15574
Руйнуючи Америку
— Валюта
М'яке приземлення для Америки через 40 років? Авжеж. Занепад Сполучених Штатів у ролі світової наддержави може статися набагато раніше, ніж будь-хто уявляє. Якщо Вашингтон мріє, що кінець Американського століття настане в 2040 чи 2050 році, більш реалістична оцінка внутрішніх і глобальних тенденцій вказує на те, що в 2025 році, всього через 15 років, все, крім криків, може скінчитися. Незважаючи на ауру всемогутності, що проектується більшістю імперій, експрес-аналіз їхньої історії має нагадати нам про те, що це крихкі організми.
Їхня екологія могутності така, що, коли все починає по-справжньому псуватися, імперії регулярно розвалюються з диявольською швидкістю: Португалії знадобився лише рік, Радянському Союзу два, Франції вісім, Оттоманській імперії 11, Великобританії 18 і, цілком ймовірно, Сполученим Штатам знадобиться 22 роки, якщо рахувати з критично важливого 2003 року.
Майбутні історики, ймовірно, вкажуть на поспішне рішення адміністрації Джорджа У. Буша вторгнутися в Ірак, що сталося того року, як на початок краху Америки. Однак, замість кровопролить, якими був відзначений кінець багатьох імперій минулого, коли горіли міста, а мирних жителів масово вбивали, цей крах імперії 21-го століття може прийти порівняно непомітно, невидимими шляхами економічної розрухи або кібервійни.
Але не сумнівайтеся: коли світове панування Вашингтона, нарешті, закінчиться, всі американці без винятку відчують на собі, що означає втрата могутності. Як це виявили деякі європейські країни, імперський занепад зазвичай має разючий деморалізуючий вплив на суспільство, і часто приносить із собою, як мінімум, одне покоління злиднів. У міру того, як економіка охолоджується, політична температура зростає, що часто веде до серйозних внутрішніх безпорядків.
Наявні економічні, освітні та військові дані вказують на те, що в тому, що стосується глобальної влади США, негативні тенденції почнуть швидко збиратися в ціле до 2020 року і, швидше за все, досягнуть критичної маси не пізніше 2030 року. Американське століття, так тріумфально проголошене на початку Другої світової війни, буде розбито вщент до 2025 року, в свій восьмий десяток, і може перетворитися на історію до 2030 року.
Примітно, що в 2008 році Національна рада з розвідки США вперше визнала, що глобальна міць Америки дійсно рухається по нижчій траєкторії. В одному зі своїх періодичних футуристичних звітів «Глобальні тенденції-2025», Рада згадала «безпрецедентний у світовій історії перехід світового багатства і економічної потужності із Заходу до Сходу» в ролі основного чинника в занепаді «порівняльної сили Сполучених Штатів - навіть у військовій сфері». Однак, як і багато хто у Вашингтоні, аналітики Ради передбачали дуже довге і дуже м'яке приземлення для світового панування Америки, і плекали надію, що якимось чином США вдасться надовго «зберегти унікальний військовий потенціал... проектувати військову міць на світовій арені» ще протягом декількох десятиліть.
Не пощастило. За поточними розрахунками, з точки зору економічного виробництва Сполучені Штати опиняться на другому місці, позаду Китаю (який вже є другою за розміром економікою у світі) приблизно в 2026 році, а позаду Індії - до 2050 року.
Схожим чином китайські інновації рухаються по зростаючій траєкторії і займуть лідируючі позиції в галузі прикладної науки і військових технологій між 2020 і 2030 роком, якраз до того часу, як поточна група блискучих американських учених та інженерів піде на відпочинок, а погано освічене молоде покоління не зможе надати їм адекватну заміну.
До 2020 року, згідно з поточними планами, Пентагон зробить військовий кидок відчаю для вмираючої імперії. Він запустить смертельний потрійний купол передової аерокосмічної робототехніки, що являє собою останню надію Вашингтона на збереження світової могутності, незважаючи на зникаючий економічний вплив. Проте на той рік глобальна мережа комунікаційних супутників Китаю також буде діяти на повну силу, що дасть Пекіну незалежну платформу для оснащення космосу озброєннями, а також потужну систему комунікацій для ракетних і кіберударів у будь-якій частині світу.
Білий дім, закутаний в імперську гордість, як Уйатхолл або набережна д'Орсе (місце, де розташовується французький МЗС - прим. перекл.), схоже, як і раніше, вважає, що занепад Америки буде поступовим, м'яким і частковим. У своєму зверненні до нації в минулому січні президент Барак Обама запевнив громадськість: «Я не згоден з другим місцем для Сполучених Штатів Америки». Кількома днями пізніше віце-президент Джо Байден висміяв саму ідею про те, що «нам визначено виконати пророцтво історика Пола Кеннеді про те, що ми будемо великою державою, яка зазнала провалу, оскільки втратили контроль над нашою економікою і перенапружилися». Схожим чином, в листопадовому номері журналу правлячих кіл Foreign Affairs, неоліберальний гуру зовнішньої політики Джозеф Най відкинув розмови про економічний і військовий підйом Китаю, відкидаючи «оманливі метафори органічного спаду» і заперечуючи, що глобальна могутність США хоч якось погіршується.
Однак у пересічних американців, які спостерігають за тим, як їхні робочі місця переїжджають за кордон, більш реалістична точка зору, ніж у їхніх розбещених лідерів. Опитування громадської думки, проведене у серпні 2010 року, показало, що 65% американців вважають, що країна перебуває «в стані занепаду». Австралія та Туреччина, традиційні військові союзники Америки, вже використовують свої вироблені в США озброєння для спільних повітряних і військово-морських навчань з Китаєм. Найближчі економічні партнери Америки вже відступають від протистояння Вашингтона з валютною політикою Китаю. Коли президент повертався зі свого азіатського турне в кінці минулого місяця, похмурий заголовок в New York Times підсумовував відчуття таким чином: «Економічні погляди Обами відкинули на світовій арені; Китай, Великобританія і Німеччина кидають виклик США; торгівельні переговори з Сеулом теж провалилися».
З історичної точки зору, питання не в тому, чи втратять Сполучені Штати свою неперевершену світову міць, а в тому, наскільки різким і болючим буде занепад. Замість помилок Вашингтона давайте скористаємося футуристичною методологією Національної ради з розвідки, щоб запропонувати чотири реалістичні сценарії того, як глобальна міць США може добігти свого кінця в 2020-х роках (а також чотири супутні оцінки того, на якій стадії ми перебуваємо зараз). Майбутні сценарії включають в себе: економічний спад, нафтовий шок, військові пригоди і Третю світову війну. Хоча це, звичайно, не єдині можливості, коли мова йде про занепад або навіть розвал Америки, вони дають приблизну ідею про те, що нас чекає в найближчому майбутньому.
Економічний спад: поточна ситуація
Сьогодні панівній позиції Америки в глобальній економіці загрожують три речі: втрата економічного впливу завдяки нижчій частці у світовій торгівлі, занепад американських технологічних інновацій і втрата доларом привілейованого статусу світової резервної валюти.
На 2008 рік Сполучені Штати вже опустилися до третього місця в списку світових експортерів товарів, маючи частку в 11% в порівнянні з 12% у Китаю і 16% у Європейського Союзу. Немає ніяких причин думати, що ця тенденція зміниться.
Схожим чином, американське лідерство в області технологічних інновацій перебуває в занепаді. У 2008 році США, як і раніше, посідали друге місце позаду Японії з точки зору кількості поданих патентних заявок (232 тисячі), але Китай швидко наздоганяв зі своїми 195 тисячами, демонструючи вражаюче зростання на 400% з 2000 року. Провісник подальшого спаду: в 2009 році США опустилися на саме дно рейтингу, підготовленого фондом «Інформаційні технології та інновації», до якого увійшли 40 держав. США продемонстрували негативні показники, коли мова йшла про «зміни» за останнє десятиліття в «глобальній конкурентоспроможності, заснованій на інноваціях». Надаючи сутності цій статистиці, в жовтні Міністерство оборони Китаю представило найпотужніший суперкомп'ютер світу, Tianhe-1A, який настільки потужний, що, за словами одного американського експерта, «каменя на камені не залишає від існуючого комп'ютера №1» в Америці.
Додамо до цього очевидні свідчення того, що освітня система США, це джерело майбутніх вчених та інноваторів, останніми роками відстає від своїх конкурентів. Десятки років країна лідирувала в світі за кількістю 25-34-річних громадян з університетськими дипломами, але в 2010 році США провалилися до 12-го місця. В рейтингу Всесвітнього економічного форуму за 2010 року з 139 країн Сполучені Штати опинилися на посередньому 52-му місці з точки зору якості викладання математики і точних наук у вищих навчальних закладах. Майже половина всіх аспірантів, котрі вивчають в США точні науки, є сьогодні іноземцями, більшість з яких потім вирушає додому, а не залишаться тут, як було раніше. Іншими словами, до 2025 року Сполучені Штати, швидше за все, зіткнуться з критичною нестачею талановитих учених.
Подібні негативні тенденції заохочують все більш різку критику ролі долара як світової резервної валюти. «Інші країни більше не готові вірити тому, що США краще від інших розбираються в економічній політиці», - зауважив Кенет Рогофф, колишній головний економіст Міжнародного валютного фонду. У середині 2009 року, коли світові центральні банки тримали у себе астрономічну суму в 4 трильйони доларів у формі облігацій Казначейства США, президент Росії Дмитро Медвєдєв заявив, що настав час покінчити з «штучно підтримуваною однополярною системою», заснованою на «одній валюті, яка була раніше сильною резервною валютою».
Одночасно глава Центробанку Китаю припустив, що в майбутньому в світі може з'явитися глобальна резервна валюта, «не пов'язана з окремими державами» (тобто долар США). Вважайте це симптомами майбутнього і можливою спробою, як назвав це економіст Майкл Хадсон, «прискорити банкрутство американського фінансового-військового світового порядку».
Економічний спад: сценарій 2020
Після багатьох років зростаючих бюджетних дефіцитів, що підігріваються безперервними війнами в далеких землях, до 2020 року, як давно і очікувалося, долар США, нарешті, втрачає свій особливий статус світової резервної валюти. Раптово вартість імпорту злітає до небес. Не маючи можливості оплачувати зростаючі дефіцити, продаючи тепер вже девальвовані облігації Казначейства за кордоном, Вашингтон, нарешті, змушений різко скоротити свій роздутий оборонний бюджет. Перебуваючи під політичним тиском як вдома, так і за кордоном, Вашингтон повільно виводить американські сили з сотень закордонних військових баз, розташовуючи їх по периметру континенту. Однак на цей момент вже занадто пізно.
Перед лицем наддержави, яка слабшає і яка нездатна оплачувати свої рахунки, Китай, Індія, Іран, Росія та інші держави, великі і регіональні, провокаційно кидають виклик пануванню США над океанами, космосом і кіберпростором. Тим часом, на тлі стрімкого зростання цін, постійного зростання безробіття і падіння реальних доходів, внутрішні розбіжності перетворюються на шалені зіткнення і сіють чвари, які часто відбуваються з приводу разюче несуттєвих питань. На хвилі політичного припливу розчарування і відчаю, вкрай правий патріот виграє президентську гонку з гучною риторикою, вимагаючи поваги до американського авторитету і погрожуючи військовою відплатою або економічними заходами. Світ не звертає практично ніякої уваги, і Американське століття закінчується мовчки.
Нафтовий шок: поточна ситуація
Однією з жертв зникаючої економічної могутності Америки став її контроль над світовими запасами нафти. Обганяючи економіку Америки, яка споживає занадто багато пального, цього літа Китай перетворився на найбільшого споживача енергоресурсів у світі - США утримували цю позицію більше ста років. Спеціаліст з енергетики Майкл Клер стверджує, що ця зміна означає, що Китай буде «задавати темп у формуванні нашого глобального майбутнього».
До 2025 року Іран і Росія будуть контролювати майже половину світових запасів природного газу, що потенційно дасть їм величезний вплив на Європу, яка відчуває енергетичний голод. Додайте до цього запаси нафти, і, як попередила Національна рада з розвідки, всього через 15 років дві країни - Росія і Іран - можуть «стати енергетичними босами».
Незважаючи на вражаючу винахідливість, великі нафтові держави сьогодні виснажують великі басейни нафтових запасів, які підходять для простого й дешевого видобутку. Справжнім уроком катастрофи в Мексиканській затоці, що сталася на платформі Deepwater Horizon, були не недбалі стандарти виробничої безпеки BP, а простий факт, який бачать всі: корпоративний енергетичний гігант не мав іншого вибору, окрім як шукати «важку нафту» глибоко під океанським дном просто для того, щоб підтримувати рівень своїх доходів.
Посилюючи проблему, китайці й індійці раптово стали споживати набагато більше енергії. Навіть якби запаси викопного палива залишалися незмінними (чого не буде), попит, а з ним і вартість, практично гарантовано зростуть - і різко. Інші розвинуті країни активно борються з цією загрозою, розробляючи експериментальні програми з розвитку альтернативних джерел енергії. Сполучені Штати обрали інший шлях, роблячи занадто мало для розвитку альтернативних джерел і одночасно, за останні три десятиліття, подвоївши свою залежність від імпорту нафти. Між 1973 і 2007 роками імпорт нафти зріс з 36% енергії, яку споживають у США, до 66%.
Нафтовий шок: сценарій 2025 року
Залежність Сполучених Штатів від закордонної нафти залишається настільки високою, що кілька несприятливих подій на світовому енергетичному ринку в 2025 році призводять до нафтового шоку. У порівнянні з ним нафтова криза 1973 року (коли ціни зросли в чотири рази за кілька місяців) здається дрібницею. Розлючені різким падінням ціни долара нафтові міністри країн ОПЕК на зустрічі в Саудівській Аравії вимагають, щоб у майбутньому за нафту розплачувалися «кошиком» валют, що складається з ієн, юанів та євро. Це лише збільшує вартість нафтового імпорту в США. У той же момент, в процесі підписання нових довгострокових контрактів на постачання нафти в Китай, саудівці стабілізують свої власні валютні запаси, переключившись на юані. Тим часом Китай витрачає незліченні мільярди на будівництво величезного Трансазіатського трубопроводу і фінансування розробки найбільшого в світі родовища газу Південний Парс, яке розташоване в Ірані.
Стурбовані тим, що ВМС США більше не зможуть охороняти нафтові танкери з Перської затоки, що везуть паливо в Східну Азію, коаліція Тегерана, Ер-Ріяда і Абу-Дабі формує несподіваний новий альянс в Затоці і підтверджує, що віднині новий флот швидких китайських авіаносців буде патрулювати Перську затоку з бази в затоці Омана. Перебуваючи під сильним економічним тиском, Лондон погоджується анулювати американську оренду острівної бази Дієго-Гарсія в Індійському океані, в той час як Канберра, на яку тиснуть китайці, інформує Вашингтон, що Сьомий флот більше не може використовувати австралійський порт Фрімантл як порт приписки, по суті, виганяючи ВМС США з Індійського океану.
За допомогою лише кількох розчерків і небагатослівних оголошень, «доктрина Картера», яка проголосила вічну охорону Перської затоки за допомогою військової сили США, похована в 2025 році. Всі елементи, які довго гарантували Сполученим Штатам безмежні постачання дешевої нафти з цього регіону - матеріально-технічне забезпечення, курси валют і військово-морська міць - випаровуються. На даному етапі США, як і раніше, можуть покривати лише незначні 12% своїх енергетичних потреб за допомогою зародження альтернативної енергетики, і половина енерговитрат покривається за допомогою імпортованої нафти.
Нафтовий шок, який буде після цього, б'є по країні, як ураган, роздуваючи ціни до нечуваних висот, перетворюючи подорожі в приголомшливо дорогі підприємства, відправляючи реальні доходи (які вже давно знижуються) у нокаут і роблячи нечисленний експорт неконкурентоспроможним. Тут же ціни на газ ростуть «за хмари», а долари течуть за кордон в обмін на дорогу нафту - американська економіка паралізована. Старі альянси добігають свого природного кінця, а бюджетний тиск посилюється - і збройні сили США, нарешті, починають планомірний відхід із закордонних баз.
Через кілька років США стають функціональним банкрутом, і годинник відлічує кінець Американського століття.
Альфред У. Маккой
За матеріалами: Версії.сом
Поділитися новиною
