1080
ГПУ проводить акції повернення
— Казна та Політика
Поки влада обіцяє в якнайшвидше створити "м'який" інвестиційний клімат в країні, правоохоронці протистоять зарубіжному капіталу. Генпрокуратура готова зіткнутися в суді з "РусАлом". Ціна питання - повернення великого пакета акцій ЗАлКу.
Процес пішов
До числа обіцянок, які Віктор Янукович давав під час виборчої кампанії, належало і зобов'язання залучити, пестити і леліяти інвесторів. "Зроблю Україну найбільш інвестиційно привабливою у Східній Європі", - малював райдужні перспективи кандидат у президенти. Поки, проте, принципового прориву не сталося: боязкі інвестори не поспішають шикуватись у чергу, приватизаційний план виконано на 5 відсотків, а повторний продаж "Луганськтепловоза" не на жарт затягнувся. Влада запевняє, що все зміниться з часом і з прийняттям нового Податкового кодексу, лояльного до бажаючих вкласти в Україну гроші. А між тим, з інвесторами, вже діючими, у держави виник конфлікт.
За іронією долі ілюстрацією нинішньої інвестиційної "привітності" восени 2010 року стала давня проблема "Україна проти власників Запорізького алюмінієвого". З кінця 2009 року Генеральна прокуратура в судовому порядку добивається повернення в держвласність 68,01 відсотка акцій єдиного в Україні виробника первинного алюмінію. Причиною суперечки, як водиться, є невиконання власниками інвестиційних зобов'язань. Українські правоохоронці вказують на те, що компанія "АвтоВАЗ-Інвест", яка купила пакет у лютому 2001 року, крім іншого, зобов'язувалася взяти на себе гарантовані державою зобов'язання з виплати кредиту в 76 мільйонів доларів, залучених для обладнання цеху з виробництва алюмінієвої фольги. А власник ( з 2006 року це кіпрська Velbay Holdings Limited, що входить зараз до холдингу "Російський алюміній") запевняє, що рефінасувати кредит не має наміру, оскільки і зобов'язання брав не він, і виробництвом фольги займається держпідприємство, створене Мінпромполітики. Більш того, в 2006 році нові власники вже встигли в суді відстояти своє право не мати відношення до проблемного кредиту. Тим не менш, з 2008 року Генеральна прокуратура не залишає мрії про те, щоб розірвати обидва договори (між "АвтоВАЗ-інвест" та кіпрською компанією із продажу левової частки комбінату колишньому недобросовісному інвестору) і повернути спірний пакет у державні руки. У червні 2010 року на акції було накладено судовий арешт. А наступна серія розгляду запланована на 11 жовтня.
Тільки б не було війни
Історія відносин різних гілок української влади і російських власників ЗАлКу інакше, ніж багатою, назвати важко. Першим джерелом серйозних проблем, за бажання, можна вважати саму історію його продажу. Нагадаємо, в 2001 році в ході конкурсу російський "АвтоВАЗ-Інвест" запропонував купити пакет акцій за 69,1 мільйона доларів, а українська "Зовнішньоторговельна фірма" КрАЗ "- за 101,5 мільйона доларів. У результаті ВТФ" КрАЗ "обзавестися власністю не змогла - не вдалося довести наявність потрібних для купівлі коштів, і 68,01 відсотка акцій пішли до росіян. Українські ж претенденти здалися не відразу, і в 2003 році суд визнавав продаж недійсним. Потім після апеляційних митарств у 2005 подібне рішення було прийнято і Верховним судом, після чого Валентина Семенюк зраділа прийдешньому поверненню підприємства в державну власність (хоча рішення приймалося на користь альтернативного претендента). Але у результаті подальших розглядів, скасування рішень нижчих інстанцій і з'ясування, до юрисдикції яких судів все-таки відноситься справа - цивільних або господарських, пакет спотикання залишився у власності росіян, в кінцевому підсумку перекочувавши під контроль одного з найбагатших людей Росії Олега Дерипаски.
Між справою не вийшло в судовому порядку уточнити й інші інвестиційні зобов'язання "АвтоВАЗ-Інвест" - зокрема, долю тих 200 мільйонів доларів, які нові власники обіцяли пустити на модернізацію, завоювавши тим самим прихильність української держави. Незабаром після продажу за позовом міноритарного акціонера Деснянський районний суд Києва ухвалив рішення, за яким недавнім покупцям було заборонено інвестувати у виробництво, рефінансувати спірний кредит і, в тому числі, звітувати перед ФДМУ про хід виконання зобов'язань. Повага до приємного для ощадливих інвесторів вердикту при зміні власників пакету (уточнимо, що в 2004 році контроль над ним перейшов до "СУАЛ-холдингу" Віктора Вексельберга") зберігалася. Як і зберігалась і практика періодичного укладання "мирових" між власниками комбінату і Фондом держмайна, в основі яких від випадку до випадку лежали обіцянки виправитися і "нагнати" обсяг інвестицій при першій можливості. Як і можна було припустити, з "можливостями" у власників часто не складалося, та й згадане вище судове рішення, коли про нього згадували, виявлялось досить доречним.
Мінімально вкладаючи у розвиток ЗАлК (частина необхідних заходів все-таки виконувалася), його власники регулярно очікували підтримки від держави. Головним її втіленням традиційно вважався диференційований (за фактом - знижений, порівняно із середнім рівнем) тариф на електроенергію. Підприємство - один з наймасштабніших споживачів електрики в регіоні - з року в рік чекало знижки на підставі того, що з урахуванням "базових" розцінок його продукція не буде конкурентноздатною - дорожнеча електрики збільшувала собівартість продукції. Правда, про те, що рівень споживання електроенергії пояснюється застарілими технологіями, власники заговорювали не так часто. У більшості випадків свої прохання вони аргументували просто: за відсутності пільг виробництво зупиниться, а працівники будуть звільнені. Як би там не було, протягом декількох років ЗАлК отримував свій додтариф, обіцяючи платити більше, коли ціни на алюміній зростуть. Оскільки з виконанням і цього зобов'язання виникли деякі складності, з часом уряди почали ставитися до потреб електрозатратного підприємства з меншою увагою, допомагаючи від випадку до випадку. У 2009-у питання диференціації тарифів було ще одним приводом для протистояння Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Зі зміною уряду про можливість повернути пільги заговорила вже нова влада. Правда, врятувати працівників підприємства від масових звільнень все одно не вдалося.
Криза, а за нею і зниження потреби покупців в алюмінії, серйозно вдарила по ЗАлКу. Виробництво "мінімізовано", кількість трудових одиниць, за інформацією, що отримала поширення в пресі в червні 2010 року, з 2008-го скорочено з п'яти до півтори тисячі працівників, і працює завод у збиток. Непросто і власнику: криза не минула даремно для "РусАла" в цілому, який не без труднощів реструктуризував кілька кредитних зобов'язань і вивів частину акцій на біржу. А Запорізький алюмінієвий, при всій його значущості для економіки України, з виробничими потужностями в 113 тисяч тонн - далеко не найголовніший актив другого в світі виробника алюмінію.
Стратити не можна помилувати
Бажання Генпрокуратури повернути 68 відсотків акцій ЗАлКу у державну власність (а "РусАл" контролює майже 98 відсотків) виглядають цілком зрозуміло: інвестор (неодноразово змінювався) не виконав базові зобов'язання, потужності значною мірою законсервовані, рівень виробництва впав (у 2009 - м - до 50 тисяч тонн), тисячі людей втратили роботу ... Але як би благородно виглядало бажання подбати про долю комбінату, слід враховувати, у що така турбота може вилитися.
Спочатку основне ускладнення, яке може забезпечити боротьба держави за колишню власність, має, швидше, іміджевий характер. Безумовно, влада може запевняти потенційних інвесторів у власній відкритості і одночасно намагатися націоналізувати один з проданих підприємств. Тим більше, що намір виник у попередню президентсько-прем'єрську каденцію - чим не виправдання? Але в очах потенційних спонсорів така поведінка виглядає все ж таки нелогічно. Адже і зволікання з виконанням інвестзобов'язань в такій ситуації можна пояснити легко - навіщо вкладати свої кошти в те, що все одно можуть відібрати? .. Але, незважаючи на те, що в 2009 році (під хвилю звільнень) запорізька влада рекомендувала Києву все-таки переглянути давнє рішення, сьогодні повернення державі підприємства може "відгукнутися" і з фінансового боку. Падіння рівня виробництва пояснюється об'єктивними причинами, ЗАлК, за свідченням його власників, працює у збиток. З урахуванням застарілих технологій, консервації значної частини потужностей і "оптимізації" структури підприємства "відродження" комбінату, при всій привабливості ідеї, загрожує суттєвими витратами. Можливо, їх можна було б розділити з нинішніми власниками - пішовши на чергове перемир'я і надавши очікувані пільги в оплаті електроенергії. Але в такому випадку державі ще належить визначитися - чи виправдають себе втрати, якщо "віз" зобов'язань інвестора знову залишиться в тій же точці, де перебуває вже не перший рік ...
Теоретично, можливі іміджеві труднощі, пов'язані із судовим відбиранням підприємства на користь держави, може компенсувати деякий обсяг "піар-дивідендів". Урочисте повернення у власність народу підприємства, до власника якого з року в рік виникає маса питань, знайде розуміння у чималої кількості виборців. У кінцевому підсумку, хто знає, раптом президенту й уряду (втіленням влади, яким належить пожинати плоди гіпотетичного успіху Генпрокуратури) було б приємно мати в своїх послужних списках послужних замітку на зразок "Криворіжсталь" була героїчно повернута у державну власність і перепродана з вигодою "? Щоправда, з урахуванням нинішніх обставин повірити в гіперуспешну реприватизацію ЗАлКу непросто ... Але для того, щоб визначитися з подальшим майбутнім комбінату, потрібно як мінімум, виграти суд. Як максимум, показує практика, - одним судом справа може і не закінчитися.
Можливо, епопея завершитися поверненням підприємства державі. Можливо - черговою угодою з його власниками за знайомим зразком - у тому випадку, якщо позиції власників виявляться вагомішими або, якщо влада все ж таки зупиниться на варіанті взаємного вирішення проблеми. А поки за бажання прийдешній судовий розгляд можна використовувати як непоганий рекламний привід. Одні політики отримають можливість розповісти про турботу про державне і народне благо, інші - засудити нинішню владу за нелояльність до інвесторів і суперечливі обіцянки, треті (місцями - вони ж перші) знайдуть, за що покритикувати владу попередню ... Привід змінюється, а традиції залишаються.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
