874
Точка екстремуму
— Казна та Політика
В Україну прибула чергова місія Міжнародного валютного фонду - перевіряти виконання умов угоди, підписаної радою директорів МВФ 28 липня і продовженої 22 грудня минулого року. На жаль, як і під час попередніх візитів ревізорів, українська сторона не може похвалитися виконанням не те що повного переліку вимог, а й низки принципових домовленостей. Зокрема, однієї з найскладніших - про реалізацію пенсійної реформи.
Крім того, представники українського уряду вже заявили, що спробують відмовитися від ще одного принципово важливого для МВФ рішення - чергового (квітневого) підвищення тарифів на газ для населення. Під питанням - виконання ще як мінімум декількох пунктів програми.
Аналіз ситуації та перспектив своєчасного виділення чергового траншу ускладнюється ще й тим, що точні умови МВФ-ської угоди, після їх останнього перегляду, досі так і не опубліковані. І сьогодні можна з впевненістю стверджувати, що наступний транш навряд чи надійде в Україну до 15 березня ц.р., як це планувалося. Більше того, є сумніви щодо можливості продовження співпраці.
Те, що нинішній раунд переговорів буде набагато складнішим від попереднього, було очевидно ще в листопаді, коли Київ і місіонери фонду погоджували умови надання другого траншу (на 1 млрд. СПЗ, або близько 1,5 млрд. дол.). До речі, і листопадові консультації не пройшли гладко, як би високопоставлені чиновники з української сторони не хвалилися виконанням "більшості ключових умов Меморандуму про економічну та фінансову політику".
Місія в результаті виїхала з позитивним вердиктом, повідомивши про "досягнення взаєморозуміння на рівні експертів" і намір рекомендувати раді директорів фонду виділити черговий транш. Але із застереженням - "після виконання українською стороною попередніх заходів".
Виконання попередніх заходів затягнулося. Замість 30 листопада, як передбачалося за первинною версією угоди stand by, перерахування траншу відбулося в самий переддень Нового року - 22 грудня, коли у Вашингтоні фактично вже починалися різдвяні канікули і ділове життя припинялося.
Цій події в Україні передувала епопея з внесенням до парламенту - винесенням з парламенту законопроекту щодо пенсійної реформи, яка є одним з ключових елементів нинішньої угоди офіційного Києва і МВФ. Історію можна було б назвати забавною і навіть смішною, якби вона не була такою сумною, на власні очі демонструючи, наскільки низький зараз рівень довіри зарубіжних партнерів до української влади, коли справа стосується виконання договірних зобов'язань. На жаль, нинішньому уряду поки не те що не вдається відновити серйозно підмочену при прем'єрі Тимошенко репутацію, але і доводиться часом проявляти навіть більшу спритність, виманюючи у вашингтонських візаві чергові транші.
Так, умовами меморандуму, судячи з опублікованого у серпні тексту, граничним терміном прийняття закону про пенсійну реформу (а не тільки його подачі в парламент!) було встановлено 31 грудня 2010 року. Це - один з так званих структурних маяків, ухилитися від виконання яких, на відміну, наприклад, від індикативних критеріїв, дуже складно. Тим більше що, маючи сумний досвід кількох останніх років, українському уряду вже не вірять на слово, сповідуючи принцип театрального монтера Мечникова: стільці проти грошей. Єдина відмінність в тому, що стільці (тобто виконання зобов'язань) - вперед.
Ось і довелося уряду 13 грудня реєструвати у ВР законопроект без змісту. Хоча назва і реквізити на сайті фігурували (№7455 від 13.12.2010 р. "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"), а прем'єр-міністр М.Азаров у той же день дав віце-прем'єру Тігіпку доручення організувати громадське обговорення пенсійної реформи, тексту документа ніхто не бачив більше тижня. Як довелося пояснювати спікеру В.Литвину, хоча законопроект начебто і був внесений до парламенту і зареєстрований, "потім Кабінет міністрів України взяв його на доопрацювання". Втім, анонімні джерела інформагентств по ходу повідомляли, що насправді ніякого законопроекту щодо пенсійної реформи уряд не вносив.
Чи то підвищена громадська увага до пенсійного реформування, чи то пильність, що значно зросла завдяки гіркому досвіду попередньої співпраці з Києвом, змусили бути напоготові і функціонерів МВФ, але оголошення виконавчої ради директорів фонду про виділення Україні другого траншу кредиту stand-by пішло лише після реальної передачі законопроекту в парламент (20 грудня 2010 року).
Звичайно, не можна відкидати, що в останній версії меморандуму, умови якого якраз і переглядалися під час листопадового візиту місіонерів МВФ, дедлайн по прийняттю пенсійного закону був відсунутий на більш пізній час (з урахуванням реальної неможливості укластися в раніше встановлені терміни). Як все йде насправді, сказати з упевненістю не можна - нинішня редакція меморандуму за минулі два місяці так і не була офіційно опублікована. Для порівняння: повний текст першої редакції нинішньої угоди між МВФ і Україною був оприлюднений на сайті фонду 11 серпня - менш ніж через два тижні після затвердження радою його директорів.
Видання звернулося до Вашингтона з проханням пояснити затримку з публікацією тексту меморандуму після його останнього перегляду. У відповідь ми отримали пояснення, що причини затримки мають адміністративний характер: засідання ради директорів відбулося 22 грудня - напередодні, як ми вже згадували, свят (католицького Різдва, за яким ідуть православні свята). Таким чином, "традиційні три тижні", які потрібні для фіналізації та публікації документа, насправді стартували з 10 січня.
Також у МВФ пообіцяли опублікувати документ "дуже скоро".
Проте неофіційні пояснення, отримані нами попутно, вказують, що у затримки могла бути і ще одна причина: узгодження публікації всіляко затягувала українська сторона, мабуть, побачивши в тексті меморандуму якусь небажану для населення інформацію.
Але якщо нинішній зміст меморандуму стане скоро відомий (хоча який у цьому сенс, якщо умови вже знову переглядаються), то затвердження пенсійного закону, мабуть, відбудеться ще не скоро. 1 лютого 2011 року (мабуть, з нагоди приїзду місії) було оголошено тільки про початок другого етапу публічних консультацій щодо законопроекту, а віце-прем'єр С.Тігіпко повідомив про намір відкликати (знову!) документ з парламенту, щоб врахувати отримані під час першого етапу публічних обговорень пропозиції. За його словами, доповнений документ буде поданий до парламенту до 16 лютого, коли мають відбутися парламентські слухання щодо "пенсійного" питання. Тобто вже після відбуття місії МВФ з Києва.
Вперше наявність прострочених зобов'язань перед МВФ Тігіпко визнав ще 26 січня, заявивши, що "ми не готові (до продовження співпраці з МВФ), поки не прийняли всі необхідні рішення". При цьому пояснення ситуації було досить плутаним: "У МВФ є чотири вимоги, які вони закладали як основні рішення, які б дозволили нам отримати програму з ними. Ми взяли понад 20 рішень. Думаю, що зараз ми внесемо зміни і додамо ще рішення, тому що зараз йде дуже активне обговорення".
Повторна констатація прострочення прозвучала з вуст віце-прем'єра через кілька днів: "Якщо подивитися за програмою МВФ, то ми ці терміни пропустили". Але при цьому чиновник був налаштований доволі оптимістично: "Я думаю, що з МВФ ми зможемо домовитися".
Домовлятися, звичайно, можна. Тим більше що умови меморандуму дійсно не є священною коровою. Однак, на жаль, пенсійна реформа - далеко не єдина не виконана українською стороною обіцянка.
У своєму щотижневому огляді аналітики "Райффайзен банку Аваль" назвели перелік найбільш помітних перешкод для успішного завершення нинішньої місії фонду. "Зокрема, показник грошової бази трохи перевищив рівень, закладений у програмі (втім, це був усього лише індикативний критерій, невиконання якого не є серйозним порушенням угоди), - стверджується у звіті. - Крім того, не до кінця ясно, чи змогла Україна вкластися в показник загального фіскального дефіциту, передбаченого угодою з МВФ (6,5% ВВП). Адже ситуація в "Нафтогазі", судячи з усього, залишається досить важкою, тому не виключено, що фінансовий дефіцит компанії набагато перевищив прогнозний показник в 1% ВВП".
Від себе додамо, що оцінка фінансових показників "Нафтогазу" за минулий рік вкрай скрутна з причини повної інформаційної закритості відомства. Чи не єдиний показник, що побачив світ, - дані про вартість закупівель блакитного палива, що не становлять у відриві від інших індикаторів ніякої практичної цінності.
Якщо щось і могло вселити громадянам деякий оптимізм, так це нещодавні заяви двох головних функціонерів з енергетичних питань: спочатку - міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, потім - першого віце-прем'єра Андрія Клюєва. Обидва оголосили про намір відмовитися від передбаченого умовами все того ж меморандуму 50-процентного підвищення цін на газ для населення з 1 квітня ц.р.
Звичайно, враховуючи інші непопулярні рішення (підвищення тарифів на тепло і гарячу воду, а також на електроенергію), таке скасування було б дуже до речі для зниження зростаючого соціального напруження в країні, за яким вже реально маячить загроза катастрофічних електоральних втрат нинішньої влади. Але невже нинішній фінансовий стан НАКу дозволяє таку розкіш?
До речі, ще однією з найбільш важливих домовленостей з МВФ ("структурних маяків") було зобов'язання української сторони до 31 грудня 2010 року "приступити до імплементації реформи і реструктуризаційних стратегії для "Нафтогазу" відповідно до принципів Брюссельської декларації". На жаль, далі прийняття закону про реорганізації внутрішнього ринку газу цей процес не просунувся: відтоді не побачив світ жоден підзаконний акт, не кажучи вже про реальні кроки з реорганізації.
До речі, Україна не виконала ще один індикативний, але вкрай показовий критерій - зобов'язання автоматизувати відшкодування ПДВ, звівши до нуля накопичення заборгованості по найбільш корупційному податку. Пояснення причин своєї неспроможності у чиновників Мінфіну і ДПАУ, звичайно ж, є, і головне з них - наявність великих обсягів фіктивних заявок. Але існує, однак, і думка, що насправді проблема не вирішується через занадто високу ціну питання. І навіть нечувані відкати - тут не головне. За даними обізнаних джерел навіть після зростання минулого року ставок за послуги конвертаторів (з 7-8 до 12-15%) обсяги тіньових операцій у минулому році склали 450-500 млрд. грн. У нинішньому році потенційний оборот відмивально-конвертаційної системи, імовірно, перевищить 800 млрд. грн. Кришується ця система, природно, у найвищих владних кабінетах, і перерозподіл грошових потоків у потрібному напрямку вже відбувся. Тому хто ж ризикне зламати їй хребет?
Наступний камінь спотикання, як справедливо відзначають аналітики "Райффайзену", - ситуація з проблемними банками. "НБУ і уряд мають намір і далі надавати фінансову підтримку рекапіталізованим банкам (наразі плануються додаткові ін'єкції капіталу на суму 12,5 млрд. грн., і це не враховуючи банк "Надра"), - відзначається в аналітичному звіті. - У той же час МВФ і Світовий банк критично налаштовані в цьому питанні і говорять про те, що, можливо, найбільш оптимальним виходом з поточної ситуації є ліквідація цих інститутів (бо їх перспективи повернення до нормальної ринкової діяльності та подальшої приватизації виглядають досить туманними)".
Ліквідувати, напевно, було б можна, якби не той факт, що три найбільші установи - "Надра", Укргазбанк і "Родовід Банк" - зараз перебувають у сфері інтересів найбільш впливових осіб з президентського оточення. Так, банк "Надра", як відомо, небайдужий Дмитру Фірташу, Укргазбанк - прем'єр-міністру і його найближчим довіреним особам, а "Родовід Банк" - дуже непублічному, але надзвичайно впливовому пану на прізвище Іванющенку.
Невиконання "Родоводом" (вже отримали багатомільярдне рефінансування!) зобов'язань перед вкладниками є форменим знущанням не лише над його клієнтами, а й над іншою банківською системою, платниками податків і самою державою. Але хто ризикне піти проти інтересів людини, прізвище якого чиновники вимовляють зараз в основному пошепки?
Як бачимо, виконання угод з МВФ підійшло до тієї межі, за якою вже інтереси не тільки простих обивателів, але і найбільш сильних груп впливу, яких реформи досі практично не торкалися. Тому подальше просування на цьому шляху буде пов'язане з іще більшими труднощами, ніж раніше.
Між тим, як уже неодноразово зазначалося, наступні транші більше не призначені для використання в бюджетних цілях, тому необхідність в їх отриманні для Києва серйозно знижується. Макрокон'юнктура поки теж цьому сприяє. Тож чи не єдина серйозна перешкода для нового "розлучення" з МВФ - це загроза зниження суверенних рейтингів, а з ними - довіри міжнародних кредиторів та інвесторів у разі, якщо головний кредитор знову відвернеться від України. На тлі майбутніх пікових виплат за зовнішнім боргом цю обставину дуже складно ігнорувати. Що переважить?
Юрій Сколотяний
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
