2633
Пенсійна реформа для молодих: чому все не так?
— Казна та Політика
Повним ходом йде обговорення наміченої на весну пенсійної реформи. Однак, що б не писали про неї депутати, чиновники та їхні консультанти, скільки б не "ходили в народ" - суспільство поки не налаштоване на підтримку запропонованих змін. Замість цього, посилюється переполох серед нинішніх і майбутніх одержувачів пенсій.
Прості люди все більше схиляються до відома кабмінівського проекту до однієї фрази: "Щось тут не так".
До чого готуватися молодим?
Про законопроект №7455 сказано і написано чимало. Залишимо осторонь спірні "рецепти" щодо оздоровлення солідарної системи та подолання дефіциту бюджету ПФ: підвищення пенсійного віку, збільшення мінімального страхового стажу, обмеження максимальних розмірів пенсій.
Ясно, що молодим тепер доведеться працювати довше, а пенсія у них може виявитися меншою, ніж у їхніх батьків за таких же трудових зусиль.
Але є й інші "новації".
Незаслужено залишаються на другому плані питання, пов'язані з доповненням пенсій із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування виплатами з обов'язкової накопичувальної пенсійної системи (ОНПС). І марно. Учасниками ОНПС, іменованої як "другий рівень" пенсійної системи, на момент її впровадження в найближчі роки стануть всі працюючі молодше 35 років. Тобто, близько 6 мільйонів осіб.
Яким передбачається зробити "другий рівень" для тих, хто буде фінансувати виплати сьогоднішнім пенсіонерам?
У загальних рисах автори законопроекту №7455 уявляють собі модель обов'язкової накопичувальної пенсійної системи таким чином:
1. Держава в особі ПФ створює Накопичувальний фонд (НФ), який почне працювати не раніше року, в якому бюджет ПФУ буде визнаний бездефіцитним. Управління НФ і контроль над сплатою внесків на користь застрахованих осіб здійснюється Пенсійним фондом.
2. Кожному працюючому, врахованому в системі персоніфікованого обліку застрахованих осіб у солідарній системі, буде відкритий індивідуальний пенсійний рахунок (ІПР) для обліку сплачених ним внесків до ОНПС.
3. У рік старту "другого рівня" ставка внеску складе 2% зарплати, і далі зростатиме - по 1% щорічно до 7%.
4. Внески, що надійшли в ОНПС, не повинні направлятися на виплати пенсій сьогоднішнім пенсіонерам, а будуть інвестуватися не менше ніж трьома компаніями з управління активами (КУА), обраними радою МФ на конкурсі.
5. Дохід, отриманий КУА від інвестиційних інструментів (пенсійних активів), підлягає розподілу за ІПР застрахованих осіб.
6. При досягненні пенсійного віку, або інших обставин, що дають право виходу на пенсію, застрахована особа зобов'язана буде придбати ануїтет у страховій компанії за рахунок своїх пенсійних накопичень, після чого зможе отримувати довічні пенсійні виплати.
7. Пенсійні накопичення успадковуються в повному обсязі.
8. Застрахована особа має право перейти з НФ в недержавний пенсійний фонд (НПФ) разом зі своїми заощадженнями, але не раніше ніж через 2 роки участі в НФ. Шлях назад - з НПФ в НФ - залишається відкритим до моменту виходу на пенсію.
Накопичувальний фонд - чому це погано?
При уважному розгляді запропонованої моделі можна зробити висновок: НФ - це не що інше, як створена і керована державою установа, яка майже повністю копіює діючу з 2004 року систему недержавних пенсійних фондів.
Як і НПФ, Накопичувальний фонд має раду, яка для виконання фондом своїх функцій укладає договори c адміністратором, КУА та зберігачем. Перераховані суб'єкти повинні діяти в інтересах учасників фонду і має право отримувати винагороду за рахунок їх коштів - пенсійних активів.
На даний момент розміри винагород для НПФ обмежені на законодавчому рівні. Та й ринок все розставив по своїх місцях - нікому вже не спадає на думку пропонувати фондам свої послуги за максимальними тарифами. Тарифи нижчі середніх - це вже правило, а не виняток для багатьох адміністраторів, КУА і зберігачів НПФ.
Таким чином, монополія одного або декількох суб'єктів на ринку НПФ практично відсутня.
А що Накопичувальний фонд?
Він - монополіст. У нинішніх умовах, державна монополія на ринку пенсійних накопичень - це не "погано", а "дуже погано" для тих, в інтересах кого замислюється пенсійна реформа.
Спробуємо розібратися, чому.
Для видимості соціального партнерства в управлінні НФ, рада НФ буде створена за участю представників від роботодавців і профспілок. Правда, вони, як представники застрахованих осіб, будуть у меншості. Послуги НФ з адміністрування не безкоштовні і можуть досягати 2,4% від суми кожного внеску.
Для порівняння: у Польщі аналогічні витрати ZUS - аналога ПФУ - обмежені 0,6%.
Чому в Україні на адміністрування внесків потрібно витрачати в 4 рази більше, ніж у Польщі, для мене залишається загадкою.
Прийнявши розмір внеску працівника 2% від зарплати 2500 гривень, отримаємо 50 гривень. Помножимо на 6 мільйонів застрахованих молодше 35 років. Разом за рік надійде у НФ 3,5 мільярда гривень. За труди ПФУ отримає до 84 мільйонів. Ніби й небагато... Якщо не брати до уваги, що через 7 років потік внесків до сучасної вартості зросте до 12,6 мільярдів, а винагорода ПФУ може досягти 302,4 млн гривень.
При такому фінансуванні з боку платників податків, чиновники ПФУ, швидше за все, не будуть ображені зарплатами і пенсіями.
КУА, які надають послуги НФ щодо інвестування пенсійних накопичень, можуть брати за "труди праведні" до 0,9% чистої вартості активів НФ за рік. Для них є сенс поборотися на конкурсі і "віддячити" осіб, які приймають рішення. Інвестувати вони будуть туди, куди підкажуть люди з НФ і сплачені ним радники - у державні та інші "правильні" цінні папери.
Обслуговування НФ здійснюється зберігачем - банком, напевно теж державним, який також не є альтруїстом і готовий працювати "всього" за 0,1% чистої вартості активів. Та й аудитор НФ не залишиться в накладі.
Накопичувальний фонд - це позбавлення молодих людей права вибору
Фонд вибирати не доводиться - він один. Також вкладнику неможливо вибрати і КУА, що управляє його накопиченнями - за нього це зробить рада НФ, до якої він не має ні найменшого стосунку.
У світовій практиці, на яку так люблять посилатися наші чиновники, чинять інакше.
Так, у Польщі, кожна молода людина мала право вибору одного з 16 НПФ. Якщо ж він, з яких-небудь причин, не робив такого вибору, його право "розігрувалося в лотерею" серед 16 НПФ. Потім він отримував повідомлення зі свого фонду і право змінити НПФ через 1 рік, якщо не буде задоволений його роботою.
Очевидно, хтось зацікавлений у тому, щоб учасники державного Накопичувального фонду "за замовчуванням" тримали свої накопичення лише в ньому
У Росії, де реалізована схожа модель "другого рівня", таких людей називають "мовчунами". З 2003 року тільки 10% росіян, головним чином, працівники корпорацій, які створили НПФ, перевели накопичення з ПФР в НПФ. Зате Внєшекономбанк, який управляє грошима "мовчунів", інвестує у державні цінні папери, а дохідність накопичень "мовчунів", на відміну від учасників НПФ, нижча від ставки інфляції.
Розрахунки показують, що при інфляції 10% у рік 100 рублів/гривень/доларів через 25 років перетворюються за своєю купівельною спроможністю на 9 рублів/гривень/доларів. Але громадяни країн СНД, як і раніше, найбільше довіряють державі.
На це і розрахунок "реформаторів".
Враховуючи, що активи НФ вже в перші роки його роботи перевищать десятки мільярдів гривень, то отримати через свої КУА такий ресурс в розпорядженні на десятки років - перші виплати розпочнуться тільки через 25 років - виглядає привабливо і для уряду, і для "своїх "компаній. А якщо озирнутися на досвід США, Канади, Великобританії, Нідерландів, де активи накопичувальних пенсійних систем, до речі, на базі НПФ, сягають 100% ВВП - то спокуси "власникам" ресурсу складно уникнути.
Щоправда, їм не треба забувати, що зміна уряду може спричинити і зміну КУА та ради НФ. А це може негативно позначитися не лише на власниках КУА, а й на учасниках ОНПС.
Навіщо тоді створювати пенсійну систему, що залежить від політичної кон'юнктури?
"Другий рівень" в урядовій моделі дуже нагадує обов'язкову підписку моїх батька й діда на облігації Державної позики розвитку народного господарства СРСР у 1946-1956 роках. До речі, народне господарство після війни відновили, а от гроші віддавати населенню передумали. Замість цього провели в 1961 році деномінацію рубля, а потім у середині 1970-х виплатили суми за знеціненими держпаперами в 10 разів менші і без урахування 20-річної інфляції.
Спробували б так вчинити з вкладниками недержавні пенсійні фонди.
Не думаю, що їх керівники залишилися на волі або серед живих.
Поки ж напрошується висновок:
Під вивіскою пенсійного реформування створюється немаленька бюрократична структура для монополізації послуги накопичувального пенсійного забезпечення, перекладати гроші молодих людей та бюджету з однієї кишені в іншу, з можливістю хорошого додаткового заробітку декількома (обраними) приватними компаніями і дотування державних фінансів за рахунок майбутніх пенсіонерів.
Але не будемо рахувати гроші в чужих кишенях. Краще спробуємо щось змінити для майбутніх поколінь, поки законопроект №7455 ще не став законом.
Автора, як ветерана військової служби, більше цікавить не заробіток КУА, а майбутнє дочок та їхніх однолітків. Але молодь поки мовчить.
Чому наша молодь, на відміну від протестуючих студентів Європи, мовчить і не цікавиться своєю пенсією? Може, молодь не збирається жити, працювати і виходити на пенсію в Україні?
Перш ніж поставити це питання молодим людям, варто поставити його разом з іншими питаннями нашим депутатам і міністрам. Але про це - вже в наступній статті.
Олександр Ткач
За матеріалами: Українська правда
Поділитися новиною
