на навколишні старовинні будівлі, геологічних змін, може постраждати саме середовище Андріївського узвозу, яке отруїть автомобільний трафік, неминучий для обслуговування новозбудованих офісів і готелів.
Нескінченною вже виглядає реконструкція "Замку Річарда Левове Серце". Безуспішність спроб привести будівлю у належний вигляд, що виникає з причин комерційних або технічних, змушує сумніватися в життєздатності всієї будівлі. Крім таких вже банальних для Києва нещасть, як руйнування архітектурних пам'яток і варварські забудови, тонкий ансамбль Андріївського страждає і від свого умовно-пішохідного статусу. Рух автомобілів - невід'ємний елемент оспіваної поетами вулиці, незважаючи на обмежувальні знаки. А оскільки ґрунти під нею самою і прилеглими будівлями хиткі і рухливі, то вібрація від автотранспорту - повільна смерть для Андріївського узвозу.
Загрози існують не тільки фізичні, але і естетичні. На пагорбі біля "замку Річарда" вже котрий рік функціонує пішла "наливайка" - пивна палатка з клейончастими стінами та рекламними брендами, ляпас смаку мешканців Андріївського.
Хто будує?
Прізвища потенційних вбивць Андріївського давно увійшли в історію України як неоднозначні. На перетині Боричевого Току може вирости будинок з паркінгом, віп-апартаментами і галереєю мистецтв - це плани Петра Ющенка. Рінат Ахметов бажає посередині спуску, за адресою 10-б, бачити свій офісний центр.
Правовий аспект
Виділення ділянок під таке будівництво за законом є загальнонаціональним політичним рішенням, ухваленим парламентом країни. Особливо цінні землі, до яких належить Андріївський узвіз, відповідно до п.2 ст.150 Земельного кодексу, "можуть вилучатися (викуплятися)... за постановою Кабінету міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України".
Схили Дніпра
Цінність
Осередком краси столиці є схили його правого берега, де зелені пагорби і золоті куполи церков творять обличчя української столиці. Це єдиний комплекс історичних та природних пам'яток, без якого Київ неможливий.
Загрози
Загроза автентичності схилів-житлова і комерційна забудова. Першою ластівкою став будинок за адресою Грушевського, 9-а. Віктор Ющенко, будучи президентом, точно формулював варварський характер цього будівництва: від нього, мовляв, "усі князі перевертаються" в могилах. Проте будинок встояв, і почалося будівництво другої черги будівлі, а також спорудження аналогічної будівлі, трохи праворуч по схилу, за адресою Мазепи, 11-а.
За нової влади в тіло правого берега Дніпра позалазило ще одне будівництво.
Самі схили, схоже, готові скинути з себе ненависні будови. Через повільне зміщення ґрунту під будинком на Грушевського в дренажних системах зараз відбуваються аварії - деформується стеля, тріскаються стіни і навіть відбуваються обвали. До речі, друга черга будинку на Грушевського, 9-а будується для того, щоб врятувати від неминучої загибелі першу, ставши підпорою. Палі фундаменту перегородили шлях підземним водам, і якщо дренаж вийде з ладу, дні скандальних хмарочосів - що на Грушевського, що на Мазепи - будуть пораховані. Втім, вже й сьогодні такі масштабні проекти-небезпека для дуже крихких схилів. А житло в них найкраще підходить для заможних самогубців і представляє собою небезпеку для всіх, хто їздить або прогулюється навколо.
Хто будує?
Зараз князям заважає почивати в трунах особисто президент Віктор Янукович: прямо на схилі біля Маріїнського парку будується гелікоптерний майданчик, основою для якого буде багатоповерховий будинок. Не дуже відома приватна компанія "Амадеус Ко" почала там будівництво ще до того, як Київрада вирішила виділити їй ці 2,18 гектара найцінніших земель в оренду за ціною менше 800 грн./сотка-як в городу в районному центрі.
Символічно, що третій осередок лиха на схилах-елітний житловий будинок за адресою Мазепи, 11-а, прямо над Аскольдовою могилою - нині пов'язаний з Дмитром Фірташем, людиною не чужою обом президентам. До найвищого клубу осіб, відповідальних за руйнування головного київського ландшафту, Фірташ потрапив завдяки своєму молодшому бізнес-партнеру Вагіфу Алієву, який, станом на кінець минулого року, був власником монстра над Аскольдовою. При Кучмі ділянкою володів Ігор Бакай, при Ющенкові-Василь Горбаль, який потім ввів у свій проект Алієва, щоправда, "забув" повідомити, що земельна ділянка поміщена в іпотеку, власником якої був на той момент його "Укргазбанк". Під час кризи Горбаль з банком прогорів, але досі за ділянку йдуть суди.
Будинок на Мазепи будує компанія К. А. Н. Девелопмент, президент якої - Ігор Ніконов-також у частці в цьому проекті.
18-поверхова будівля під претензійною назвою Diamond Hill буде виглядати як брат чудовиська з Грушевського, 9-а. Поруч - меморіал жертвам Голодомору, а впритул - символічне кладовище в пам'ять про жертв репресій 30-х років. Трохи нижче будівлі - церква Аскольда і Діра. У п'ятистах метрах починаються золоті куполи Лаври, на які дана масивна будова буде надавати візуальний тиск.
Правовий аспект
Нинішній Генплан Києва привласнює вищу ступінь захисту цих територій, відносячи всі схили правого берега до категорії цінних земель, частина з яких належить до "найбільш цінних" (ботсад, парк Вічної Слави, парк від Аскольдової могили до Зеленого театру і т.п.), а також "найцінніших" (Лавра, Видубицький монастир, Аскольдова могила).
Використання схилів Дніпра для житлової забудови суперечить не тільки генеральному плану, а й будь-якій людській логіці. Прямокутні житлові багатоповерхівки не тільки створюють естетичний дисонанс з ансамблем церков і парків на схилах, вони знищують історичне обличчя Києва, що зберігалося протягом тисячоліть.
Набережна
Цінність
На європейському континенті небагато річок, настільки ж широких, як Дніпро, і наявність багатокілометрової набережної робить Київ неповторною європейською столицею. Великі види і великі простори берегів ріки не тільки наповнюють все місто особливою енергетикою, але й надають величезних можливостей рекреаційного характеру: веломаршрути, місця відпочинку, причали.
Загрози
Сьогодні значна частина берега являє собою пустелю, важкодоступну для пішоходів і наповнену пилом, газами і шумом машин найпотужнішої транспортної магістралі, яка йде уздовж ріки.
Буквально ще півроку тому численні дебаркадери традиційно спотворювали набережну, які з незапам'ятних часів розмістилися в зоні від станції метро "Дніпро" до Подолу, в порушення санітарних та інших норм. Зі зміною влади більшість з них прибрали, іноді із застосуванням заходів силового характеру.
Скептично налаштована громадськість вбачає в цьому перший етап реалізованого плану з остаточної забудови набережної, оскільки дебаркадери заважали б вільно милуватися водною гладдю з вікон готелів та бізнес-центрів, побудованих на березі.
Фрагментарна забудова набережної, плани якої перманентно циркулюють коридорами київської влади, ставить хрест на можливості заховати шкідливу транспортну магістраль в тунель, і продовжити паркову зону від схилів Дніпра безпосередньо до берегів.
Це створило б надзвичайно потужну рекреаційну зону в самому центрі столиці, корінним чином перетворивши її. Окремі точкові забудови набережної консервують нинішню нездорову картину - а деякі проекти, навпаки, пропонують розширювати дорогу, відсуваючи перспективу створення "екологічного" міста на багато десятків років.
Хто будує?
Одна з лобістів забудови набережної - Лариса Скорик - зараз у фаворі у влади. Будучи формально лише членом Громадської гуманітарного ради при президенті Януковичі, Скорик в курсі найважливіших містобудівних ініціатив, і, схоже, має дуже великий вплив.
Одна з ідей Лариси Павлівни - побудувати на місці ринку "Рибалка" за адресою Набережне шосе, 25 торгово-офісний центр. За збігом, це саме навпроти колишніх місць проживання дебаркадерів, яких у серпні минулого року за допомогою міліцейського спецназу відбуксирували в район Українки.
Що стосується інвесторів, готових підкріпити грошима архітектурні амбіції Скорик, то їх достатньо навіть серед такого вузького колективу, як Кабінет міністрів. Про це свідчить приклад іншого скандального будівництва на березі, ближче до Подолу, за адресою Набережне шосе, 8 і 6-4.
Інвестор, який володіє будинками старого київського водопроводу, у 2006 році отримав в оренду, а в 2009-м-у власність земельні ділянки навколо пам'ятника Магдебурзькому праву. Хоча землю виділяли саме для обслуговування згаданих будівель, самі будівлі знесли з наміром побудувати там пару готелів для Євро-2012.
Головним інвестором значився громадянин Австрії Вольфганг Мюллер, пов'язаний із банками Erste Bank і Volksbank.
Сумнівне з правової точки зору будівництво - ласий шматок для людей від влади, і Мюллера не перестають досі "пресувати" силовики. За даними містозахисників, передостанній інтерес до проекту активно проявляв екс-віце-прем'єр Володимир Семиноженко, але від нього вдалося відбитися, а ось останній потенційний інвестор-перший віце-прем'єр Андрій Клюєв поки при владі і в силі.
Зараз будівництво в замороженому стані, готове в будь-яку хвилину розгорнутися на повну потужність, захопити собою пристойний шматок набережної, пам'ятник Магдебурзькому праву та й, мабуть, саме Магдебурзьке право Києва.
Правовий аспект
Генплан столиці не передбачав ніяких готелів біля пам'ятника Магдебурзькому праву. Знесення перших будинків київського водопроводу, що мали охоронний статус, взагалі виглядає як кримінал.
Будівництвами на набережній також ігнорується норма Європейської ландшатфної хартії, яка наказує особливий охоронний статус ландшафтним зонам українських міст, до яких належать і дніпровські береги. За Генпланом столиці там "під охороною зона ландшафту "Київські схили". Долю останніх повинні шляхом відкритого обговорення вирішувати в тому числі і самі кияни (пункт 5С Хартії),-але вирішують її лише чиновники та зухвалі бізнесмени.
Десятинка
Цінність
Десятинка - історична місцевість у центрі Києва - є місцем, звідки, по суті, беруть свій початок Україна, Білорусь і Росія. Вона отримала своє ім'я від найвідомішої з найдавніших церков Київської Руси-Десятинної. Безпосередньо на Десятинці є камінь з написом: "Звідси є пішла земля руська". Поруч - липа, яка претендує на право вважатися найдавнішою в Україні. За офіційною версією, її посадив у 1635 році митрополит Петро Могила.
У землі Десятинки лежать недослідженими незліченні археологічні скарби, які можуть розповісти не тільки про період Київської Русі, але і про часи набагато більш древні.
Загрози
Нещодавно київською владою був спішно оголошений конкурс на найкращий проект облаштування Десятинки. В умовах конкурсу містяться положення про необхідність забезпечити можливість богослужінь. З урахуванням того, що Українська православна церква претендує на контроль над цією місцевістю і як вона ставиться до пам'яток старовини, це слід вважати серйозним ризиком для Десятинки.
За час незалежної України було багато дискусій з приводу відновлення Десятинної церкви, але до реального будівництва справа не доходила - остаточної згоди на реконструкцію в суспільстві не було. Ніхто досі не знає, як виглядала автентична церква, а відбудовувати навмання ніхто не наважувався. Втім, у справах церковно-історичних нахабство - теж друге щастя.
Вчені, стурбовані такими намірами, зробили кілька заяв у ЗМІ. Тема набула чималого розголосу, після чого в Кабміні почали запевняти, що ніякої церкви ніхто будувати не буде. З'явилися також чутки, ніби сам патріарх Кирило виступив проти будівництва "фальсифікату". Але на цьому пристрасті не вщухли.
Проговорився про плани - все-таки будувати церкву - Сергій Целовальник, головний архітектор Києва. У січні цього року, відповідаючи на інформаційний запит журналу "Український тиждень", він розповів, що фундамент музеїфікують, а над ним побудують платформу-там і розміститься храм. У листі Целовальника не було вказано: церква якої конфесії отримає право цю платформу зайняти, але здогадатися і так нескладно.
Пізніше Лариса Скорик, член Київської містобудівної ради і взагалі архітектор «при справах», повідомила, що Целовальник глибоко помиляється. Мовляв, наплутав він щось, церкви не буде-буде тільки музей. Дивно, однак, з чого б це державний чиновник в офіційному листі раптом "плутався у свідченнях"? До того ж Целовальник досить детально описав план майбутнього музею: наприклад, вказав розміщення одного з виходів - до Андріївського узвозу. Отже, при обговоренні долі Десятинної він був присутній і слухав досить уважно. Тому не вірити його словами резону поки немає.
Водночас археологи стверджують, що будь-яке будівництво знищить унікальну пам'ятку історії. "Навіть музеїфікація - не найкращий варіант, адже під час неї теж щось руйнується. Ми не все ще знаємо, не всі вміємо знайти і зберегти. Краще фундамент просто законсервувати - щоб наші нащадки, освоївши нові технології, змогли розкрити всі таємниці цього місця", - говорить Гліб Івакін, заступник директора Інституту археології НАНУ.
Лякає те, що розпочаті археологічні роботи, м'яко кажучи, ще далекі від завершення, а Десятинку вже терміново хочуть відновлювати. За словами Івакіна, ніяких грошей, які нібито виділялися на розкопки, археологи так і не бачили. Кошти зазвичай перераховували Інституту археології в кінці року, коли вже неможливо було встигнути їх освоїти. А неосвоєні в археологів просто забирали. Тим не менше за цей час фактично на голому ентузіазмі вчені провели величезну роботу. Під час розкопок були знайдені залишки фресок, оборонного валу, житлової споруди, поховань киян різних періодів, в тому числі язичницьких.
До речі, частково будівництво на фундаменті Десятинної вже йде. За адресою Десятинний провулок, 3 одна з конфесій будує свої господарсько-адміністративні будівлі. Враховуючи, що в археологічних розкопках беруть участь екскаватори, можна засумніватися в намірах. Церква активно діє і з іншого боку Десятинки-там звели ні багато ні мало - "монастир".
Хто будує?
Влітку 2006 року представник Української православної церкви (Московського патріархату) архімандрит Гедеон встановив біля фундаменту Десятинної церкви намет, де і проводив богослужіння. А пізніше ця релігійна громада побудувала дерев'яну каплицю. Тепер тамтешні будови іменують не інакше як монастирем.
З осені минулого року, давня історія вийшла на новий виток. Батько Гедеон повідомив журналістам, що президент Янукович вже підписав указ про спорудження храму Московського патріархату на фундаменті Десятинної церкви. Пізніше ця інформація ніяк не підтвердилася. Тим не менше мешканці дерев'яної каплиці почали заявляти археологам про свої грандіозні плани. За словами Гліба Івакіна, церковники прямо говорили археологам, що збираються будувати монастир для трьох сотень ченців, братський корпус та іконописну академію. Офіційна Москва вустами патріарха Кирила заспокоює громадськість: ієрарх заявив, що саму Десятинну церкву вони відбудовувати наново не мають наміру-все з тієї ж причини, що не відомий вигляд вихідної будови.
Правовий аспект
Ніякої дозвільної документації на будівництво на землях історико-культурного призначення, в зеленій зоні Національного музею історії України, в тамтешній церковної громади немає. Про це, зокрема, заявляв Василь Присяжнюк, на той момент керівник главку архітектури. Однак незаконну "малу церковну форму" ніхто так і не демонтував.
Ресторан "Лейпциг"
Цінність
Будівля на розі Володимирської і Прорізної - одна з найкрасивіших в столиці, її регулярно малюють художники і знімають фотографи. Не оминули її стороною й літератори. Образ цукеркарки "Маркізи", згаданої в "Білій гвардії" тричі, Булгаков аж ніяк не вигадав і навіть не склав як збірний. "Маркізою" називалася кондитерська, розташована у відомому кожному киянину ошатному будинку. Побудований на початку минулого століття архітектором Шиманом, він вважався найвищою житловою будівлею свого часу. Споруджений він спочатку на замовлення торговця мисливською зброєю Петра Григоровича-Барського.
У результаті в будинку з'явилася вже згадана кондитерська "Маркіза", яка цілком успішно пропрацювала до революції, як і мебльовані кімнати "Палермо", що займали іншу частину будинку. Сьогодні ж будинок називають не інакше як "ресторан "Лейпциг", хоча закладом громадського харчування він перестав бути кілька десятиліть тому. Ресторан за радянських часів тут був - двоповерховий, з німецькою кухнею.
Загрози
До сьогоднішнього дня вже виросло покоління киян, які пам'ятають будинок на перетині Володимирської і Прорізної тільки порожньою і безмовною примарою. Будівлю намагалися реконструювати, але далі косметичного ремонту фасаду справа не пішла.
Здається, з часів появи будинку на карті Києва фінансовий рок переслідує всіх, хто намагається тут "робити гроші". Петро Григорович-Барський замість прибуткового будинку отримав одні проблеми - зброяр не розрахував свої сили і був змушений продати ще недобудований будинок, щоб розплатитися з кредиторами. Купець Сироткін, який викупив будівлю у невдачливого зброяра, втратив відкриті тут заклади з приходом радянської влади.
У 2002 році Київрада продала будинок компанії "Гранд Плаза". До будівлі додавалося також право довгострокової оренди земельної ділянки площею 0,29 га з наступним викупом. Все разом обійшлося новому власнику всього в 8,3 млн. грн. Але вигідна, здавалося б, операція закінчилася для "Гранд Плаза" провалом. Фірма, як колись Григорович-Барський, не змогла оплатити ремонт. Від її потуг сьогодні залишилася тільки потріскана фарба на фасаді будівлі.
Бізнес-удача підприємців ніяк би не хвилювала киян, якщо б від неї не залежала доля історико-культурного пам'ятника. Адже саме простій будівлі через фінансові негаразди часто приводить київські пам'ятки архітектури в аварійний стан. Після цього власники із чистим сумлінням і цілком законно зносять їх як небезпечні для життя людей. А на звільненій таким чином території починають нове будівництво, як правило, зовсім не таке красиве і яке не гармонує з сусідньою забудовою.
Хто будує?
Нещодавно ризикнути своєю фінансовою фортуною зважився бізнесмен пакистанського походження Мохаммад Захур. У минулому Захур займався металургією, а тепер переключився на медіабізнес (йому належать газета KievPost та інші медіаактиви), нерухомість і банківська справа. Маючи такий великий досвід, Захур не побоявся взятися за колишній ресторан "Лейпциг".
Належна йому компанія ISTIL Real Estate купила будинок в листопаді 2009 року вже за
35 млн. дол. Було оголошено, що компанія готова інвестувати 25 млн. дол., щоб перетворити будинок на чотиризірковий готель на 178 номерів з підземним паркінгом. Роботи повинні були початися в червні минулого року, а до весни наступного-саме перед Євро-2012-в готелі планували прийняти перших постояльців. Історичний вигляд будинку нові власники обіцяють зберегти.
Втім, на сайті ISTIL до і висить оголошення про пошук готельного оператора - отже, його так і не знайшли. А починати ремонт власники збиралися тільки після того, як знайдуть партнера. Чи встигнуть вони тепер до Євро-2012-велике питання, а після чемпіонату інтерес до такого роду проектів буде ще меншим...
Правовий аспект
Офіційних планів зі знесення "Лейпцига" поки ні в кого немає. Тим більше, доки будинок не визнали аварійним, це було б і незаконно. Будинок має офіційний статус пам'ятки архітектури та історії.
Втім, і радикальна реконструкція, яка з досить високою ймовірністю може бути здійснена власником, теж суперечить закону. І не лише закону, а й світовій практиці збереження культурно-історичної спадщини: адже ніхто не прилаштовує до старих особняків у Лондоні підземні паркінги на сотні машин.
А. Мельник, І. Луценко, І. Гурчик
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
