1286
"Газпром" - "Нафтогаз": гра в підкидний покер
— Енергетика
При успішному розвитку нових технологій видобутку і транспорту газу "Газпром" може збанкрутувати вже в другій половині 2010-х, прогнозує президент консалтингової компанії East European Gas Analysis Михайло Корчемкін. Чи варто враховувати таку перспективу при оформленні нового російсько-українського газо-шлюбного контракту?
Під час свого перебування в Брюсселі минулого тижня Віктор Янукович заявив, що Україна виконає рішення Стокгольмського арбітражу щодо врегулювання суперечки з "РосУкрЕнерго" (РУЕ). Нагадаємо: 8 червня 2010 року Арбітражний суд Стокгольмської палати зобов'язав НАК "Нафтогаз України" повернути "РосУкрЕнерго" 11 млрд кубометрів газу і надати компанії додатковий об'єм газу в 1,1 млрд кубічних метрів як неустойку за порушення умов контракту.
Проблема врегулювання боргу перед РУЕ, особливо якщо пам'ятати, що 50 відс. акцій цієї компанії належать "Газпрому", підштовхує до версії, що ненав'язливо пропонована вищим керівництвом Росії операція щодо створення спільного підприємства між ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України" буде здійснена за російським сценарієм, що передбачає, не виключено, що внеском в статутній фонд СП повинна стати українська газотранспортна система.
Злиття чи поглинання?
Нагадаємо: 1 липня цього року в Києві представники Національного газового союзу України і Російського газового товариства провели робочу нараду, присвячену питанням надійності забезпечення природним газом. За результатами наради було підписано спільну заяву, в якій, зокрема, наголошується: "Сторони вважають за доцільне об'єднати зусилля ВАТ "Газпром" і Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з метою створення умов для співпраці, вигідної для економік обох держав, яка б сприяла створенню нових робочих місць, наповненню бюджетів обох країн за рахунок появи корпоративних преференцій в енергопостачанні, використання газотранспортних систем і підземних сховищ газу на користь споживачів природного газу".
Є непоганий анекдот, який алегорично може ілюструвати вихідне становище потенційних учасників такого СП. Одного з покупців зацікавила висока ціна пиріжків. Продавець пояснив це унікальним складом начинки: конина з м'ясом рябчика. "Яка ж пропорція?" - поцікавився покупець. "П'ятдесят на п'ятдесят, - послідувала відповідь, - один кінь і один рябчик".
Ця аналогія цілком доречна, якщо проаналізувати капіталізацію НАК "Нафтогаз" і "Газпрому" - за деякими оцінками, вони відрізняються в 20 разів. Тому всі заяви української сторони - і Костянтина Грищенка про те, що операція буде можлива лише в тому випадку, якщо Україна збереже контроль над ГТС, і Віктора Януковича про паритетність при створенні спільного підприємства - по суті, були спробою ввічливої відмови від жорсткої пропозиції Росії. Проте вірогідність того, що Україна отримала від Росії пропозицію, від якої не можна відмовитися, зростає.
З наближенням осінньо-зимового опалювального сезону Україну знову можуть спробувати зробити "крайньою" в постачанні Європи блакитним паливом. Нагадаємо, зовсім недавно глава "Газпрому" Олексій Міллер відзначив: "Ми повинні виходити з того, що НАК "Нафтогаз України" на початок осінньо-зимового періоду 2010-2011 років повинен підійти, маючи в підземних сховищах необхідний об'єм газу, щоб без проблем пройти осінньо-зимовий максимум". Але за умови виконання зобов'язань перед РУЕ це завдання може стати нездійсненним.
Погоджуючись з тезою, що історія не має умовного способу, не можна не визнати: етюд, розіграний з належним газом РУЕ в українських сховищах, дуже схожий на договірній футбольний матч. І "високі договірні сторони" (у нашому випадку це Дмитро Фірташ і Володимир Путін), ймовірно, дуже сподівалися, що Стокгольмський арбітраж змусить його "переграти".
Другий "гачок", на який чіпляють Україну, - будівництво обхідних трубопроводів "Південний" і "Північний потік". цілком зрозуміло, що при цьому українська труба залишиться в кращому разі заповненою на третину, що приведе до втрати транзитної виручки. Врятувати ситуацію могла б реалізація домовленостей з Євросоюзом щодо модернізації нашої ГТС. Тут, здавалося б, інтереси України і ЄС повинні збігатися: Україна закріпила б за собою статус головного транзитера газу до Європи, а ЄС, при збереженні статус-кво, міг би розраховувати на продовження реалізації проекту "Набукко", не побоюючись конкуренції з боку "Південного потоку", будівництво якого втратило б економічний сенс.
В принципі, Європу цілком влаштовує українська труба для транспортування російського газу, якщо Київ забезпечить надійність транзиту. Але в Москві, схоже, так не вважають і хочуть вимірювати надійність українського транзиту мірою контролю над нашою газотранспортною системою. Звідси й ідея спільного підприємства "Газпрому" і "Нафтогазу" з внесенням до нього стратегічних активів з видобутку (з боку Росії) і транспортуванню (від України) газу.
Більше того, за словами міністра енергетики РФ Сергія Шматка, як реалізація "Південного потоку", так і модернізація газотранспортної системи України спрямовані на диверсифікацію маршрутів постачань газу. "Я вважаю, що нашим українським колегам потрібно звикати жити в умовах конкуренції, в постійному ринковому середовищі", - цитують його заяву інформагентства.
Шлюбний контракт
Іншої страховки від нових транзитних криз, окрім отримання контролю над газопроводами, Москва для себе не уявляє. І якщо його не буде, то ставка на дорогий і на сьогодні абсолютно безглуздий з економічної точки зору проект "Південний потік" лише підніматиметься. Як не парадоксально, але при зовнішній одноголосності нової української влади в питанні збереження транзиту демонструються різні підходи. Що неминуче дозволяє росіянам грати на протиріччях, ослабляючи позиції України.
Віктор Янукович говорить, що країна може залишитися з іржавою порожньою трубою і потрібно обов'язково відроджувати міжнародний консорціум з управління і розвитку ГТС. І під час візиту до Німеччини озвучив відповідну пропозицію Ангелі Меркель. "Німеччину ми бачимо як партнера в майбутній реконструкції української ГТС. І таку пропозицію я вніс", - сказав Янукович.
В той же час незайве пригадати заяву глави України, зроблену раніше під час спільної прес-конференції з держсекретарем США Хіларі Клінтон. "Що стосується газотранспортної системи, то у нас є власна, українська концепція, яку ми запропонували колегам з ЄС і Росії. Ця концепція передбачає створення спільної компанії за участю країн ЄС, Росії і України".
Янукович уточнив, що має на увазі будівництво через територію України газопроводів, які забезпечать прокачування додаткових об'ємів газу до Європи. Якщо йдеться про добудову ділянки Богородчани - Ужгород - все логічно. Проте якщо мова про новий транзитний трубопровід, то навряд чи знайдуться ті, що бажають в нього вкластися. Особливо на тлі підготовки до практичної реалізації видобутку дешевшого сланцевого газу і заявлених стратегій зі скорочення споживання газу в Європі.
Микола Азаров дотримується іншої думки: "Ми повинні отримати гарантії транзиту. У обмін на ці гарантії ми готові розглянути питання участі ЄС і Росії в менеджменті і модернізації ГТС України", - сказав прем'єр, додавши, що ГТС залишиться у власності України. - І я не думаю, що це здивує наших російських партнерів, адже вони розуміють, що з таким коштовним активом жодна держава не хотіла б розлучитися". От себе додамо - ніхто б не відмовився подібними активами заволодіти.
З гарантіями ж транзиту ситуація непроста. Але це пов'язано не з "непоступливістю українських партнерів", як це часом подає Кремль, а з банальним дефіцитом газу. Пригадаємо хоч би нервову, близьку до істеричної реакцію прем'єра Путіна на підписання "брюссельських домовленостей" про участь ЄС в модернізації української "труби". Кажучи про декларацію, Путін відзначив: "Але хто з нами порадився, чи зможемо ми транспортувати в майбутньому такі об'єми, будемо ми це робити чи ні? Якщо це невеликий технічний збій в досить складному трикутнику взаємин Росія - Україна - Євросоюз, то це нічого. А якщо це початок спроб системного ігнорування інтересів РФ, то це дуже погано", - додав Путін.
Ключовою в заяві, що прозвучала в березні минулого року, на наш погляд, є теза про можливість Росії транспортувати необхідні об'єми газу. Здавалося б, на користь РФ добувати більше і нарощувати продажі. Але в тому-то і справа, що експлуатовані родовища вичерпалися наполовину, а про вкладення коштів у розробку нових поки щось не чутно. "Газпром" затикає експортні діри скупкою сировини в середньоазіатських республік. Вкладатися в нові родовища ризиковано - в потилицю дихають низькі ціни сланцевого газу, якого в надлишку в багатьох європейських державах. Та і контрагенти в Європі все успішніше схиляють ВАТ "Газпром" до зниження цін.
На початку року один з найбільших покупців - німецька компанія E.On Ruhrgas вже добилася того, що частину газу вона отримуватиме за спотовими цінами до кінця 2012 року, повідомляли раніше представники "Газпрому". Йдеться про приблизно 15 відс. постачань. А це може коштувати "Газпрому" близько 200 млн доларів виручки, якщо порівнювати з торішніми об'ємами. "Газпром" продає чи не найдорожчий газ, тоді як на ринку достатньо дешевшого, пропонованого конкурентами.
Зниження цін не поєднується із завданням забезпечення прибутковості. Об'єктивно існують межі зростання цін на газ для російських споживачів - не можна врятувати "Газпром" за рахунок решти промисловості Росії (тобто перекладання податкового тягаря на інші підприємства і на громадян Росії), не кажучи вже про політичну складову напередодні президентської кампанії. Ціни, що в той же час зупинилися, при постійному зростанні витрат означають швидке банкрутство "Газпрому".
Тепер зрозуміло, чому Москва пресує з поглинанням "Нафтогазу". Адже отримавши контроль над українською ГТС, можна не лише "відбити" втрати від реалізації харківських угод, але і продовжувати утримувати на російській "голці" європейський ринок. А за цей час українці, можливо, отримавши декілька родовищ, забезпечать новий базис "Газпрому".
Михайло Білецький
За матеріалами: mignews.com.ua
Поділитися новиною
