2075
Робота над помилками
Вітчизняна економіка жадає позитивних змін. Ця теза далеко не нова. Але її щоразу беруть на озброєння всі українські політики та можновладці, підкреслюючи таким чином своє активне бажання в черговий раз врятувати країну та її економіку. Проте мало хто з тих, хто бажає, прийшовши до влади, починає приймати ухвали, детально проаналізувавши головні помилки своїх попередників. І саме тому, вважають експерти багатьох міжнародних фінансових організацій, реформи в Україні не рухаються далі слів. Так які ж помилки необхідно врахувати, аби реформи принесли вітчизняній економіці лише користь?
Про це "День" розмовляв із президентом Центру економічного розвитку Олександром Пасхавером.
- Нещодавно Світовий банк дав комплексну оцінку досвіду економічного розвитку вітчизняної економіки, назвавши найбільшим злом - економічну недалекоглядність. А на ваш погляд, які найголовніші уроки слід засвоїти Україні, виходячи з останніх семи років, ознаменованих помаранчевою революцією, постійною зміною влади та нескінченими обіцянками про краще життя?
- "Помаранчеві" ідеали - це свобода та національна ідентичність. Для мене вони вочевидь позитивні. Проте досягнення цих ідеалів людьми, які прийшли до влади, розбилися об їхню неспроможність до командної роботи. Це не єдина їхня вада, але її виявилося достатньо, щоб паралізувати владу.
На мій погляд, "помаранчева" влада не зуміла створити крупний системний проект країни, а він був потрібен невідкладно. Нагадаю, що до 2000 року президент України Леонід Кучма проводив реформи, покликані сформувати державну машину нової держави. Адже все починається з ескізу. Далі, в міру накопичення досвіду державності, цей шкіц мав перетворитися на зрілий державний механізм. Цього не сталося. Політики "загальмували": ні Кучма другого терміну, ні Ющенко крупними реформаторськими проектами не піклувалися.
- А чи в діях нинішньої влади ви бачите зрушення в бік конструктивних дій?
- Це представники великого капіталу. Природно, що вони рішучі, енергійні та досвідчені в реалізації великих господарських проектів. Вони вміють швидко виправляти свої помилки, якщо за цими помилками не стоїть щось інше. Приємно дивує швидке засвоєння та доречне вживання ліберальної лексики. Заявлено великі реформаторські проекти ліберального напрямку. Слово не думка, і тим більше не дія, але при тривалому вживанні деякий вплив воно робить на думки тих, хто говорить.
Проблеми, на мій погляд, підстерігають нашу країну на перетині заявлених реформаторських планів і планів реалізації особистих інтересів носіїв влади. Очевидно, що в здійснення останніх, ми так само зможемо побачити й відчути на собі великий масштаб, енергійність, винахідливість і рішучість в їхній реалізації.
Але вкрай небезпечно й важко усунути традиційне прагнення пострадянської бюрократії вибудовувати економіку, як систему монопольних бізнесів, і отримувати з них корупційну ренту. Таке придушення конкуренції паралізує енергію капіталу та його здатність до відновлення. У цьому плані найвразливішим є середній бізнес. У історії з підготовкою Податкового кодексу є видимим не те що негативне, а байдуже ставлення до проблем малого бізнесу. З ним багато клопоту, він погано керується адміністративними методами, він не вписується до великих господарчих проектів. Але загальновідомо, що саме потужний стабільний розвиток малого бізнесу постійно підживлює оновлення середнього та великого капіталів, а також слугує основою формування середнього класу. Безперечно, тіньові схеми використання спрощеної системи оподаткування потребують рішучих дій, але не настільки сильнодіючих ліків від головного болю, як гільйотина.
У історії з оподаткуванням малого бізнесу є видимою істотна вада нової влади - відсутність досвіду керування країною, як складною соціальною системою, живим організмом. Соціальне управління підміняється господарським. Але будь-який господарчий проект у масштабах країни наповнений, перш за все, соціальним змістом. У теорії господарчих ухвал при використанні економічного критерію вибору найкращого варіанту завжди передбачаються явно задані економічні параметри, в рамках яких і здійснюється вибір. Тим більше це стосується геополітичних і гуманітарних завдань. Підміна політичного вибору на основі стратегічних цілей розвитку господарським розрахунком (що вигідніше) є гранично, а часом і трагічно небезпечною.
Ця ж проблема є видимою й у реформаторських планах влади. Наявне усвідомлення нею неминучості ліберальних реформ у бюджетно-податковій та регуляторній сферах. Оприлюднено плани, ведеться активна підготовка.
Проте підготовку та проведення ліберальних антибюрократичних реформ доручено бюрократичним структурам. На мій погляд, це призведе до неуспіху.
- Якщо я правильно розумію, ви вважаєте, що, наприклад, реформу в секторі ЖКГ не повинно проводити профільне міністерство? А хто ж тоді?
- Це мають бути спеціально створені структури, незалежні від бюрократії, яку збираються реформувати. Так було, до речі, в Польщі. Та й Україна частково використовувала цей досвід раніше. Пригадаймо, що для приватизації державного майна було створено спеціальний орган - Фонд держмайна. На мій погляд, керувати такими структурами мають досить популярні громадські діячі, готові взяти на себе відповідальність, і у визначений термін довести справу до логічного кінця. Ці люди мають бути чесними, бажати для себе слави, але не грошей. Важливий постійний зворотний зв’язок із людьми. Це забезпечить позитивне сприймання реформ, які сьогодні подаються суспільству під гірким соусом. Окрім того, такі реформатори повинні мати прямий зв’язок із "верхівкою", щоб паралізувати опір бюрократії. Представники галузевих міністерств мають брати участь у реформуванні в ролі експертів, але не керівників подібних проектів.
- Якою вам уявляється вітчизняна економіка, за два роки з початку світової кризи? Чи ви згодні з думкою, що вона стоїть на місці, і ще не вийшла навіть на докризові показники?
- Україні вдалося утримати свою економіку від системних колапсів під час кризи. І це заслуга уряду Тимошенко. Але збитки, яким запобігли, ніколи не притягає громадської уваги.
Тепер про вихід із кризи. До його початку Україна мала порядку 75% ВВП 1990 року, а зараз - 65%. Ми єдина європейська, пострадянська країна, яка не воює, котра не досягла рівня ВВП 1990 року. Решта країни переступили радянські параметри економічного розвитку ще в 2002-2006 роках, і пішли вперед. Зараз українська економіка починає зростати, але повільно. І якщо не провести якісь екстраординарні заходи, то на докризовий рівень 2008 року ми вийдемо лише в 2012-2013 роках. На мій погляд, в основі економічних невдач усього періоду незалежності України, і, в тому числі, й екстраординарного кризового падіння 2008-2009 років, лежить нереформованість і корупційно-монопольна організація народного господарства.
- Які чинники, на ваш погляд, відіграватимуть вирішальну роль у повному "запуску" економіки 2011 року?
- Наша біда в тому, що українська економіка відновлюється як сировинна, неефектвина та розтратна. Тобто криза не змінила обличчя вітчизняної економіки, хоча її головний результат у інших країнах - підвищення ефективності народного господарства. Україна, на жаль, наразі відтворює стару неефективну економіку в її корупційно-монопольній формі. Чому так вийшло? Одна з причин - відсутність стимулів для впровадження інновацій та модернізації економіки. І тут справжнє зачароване коло: щоб держава цьому приділяла більше уваги, необхідно здійснити реформи, пов’язані зі звільненням бюджету від невластивих йому функцій соціального патерналізму (наростаюче дотування Пенсійного фонду, надання соціальній допомозі невизначеному колу осіб, підтримка соціальних цін, безглуздо розтратна охорона здоров’я).
Звільнення бюджетного ресурсу допомогло б істотно стимулювати вітчизняного виробника і вкласти гроші в здешевлення умов ведення бізнесу при рівному доступі до цих вкладів усіх активних суб’єктів господарювання. Замість цього плануються податкові пільги судно- та авіабудуванню, легпромові, готельному бізнесу. Якщо не брати до уваги лобіювання інтересів конкретних бізнесів, то слід зазначити, що традиції галузевих пільг йдуть від радянської стратегії прискореної мілітаризації країни на шкоду гармонійному розвитку всього народногосподарського комплексу. Того часу ця стратегія мала обгрунтування повного самозабезпечення країни у ворожому світі. Але тепер - це обгрунтування втратило будь-який сенс. До речі, тоді підтримувався розвиток нових галузей, а не депресивних старих.
- Тобто ви не вірите в реальність тез про те, що Україна за 10 років увійде до двадцятки найрозвиненіших країн світу?
- Україна не може ввійти до економічної двадцятки за такий короткий період. Адже, що таке сьогодні Велика двадцятка? Це близько 40 тисяч доларів ВВП на одну людину. В Україні із врахуванням порівнянності цін цей показник становить близько 6 тисяч доларів. Виходить, щоб наздогнати, необхідно цей показник збільшити в 6-7 разів. Тобто щоб Україна за 10 років увійшла до двадцятки найрозвиненіших країн світу, економічне зростання щорік має становити понад 50%. Це абсолютно неможливі цифри.
- А ви можете спрогнозувати поведінку та наслідки активної експансії російського капіталу в різних секторах вітчизняної економіки, яке стало наслідком впровадження заявленого Президентом України курсу на тіснішу кооперацію з Росією?
- Істотна відмінність великого російського капіталу, від, скажімо, швейцарського чи бельгійського, полягає в тому, що його дія пов’язана з експансіоністською державною стратегією.
- Тобто в нас можливий варіант повторення білоруського сценарію, коли після продажу російським інвесторам половини стратегічних підприємств у обмін на дешевий газ, Білорусь зіткнулася з необхідністю платити 2011 року за блакитне паливо за європейською ціною?
- Можливий. Хоча, оскільки нинішня влада відкрито представляє великий капітал, то шанси збереження економічної незалежності у нас є. На мій погляд, інтереси великого капіталу перешкоджатимуть реалізації курсу зближення з Росією. Найближчим часом ми зможемо спостерігати за конфліктами, котрі випливають із цього.
- До кого зараз, на вашу думку, ближча Україна: до Росії чи до Європи?
- Я б не сказав, що в русі до Європи ми пройшли точку неповернення. Якщо ми складаємо цей європейський іспит, то ми наразі його ще не склали. У інтеграції з Росією від нас нічого не потрібно, окрім здачі активів. Європа ставить безліч вимог. Вона вимагає "пристойної поведінки", щоб були хусточки, щоб говорили ввічливо, щоб завжди були в чистих сорочках. Попереду довга дорога і переможного фіналу нам ніхто не обіцяє.
Наталя Білоусова
За матеріалами: День
Поділитися новиною
