2272
Велика хімія
— Фондовий ринок
Компанія Group DF Дмитра Фірташа купила великий пакет акцій концерну "Стирол". Тепер у бізнесмена чотири азотні підприємства: крім горлівського заводу, це таджицький Таджиказот, естонський Нітроферт і рівненський Рівнеазот. Цілком можливо, незабаром їх буде п'ять: Group DF також веде переговори про купівлю Черкаського Азоту. Все це означає, що "великий перерозподіл", якого учасники ринку азотних добрив очікували ще з 2006 року, розпочався.
Примушення до газу
У 2010 році з-поміж великих промислових підприємств продаються лише не забезпечені власною сировиною. Наприкінці весни бізнесмени Едуард Шифрін та Олексій Шнайдер продали металургійний комбінат "Запоріжсталь", бо через зростання цін на залізорудну сировину виробництво стало нерентабельним. З тієї самої причини трохи пізніше маріупольський олігарх та соціаліст Володимир Бойко продав ММК ім. Ілліча. Власних гірничо-збагачувальних комбінатів у цих двох заводів не було, а в більшості інших учасників ринку вони є - конкурувати стало неможливо.
Стирол також не мав своєї дешевої сировини. Концерн переробляє імпортний природний газ на азотні добрива й аміак, левову частку яких експортує. При цьому у структурі собівартості аміаку близько 90% ціни - вартість газу, карбаміду - близько 60%. Залежність бізнесу Стиролу від сировини - тотальна, така сама ситуація й у інших виробників азотних добрив. Другий найважливіший чинник впливу на бізнес горлівського концерну - світові ціни на добрива. Хімзвод відвантажує аміак та карбамід в порту Південний. Українські металурги та хіміки працюють за спотовими контрактами: піковий попит на добрива або метал може принести надприбуток, падіння попиту здатне поставити підприємства на межу виживання.
Сьогодні Стирол опинився у складному становищі. За даними центру Держзовнішінформ, у вересні ціна газу для хіміків безпосередньо на підприємстві становила близько $360 за тис. куб. м. При цьому ціна аміаку в порту Південний - близько 380 $/т. Якщо врахувати, що для виробництва тонни аміаку потрібно 1-1,2 тис. куб. газу, то виходить, що підприємство балансувало на межі нульової рентабельності, а то й мало збитки. Приблизно така сама ситуація з карбамідом, який у середині вересня коштував близько 310 $/т, а для його виробництва потрібно 0,6-0,7 т аміаку.
Водночас ситуація на світовому хімічному ринку сприятлива: ціни зростають. За даними Держзовнішінформу, добрива дорожчають через підвищений попит на них в Індії та країнах Близького Сходу. У довгостроковій перспективі попит також зростатиме: аграрії збільшуватимуть обсяги закупівлі добрив для збільшення врожаю.
Зростання попиту на добрива здається вигідним для українських хіміків, якби не підвищувалися ціни на газ. Передбачити їхню динаміку хоча б на кілька років майже неможливо: ціни встановлюються на міжурядовому рівні, а схеми поставок газу змінюються зі зміною влади в Україні. Останнім часом Газпром активно лобіює ідею злиття з НАК "Нафтогаз України". Усе це може вкотре докорінно змінити схеми поставок газу на українські підприємства, а отже й ціну блакитного палива. Надію хімікам на здешевлення газу Кабмін дав ще 2008 року, коли дозволив купувати газ безпосередньо в нерезидентів (наприклад, у того самого Газпрому або у приватних газодобувних російських компаній), та це все залишилося на рівні ідеї, бо схеми таких поставок так і не було прописано. Тож на практиці єдине, що в поточних умовах могло б урятувати українських хіміків, зокрема Стирол, - різке підвищення цін на добрива. Наприклад, у середині 2008 року ціни на карбамід та аміак у порту Південний сягали 800-850 $/т. Це вдвічі більше, ніж тепер. Для прибуткової роботи потрібне їх подорожчання хоча б на 15-20%, проте наразі деякі виробники змушені працювати на склад. Усе це й підштовхнуло власника концерну "Стирол", депутата Партії регіонів Миколу Янковського, продати частину своїх акцій.
Сім печаток
Деталі операції з продажу горлівського концерну - страшенна таємниця. Чутки про продаж комбінату циркулювали на фондовому ринку ще наприкінці літа, але офіційне повідомлення з цього приводу з'явилося лише 14 вересня. У прес-релізі Group DF сказано лише, що тепер Стирол входить до групи Дмитра Фірташа і це зміцнить її становище на ринку. При цьому про розмір купленого Group DF пакета там нічого не сказано - цілком можливо, продали лише міноритарний пакет. Прес-секретар компанії OstChem (дочка Group DF) Олексій Федоров не підтвердив, але й не спростував таке припущення. Тим більше, що група полюбляє "включати до своїх лав" компанії, у яких вона не має контрольного пакета. Наприклад, це ЗАТ "Кримський Титан", у якому мільярдерові належить лише 50% мінус 1 акція. Іршанський та Вільногірський ГЗК взагалі належать державі та просто орендуються Кримським Титаном, але все одно значаться в активах Group DF.
Колишній власник - Микола Янковський - залишився серед акціонерів, проте скільки саме акцій він має, теж невідомо. Виходячи з усього цього, можна змалювати перший сценарій подій: Янковський та Фірташ просто домовилися керувати підприємством спільно. Group DF потенційно має кілька можливостей здешевити поставки газу на Стирол, що й зробило його вигідним партнером. Адже група виграла справу в "Нафтогазу України" у Стокгольмському арбітражному суді, і Україна зобов'язана повернути їй 12,1 млрд куб. м газу.
Судова тяганина триває, проте якщо все ж таки вдасться отримати цей обсяг блакитного палива, то Стиролу й Рівнеазоту вистачить сировини на кілька років наперед (за даними Держзовнішінфому, річне споживання газу Стиролом становить 2,2 млрд куб. м, Рівнеазоту - близько 1 млрд куб. м). Інший варіант - Дмитро Фірташ домовляється з Газпромом про пільгові умови поставок газу для своїх підприємств. Із Кремлем та Газпромом бізнесменові вже одного разу вдалося домовитися про, здавалося б, немислиме посередництво: компанія "РосУкрЕнерго" (половина якої належить Group DF) постала між Україною та Росією у схемі імпорту газу.
За другим сценарієм, Дмитро Фірташ усе-таки став повноправним господарем на Стиролі, і йому тепер належить контрольний пакет підприємства. У цьому разі він активно наближається до створення найбільшого хімічного виробництва у країні. Мета логічна: зібрати й вертикально інтегрувати активи з продукування добрив, а відтак вивести на західні фондові біржі або продати стратегічному інвестору. Вже сьогодні Group DF веде переговори з харківським бізнесменом Олександром Ярославським про купівлю Черкаського Азоту, також Дмитро Фірташ традиційно цікавиться приватизацією Одеського припортового заводу. Ці чотири комбінати дадуть Дмитру Фірташу змогу стати найбільшим виробником азотної хімії в Україні та де-факто - регулятором цього ринку.
За останні півроку бізнесмену вдалося отримати фактичний контроль над усією галуззю виробництва діоксиду титану в Україні. Йому належить усього лише 50% мінус 1 акція Кримського Титану, проте керівництво заводу лояльне до приватного інвестора. Виконуючим обов’язки голови правління державного заводу "Сумихімпром" призначено працівника Group DF Ігоря Лазаровича. До призначення він працював куратором гірничо-збагачувальних комбінатів в OstChem. Таким чином, у руках групи тепер зосереджено операційних контроль над усім виробництвом діоксиду титану в Україні.
За третім, ще масштабнішим сценарієм, Дмитро Фірташ - усього лише посередник. А кінцевий покупець сам видобуває газ, який може поставляти на свої ж підприємства за пільговими цінами в необмежених кількостях. Такий претендент може бути лише один - російський Газпром, а точніше хімічний холдинг "Сибур", що входить до його структури. Ця компанія не раз брала участі у невдалій наразі приватизації Одеського припортового заводу та є конкурентом для українських азотників на світовому ринку. Ідея російського газового монополіста проста: можна не лише експортувати свій газ, а й з невеликими витратами переробляти його на добрива, отримавши надбавку в ціні 20-50% залежно від цін на добрива.
Для Газпрому можуть бути цікавими не лише самі підприємства, а й вдала інфраструктура: аміакопровід Тольятті - Горлівка - Одеса, що сполучає російський Тольяттіазот із портом Південний, який є дуже зручним для транспортування експортних хімічних вантажів. Приєднано до "труби" й концерн "Стирол".
Оскільки коштів і можливостей, які можна спрямувати на купівлю українських активів, у Газпрому значно більше, ніж у Group DF, то можна припустити, що купівлею Стиролу вони не обмежаться. Якщо цей сценарій буде реалізовано, то майже вся українська азотна хімія стане російською.
Костянтин Дружерученко
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
