1210
Як стати найкращими: мрії та реалії
— Казна та Політика
Підводячи підсумки перших ста днів на посаді президента, Віктор Янукович зазначив, що головне завдання влади полягає в тому, щоб повернути людям їх віру в сильну, розвинену і сучасну Україну. Також президент поставив завдання ввести країну в провідну двадцятку світу. Чи вдасться це зробити?
Завдання забезпечення високого рівня і якості життя українського суспільства, як "суспільства середнього класу", і входження України до провідної "двадцятки" світу, як сучасної держави з конкурентною економікою XXI ст., припускає, що наша країна в найближчі десять років повинна зробити стрімкий реформаторський ривок, щоб до 2020 р. багаторазово підвищити свій ВВП, зокрема, підняти показник ВВП у розрахунку на одну людину в 8-10 разів.
Якщо Україна до 2020 р. виявиться серед двадцяти найуспішніших країн світу, то досягне воістину феноменальних результатів: так, за розмірами ВВП українська економіка з поточних $127-130 млрд. впритул підійде до трильйона доларів, а за показником ВВП у розрахунку на душу населення підніме планку "якості життя" з нинішніх $2,8 тис. до $22,5 тис. на людину.
Таких вражаючих результатів усього за одне десятиліття без масштабної технологічної модернізації та потужної інвестиційної бази поки не вдалося досягти жодній країні світу.
Хто зростав швидше за інших
Прецеденти із значного зростання ВВП протягом десяти і навіть п'яти років були (ті ж азійські "тигри" - Тайвань, Сингапур, Гонконг, Південна Корея, а в останні роки Китай, а також ціла група країн колишнього соціалістичного табору). Проте перехід на якісно вищий рівень життя людей був зумовлений насамперед масштабними технологічними реформами і сприятливими умовами для інвестицій і ведення бізнесу в країні.
Країнам, обмеженим в енергетичних ресурсах, без регулярної зміни технологічних укладів та підвищення якості освіти населення гідно конкурувати на міжнародних ринках стає все складніше. Розвинені країни міцно утримують лідерські позиції на ринках високих технологій і просуваються завжди далі шляхом науково-технологічного прогресу, експортуючи застарілі технології і продукти на ринки менш розвинених країн.
Навіть у нинішнього улюбленця інвесторів - Китаю, який показує за останні кілька п'ятирічок більш ніж десятиразове зростання ВВП, існують помірні перспективи в найближчі десять років вийти хоча б на рівень країн-середняків за якістю життя. Перш за все це пояснюється низьким рівнем освіти і кваліфікації населення, яке проживає в сільській місцевості і становить майже 2/3 країни.
За останні 20 років, завдяки збалансованій державній політиці та сприятливому інвестиційному клімату, ВВП Китаю зросте майже в 14 разів: з $390 млрд. у 1990 р. до очікуваного в 2010 розміру в $5365 млрд., що вже в поточному році забезпечить китайській економіці вихід на другу позицію у світовому рейтингу найбільших країн світу. За цей самий період часу китайський ВВП на душу населення збільшився майже в 12 разів, з $341,35 до $3999,41.
Що стосується інших провідних економік світу, то за останні 15-20 років вони, за оцінками МВФ, зросли в середньому лише в два рази, а кращих результатів досягла Бразилія (ВВП з 1990 р. виріс майже в чотири рази) і Росія (більш ніж у вісім разів).
З 2000-го по 2008 рр.. серед колишніх радянських республік більш високі темпи економічного зростання, ніж Україна (в 6,11 рази), змогли показати переважно країни, орієнтовані на розвиток сировинної бази - Азербайджан (зростання в 8,8 рази), Казахстан (7,42 рази) і Росія (6,46 рази).
Разом з тим, навіть на піку свого зростання, за даним критерієм Україна виглядала далеко не кращим чином не тільки в порівнянні з провідними економіками світу, а й більшістю наших сусідів. Український ВВП у розрахунку на душу населення в 2008 р. був у півтора рази меншим, ніж у Білорусі та Болгарії, майже в 2,5 рази поступався румунському, був у три рази меншим, ніж у Росії, та в 3,5 рази нижчим, ніж у Польщі.
Вивести український ВВП на рівень 1990 р. президент і Кабінет міністрів розраховують ще до 2015 р., а до 2020 р. керівництво країни планує його подвоїти. При цьому уряд України очікує, що через 10 років за масштабами економіки країна досягне рівня провідних держав центральної Європи.
Якщо взяти як орієнтир для зростання української економіки урядові очікування на найближчі 10 років, тоді в 2015 р. ВВП України у поточних цінах повинен перевищити $240 млрд., а до 2020 р. - наблизитися до $500 млрд.
У такому випадку ВВП в розрахунку на одну людину в 2015 р. складе $5411, а до 2020 р. зросте до $11600, що буде відповідати якості життя таких країн, як Китай, Сербія і Туреччина, але однак виявиться в 1, 5-2 рази нижчим рівня життя більшості країн Центральної Європи.
У свою чергу більшість міжнародних фінансових організацій та економічних експертів оцінюють можливості української економіки для зростання в найближче десятиліття набагато скромніше. Зокрема, МВФ прогнозує, що в 2015 р. ВВП України зросте тільки до $196,56 млрд. За прогнозом Фонду, український ВВП досягне свого докризового рівня не раніше 2014 р., коли він очікується у розмірі $182,87 млрд.
Причому відновлення української економіки буде набагато менш успішним, ніж у більшості її сусідів. Так на свій докризовий рівень російська економіка вийде через два роки після початку кризи - в 2011 р. Румунія до 2015 р. за своїм ВВП у півтора рази перевищить нашу країну, незважаючи на те, що в докризовий період економіки країн були майже однаковими.
Однак справжній економічний ривок зробить орієнтований в майбутньому не на свою сировинну міць, а на перспективний технологічний розвиток та зовнішні інвестиції Казахстан. Вже в 2010 р. він зможе наздогнати Україну за розмірами ВВП, а до 2020 р. перевищить масштаб української економіки в півтора рази, хоча ще в 2008 р. економіка Казахстану була майже на чверть менше української. При цьому Казахстан ставить перед собою менш амбітне завдання і претендує на проходження лише до перших 50 держав з найбільш конкурентною економікою.
Україна за рейтинговими оцінками МВФ до 2015 р. з ВВП в розрахунку на людину не увійде навіть до першої сотні найбільш розвинених країн світу, і з показником $4432 займе лише 105 сходинку світового рейтингу, а до 2020 р., якщо зможе показати прийнятні темпи зростання ВВП (у середньому на рівні 7-9% на рік), зможе поліпшити цей показник до $7031, піднявшись на 98 місце, яке вона вже займала ще в докризовий 2008.
У списку аутсайдерів Україна буде залишатися в найближчому майбутньому і за іншими макроекономічними індикаторами. Зокрема, згідно з показником ВВП за паритетом купівельної спроможності в розрахунку на одну людину в 2015 р. країна опиниться тільки на 95 місці з очікуваним значенням в $9358,26, а до 2020 р., при прогнозованих середніх темпах зростання на рівні 7% на рік , зможе піднятися лише на два щабелі до 93 рейтингової позиції, досягши значення в $13169,49.
Що заважає
Безумовно, оцінки МВФ - це лише прогнози, реальне життя з її слабо прогнозованими кризами та конфліктами інтересів, ресурсним дефіцитом, з достатніми або навпаки недостатніми економічними стимулами, регуляторними можливостями та обмеженнями, наявністю або відсутністю довгочасної макроекономічної стабільності і політичної волі до системних структурним реформам обов'язково внесуть свої корективи, значно поліпшивши або навпаки погіршивши якість життя людей в Україні в найближче десятиліття.
До теперішнього часу ми маємо величезну кількість регуляторних процедур, високий ступінь корупції, складність і непередбачуваність оподаткування, недружній ділової та інвестиційний клімат, рейдерство, періодичну реприватизаційну політику з боку української влади - все це вже призвело до того, що у рейтингових оцінках Україна за останні роки значно погіршила свої позиції, що сформувало у світовій інвестиційному середовищі негативний імідж нашої країни.
На думку багатьох міжнародних економічних організацій та науково-дослідних інститутів, поточний стан України, як за рівнем корупції, так і простоті ведення бізнесу, привабливості країни для інвестицій і технологій підриває конкурентні можливості українських товаровиробників як мінімум на середньочасну перспективу.
В останні роки Україна демонструє стабільне погіршення позицій в більшості міжнародних економічних рейтингів - зокрема, в Індексі глобальної конкурентоспроможності (розраховує Всесвітній економічний форум), Індексі економічної свободи (The Heritage Foundation & the Wall Street Journal), Простоті ведення бізнесу (World Bank) та Індексі сприйняття корупції (Transparency International).
Що стосується перспектив підвищення інвестиційної активності в Україні, наведемо результати розробленого нами індексу інвестиційного благополуччя. Цей індекс характеризує рівень стійкості економічних систем країн із залучення і освоєння інвестицій в коротко- і середньотерміновій перспективі.
Методика розробки ґрунтується на багатофакторній оцінці показників (23 показники), що характеризують інвестиційну активність, інвестиційний клімат, поточний стан економічного розвитку країн, інвестиційні ризики та очікування інвесторів.
Україна потрапляє до категорії держав з низьким рівнем інвестиційного благополуччя. Це означає, що в коротко- і середньотерміновій перспективі без запровадження екстрених заходів щодо поліпшення інвестиційного статусу Україні не вдасться підвищити рівень інвестування для повноцінного економічного зростання. У 2009 р. наша країна порівняно з 2008 р. знизилася на дві позиції в рейтингу інвестиційного благополуччя. Найбільш критичними зонами у сфері забезпечення інвестиційного благополуччя в 2009 р. для України були: значне падіння ВВП, високий рівень інфляції, низький суверенний кредитний рейтинг, складні умови ведення бізнесу, високий рівень корупції.
Таким чином, поточні інвестиційні та бізнес-можливості в Україні, виходячи з наведених світових рейтингів і наших досліджень, є в більшості випадків посередніми і малопривабливими для надходження серйозного іноземного капіталу.
Крім того, для якісного переходу нашої країни в розряд успішних економік, крім усвідомлення керівництвом країни необхідності проведення її структурної модернізації та здійснення цілого комплексу заходів щодо зміни регуляторної, судової, правової, бюджетної та інвестиційної політики, також необхідна наявність як сприятливих внутрішніх, так і зовнішніх факторів і дуже велика удача. У той же час стартові можливості для проведення структурних реформ в Україні на сьогодні, м'яко кажучи, не дуже привабливі.
Україна в новому тисячолітті, переважно завдяки вдалій зовнішній кон'юнктурі, хоч і збільшила свій ВВП майже в шість разів, але технологічно відстала від провідних світових економік вже на десятки років.
Багаторічна зневага до нововведень (інновацій) в Україні сьогодні оцінюється як "непомічена катастрофа" і є головною причиною деформації економічних циклів через поглиблення кризової фази економічного циклу, а також втрати шансів на швидке відновлення науково-технічного та інноваційно-технологічного потенціалу нашої країни .
Навіщо потрібні інновації
Ефективна держава (якою на сьогодні Україна не є) зобов'язана підтримувати інноваційну діяльність. У свою чергу дифузія інновацій, тобто процес їх розповсюдження ланками соціально-економічної системи, підвищує не тільки культуру господарювання, а й загальну культуру суспільства. Окремі розвинені країни, які мають значні природні ресурси, в останні роки взяли посилений курс на стримування інтенсивності їх споживання і покладаються насамперед на інноваційний фактор розвитку, особливо під час кризи.
Якщо в XIX ст. причини криз пов'язувалися перш за все з перевиробництвом, помилками політиків і підприємців, природними та військовими катаклізмами, то вже в сучасних умовах учені все більше схиляються до того, що криза є результатом циклічної динаміки, обумовленої інноваціями.
В Україні серйозна потреба в модернізації назріла ще 10 років тому. Саме вичерпання життєвого циклу продуктів і технологій викликає депресію і необхідність системного запровадження продуктових, технологічних та організаційно-економічних нововведень.
На жаль, в Україні через недостатній і безсистемний державний підхід до технологічної модернізації, інноваційний розвиток фактично призупинено, а в країні продовжують панувати третій і 4-й технологічні уклади, в той час як у розвинених країнах відбувається активний перехід економіки на 5-й і 6-й технологічні уклади.
Структура промислового виробництва в Україні залишається деформованою і не створює стимулів для інновацій і технологічного розвитку економіки країни.
Навіть у відносно успішні докризові роки лише 4,5% загальної кількості українських підприємств випускали високотехнологічну продукцію, яка відповідала критеріям, прийнятим в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). На сьогодін майже 45% підприємств переробної промисловості використовують технології, вік яких складає до 10 років, а 37% - від 11 до 30 років.
При цьому більшість підприємств, які використовують технологічні процеси, середній вік яких не перевищує п'ять років, працюють у сфері виробництва харчових продуктів та напоїв.
Незадовільний стан науково-інноваційної сфери негативно позначається на техніко-економічному рівні виробництва та стані міжнародної науково-технологічної співпраці України. В умовах, коли інновації ініціюють лише 13% підприємств, а впроваджують 10,8%, знижується частка інноваційної продукції. У 2000-2007 рр.. майже 40% нових технологій були придбані за кордоном, причому більшість для галузей, які мають в Україні власну розвинену наукову базу (хімія і нафтохімія, металургія, машинобудування).
Фінансування НДДКР з бюджету не перевищує 0,4% ВВП, при задекларованих законодавством розмірі в 1,7%. Частка програмно-цільового фінансування НДДКР не перевищує 10% витрат на науку за нормою 30%. Причому існує більше 40 розпорядників державних коштів у науковій сфері, що веде до розпорошення фінансування та неефективного використання коштів.
Крім того, стан НДДКР в Україні негативно позначається на зовнішній торгівлі наукомісткої продукцією, а спроба вийти з кризи шляхом нарощування експорту традиційних товарів і сировини веде до перманентної кризи. Резерви подібної політики в Україні вже давно вичерпані, про що свідчить суттєве погіршення зовнішньоторговельного і платіжного балансів в останні роки.
Незважаючи на те, що однією з причин нинішньої світової кризи стало зростання фінансової бульбашки, можна припустити, що істотна частка портфельних інвестицій на сьогодні вже орієнтується на нові технології.
Як наслідок, відбувається поступовий вихід з депресії, в першу чергу за рахунок розширення ядра нового технологічного укладу (ТУ). Таке пожвавлення зачіпає старі галузі: відбувається їх модернізація на основі нового ТУ, зростає також попит на енергоносії та сировину. Залежно від фаз життєвого циклу ТУ змінюються і рушійні сили економічного зростання. У період становлення нової ТУ провідну роль відіграють країни-інноватори, які першими освоюють базові нововведення.
У фазі росту ТУ, коли збільшується масштаб виробництва, переважає активність країн-імітаторів, на перший план виходять навички швидкого тиражування технології, форсованого нарощування випуску продукції.
Зараз в розвинених країнах новий (шостий) ТУ виходить з ембріональної фази і розгортається процес поступового заміщення ним попереднього ТУ, що провокує як конкурентну боротьбу за технологічне лідерство ТНК і в цілому національних економік, так і викликає певну нестабільність фінансової системи та структурну кризу економік розвинених країн.
Для його подолання недостатньо заходів тільки з порятунку банківської системи або реанімації фінансового ринку. Необхідні програми стимулювання розвитку нового ТУ, підйом якого створить нову довгу хвилю економічного зростання.
Якісний стрибок на більш високий ТУ відбудеться в розвинених країнах після завершення структурної перебудови. За прогнозами Наукового фонду США, до 2015 р. річний оберт світового ринку нанотехнологій (базису 6 ТУ) досягне $1-1,5 трлн.
Що стосується України, то її економіка перевантажена виробництвами низьких ТУ, третій ТУ з випуску продукції складає 58%, четвертий - 38%, п'ятий - лише 4%.
У свою чергу, концентрація капіталу в низькорівневих виробництвах не дає можливості Україні не тільки зайняти гідне місце у виробництві конкурентної продукції, але також сформувати необхідний інвестиційний ресурс для переходу в найближчій перспективі на більш високий рівень технологічного розвитку.
Відзначимо, що в умовах економічного спаду експортні позиції високотехнологічних компаній України були більш стійкими, ніж виробництва з виготовленням товарів з низькою доданою вартістю.
Низький рівень інноваційного розвитку промисловості, відсутність сталої інноваційної системи є однією з головних причин більш глибокого протікання кризи в Україні, ніж в інших державах. Тому державна політика повинна обов'язково впливати на інноваційний розвиток економіки за допомогою всіх доступних прямих і непрямих важелів управління. У США, наприклад, під час кризи було прийнято антикризовий план вартістю $787 млрд., з яких 26,9% спрямовано на податкові субсидії бізнесу, 33,9% - на прямі державні інвестиції, а 39,2% - на модернізацію інфраструктури і наукові розробки.
Україні, якщо вона прагне потрапити в еліту розвинених держав, що вже зараз потрібно визначатися зі своїм посткризовим майбутнім, при цьому слід виходити з тісного науково-технологічного співробітництва з лідерами хай-тека - США, країнами ЄС і Китаєм. Важливо зберігати й науково-технічні зв'язки з Росією на взаємовигідних напрямах. Стратегія розвитку та поширення вищих ТУ в українській економіці повинна об'єднати: стратегію лідерства в тих напрямах, де український науково-промисловий комплекс має технологічну перевагу, і стратегію наздоганяючого розвитку у напрямках, де спостерігається значне відставання. Якщо ж політика держави не буде спрямована на пріоритетну підтримку високотехнологічних галузей, економіка буде рухатися не за спіраллю, а замкнутим колом, і якісний рівень життя, як країни, так і окремо взятих людей, буде залишатися на порядок нижчим технологічно більш розвинених країн світу.
Проведення технологічної реструктуризації промисловості України також потребує підвищення ефективності наукової діяльності.
Напередодні розпаду СРСР (1991 р.) державне фінансування української науково-технологічної сфери становило 3% ВВП. У 1350 наукових установах працювало 450 тис. осіб, серед яких 295 тис. займалися безпосередньо науковими дослідженнями (на початок жовтня 2009 р. кількість останніх становила 77,4 тис.). Більше 32 тис. дослідників мали науковий ступінь доктора або кандидата наук (на 1 жовтня 2009 - 21,4 тис.). Тим не менш інтелектуальний потенціал України досі залишається досить потужним, за даними ЮНЕСКО, за інтелектом нації Україна посідає 23-е місце серед 192 країн, що входять до цієї організації.
Однією з проблем, що стримують розвиток інноваційної діяльності в Україні, є також розмитість пріоритетів. Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 пріоритетною визначена 41 сфера, що не дає можливості сконцентрувати обмежені ресурси на дійсно "проривних" для країни напрямах.
Для порівняння: у Росії ключовими визначено вісім наукових пріоритетів, у Німеччині - п'ять, при істотно більш потужних бюджетних можливостях цих країн.
В цілому аналіз стану науково-інноваційної сфери України свідчить про системні проблеми, які консервують розрив між наукою та виробництвом і не сприяють ефективному технологічному розвитку нашої країни.
Багато в чому саме через відсталий технологічний уклад, дефіцит кредитних та інвестиційних ресурсів, високу корупцію, дуже поганий інвестиційний клімат і ділове середовище, а також слабку політичну волю до проведення реформ, у після кризовий період потенціал економічного розвитку нашої країни оцінюється і незалежними експертами, та міжнародними організаціям вельми песимістично.
Сучасний світ змінюється досить швидко, і навіть орієнтовані раніше на свою сировинну міць країни форсованими темпами починають перебудовувати свої економіки на новий технологічний уклад, щоб забезпечити довгочасну сталість і конкурентоспроможність.
Що робити
На думку експерта в галузі економічної безпеки держави, заслуженого економіста України, д.е.н. Сухорукова А.І., для формування сприятливого інвестиційного середовища та підвищення інноваційної активності, поліпшення структури зовнішньої торгівлі та утримання зовнішньоторговельного сальдо в допустимих межах українській владі необхідно:
- ввести комплексну програму соціально-економічного розвитку, передбачивши в ній узгоджені заходи промислової, експортної, інноваційної політики;
- прискорити запровадження механізмів та інститутів експортного кредитування та експортного страхування, внесення застави для участі в міжнародних тендерах, компенсації витрат на встановлення контактів з закордонними партнерами і початкових витрат на маркетинг світових ринків;
- розробити пропозиції щодо пільгового оподаткування спільних підприємств та підприємств з іноземним капіталом, які виробляють продукцію, яка заміняє імпорт; передбачити пільговий митний режим для ввезення обладнання цими підприємствами з метою модернізації виробничих потужностей;
- визначити систему критеріїв високотехнологічних секторів і продуктів та кодифікувати їх, адаптувавши з європейськими класифікаторами; сформувати реєстри вітчизняної високотехнологічної продукції та високотехнологічних виробництв; провести вивчення підприємств з метою виявлення можливостей випуску високотехнологічної продукції, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку;
- запровадити механізм забезпечення правової та інформаційної підтримки діяльності експортерів високотехнологічної продукції шляхом вдосконалення системи інформування реальних і потенційних покупців і продавців щодо кількісних, якісних і цінових пропозицій, особливостей міжнародного законодавства (зокрема, СОТ, REACH);
- розробити програми транскордонної співпраці, передбачивши розширення повноважень місцевих органів влади в цьому процесі і широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу;
- розглянути можливість застосування дозволених СОТ механізмів державного субсидування високотехнологічного сектору (субсидій регіонального розвитку, на програми реструктуризації; державних закупівель; державного фінансування НДДКР; прямого державного фінансування виробництва технічно складної продукції військового і подвійного призначення; субсидування НДДКР через податкові та амортизаційні пільги, залучення іноземних інвестицій у виробництво технічно складної продукції та розвиток науково-інноваційної та інформаційної інфраструктури).
- ввести комплексну програму соціально-економічного розвитку, передбачивши в ній узгоджені заходи промислової, експортної, інноваційної політики;
- прискорити запровадження механізмів та інститутів експортного кредитування та експортного страхування, внесення застави для участі в міжнародних тендерах, компенсації витрат на встановлення контактів з закордонними партнерами і початкових витрат на маркетинг світових ринків;
- розробити пропозиції щодо пільгового оподаткування спільних підприємств та підприємств з іноземним капіталом, які виробляють продукцію, яка заміняє імпорт; передбачити пільговий митний режим для ввезення обладнання цими підприємствами з метою модернізації виробничих потужностей;
- визначити систему критеріїв високотехнологічних секторів і продуктів та кодифікувати їх, адаптувавши з європейськими класифікаторами; сформувати реєстри вітчизняної високотехнологічної продукції та високотехнологічних виробництв; провести вивчення підприємств з метою виявлення можливостей випуску високотехнологічної продукції, конкурентоспроможної на зовнішньому ринку;
- запровадити механізм забезпечення правової та інформаційної підтримки діяльності експортерів високотехнологічної продукції шляхом вдосконалення системи інформування реальних і потенційних покупців і продавців щодо кількісних, якісних і цінових пропозицій, особливостей міжнародного законодавства (зокрема, СОТ, REACH);
- розробити програми транскордонної співпраці, передбачивши розширення повноважень місцевих органів влади в цьому процесі і широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу;
- розглянути можливість застосування дозволених СОТ механізмів державного субсидування високотехнологічного сектору (субсидій регіонального розвитку, на програми реструктуризації; державних закупівель; державного фінансування НДДКР; прямого державного фінансування виробництва технічно складної продукції військового і подвійного призначення; субсидування НДДКР через податкові та амортизаційні пільги, залучення іноземних інвестицій у виробництво технічно складної продукції та розвиток науково-інноваційної та інформаційної інфраструктури).
У свою чергу, для успішної технологічної реструктуризації промисловості потрібно також реалізувати цілий комплекс заходів:
- опрацювати можливості створення і забезпечення ефективного функціонування вітчизняних і міжнародних (за участю України) регіональних і галузевих кластерів;
- прискорити створення Національної інноваційної системи (НІС) і формування ядра нового технологічного укладу та його інфраструктури;
- стимулювати створення венчурних інвестиційних компаній та венчурних фондів інноваційного розвитку;
- забезпечити пряму державну і компенсаційно-кредитну підтримку інноваційних та інвестиційних проектів, які реалізуються в наукомістких галузях (літакобудуванні, ракетно-космічній та оборонній промисловості, суднобудуванні, точному приладобудуванні);
- здійснювати обмеження імпорту високотехнологічної продукції, для виробництва якої в Україні є власний потенціал (зокрема фармацевтичної);
- сприяти створенню нових виробництв із впровадженням енергозберігаючих технологій;
- розробити концепцію міжнародної науково-технічної співпраці та програму розвитку науково-інноваційної інфраструктури для реалізації міжнародних проектів;
- опрацювати закордонний досвід державної підтримки експорту наукоємної продукції;
- затвердити передбачений законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" порядок державної реєстрації міжнародних науково-технічних проектів та надання грантів у рамках такої співпраці;
- в рамках експортної стратегії України визначити механізми міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації, передбачити створення інститутів фінансування спільних високотехнологічних проектів;
- розробити заходи щодо забезпечення преференційного режиму для імпорту комплектуючих, матеріалів, обладнання та технологій, необхідних для розвитку національного високотехнологічного виробництва.
- опрацювати можливості створення і забезпечення ефективного функціонування вітчизняних і міжнародних (за участю України) регіональних і галузевих кластерів;
- прискорити створення Національної інноваційної системи (НІС) і формування ядра нового технологічного укладу та його інфраструктури;
- стимулювати створення венчурних інвестиційних компаній та венчурних фондів інноваційного розвитку;
- забезпечити пряму державну і компенсаційно-кредитну підтримку інноваційних та інвестиційних проектів, які реалізуються в наукомістких галузях (літакобудуванні, ракетно-космічній та оборонній промисловості, суднобудуванні, точному приладобудуванні);
- здійснювати обмеження імпорту високотехнологічної продукції, для виробництва якої в Україні є власний потенціал (зокрема фармацевтичної);
- сприяти створенню нових виробництв із впровадженням енергозберігаючих технологій;
- розробити концепцію міжнародної науково-технічної співпраці та програму розвитку науково-інноваційної інфраструктури для реалізації міжнародних проектів;
- опрацювати закордонний досвід державної підтримки експорту наукоємної продукції;
- затвердити передбачений законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" порядок державної реєстрації міжнародних науково-технічних проектів та надання грантів у рамках такої співпраці;
- в рамках експортної стратегії України визначити механізми міжнародної науково-технічної і виробничої кооперації, передбачити створення інститутів фінансування спільних високотехнологічних проектів;
- розробити заходи щодо забезпечення преференційного режиму для імпорту комплектуючих, матеріалів, обладнання та технологій, необхідних для розвитку національного високотехнологічного виробництва.
Висновки
З низки причин в найближчі десять років у нашій країні не будуть створені необхідні умови для здійснення інвестиційного та технологічного прориву, а Україна буде розвиватися переважно екстенсивним способом, що як і раніше робить неможливим її якісний перехід на сучасний технологічний уклад, а значить, і проходження в еліту світових держав.
При консервативному варіанті розвитку (який розглядає МВФ для нашої країни як базовий сценарій) Україна через п'ять років за масштабами своєї економіки зможе увійти тільки в шостий десяток найбільших економік світу (для порівняння, в 2008 р. Україна була на 46-му місці ), а за ВВП у розрахунку на одну людину буде знаходитися набагато нижче - лише у другій сотні держав.
До 2020 р., навіть при середньорічних темпах зростання на рівні 9%, відчутних рейтингових зрушень також не відбудеться, і Україна за розміром ВВП виявиться на 51-й позиції серед найбільших економік світу, а за параметрами ВВП у розрахунку на одну людину підніметься тільки на 98-е місце.
Тим не менше, якщо українська влада в найближчий рік-два все-таки проведе необхідні структурні реформи, ефективно мобілізувавши і використавши наявні кадрові, технологічні та виробничі ресурси, створить сприятливе і конкурентне бізнес-середовище, в тому числі і для сучасного технологічного розвитку, а середньорічні іноземні інвестиції будуть на рівні хоча б $15-20 млрд., вихід України нехай не в першу двадцятку розвинених економік, але до стабільних середнячків цілком можливий.
Олег Морква, гендиректор КУА "ІНЕКО-ІНВЕСТ" та Олексій Олейников, директор департаменту стратегічного розвитку групи інвесткомпаній "ІНЕКО"
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
