851
Вектори Януковича
З новим президентом зовнішньополітичний курс країни зазнав помітних змін. "Західноцентрізм" Віктора Ющенка нова влада пообіцяла залишити у минулому. А через декілька місяців, пояснюючи свою позицію, керівництво країни пригадало підходяще слово - багатовекторність.
Знайомі слова
В поході за владою найбільш рейтинговий кандидат в президенти обіцяв у разі своєї перемоги неодмінно забезпечити Україні "міжнародне визнання і пошану" зі всіма наслідками, що звідси витікають, на кшталт входження до числа країн "Великої двадцятки". Методи досягнення мети в передвиборній програмі пропонувалися не дуже хитромудрі, але цікаві для відданих виборців ПР: взаємовигідна співпраця із зарубіжними країнами і наднаціональними об'єднаннями, дружба з Росією, позаблоковість. Вірність вибраному шляху нове керівництво країни продемонструвало протягом перших же місяців правління.
При президенті Януковичі Україна прагне до євроінтеграції; готова "спілкуватися" з НАТО на відстані (обіцяна позаблоковість була закріплена в законі про основи внутрішньої і зовнішньої політики); всіма силами відновлює відносини з Москвою, покинуті при попередньому главі держави; а заразом - намагається поглиблювати стратегічне партнерство, що виходить за межі звичної вже системи координат (співпрацюючи з Китаєм, наприклад). Із словесним позначенням подібної політики влада не стала нічого вигадувати і взяла на озброєння перевірені термінологічні напрацювання. Як назвати таку поведінку одним словом? Леонід Кучма на це питання відповів вже давно.
"Ми повернулися до політики багатовекторності", - пояснив Микола Азаров у Брюсселі. Нинішнє керівництво країни, критикуючи вузькість зовнішньополітичних поглядів своїх попередників, переконане, що Україна "традиційно зацікавлена" дружити зі всіма: з Європою, Росією, з більш екзотичними Китаєм, Бразилією, Індією. Головне, щоб відносини не виходили за взаємовигідні рамки. "Наша політика збалансована: вона не проросійська, не прозахідна, вона - проукраїнська", - переконував прем'єр-міністр європейців. Такий підхід офіційний Київ вже сповідував - за часів правління Леоніда Кучми.
Як відзначають фахівці, впродовж багатьох років другому президенту незалежної України дійсно вдавалося успішно лавірувати між різними центрами впливу, в першу чергу - між Росією і США, приділяючи увагу співпраці і з Європою, і з віддаленішими країнами. І хоча в деяких випадках подібна практика не завжди отримувала втішні оцінки (серед яких "флюгер" - висловлення з числа м'яких), глава держави порівняно вдало балансував на межі заявленої багатовекторності. Але зберегти статус-кво Леоніду Кучмі не вдалося. Корекція курсу спіткала Україну на межі дев'яностих і двохтисячних років, послідовно поглиблюючись аж до 2004-го. Як відомо, поступово відносини Києва із Заходом ускладнювалися. На міжнародний імідж країни неухильно впливала і нездатність влади піти на глибокі системні реформи (так, в України виникли серйозні проблеми з наданням їй статусу держави з ринковою економікою, без якої шлях до Європи був закритий), і небезперечний з точки зору демократії стиль правління Леоніда Даниловича. Проблемні вибори, обмеження свободи слова, справа Гонгадзе, "Україна без Кучми", ручне управління, залежні суди, мрія про третій термін - подібні почини віддаляли європейську мрію серйозно і надовго. Всупереч чеканням і надіям, домовитися про майбутнє асоційоване членство і План дій щодо членства в НАТО впродовж 2002-2004 років Україні так і не вдалося. А втрати на західному фронті вели до змушеної переорієнтації у напрямку до розкритих обіймів іншої сторони. "Думаю, що і Україна сьогодні перехворіє цим, закінчить цю багатовекторність", - сподівався в червні 2002 року посол РФ в Росії Віктор Черномирдін. Через декілька років, вже після перемоги на виборах Віктора Ющенка про торжество різновекторності справді довелося забути, правда, не в тих обставинах, як це, мабуть, хотілося Кремлю. І ось, в 2010 році до давньої практики готовий повернутися вже Віктор Янукович.
Погано забуте старе
В своєму прагненні максимально розширити міжнародні інтереси сьогоднішня Україна не самотня. За декілька днів до Миколи Азарова в схожих висловлюваннях свою зовнішню політику охарактеризував білоруський лідер. "Наша зовнішня політика багатовекторна. Інакше і бути не може - не може центральна держава орієнтуватися лише на Північ, Південь, Захід або Схід", - розповів про свої орієнтири Олександр Лукашенко. З врахуванням загострення відносин з Росією подібна риторика звучить цілком органічно. В українському ж випадку, схоже, словом "багатовекторність" влада намагається пояснити, як же вона збирається існувати між Брюсселем і Москвою.
Керівництво нашої держави свою зовнішню політику прагне визначати як "прагматичну". Прагматично прагне до Євросоюзу, прагматично звати інвесторів з розвинених і країн, що нестримно розвиваються, прагматично нарощувати товарооборот з Росією і включити до "плану сезону" створення низки спільних підприємств стратегічного значення, зміцнення позицій ЧФ РФ в обмін на "газову" знижку і уважне ставлення до "навкологуманітарних" поглядів партнерів. "Інтересам України відповідає підтримка взаємовигідних відносин як із Заходом, так і зі Сходом. Я б назвав це політикою стратегічної рівноваги", - роз'яснює ситуацію Віктор Янукович. Задану стратегічну рівновагу можна підтримувати небезуспішно. Наприклад, при актуальному прагненні в ЄС, відмовитися від курсу на членство в НАТО: і новій владі не дуже-то і хотілося, і народ не дуже добре налаштований, і сусідній країні приємніше. Але головне в такій ситуації - докладати зусиль для збереження рівноваги. Якщо, звичайно, спочатку ставиться саме така мета, і за безліччю векторів не ховається зацікавленість в одній.
Складність отримання багатовекторності по Віктору Януковичу в звичній системі координат "Захід-Росія" (співпраця з далекими країнами, безумовно, економічно цікава, але поки не має визначального політичного впливу) полягає в необхідності балансувати між потенційно зростаючими інтересами Росії та інтересом до Києва ЄС, який зовсім не обов'язково буде стійким. Незважаючи на безпрецедентне (якщо міряти по досвіду часів правління Віктора Ющенка) братання з РФ в політичному і економічному відношенні, українське керівництво, судячи з усього, прагне дипломатично уникати найбільш нелегкотравних "експромтів". Але поки що складно сказати, наскільки послідовною буде така політика.
Так, за інформацією, що набула поширення в пресі, ГТС України як і раніше розглядається як вклад нашої держави в СП з "Газпромом", а Володимир Путін відмітив український інтерес до проросійських наддержавних утворень (на зразок ЄЕП або Митного союзу), незважаючи на те, що українці кілька разів прагнули ввічливо ухилятися від обговорення цієї теми. Багато що також залежить від того, яким чином і на яких умовах в Україну найближчими роками збирається заходити (якщо збирається, звичайно ж) російський капітал - частина представників місцевого капіталу щільно інтегрована в партію влади, але який може бути підсумок можливої війни інтересів, поки сказати складно.
З іншого боку, євроінтеграційне майбутнє України теж не таке безхмарне, як хотілося б думати за підсумками першого зарубіжного візиту нового президента - до Брюсселю в березні 2010 року. Тоді, нагадаємо, йшлося про те, що угода про асоціацію буде підготовлена в найкоротші терміни і мало не до кінця року українці зможуть їздити по країнах Євросоюзу без віз. Як і можна було чекати, на практиці все виявилося складніше.
Переговори про умови створення Зони вільної торгівлі все ще тривають (втім, це питання не відрізнялося легкістю вирішення і в разі багатьох інших країн), та і з безвізовим режимом справи набагато скромніші - на наступному саміті Україна-ЄС в листопаді хочуть лише підписати план дій з впровадження цього блага. Тим часом, хоча в Брюсселі і відзначають "значний прогрес" України в переговорному сенсі, але повністю відкинути вірогідність того, що Віктора Януковича чекає багатовекторність зразка пізнього Леоніда Кучми, не можна. Хоча в Європі, судячи з усього, все ще сподіваються на близькість українських реформ (узгодженість влади там сприймається як велике досягнення), але вже зараз не втомлюються озвучувати свої тривоги.
Сигнали Старого світу звучать передбачено: місцеві вибори, що наближаються, будуть перевіркою на демократичність, свободу слова ущемляти не можна, спецслужби потрібно призвати до відповіді, а з опозицією потрібно співпрцювати. І, якщо з декларуванням курсу реформації справи в керівництва країни йдуть більш-менш благополучно, то досягти відчутних успіхів за іншими пунктами йому поки не вдалося. Як би часто представники прем'єрсько-президентського табору не запевняли Європу в тому, що журналістів у нас ніхто не ображає і мітинги ніхто не чіпає, добитися прогресу в довірі їм не вдається. А це вже - тривожний знак. У тому числі і для запланованої багатовекторності.
Зрозуміло, в тому випадку, якщо за нею дійсно є видимим намір слідувати політиці лавірування між таборами. Варто відмітити, що досягти такого результату часом непросто, та і не завжди постійний крен то в один бік, то в інший себе окупає. Ще невідомо, чи зможе Віктор Янукович систематично проявляти необхідну для заявлених цілей гнучкість і обачність. Хоча, головним питанням залишається: а чи справді він збирається її проявляти?..
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
