Фінансова криза навчила обережності

Щоранку Уолл-стріт пробуджується від шуму вертольотів, що літають у небі над фінансовим центром. Тут багато дуже зайнятих людей, і для тих, хто квапиться, вертоліт - часом єдина можливість вчасно дістатися до офісу, пише оглядач британської The Guardian Ендрю Кларк. Оренда чотиримісного вертольота на рейс в один кінець з прибережного майданчика в Хемптонс на сході Лонг-Айленду обійдеться в 3 тисячі доларів. Після тривалого спаду корпоративний пасажиропотік поступово відновлюється.

"2008 рік був дуже вдалий. 2009 - повний провал. 2010 рік стартував з невеликим ривком в перші два квартали, але потім зростання згладилося, - говорить Майкл Рот, власник орендної компанії New York Helicopter. - Ніхто ще не розуміє своїх перспектив".

Кларк, який пропрацював у Нью-Йорку чотири роки, описує, як США переживали фінансову кризу, що змінилося за ці роки. Сьогодні безробіття в США складає 9,6%. Середня ціна житла - 182,6 тисяч доларів проти 230 тисяч доларів у 2006 році. Державний борг США за чотири роки зріс з 8,5 трлн доларів до 13,4 трлн доларів.

Більшість регіонів щосили намагаються вибратися з найглибшої економічної прірви з часів Великої депресії. Але компанії на Уолл-стріт, що вважаються головними винуватцями фінансової кризи, знов повертаються до свого минулого статусу, виступаючи в ролі головних двигунів багатства, процвітання і достатку. Крах Bear Stearns і Lehman Brothers, не кажучи вже про програму фінансової допомоги в обсязі 700 млрд доларів, поступово відходить в історію.

Тим часом в кожного офісу банку дорогі чорні автомобілі. Бари і ресторани знову заповнені, ціни на нерухомість на Манхеттені зросли на 9% за рік завдяки бонусам Уолл-стріт, які в середньому складають 123850 доларів. Американська банківська галузь, в якій зайнято 1,86 млн осіб, згідно зі звітністю, заробила 21,6 млрд доларів за другий квартал 2010 року, який став найвдалішим періодом з моменту закінчення економічного буму в кінці 2007 року. Сектор практично повернувся до звичайного ладу. То як їм удалося зійти з гачка?

Як і багато інших діячів від фінансів, Річард Ремсден, старший банківський аналітик Goldman Sachs, не вважає потрібним виправдовуватися. Виступаючи на невеликій нараді в новому 43-поверховому головному офісі Goldman Sachs, що виходить на майданчик Усесвітнього торгівельного центру, Ремсден описував банки як генератори, що живлять всі інші галузі економіки. За його словами, ризик необхідний. "Можна створити банківську систему, в якій жоден банк ніколи не розориться, де не буде позикового капіталу. Але за це доведеться заплатити свою ціну. Не буде практично ніякого економічного підйому, тому що не буде кредиту".

Чи змінилася Уолл-стріт після кредитної кризи? Не особливо. "Чи є якесь фундаментальне зрушення? Вочевидь, боргове навантаження зменшилося і з нею - рівень ризику в порівнянні з тим, що було раніше, і так буде протягом якогось часу, але ядро банківського бізнесу не змінилося".

А все могло б бути зовсім інакше. Кларк згадує, як декілька тижнів поспіль восени 2008 року гадав, чи доведеться врешті-решт писати для The Guardian замітку, що починається із слів "Сьогодні обвалилася світова фінансова система".

Тоді найбільш немислимі події відбувалися так швидко, що робота журналістів нагадувала оперативні репортажі про військові дії. Фінансові компанії Bear Stearns, Lehman Brothers, AIG, Washington Mutual, Wachovia, Merrill Lynch, автовиробники General Motors і Chrysler - всі вони опинилися в центрі фінансової катастрофи. У паніці уряд Буша забув про горді принципи вільного ринку laissez-faire і швидко збив програму екстреної допомоги на 700 млрд доларів. Але з першої спроби пакет не пройшов палату представників, після чого індекс американських "блакитних фішок" обвалився на 777 пунктів, продемонструвавши найрізкіше падіння протягом однієї торгівельної сесії в пунктах. Кларк згадує, як заступник редактора The Guardian подзвонив йому тоді зі словами: "Таке я нечасто говорю кореспонденту, але - не шкодуй прикметників".

Після відходу зі свого поста колишній міністр фінансів адміністрації Буша, Генрі Полсон, розповів, наскільки близько економіка підійшла до краю прірви. На думку Полсона, лише лічені години відділяли фінансову систему від краху, коли увечері 16 вересня 2008 року американський уряд підписав чек на 85 млрд доларів, щоб запобігти банкрутству страхової компанії AIG, яка вже не могла впоратися з тягарем "токсичних" страховок, виданих, щоб захистити ті ж Goldman Sachs, Citigroup і JP Morgan від ризику дефолту їхніх інвестиційних контрагентів. Якби уряд не допоміг AIG, банки були б поставлені під загрозу, що призвело б до повного колапсу фінансів, безробіття зросло б до 25%, вважає Полсон.

На прикладі Bear Stearns можна побачити, що сталося б з фінансовою системою в результаті масового вилучення вкладів. На думку глави дослідницького підрозділу фінансової компанії BNY Convergex Ніколаса Коласа, уряд спробував запобігти краху інститутів Уолл-стріт. "Як мінімум двічі уряду довелося приймати рішення, що не можна дозволити фінансовій системі змінитися відразу під впливом зовнішньої кризи, іншими словами, що банки дуже великі, щоб допустити їх банкрутство".

Звучить переконливо. Але це ніяк не втішає тих, чиє банкрутство за своїми масштабами не загрожувало всій економіці, і кого не рятували. З початку 2007 року, за даними аналітичної компанії RealtyTrac, майже в 2,9 млн американців кредитори вилучили житло за несплати по кредитах, власники зіткнулися з падінням вартості своєї нерухомості в сумі більш ніж на 6 трлн доларів. З 14,9 млн тих, що шукають роботу в США, більше мільйона не змогли працевлаштуватися протягом 99 тижнів - за максимальний період дії програми допомоги з безробіття, після закінчення якого вони залишаються без державної підтримки.

Кларк пише, як на піку кризи побував в місті Стоктоні в Каліфорнії, яке заслужило на сумну славу "столиці" США за числом стягнень нерухомості у неплатоспроможних боржників. Тепер в місті надлишок порожніх новобудов. На одній з околиць, пише кореспондент The Guardian, чи не кожен другий будинок був обклеєний попередженнями, що це банківська власність, прохід заборонений.

Ще гірше йшли справи в депресивному Детройті, штат Мічіган, в результаті масових скорочень на найбільших автопідприємствах General Motors і Chrysler, які торік подали заяву про банкрутство.

Тож чому виникла така ситуація? Було б дуже просто відразу звинуватити у всьому хижих банкірів, які з жадності нав'язували клієнтам непосильні для них кредити, які у результаті виявлялися неоплатними.

Але насправді ситуація складніша, щоб просто покласти всю відповідальність на фінансистів. Самі банки в більшості випадків не займалися тим, щоб роздавати всім сумнівну іпотеку, вони купували і конвертували кредитні активи таких компаній, що безпосередньо працюють з населенням, як Countrywide Financial і New Century Financial, в яких виникли серйозні проблеми під час кризи. Проявляючи безвідповідальність, банки не проводили адекватної оцінки цих кредитів, покладаючись на рекомендації рейтингових агентств, які безтурботно відносили токсичні активи до надійних.

Мало хто на Уолл-стріт розібрався, що насправді відбувається, окрім, мабуть, управляючого хедж-фонду Джона Полсона (John Paulson) і верхівки Goldman Sachs, які почали робити ставки на обвалення ринку. Вони заробили у результаті величезні доходи, але самі стали головними лиходіями кризи. Але велика частина гравців ринку, тим часом, обпеклася, банки досі намагаються виправити становище.

Якби уряд не врятував фінансову систему, більшість основних учасників ринку зазнали б краху. Але ніколи ніхто не висловлював розкаяння в скоєному. Визнаючи за собою жахливі помилки, представники фінансової галузі тепер стогнуть, що їх "демонізуватимуть" і перетворюють на хлопчиків для биття.

За цими наріканнями стоїть ще й упевненість, що не покладається належної відповідальності на споживачів, які довели до такого стану свої особисті фінанси, беручи на себе непосильний борговий тягар. Адам Сассман (Adam Sussman) з консалтингової компанії Tabb Group коментує: "Вся увага зосереджена на маркетингових тактиках (кредиторів), які обманювали споживачів, котрі нічого не підозрювали, змушуючи брати на себе надото великі кредити".

Фінансова криза учить обережності. За словами Сассмана, ми вийшли з періоду наївності, коли все зростає в ціні і краще всякий раз включитися в гру, інакше упустиш хорошу можливість. Тепер всі думають про загрозу кризи і невизначеності.

І ознаки такої обережності в наявності: обороти торгівлі акціями в серпні знизилися на 24% в порівнянні з торішніми. Вартісні коефіцієнти до очікуваного прибутку (P/E) складають 12-14 проти 16-18 торік.

Але та обставина, яка викликає максимальну незадоволеність в населення, навряд чи змінилася. Середні бонуси на Уолл-стріт торік були дуже високими і навіть в 2008 році, коли більшість банків зазнали збитків, фінансисти в середньому отримали премії на рівні 99200 доларів.

Під час кризи сталося зіткнення інтересів пересічних громадян і фінансової галузі. Платники податків протестували проти порятунку тих, кого вони вважали відповідальним за кризу. Замість цього звучали вимоги про допомогу тим, хто втратив свою власність, житло.

Але для банкірів аргументи споживачів непереконливі. Кореспондент The Guardian наводить в приклад думку одного з банкірів, який стверджує, що Bear Stearns в даному випадку є жертвою. За його словами, банк спочатку дав можливість населенню придбати власне житло.