Корпорація "Україна"? Старі казки на новий лад — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Корпорація "Україна"? Старі казки на новий лад

Казна та Політика
1877
Наприкінці жовтня вступає в дію ухвалений Верховною Радою і підписаний президентом Закон "Про державно-приватне партнерство". Втім, багато відомих вітчизняних бізнесменів, не чекаючи відмашки законодавця, вже активно "обробляють" привабливі державні активи. Причому роблять це зі смиренністю карибського флібустьєра і наполегливістю Казанови, який домагається взаємності (треба сказати, що така поведінка - це взагалі новий тренд після зміни влади в країні).
Бізнесменів іноземних Віктор Федорович заманював в Україну на III Міжнародному інвестиційному саміті в Донецьку. Заманював саме тим, за що його сьогодні критикують, - монопольністю влади, що дає змогу гарантувати потенційним інвесторам хоча б кілька років роботи за принципом "усе в цій країні буде так, як Федорович скаже". Нова влада дуже старанно демонструвала, що готова і вчитися вести такі розмови, як це прийнято в пристойних домах, - на саміті навіть спробували було організувати щось на кшталт "дискусії в кріслах", як на Давоському економічному форумі...
"Усе, що ми сьогодні маємо, - не завдяки високій організації роботи влади, а швидше, всупереч. Суспільство виживало в існуючих умовах. Сьогодні вперше за роки незалежності у нас склалися стабільні умови, коли президент, коаліція в парламенті, уряд працюють як єдиний механізм", - піарив вітчизняний інвестиційний клімат глава держави. На форумі він, нагадаємо, пообіцяв подати пакет антикорупційних законів до Верховної Ради і домогтися таки прийняття Податкового кодексу.
Проте недовіра до України поки що нікуди не зникла, це визнають усі. А запропоновані механізми державно-приватного партнерства викликають побоювання і закономірну критику.
І справа, хоч як дивно, цього разу не в українській владі, а саме у вітчизняному бізнесі з його всеїдністю і хижацькими повадками. Хоча й у владі теж, але очевидно, що тон задають усе ж таки великі фінансово-промислові групи...
Фольклор безмежний, що дозволяє знайти в скарбницях народної творчості аналогії до будь-яких подій сучасності. Отож, у автора запропоновані в законі "концесії" та інші організаційні форми приватного інвестування в державний сектор викликають стійку асоціацію з казкою про зайця і лисицю. Тією, де довірливий заєць впустив руду хижачку спочатку погрітися, потім - переночувати... І закінчилося це тим, що залишився він у результаті без даху над головою.
У молодших класах вчителі зазвичай звертаються до учнів із запитанням: "Діти, чого нас вчить ця казка?" А казка ця вчить нас, що головний ризик ініціативи президента - це можливість "без єдиного пострілу" провести щось на кшталт тіньової приватизації привабливих активів, які ще залишилися в держави, причому без законних тендерів, без звичайних торгів і угод купівлі-продажу, а за більш витонченою схемою.
Ретроспектива подій, які супроводжували зміну влади після президентських виборів, дозволяє говорити про це. "Дзеркало тижня" вже описувало заміну "вугільних генералів" ставлениками Ріната Ахметова - у найбільших об’єднаннях "Ровенькиантрацит" і "Свердловантрацит" на Луганщині (№11 від 20 березня 2010 року). Чи варто дивуватися тому, що невдовзі після цього зазначені держпідприємства підписали інвестиційний договір з "Донбаською паливно-енергетичною корпорацією" (ДПЕК) того ж таки Ріната Леонідовича на 500 млн. грн.?
"Співробітництво з двома найбільшими державними підприємствами, які видобувають антрацитове вугілля, є одним із стратегічних пріоритетів нашої компанії і яскравим прикладом державно-приватного партнерства у вугільній галузі. При цьому державні об’єднання одержать стабільного покупця своєї продукції, що сприятиме їхньому розвитку", - прокоментував цю подію генеральний директор ДПЕК Максим Тимченко. Якщо перекласти його висловлювання на загальнолюдську мову, виходить таке: два вугільні об’єднання тепер працюють, по суті, як активи корпорації, але формально залишаються в держвласності.
І це не одиничний приклад. Якщо пригадати інші факти, які набули розголосу стараннями журналістів "ДТ", не можна не згадати гламурно неголеного Дмитра Фірташа, який кілька років безплатно користується двома комбінатами - Іршанським гірничо-збагачувальним у Житомирській області і Вільногірським гірничо-металургійним у Дніпропетровській.
Між операціями Фірташа і донецькою практикою є, втім, істотна відмінність. Донецькі бізнесмени активно просували такі операції в 90-х роках минулого століття, і виглядав цей процес приблизно так: приватний орендар, він же - інвестор, заходив на держпідприємство, справді по-чесному обновлював обладнання і модернізував виробництво, а потім порушував питання про приватизацію. І при інвентаризації активів з’ясовувалося, що державного там залишилося як кіт наплакав - земельна ділянка і надра під нею, якщо йшлося про шахту. А це, відповідно, передбачало зовсім інші ціни, ніж вартість цілісного промислового комплексу. Пачками видавалися на-гора закони "Про особливості приватизації..." Отак, дешево і сердито, держава Україна була позбавлена майже всіх металургійних підприємств і багатьох активів в енергетиці, вуглевидобутку, хімічній промисловості...
Втім, офіційні особи запевняють, що сьогодні повторити такі речі в повному обсязі не вдасться. "Я вважаю, що ні, тому що великі фінансово-промислові групи у своїй податковій культурі вже досить широко вийшли з рамок регіону, і горизонт планування йде далеко за межі країни. Для них важливе підтримання статусу бізнес-партнера, важлива думка експертів. Тому сьогодні великі компанії вже не використовують таких кричущих схем.
З іншого боку, є завдання податкової служби, яка і зобов’язана бути тим недремним оком, яке не дасть людям спокуситися такою ідеєю... А державно-приватне партнерство - це здорова ідея, яку варто розвивати", - вважає голова податкової адміністрації в Донецькій області Олександр Клименко.
Як випливає з вищевикладеного, і без урахування думки податківців державно-приватне партнерство в українському варіанті активно розвивається. Поточний рік відзначено також черговим актом російської експансії на ринок комунального обслуговування населення. Водоканал Краматорська (Донецька область) на 49 років передано в оренду росіянам, які зобов’язалися інвестувати в придбання 297 млн. грн. Як і водопостачальна компанія "Луганськвода" кількома роками раніше, від якої жителі Луганщини побачили кілька підвищень тарифів, але поки що так і не дочекалися обіцяного радикального поліпшення якості послуг.
Інтерес до українській комуналки та енергетики з боку іноземців не можна не помітити: шведи зібралися будувати в Донецьку сміттєпереробний завод, німці готові інвестувати 250 млн. євро в установлення вітроагрегатів на азовському узбережжі тієї ж таки Донецької області...
Нагадаю при цьому, що приклад пана Кнауфа, який от уже п’ять років судиться з українською державою з приводу скасування пільг у межах СЕЗ і ТПР, зарубіжних товстосумів не відлякує. Виходить, що можливості, які там відкриваються, переважують ризики... Компанія "Кнауф", нагадаю, вклала в створення виробничих потужностей у Донецькій області 180 млн. євро і зараз оскаржує додатково нараховані податки.
"Йдеться про 45 млн. грн. плюс 5 млн. штрафу. Вони вважають, що цих пільг уже немає, і ми недоплатили податків. А ми вважаємо, що пільги є, держава дала нам гарантії, крім того, ці умови захищає міждержавна угода між Україною і Німеччиною про сприяння і захист взаємних капітальних вкладень", - повідомив кореспонденту "ДТ" генеральний управляючий "Кнауф СНД" Герд Ленга. Проте і він запевнив, що з такого "жирного" ринку, як Україна, німці нікуди не підуть...
Показово, що до цього бенкету духу поки що не поспішають приєднуватися солідні структури, такі, як, наприклад, Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Представник МБРР Олег Кудашов, який прибув на донецький саміт, був досить відвертим і заявив, що фінансисти поки що бояться працювати з "ненькою", сумніваючись у її готовності діяти за світовими стандартами.
"Якщо ми бачимо, що уряд не зацікавлений, щоб зробити це чесно і прозоро, ми просто не ризикуємо своєю репутацією. Я поки що не можу озвучити зауваження щодо конкретних проектів, але для нас ринок України - дуже важкий. І на місцях, і в уряді я поки що не бачив бажання відкинути всі розбіжності і сказати: якщо в нас є, скажімо, дорожній проект, то давайте зробимо концесію, відкриту для всіх. Одні думають, що приватна участь в інфраструктурі, у транспорті - це щось нікому не потрібне. Інші не допускають думки про те, що можна брати плату за проїзд дорогами, побудованими у рамках державно-приватного партнерства", - пояснював потім пан Кудашов журналісту "ДТ".
"Якщо ми починаємо працювати, то супроводжуємо проект цілком - з прозорими відкритими тендерами, без закулісних переговорів, де все заздалегідь розписано між "потрібними" людьми", - додав представник МБРР.
На пряме запитання "чи треба розуміти ці слова так, що в Україні поки що таких умов ви не знаходите?" Олег Кудашов відповів дипломатично: "Не те що не знаходимо, але поки що діалог тільки починається".
Хоч би як боролися європейці за лібералізацію в економіці, але в кулуарах інвестори признаються, що їм страшнувато мати справу з країною, де ще немає ясності, хто ж формує державну економічну політику - президент як самостійний інститут влади чи президент як читач конспектів, складених власниками великого капіталу. У цьому, треба сказати, хоча й наївні в чомусь, але завбачливі буржуїни абсолютно праві - в Україні теж багато хто побоюється, що наша країна стане корпорацією "Україна", де все вирішують зовсім не ті, кого призначено відповідальними згідно з Конституцією і законами.
Євген Шибалов
За матеріалами:
Дзеркало Тижня
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас