Понаїхали?


Понаїхали?

Знайти хорошого фахівця в Україні стає все складніше не лише у сфері інновацій, але й у сегменті цілком пересічних спеціальностей. Таких, як, наприклад, професійний сантехнік або електрик. Країні, як повітря, потрібні робочі руки та розумні голови.

У приватній клініці "Борис" вже не зустрінеш медперсоналу з розкосими очима. Хоча ще два роки тому її власник Михайло Радуцький змушений був запрошувати на роботу громадян азійських країн, тому що ... не міг знайти в Україні медсестер.

Складалася парадоксальна ситуація: за наявності в країні тисяч непрацевлаштованих громадян бізнесмен скаржився на "величезний дефіцит кадрів у медичній галузі". Вітчизняні медсестри відмовлялися працювати за 5 тисяч гривень на місяць. А ось тайців, філіппінців та індійців українська зарплата цілком влаштовувала. Вони непогано справлялися зі функціями обслуговуючого персоналу і при цьому володіли англійською мовою.

Після кризи українці стали більш згідливими, тому зараз в "Борисі" вихідців з Азії немає. Але одна справа - середній медперсонал, і зовсім інша - висококласні фахівці. Бізнесмен, як і раніше, запрошує практикуючих лікарів, яких у нашій країні так само не вистачає, в основному зі Швейцарії та Німеччини.

Так він вирішує відразу дві проблеми: дефіциту кваліфікованих кадрів в принципі і ввезення європейських технологій, якими вітчизняні лікарі просто не володіють. "Наші стоять поруч і навчаються", - пояснює він. Брак професійних кадрів характерний для більшості галузей економіки. Реформи в освіті в цьому випадку - захід необхідний, але не єдиний.

Це давно усвідомили уряди західноєвропейських країн, які постійно стежать за тим, яких фахівців і в якій кількості їм потрібно запрошувати. А відповідно, кого і як стимулювати, залежно від конкретної ситуації. Але у вітчизняній міграційній політиці панує повний хаос. Уряд зовсім не розуміє, яких фахівців нам дійсно необхідно запрошувати з-за кордону.

Порожній патріотизм

У тому, що в Міністерстві економіки ніяких оцінок на цей рахунок не робили, "ВД" переконалася, поспілкувавшись з главою відомства Василем Цушком. Питання про участь Мінекономіки у визначенні пріоритетних напрямків, які потребують іноземних фахівцях, застав міністра зненацька. Однак, трохи подумавши, пан Цушко все-таки відповів у дусі національного патріотизму: "Країні трудові ресурси не потрібні. Тому сенсу когось залучати я не бачу".

Те, про що соромляться говорити наші політики і чиновники, не є проблемою для західноєвропейських. Ледве переживши пік економічної кризи, вони почали черговий виток боротьби за іноземні "мізки", відкриваючи нові можливості для залучення кваліфікованих кадрів з-за кордону.

У липні цього року міністр економіки Німеччини заявив, що збирається знизити ставку мінімального заробітку, необхідного для отримання дозволу на проживання та роботу у ФРН, а також запровадити " премію схвалення" для заохочення іноземців. "Мова йде про розробку загальної концепції, яка дозволила б залучити до Німеччини кваліфікованих іноземних фахівців", - цей крок Райнер Брюдерле, міністр економіки ФРН, назвав одним з пріоритетів німецького уряду на найближчий час, не соромлячись на весь світ оголосити, що в країні дефіцит інженерів і програмістів. Вирішувати проблему німецькі чиновники мають намір спільно із бізнесменами. Пропонуючи тим, хто прагне збільшувати технологічний потенціал, взяти на себе частину витрат із фінансової мотивації іноземців.

Справедливості заради відзначимо, що ще два роки тому ця теза була неактуальною. На початку кризи багато європейських країн пішли шляхом законодавчого посилення правил працевлаштування іноземних кадрів. Заходи, необхідні для захисту інтересів власних громадян на тлі скорочення робочих місць, зробила і Україна. Після затверджених у минулому році урядових рішень, оформлення на роботу іноземців вимагає не тільки додаткових документів, але й обходиться українським бізнесменам значно дорожче.

Тільки плата за розгляд заяви подорожчала в 20 разів: із 170 грн. до чотирьох мінімальних зарплат - 3552 грн. на даний момент. Це ускладнило залучення кадрів. В результаті кількість іноземців, які легально працюють в нашій країні, зменшилась. Якщо в січні цього року, за даними Мінпраці, їх було 8939, то в серпні - 8186. Втім, якщо західноєвропейські уряди вже переглядають політику імпорту трудових ресурсів, то українська влада про це поки навіть не замислюються. Хоча вітчизняний ринок праці знову відчуває дефіцит професійних трудових ресурсів.

Від сантехніків до технологів

Йдеться як про банальну нестачу "робочих рук" у деяких галузях, так і про відсутність висококласних фахівців, що володіють сучасними технологіями. Не з чуток про це знає харківський мультимільйонер Анатолій Гіршфельд. Випадок, що стався не так давно з його компанією, його шокував. Суть справи зводилася до вирішення низки завдань, що стосуються гарячої обробки металів тиском.

Проте, на превеликий подив Гіршфельда, ні в Україні, ні навіть у Росії не знайшлося нікого, хто міг би дати комплексну відповідь на це питання. "Пізніше на одній із виставок я познайомився з представниками невеликої італійської фірми, - говорить співвласник індустріальної групи" УПЕК ". - Спитав, чи зможуть вони допомогти у нашій проблемі. Відразу отримав позитивну відповідь і суму. Те, з чим не могла впоратися армія наших вчених, одна невелика фірма зробила за два дні! ".

Не менш відверті зізнання до Дня шахтаря в цьому році зробив заступник голови Донецької ОДА Олександр Хохотва. З його слів випливає, що дефіцит на ринку трудових ресурсів у вугледобувній галузі не вдалося ліквідувати за рахунок українських кадрів. Ні закон про престижність шахтарської праці, ні економічна криза не вирішили кадрових проблем. У святковій промові чиновника знайшлося місце для реалістичних фактів: "Майже 14,5 тисяч робітників не вистачає на тих перспективних підприємствах, які сьогодні працюють у Донецькій області ...

Кадровий потенціал тане, професіоналізм знизився на 50% ". З Києва із ним погоджується народний депутат Юрій Кармазін. Він переконаний, що знайти хорошого фахівця в Україні стає все складніше не лише у сфері інновацій, але й у сегменті цілком пересічних спеціальностей. Таких , як, наприклад, професійний сантехнік або електрик. "Нам як повітря потрібні робочі руки. Сьогодні, приміром, побудуй в будь-якій точці України завод, так туди нікого буде набирати на роботу ", - засмучується депутат.

Судячи з інформації, нещодавно озвученої прем'єр-міністром Миколою Азаровим, зростаючий дефіцит професійно-технічних кадрів ускладнюється скороченням підготовки цих фахівців у навчальних закладах. "Кількість професійно-технічних закладів зменшилась на 20%, кількість підготовлених кваліфікованих робітників - на 36,5%. У результаті постійно зростає дефіцит будівельників, технологів, механіків ... Сьогодні також існує гостра потреба у кваліфікованих робітничих кадрах для агропромислового комплексу". Але ні один уряд не намагався закрити кадрову "дірку" розумною політикою імпорту трудових ресурсів.

Вітчизняні парадокси

У більшості країн потік трудових мігрантів жорстко регулюється. Влада щорічно визначає, які саме іноземні фахівці в яких галузях економіки і в якій кількості їм потрібні. Щоб до країни потрапляли іноземні кадри, яких вона справді потребує, проводяться консультації з бізнесом, аналізується аргументованість запитів, а потім розрахунки потрапляють до уряду.

У сусідній Росії, наприклад, на кожну "зайву" вакансію, на яку не йдуть працювати росіяни або немає кваліфікованих фахівців, урядом встановлена чітка квота для іноземців. Тут ретельно рахують навіть кількість закордонних натурників, необхідних країні.

Українські чиновники якісного аналізу не ведуть. Формально з цього приводу нашим Кабміном щорічно приймається Розпорядження під назвою "Про встановлення квоти імміграції на рік" (останнє, датоване 17 лютого 2010, затверджувалось ще урядом Юлії Тимошенко). Але цей документ - абсолютно порожній з економічної точки зору, а його зміст - суцільний парадокс.

У графі "Висококваліфіковані фахівці та працівники" вже багато років стоять нулі. Зате обійтися без іноземних діячів культури і науки, відповідно до даного розпорядження, Україна не може. До речі, цього року попит на закордонних артистів і вчених в нас становив 345 осіб. "Насправді ніяких прогнозів немає. Вони відсутні, - стверджує Олена Осинкіна, старший економіст Бюро економічних і соціальних технологій. - Ви запитаєте, як визначаються цифри? Та ніяк. Все це побудовано на звичайних відчуттях Мінпраці та Мінекономіки. А реальних розрахунків не існує ".

Людмила Денісова, міністр праці та соцполітики в уряді Юлії Тимошенко, будь-які звинувачення у неефективній трудової міграційної політики в попередні роки заперечує. "Ми вводили квоти на залучення спеціалістів у ті чи інші галузі промисловості, - стверджує колишній міністр.

- І цього квотування жорстко дотримувалися ". Незрозумілим залишається лише те, в які саме галузі промисловості запрошували іноземців. Адже, згідно з тим самим урядовим розпорядженням про квоти імміграції, висококласних фахівців наша країна не потребує. Тим часом брак професійних трудових ресурсів позначається на технологічному стані українських підприємств.

Вони все частіше програють конкурентну боротьбу іноземним фірмам "на своїй території", оскільки не володіють потрібними технологіями та професійними трудовими ресурсами. Досить згадати, що замовлення на зведення нового терміналу в аеропорту "Бориспіль" дісталось турецькій компанії. А реконструкцію найважливішої для країни траси Київ - Чоп "поділили" між собою турки, македонці, італійці, німці та азербайджанці. З магістралі довжиною понад 700 км українці отримали відрізок довжиною ... 26 км.

Відповідно, левова частка з 375 млн, в загальній складності залучених Укравтодором від ЄБРР під цей проект, потрапила в кишені іноземних підприємств. Очевидно, що в рамках підготовки рішень про залучення іноземних спеціалістів на наступний рік уряду варто розібратися в державній політиці з цього приводу. Може виявитися, що країна набагато більше потребує зарубіжних інженерах, ніж іноземних артистів.

Причини залучення іноземних працівників до сусідніх держав

застосування імпортного технологічного обладнання, що потребує встановлення, налагодження та обслуговування кваліфікованими іноземними фахівцями;

використання сучасних технологій в будівництві, дотримання якості і термінів виконання будівельних робіт;

неможливість задоволення потреби в робочій силі за рахунок наявних трудових ресурсів, у тому числі через структурну невідповідність попиту та пропозиції на робочу силу;

розвиток будівництва, сфери комунальних послуг, сфери освіти, охорони здоров'я та соціальних послуг, транспорту, рибальства та рибництва, громадського харчування, що супроводжується створенням нових робочих місць і перерозподілом працівників за секторами економіки; реалізація інвестиційних проектів за участю іноземного капіталу.

Станіслав Мірошниченко

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування