1374
УГОдили...
— Казна та Політика
Число друзів України на міжнародній арені збільшилося. У жовтні, відвідавши Москву і Мінськ, до Києва вперше заїхав президент Венесуели. Між Уго Чавесом і "другом Віктором" встановилося повне взаєморозуміння. У тому числі - і в нафтовому питанні.
Турне боліваріанця
Відвідини України одним з найодіозніших політиків у світі - подія незвичайна. Напередодні приїзду високого гостя преса повнилася оцінками майбутнього візиту. Оптимісти, як повелося, розраховували на майбутні економічні успіхи потенційної співпраці - в першу чергу, у сфері енергетики, в другу - всіх інших, серед яких найголосніше згадували про авіабудування і тихо, але наполегливо - про продукцію воєнно-промислового комплексу. А ось песимісти понад усе побоювалися (і продовжують побоюватися - на таких позиціях стоїть, наприклад, екс-глава МЗС Борис Тарасюк) можливих наслідків для іміджу нашої країни: Уго Чавес - політик дуже відомий, але назвати його популярним в міжнародному середовищі не можна.
Формально, дружба з головним боліваріанцем (ідеологія, яка передбачає зрештою створення об'єднаної соціалістичної держави латиноамериканських країн) репутації керівництва країни нашкодити не повинна. Проти Венесуели не введені міжнародні санкції, західні країни з нею активно співробітничають, а що Уго Чавес схильний часом називати геополітичних опонентів "дияволами" або "володарями пітьми" (таких титулів від нього удостоювалися Джордж Буш-молодший і Барак Обама відповідно) - так з ким не трапляється. Та все ж президент Венесуели, мабуть, не кращий зразок для наслідування з точки зору міжнародного співтовариства. У його активі проведення референдуму, що дозволив йому обиратися необмежену кількість разів, неоднозначні підходи до партійного будівництва укупі зі складними стосунками з опозицією, тяжкі взаємини з сусідньою Колумбією, керівництво якої неодноразово звинувачувало Каракас в підтримці повстанців, націоналізація низки галузей економіки, включаючи енергетику і телекомунікації, в піку корпораціям-"кровопивцям", звичка висилати або не впускати в країну послів неприємних йому держав або наддержавних об'єднань і спроби збудувати соціалістичну і антиамериканську "вісь добра", основу якої складають ще і Куба братів Кастро і Болівія Ево Моралеса. Але якщо на Заході ставлення до досягнень венесуельського лідера, м'яко кажучи, неоднозначне, то у сусідів України співпраця з ним іде на повну.
Перед тим, як приїхати до Києва, Уго Чавес встиг відвідати столиці Російської Федерації і Білорусі. Кожен з візитів, за оцінками керівництва країн, пройшов з великим успіхом. Так, наприклад, в Москві, економічні взаємини Венесуели з якою поглиблюються рік від року (а політичним дуже сприяло визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії), глава південноамериканської держави домовлявся про дружбу на "ґрунті" сільського господарства, автомобілебудування, розвитку ЖКГ, подальших постачань озброєння; підписав угоду про будівництво росіянами першої в країні атомної електростанції на два енергоблоки; а заразом пообіцяв продати "Роснафті" 50-процентний пакет акцій німецької компанії Ruhr Oel, що належить Венесуелі, який обіцяє стати першим європейським активом російської держкорпорації. У Мінську головним вважають паливне питання. Як відомо, навесні 2010 року після загострення "нафтових" відносин з Кремлем в рамках Митного союзу, білоруси впритул зайнялися проблемою диверсифікації постачань енергоносіїв. Підписані у результаті домовленості з Венесуелою були досягнуті в "обсязі" тридцяти мільйонів тонн нафти, які мають бути поставлені в 2011-13 роках по десять мільйонів тонн щороку. За оцінками експертів, цей контракт покриває практично половину білоруської потреби в "чорному золоті". А честь допомогти з транспортуванням венесуельсько-білоруської нафти покладається, у тому числі, і на Україну.
Аверс настає?
Як і попередні етапи турне, київський візит Уго Чавеса пройшов в атмосфері повного взаєморозуміння і бажання керівництва країн догодити один одному. Під час традиційного обміну люб'язностями гість розсипався в компліментах господарю, виходячи за звичні протокольні рамки. "Мені дуже приємно було почути про вашу перемогу, про твоє повернення, яке забезпечив український народ. Того дня я собі сказав: "Більше часу втрачати не можна, треба їхати до України, треба їхати і потиснути руку Віктору Януковичу, треба обійняти і передати найтепліші побажання українському народу", - з ентузіазмом розповідав лідер латиноамериканської країни. І хоча фрази, на кшталт "Україна і Венесуела борються за одну справу", можуть дещо збентежити, все ж варто відзначити, що українська риторика Уго Чавеса була помітно стриманішою, ніж його промови в Мінську, в яких "будівництву альтернативи імперіалізму" відводилося помітне місце.
Розгортання дружби Києва і Каракаса обіцяне на багатьох фронтах: від дипломатичного (намір організувати представництво Венесуели в Києві і підготувати візит Віктора Януковича в цю країну вже на початок наступного року) до, як і слід було чекати, економічних. Анонсуючи майбутню співпрацю, обидві сторони світили ентузіазмом. Так, Уго Чавес висловлювався на адресу вітчизняних досягнень в літакобудуванні з великим схваленням. А ось тема можливих постачань озброєння так і не прозвучала, хоча фахівці і допускають вірогідність проведення неофіційних переговорів із цього приводу. Головне ж місце в спілкуванні перших осіб двох країн було відведене нафті.
Під час підсумкової прес-конференції державних лідерів з'ясувалося, що український президент прийняв пропозицію високого гостя взяти участь у розробці нафтогазоносних родовищ в басейні Оріноко. Правда, досягнення принципової домовленості ще не означає її швидкого втілення в життя. Українські експерти тим часом вважають, що при всій цікавості пропозиції (а у Венесуелі вже працюють росіяни і туди ж Уго Чавес наполегливо кличе білорусів), серйозно взятися за нього Києву буде непросто. Нинішній стан "Нафтогазу" навряд чи дозволяє подібні капіталовкладення, та і вартість видобутої у Венесуелі нафти може бути для Києва дуже великою.
Іншим моментом переговорів, що запам'ятався, стала спроба організувати транзитну частку горезвісних постачань нафті до Білорусі. Як відомо, схема, що діє на сьогодні, передбачає морське транспортування до Одеси, а вже з українського порту - цистернами залізницею. Але в жовтні Віктор Янукович повторив озвучену навесні пропозицію - розвернути потік нафтопроводу "Одеса-Броди". Спочатку протягнута з думкою про перекачування каспійської нафти до Європи труба, як відомо, працює в реверсному режимі, відправляючи російську нафту до Одеси, де її розливають по танкерах.
Головним способом використовувати нафтопровід за призначенням донедавна вважалося його продовження до польських Плоцька і Гданьська, зацікавленість в чому неодноразово підтверджувала Варшава, як нещодавно згадував і Микола Азаров. Але блискучі плани Віктора Ющенка регулярно розбивалися об відсутність постачальника "чорного золота", який зміг би наповнити трубу. Тепер він, можливо, знайдений. І хай венесуельські постачання до Білорусі навряд чи відразу задіюють всі потужності нафтопроводу (частину законтрактованих об'ємів, видно, планується ввозити через Балтику), але такі плани все ж виглядають хорошою підмогою для кампанії "Даєш аверс!" Втім, Віктор Янукович запевняє, що нафтопровід буде "розгорнутий" в будь-якому разі. Якщо, звичайно, ні у кого не знайдуться заперечення.
Аверс "Одеса-Броди", на думку фахівців, - хороший варіант, завдяки якому Мінськ може досягти хоч би часткової незалежності від енергетичної політики Москви. Але немало залежить і від послідовності позицій українського керівництва. Формально, українська труба - українська справа, у росіян, за словами Чавеса, жодних заперечень немає, поки питання викликає хіба що намір використовувати частину нафтопроводу "Дружба", але хтозна, наскільки далеко можуть зайти їх заперечення, а головне - на чиїй стороні буде офіційний Київ. Досвід нещодавньої польсько-російської кризи показав, що відмовитися від підтримки інтересів Кремля в ім'я співпраці з іншими стратегічними партнерами Україні Віктора Януковича буває дуже непросто.
Але, можливо, міркування доцільності укупі з обіцянками друзів з Мінська і Каракаса зможуть перебити обух думки Москви. В більшості випадків обіцянки реалізовувати зважену і прагматичну зовнішню політику пояснювали проросійські пориви української влади. Теоретично, ситуація може бути відкоректована. Ось тільки майбутнє такої корекції передбачити складно. Тим паче, що дружба з Венесуелою - це обставина, не сказати, що зовсім вже порочить, але з точки зору Заходу - досить підозріла. А київський гість тим часом вирушив подорожувати далі. Наступним пунктом турне його чекає Іран.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
