3755
Велика Вітчизняна війна Зернова
— Аграрний ринок
Останнім часом навколо теми зернового ринку України розгорнулися неабиякі суперечки, які переросли в конфлікт. Причому, цей конфлікт мав публічне вираження, що вилилося в серію публікацій, викриттів і заяв.
Учасниками конфлікту стали навіть представники ЄБРР, МВФ і СБ, які виступили з пропозицією до українського уряду серйозно замислитися над наслідками, які може мати ухвалення змін до Закону "Про державну підтримку сільського господарства в Україні" (8053).
У чому ж причина такої жорсткої протидії ініціативам влади в сфері політики у сфері АПК? Швидше за все, справа в традиційній (властивій нинішній владі) закритості ухвалення вищих управлінських рішень. За останній рік не були дохідливо пояснені ні мета, ні мотиви різких кроків, зроблених в агропромисловому комплексі.
Поміркуйте самі: створення "Державної продовольчо-зернової корпорації України" (ГПЗКУ), вхід на зерновий ринок наполовину належить державі компанії "Хлебінвестбуд", як повнофункціонального зернотерйдера, введення квотування експорту зернових, не дало в умовах світового скорочення виробництва зернових вивезти з України все вирощене, підготовка законопроектів (8053, 8163), що стимулюють інвестиції в сільськогосподарське виробництво і ставлять хрест на неконтрольованому експорті... Хіба не йдеться про послідовну реалізацію державної програми та реформування цілої галузі? Проте, хто потрудився сформулювати цілі та завдання цієї роботи для громадськості? Чому ніхто не розуміє кінцевої інтегральної мети всіх перетворень?
У відповідь - скупі й розрізнені коментарі чиновників різного рівня, і повна відсутність системної роботи в сфері інформування. І адже не тому, що інформація секретна або з обмеженим доступом. Принаймні, у нас при спробі з'ясувати деякі стратегічні моменти проведеної політики, будь-яких труднощів не виникло.
Отже, якими посилами керувалися в уряді та міністерстві Аграрної політики при ухваленні доленосних для всього зернового ринку України рішень?
По-перше, це крайня безпорадність українських виробників зерна на тлі багаторічної гегемонії зарубіжних зернотрейдерів. І з цим важко не погодитися. Адже інфраструктура села та рівень виробництва погіршуються щороку. Позначається знос обладнання, відсутність необхідного фінансування. Проблеми виникають з усім необхідним - від дизельного палива, до мінеральних добрив. Парадокс, але при цьому статистика зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією все краще і краще, а агрокомплекс нарощує темпи поставок за кордон.
Інша справа, яка якість українського зерна. Звинувачення Україні з боку зарубіжних покупців в низькій якості зерна стали вже чимось самим собою зрозумілим. Чому так? Швидше за все, тому, що великі зернотрейдери, роблячи цілком справедливі твердження про величезні інвестиції, насправді фінансували самих себе, але ніяк не українське село. Гроші вкладалися в свою експортну інфраструктуру, в свою логістику, куди завгодно, але тільки не у виробництво. Причому, об'єкти, що будуються і розвиваються, належать саме зернотрейдерам. Тому, говорити про мільярдні інвестиції в українську економіку, м'яко кажучи, наївно. Звідси і страждає якість. Все ж спроби проконтролювати якість зерна, трейдери одразу називали корупцією і тиском на них з боку держави.
В підсумку, у виграші були всі, крім країни і селян. Оскільки транснаціональними корпораціями їм відводилася роль безправних виробників, які не мають жодних можливостей впливати на цінову політику на внутрішньому ринку.
Держава ж через свої досить мізерні запаси мала можливість лише спостерігати за подіями, та ще через систему форварда виділяти бюджетні кошти для того, щоб профінансувати весняно-польові роботи. При цьому, в період збирання врожаю майже все заставне зерно викуповувалося трейдерами за чорний нал.
Друга причина, яка спонукала уряд діяти - логічно випливала з першої. Хронічна бідність українського села призвела до закономірного виснаження ґрунтів. Відсутність коштів у виробника призводить до нераціонального використання ґрунтів. У 2008 році мінеральних добрив вносилося 25% від потреби, а на сьогоднішній день повсюдно в Україні вноситься тільки сьома частина необхідних добрив. Органічних добрив також вноситься всього лише 7-а частина. Засоби захисту рослин вносяться лише на третину від потреби. Ґрунт повсюдно виснажується. Не треба мати багату уяву, щоб уявити, що буде через кілька років за збереження таких підходів.
Низький рівень врожайності посилюється недостатністю технічного забезпечення, що призводить до неякісного виконання основних етапів вирощування і порушення термінів їх проведення. Експерти стверджують, що на етапі збору врожаю кожен рік країна втрачає 10 млн. т. зернових. Україна може вирощувати 80 млн. т. зернових, але не робить цього, тому що кошти вкладаються не у виробництво, а в експортну інфраструктуру трейдерів. Українську землю просто вичавлюють, не рахуючись з її майбутнім.
Нарешті, причина третя. Це повне небажання зернотрейдерів змінювати правила гри і включатися у фінансування виробника. Сама ідея введення системи форвардних закупівель зерна у вітчизняних товаровиробників, на простих і прозорих умовах, покликана забезпечити селян необхідним фінансовим ресурсом, натрапила на люту реакцію не тільки зернотрейдерів, але і їхніх зарубіжних лобістів. Зокрема, директора управління торгового представництва США (USTR) з питань Росії і Євразії Бетсі Хефнер.
У своїй заяві вона різко розкритикувала ідею залучати зернотрейдерів до фінансування посівної шляхом форвардних закупівель. Що ще раз продемонструвало неготовність іноземних трейдерів до довгострокової та системної співпраці з українськими сільгоспвиробниками.
Розглянувши низку варіантів, у тому числі, проаналізувавши досвід таких поважних організацій, як Товарна кредитна корпорація в США, Рада з пшениці в Канаді та Австралії, які відстоюють інтереси своїх товаровиробників, МінАП ухвалив ряд стратегічних рішень. З його ініціативи були введені квоти з експорту зернових. Вкрай непопулярний у середовищі зернотрейдерів крок, відразу позбавив їх свободи маневрів.
Ні форсованим продаж зерна, ні організація штучних зернових криз не могли бути розглянуті як можливі технології протидії державі. Фактично, в руках уряду виявилася ініціатива, після чого можна було планово підходити до решти реформ галузі.
У рамках реалізації стратегії, серйозна увага приділялася створенню умов для виведення на ринки вітчизняних товаровиробників. Потрібен був новий механізм. І він був знайдений за рахунок створення державного оператора, який одночасно був би і трейдером, і працював би за схемами передекспортного та експортного фінансування.
У підсумку, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року №764 на базі майна державних підприємств зернового сектора економіки була створена "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (ГПЗКУ).
Корпорацію відразу ж охрестили "монстром", "монополістом" та іншими епітетами. Насправді, позначилася відсутність інформації про корпорацію. А невідомість завжди лякає і породжує домисли.
Організаційна структура Держкорпорації являє собою вертикально-інтегрований холдинг в аграрному секторі економіки. Власне Держкорпорація є керівною компанією холдингу зі стратегічними функціями.
З метою організації та контролю виробничої, товарної, логістичної і збутової сфер маркетингу зерна створюється транспортно-експедиторська компанія, компанія з матеріально-технічного забезпечення сільгоспвиробників, компанія з фумігації та знезараження, машино-технологічних станцій.
На сьогоднішній день, ГПЗКУ - це 47 підприємств, що входять до її складу на правах відокремлених підрозділів - філій. Підприємства мають потужності з одноразового зберігання зернових і технічних культур в обсязі понад 4 млн. тонн (більше 15% від всіх потужностей сертифікованих зерносховищ в Україні). Корпорація є найбільшим в Україні оператором потужностей зі зберігання зерна.
Збільшення потужностей зі зберігання, перевалки та переробки, а також поліпшення якості послуг, що надаються зерносховищами і якості продукції, що випускається (борошно, крупи, комбікорми) комбінатами хлібопродуктів Держкорпорації буде здійснюватися за рахунок ряду інвестиційних програм Держкорпорації.
Таким чином, приблизно зрозуміло, що з себе представляє ГПЗКУ. Поки ж, у планах продовольчо-зерновий корпорації - асистування українським товаровиробникам на всіх етапах виробництва зерна - від забезпечення їх паливом і добривами за оптовими цінами на етапі посіву - до допомоги в збиранні, зберіганні та продажу зернових.
На думку керівництва агропромислового блоку уряду, за допомогою потенціалу Державної продовольчо-зерновий корпорації України, виробники самі здатні вийти на зовнішні ринки, самостійно формувати оптимальні умови для забезпечення продовольчої безпеки держави.
Це забезпечить можливість отримання максимального прибутку вітчизняними сільгоспвиробниками, створить всі умови для інвестування у виробництво сільськогосподарської продукції, прибере гіпертрофовану спекулятивну складову при угодах з українським зерном, нівелює "сірий" оборот зерна в Україні - з тіні вийде близько 4 млн тонн зерна на рік, яке трейдери закуповували за готівку.
Єдине, чого не вистачало для завершення будівництва системи, - це ухвалення рішень на законодавчому рівні. І остаточне визначення всіх правил гри. І тут почалося найцікавіше. Оскільки заблокувати законодавчу ініціативу в принципі неможливо, зарубіжні та вітчизняні трейдери об'єднали зусилля в інформаційній війні і дрібному саботажі на середньому управлінському чиновницькому рівні. Преса та інтернет замайоріли численними виступами та коментарями експертів різного рівня.
Підготовлені законопроекти особливо 8163. натрапили на настільки шалений опір, що можна було подумати про, як мінімум, підготовку до скасування Конституції як такої. Але і це ще не все, на бік "повсталих" несподівано стало Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради, "зарубавши" законопроект, у своїх висновках закликавши відхилити його.
Риторика експертів управління, чомусь дивно збіглася з позицією зернотрейдерів. Звичайно ж, можна говорити про здоровий глузд апаратників ВР. Але з іншого боку, доти, доки не проведеш хоча б поверхневий самостійний аналіз і запропонованого законопроекту (він дуже невеликий), та висновків експертів ГНЕУ, багато що залишається незрозумілим.
Зізнатися, багато питань навіть після цього аналізу, але деякі крапки все ж варто розставити відразу.
І "незалежні" експерти, і експерти ВР в унісон говорять про монополізацію ринку. Але чомусь, до уваги не беруться положення (особливо законопроекту 8053), що експорт буде здійснюватися як уповноваженим КМУ державним агентом, так і сільськогосподарськими товаровиробниками. А це вже не монополія.
Дуже не хочеться заглиблюватися в юридичні нетрі, але без цитування статей тут не обійтися. Отже, статті 27 Господарського кодексу України передбачено, що монопольним є домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", суб'єкт посідає монопольне становище на ринку, якщо на цьому ринку в нього немає жодного конкурента або такий суб'єкт не відчуває конкуренції, з причини обмеження доступу інших суб'єктів господарювання у питаннях придбання сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів...
Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монопольним вважається становище суб'єкта, частина якого на ринку товару перевищує 35 відсотків і він не може довести, що має значну конкуренцію.
То про яку монополізації ринку можна говорити, якщо на сьогодні навіть приблизно не можна визначити частину ринку, яку посідає той чи інший експортер? І, як вже говорилося, гравцями ринку стануть не тільки відповідний державний агент, а й тисячі виробників.
Порівняйте - зараз експортує десяток-другий транснаціональних компаній. А держава пропонує реальну допомогу в організації експортних операцій 88 тисячам вітчизняних виробників. Відчуваєте різницю в цифрах? І розумієте занепокоєння іноземних трейдерів?
Що ж стосується серії заяв вітчизняних і зарубіжних експертів, про те, що ухвалення вже згаданих законопроектів і введення на ринок державного гравця надасть вкрай негативний вплив на інвестиційний клімат в Україні, то ці "страшилки" навряд чи мають щось спільне з дійсністю.
Зокрема, сьогодні створено всі можливості для колосальних грошових вливань в сільське господарство України - після ознайомлення з концепцією більше 10 найбільших міжнародних фінансових інституцій готові інвестувати в Україну гроші.
В свою чергу, наділення сільгоспвиробників грошовими коштами гарантує їх повне і своєчасне забезпечення паливом, якісними добривами, стимулює заходи введення ефективних програм з рекультивації земель.
Звичайно ж, інформаційна війна швидко не припиниться. Так просто зернотрейдери на приймуть нові правила. Але якщо Україна бажає стати повноцінним гравцем на світовому зерновому ринку, якісно посилити свої позиції та забезпечити власну продовольчу безпеку, зміни неминучі. І чим швидше вони відбудуться і утвердяться нові правила гри, тим краще для всіх. Адже Україна - країна з величезним сільськогосподарським потенціалом. Що дивного в тому, що вона хоче його використовувати з максимальною ефективністю - за допомогою своїх сільгоспвиробників?
Віктор Солев
За матеріалами: ИнтерМедиа Консалтинг
Поділитися новиною
