807
Янукович отримав автономію
— Казна та Політика
Першим масштабним державним ювілеєм 2011 року стало 20-річчя автономії Криму. Дату здобуття самостійності готуються відзначити не без розмаху. Але за іронією долі останнім часом влада центру над півостровом стає все сильнішою.
Взяття Криму
Рік, що настав, для нашої країни може стати сезоном великих святкувань. Саме в 2011-му відзначатимемо 20-й день народження незалежної держави і 15-й - Конституції. Але першим в низці таких свят стоїть двадцятиріччя відновлення кримської автономії, рішення про яке було прийнято 20 січня 1991 року.
За минулі два десятки років неодноразово обговорювалися питання доцільності існування більш-менш самостійної одиниці в межах унітарної держави, або навпаки - можливого розширення прав автономії чи то національного, чи то "загального" характеру. І, хоча в різний час різні можновладці дотримувалися-таки різних поглядів на стан речей, до пам'ятної дати АРК продовжує існувати, хоча права і можливості її керівництва за минулі 20 років і піддавалися корекції. Протягом усіх цих років Крим важко було б назвати найпростішим в управлінні регіоном України - як у політичному, так і в соціально-економічному відношенні. Але все ж таки контроль над одним із найбільш ласих шматочків серед українських територій не втрачає своєї спокусливості для тих чи інших правлячих сил. І нинішня партія номер один - не виняток.
Останні роки правління Віктора Ющенка пройшли під знаком не завжди підкилимної боротьби між традиційно сильними в Криму комуністами і "регіоналами", які набирають обертів. І в перших, і других справи не в усьому і не завжди йшли благополучно. Головний "червоний" Криму Леонід Грач регулярно конфліктував з Центром, та й місцеві групи впливу всередині ПР присвятили кілька років кулуарним війнам, одним з етапів яких стало тимчасове вигнання глави кримського відділення Василя Кисельова з партійних лав. Але остаточним поворот ситуації на користь "регіоналів" забезпечив результат президентських виборів. Як можна було очікувати, в 2010 році півострів підтримав Віктора Януковича. У другому турі чинному президенту свої голоси віддали 78,24% тих кримчан, які прийшли на виборчі дільниці.
Зі встановленням влади новоспеченого глави держави, обіцяна правлячою коаліцією стабілізація не обійшла стороною й автономію. У березні 2010 року "норовливий" спікер парламенту автономії Анатолій Гриценко був замінений Володимиром Константиновим, а Раду міністрів АРК під чуйним керівництвом Києва очолив досі просто "наглядач" за Кримом "регіонал" Василь Джарти. Наступні кроки - "перетрушування" чиновників, заміна "силовиків" кадрами з Донбасу - проходили за схемою, близькою до сценарію, реалізованого в багатьох регіонах України. Ну, а гучним акордом в симфонії загальної стабільності під кінець року стали місцеві вибори. Вони пройшли для "регіоналів" не так блискуче, як, можливо, хотілося, але все ж, президентським однопартійцям вдалося забезпечити далеко не найгірший в масштабах країни результат. У кінцевому підсумку в масштабах автономії ПР виявилася на коні: за нею переважна більшість у Верховній раді Криму - 80 мандатів з 100. На тлі такого успіху той факт, що більше половини путівок у парламентське життя були отримані завдяки "мажоритарці", швидко забувся. "Регіонали", які відтепер не потребують докладання коаліційних зусиль, швидко закріпили досягнення на практиці, сформувавши нову Раду міністрів і перерозподіливши керівні парламентські крісла. Але сама верхівка принципово не змінилася - головою Радміну залишився Василь Джарти, а спікером - Володимир Константинов. Але без нагляду зверху вони не залишилися.
У грудні 2010 року президент призначив чергового свого представника в автономії. На цей раз ним став екс-глава Мінрегіонбуду Володимир Яцуба, якого нещодавня реорганізація Кабміну позбавила портфеля. Експертами подібний крок оцінюється по-різному. Одні припускають, що призначення до Криму є синекурою для заслуженого чиновника - приємно, необтяжливо, але повноваження підкачали. Інші, навпаки, припускають, що президент таким шляхом зміцнює свої позиції в автономії, вибудовуючи другу лінію оборони власних позицій у Криму. У такому випадку, Володимир Яцуба може або розглядатися як можливий наступник Джарти (нинішньому главі Радміну то підвищення "сватають", то навпаки - вимушену відставку за станом здоров'я, що похитнулося останнім часом), або, навпаки, як противагу, що дозволяє уникнути посилення позицій нинішніх керманичів півострова. Сам же колишній міністр обіцяє повністю підтримувати починання керівництва автономії. "Готовий підставити своє плече у вирішенні цих питань на центральному рівні. Ми дружно будемо працювати на благо Криму", - підбадьорив він оточуючих.
Все ті ж граблі
Працювати на благо Криму оновлена влада готова, засукавши рукави. Місцеві "регіонали" розписують Стратегію економічного і соціального розвитку Криму, рекламують прийдешнє виконання всіх передвиборчих обіцянок, мріють про те, що Крим отримає особливий економічний статус, який дозволить розвивати автономію і без додаткових реверансів у бік Києва. Ну а ідеалом, якого б хотілося досягти найближчим часом, міг би стати новий закон про АРК - з повноваженнями ширшими і приємнішими, і в першу чергу - з правом законодавчої ініціативи для місцевого парламенту. "Ми просимо більших повноважень і право законодавчої ініціативи. Так відбувається у всіх автономіях світу, і нічого тут такого військового немає, оскільки закони можуть стосуватися тільки діяльності і прав, встановлених у Конституції", - цитує "Дзеркало тижня" коментар Володимира Константинова до прохання кримських парламентаріїв, адресованого народним депутатам.
Гіпотетичне розширення повноважень Верховної ради - бонус дуже приємний. Нині "навколокримські" закони, як і всі інші, приймаються ВРУ. А вона далеко не завжди поблажлива до прохань "молодших" колег. Яскравим тому прикладом 13 січня стало голосування за законопроект, яким передбачалося "удосконалити управління землями на території АРК" - по суті, надати місцевим органам влади право розпоряджатися (навіть заповідними) виключно з оглядкою на Раду міністрів автономії. Раді міністрів таке розширення прав було б дуже до речі. Збиранням земель (очевидно, не на шкоду чинній влади) Василь Джарти, схоже, готовий зайнятися всерйоз. В усякому разі, в 2010 році в Криму вже були скасовані низка рішень про виділення землі, пообіцяли повернути розпродані частини рекреаційних зон, глава Радміну плекає мрії про передачу під руку автономії території відомчих санаторіїв... А головне - "регіонали" декларують готовність завзято боротися з самозахопленнями.
Проблема горезвісних самозахоплень, судячи з реакції місцевої влади, особливої актуальності набула незабаром після того, як прийняття приємного "земельного" закону було зірвано. Законопроект підтримали лише 26 "за", і документ відправили готуватися до ще одного другого читання. Такий провал сам Василь Джарти пояснив принциповістю власної позиції. "Причина, думаю, в тому, що є депутати, яким невигідно, щоб цей закон діяв. Серед депутатів, у тому числі і в Партії регіонів, присутні люди, у яких є інтереси на узбережжі Автономної республіки Крим. І їм не хотілося б, знаючи мою позицію, домовлятися зі мною, тому що домовитися зі мною буде неможливо", - переконаний він. Застереження з приводу "в тому числі і в Партії регіонів" прозвучало актуально - фракція ПР не дала жодного голосу заради зміцнення позицій однопартійця. А останній тим часом зайнявся вічною кримською проблемою - татарськими землями.
Своєрідним подарунком влади кримським татарам до ювілею автономії став відкритий лист Василя Джарти, який лише нещодавно повернувся до роботи. Бажаючи розібратися з "так званими кримськотатарськими земельними самозахопленнями", голова Ради міністрів не надто вибирає вираження і завершує звернення до лідера Меджлісу на войовничій ноті. "У разі відсутності реакції на мою пропозицію про звільнення самовільно захоплених ділянок, мною буде направлено відповідне звернення до правоохоронних органів та прокуратури з вимогою прийняття негайних заходів до порушників", - попереджає головний кримський "регіонал". Про те, що "силовики" можуть швидко вирішувати деякі проблеми, нагадують події на Ай-Петрі в 2007 році, коли при знесенні самовільних будівель були задіяні "Беркут" і "Сокіл". Але у представників кримських татар різкість прем'єра викликала здивування. Друга сторона не втомлюється нагадувати, що на татар припадає лише 17 відсотків самозахоплених земель, а заодно - і про інших "довгограючі" ускладнення на кшталт зволікань з будівництвом мечеті в Сімферополі. Прагнення влади "з розгону" вирішити одну з найболючіших проблем в Україні може призвести до слабо передбачуваних результатів. "У будь-якому випадку, нічим хорошим це не закінчиться. Може дійти до кровопролиття. Особливо це реально там, де на ділянках вже побудовано житло і людина витратила все, що мала, на будівництво. Будинки будуть зносити разом з людьми. Природно, реакція буде непередбачувана", - припускає Мустафа Джемільов.
Надмірна різкість поривів кримської влади дивує і деяких експертів. "Я думаю, що прем'єру було б правильніше зустрітися сьогодні з керівництвом меджлісу в особі Мустафи Джемільова і спочатку детально вникнути в суть цієї проблеми, а потім шукати якийсь компроміс", - вважає кримський політолог Олександр Форманчук. Але контакт з Меджлісом у нової влади не пішов і на більш високому рівні. Досить згадати про те, як літнє бажання президента поспілкуватися з представниками кримсько-татарських організацій у результаті втілилося в придворний захід, брати участь в якому члени Меджлісу відмовилися - через присутність там ідеологічних недругів (включаючи, за їхніми словами, і ваххабітів). І, якщо судити з розповіді Мустафи Джемільова, налагодити спілкування між президентом і татарами не вдалося досі. Хто тому провиною - сказати важко. Але очевидно, що у вирішенні земельних проблем з національним колоритом нові влади (як центральні, так і кримські) вже готові наступити на успішно випробувані попередниками граблі.
Одним тільки ставленням до самозахоплення кримський курс чинної влади не обмежується. Можливо, у найближчому майбутньому стане ясно, яким він буде в більш широкому сенсі - чи будуть розширені політичні права автономії, чи обійдуться звичною системою стримувань і противаг; як бачить керівництво економічний потенціал регіону... Поки ж зрозуміло одне: на 21-му році існування АРК справжня самостійність її по відношенню до Києва стає ще більш хиткою. Втім, на тлі загального прагнення до стабільності і централізації, дивним це не здається.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
