Вороги - остання надія "регіоналів"

Партія регіонів націлилася на концентрацію в своїх руках всієї влади. Але щоб утримати цю владу, не маючи позитивної ідеології, здатної надихнути країну, вона приречена займатися пошуком ворогів.

До кінця першого року президентства Віктора Януковича Україна цілком може стати країною з півторапартійною системою. Цим терміном прийнято називати такий політичний устрій, при якому в країні хоч і діє багато партій, але одна з них настільки домінує, що всі інші, навіть разом узяті, на порядок поступаються їй за впливовістю.

Вочевидь, що головним досягненням Партії регіонів навесні цього року стало формування пропрезидентської більшості у Верховній Раді і, як наслідок, створення уряду, повністю лояльного до Януковича. За літо "регіонали" зуміли не лише розвинути свій успіх в збільшенні чисельності провладної коаліції, але й отримати від парламенту новий закон про місцеві вибори, який надав деморалізуючий вплив майже на всіх можливих конкурентів ПР, причому не лише на суперників, а й на союзників. 31 жовтня, коли мають відбутися місцеві вибори, "регіонали" мають намір зібрати максимальний, в порівнянні з будь-якими попередніми кампаніями, електоральний урожай у всіх адміністративно-територіальних одиницях України.

Губернаторам доводяться відповідні планові показники, не забезпечивши які, можна втратити крісло. І навіть там, де ПР не отримає більшості, вона розраховує вже взимку так переформатувати місцеві ради, щоб не пізніше лютого отримати над ними контроль. Це означає, що пост голови ради отримає висуванець "регіоналів", а його заступниками стануть представники партій, які позиціонуватимуть себе як "треті сили" між ПР і БЮТ, - такі як "Сильна Україна" Сергія Тігіпка, "Фронт змін" Арсенія Яценюка або ж місцеві політсили, які підставлять плече "регіоналам". Переговори на цю тему вже ведуться.

Можна не сумніватися: "регіонали" зроблять все можливе, щоб партія "Батьківщина" Юлії Тимошенко ніде не увійшла до складу правлячих коаліцій на місцях. Така політична карта країни разюче відрізнятиметься від тієї, яка спостерігалася попередні чотири з половиною роки, коли "регіонали", які програли президентські вибори, зуміли проте на місцевих отримати більшість у всіх облрадах східних і південних областей, а також в парламенті АРК і міськраді Севастополя і поставити там своїх керівників (причому пост голови облради дістався ПР ще і на Полтавщині). Саме це дозволило ПР зберегти і навіть накопичити сили і вплив в своїх базових регіонах і врешті-решт вирвати перемогу на президентських виборах.

І саме тому ПР дуже важливо позбавити "Батьківщину" Тимошенко впливу в центральних і західних регіонах (ситуація спрощується ще і тим, що "бютівці" і самі готові програти вибори). До чергових парламентських виборів ще два роки, і за цей час за розрахунками ПР "Батьківщина" повинна опуститися до рівня партій, для яких буде проблематичним навіть подолання 4%-ного бар'єру. До речі, в середовищі "регіоналів" обговорюється питання про підвищення бар'єру до 7%, за прикладом Росії й Казахстану.

Проте не факт, що ця ідея буде реалізована. З одного боку, можна переборщити і отримати взагалі однопартійний парламент, як це сталося в Казахстані, де в 2007 році партія "Нур Отан", очолювана президентом Нурсултаном Назарбаєвим, набрала понад 88% голосів, а інші партії не змогли здолати бар'єр. Назарбаєву було дуже важко пояснювати лідерам західних країн особливості "демократії по-казахськи", а Януковичу як керівнику європейської держави тим більше важливо зберігати "демократичне обличчя".

З іншого боку, російські аналітики сходяться на тому, що партія "Єдина Росія" свої 70% місць в Держдумі РФ отримала б і без підвищення бар'єру. До того ж піднімання відсотка прохідності стимулює об'єднувальні процеси в партійному середовищі, що в українських умовах може призвести до консолідації опозиційних сил довкола "Батьківщини". А "регіоналам" це ні до чого: їм потрібно, щоб в наступній Верховній Раді абсолютну більшість голосів мала ПР і при цьому існувало декілька приблизно однакових за розміром дрібних фракцій, що ворогують головним чином між собою, а не з партією влади. "Батьківщина" буде лише однією з цих дрібних фракцій і не зможе стати ядром для їх консолідації, оскільки всі інші будуть пов'язані з ПР союзницькими зобов'язаннями в рамках тих чи інших місцевих рад.

Цей сценарій дозволяє "регіоналам", зберігаючи обличчя перед Заходом, сконцентрувати в своїх руках всю владу і бути абсолютно впевненими в перемозі Януковича і на наступних президентських виборах. Єдина вада - до цього сценарію погано пасує Україна. Вона може просто не впоратися зі своєю роллю. Щоб суспільство погодилося на напів- або недодемократію (а саме це передбачає півторапартійна система), воно має бути спокушене якоюсь грандіозною (не обов'язково високою) метою, заради якої було б готове піти на жертви.

Для росіян Кремль сформулював таку надзадачу у вигляді "відродження Великої Росії". Але географічна експансія України не займає розуми ні донеччан, ні кримчан, ні киян, ні львів'ян. А такі теми, як союз з Росією і державний статус російської мови, які колись використовував у Білорусії Олександр Лукашенко, здатні лише посилити розкол суспільства і тим самим стати поживним середовищем для зміцнення і консолідації опозиції (що і сталося в 2004 р.). Що ж до федерального ладу України, то він зараз "регіоналам" абсолютно не потрібен, адже саме унітарна модель дозволяє позбавити Тимошенко і будь-якого іншого вільнодумного політика впливу в базових регіонах.

Правда, ще є теми економічного зростання, економічних реформ, боротьби з бідністю і боротьби з корупцією. Але якраз в цих сферах суспільство найбільш схильне чекати від влади швидких позитивних результатів. Причому чим більше влади буде сконцентровано в руках ПР, тим більше серйозних досягнень чекатиме суспільство. Раніше у всіх керівників держави і уряду, від Кравчука і Кучми до Ющенка і Тимошенко, був аргумент про те, що їм заважає хтось усередині владної системи. Але коли вся влада - президентська, виконавча, законодавча, місцева (і навіть судова) - в одних руках, цей аргумент вже не спрацює.

Тому "регіоналам" залишається шукати ворогів, в боротьбі з якими можна було б об'єднати країну. Проте за кордоном ворогів не передбачається (перейти до антиросійської риторики а-ля Лукашенко вони до парламентських виборів навряд чи наважаться). Деякий час можна буде викривати "злочини уряду Тимошенко", але якраз чим менше впливу буде в БЮТ, тим меншим буде і інтерес суспільства до цієї теми. А справи на кшталт тих, які відкриті проти екс-голови Держмитслужби Анатолія Макаренка і колишнього першого заступника голови правління НАК "Нафтогаз України" Ігоря Діденка, здатні лише додати очок Юлії Володимирівні.

Це означає, що ПР стоїть перед необхідністю пошуку ворогів у власному середовищі. Власне, цей пошук йде з перших же місяців президентства Віктора Федоровича, про що свідчать регулярні відставки членів уряду, керівників центральних органів виконавчої влади і губернаторів, призначених вже новою владою. У останні тижні почав розгортатися новий, масштабніший сюжет: конфлікт усередині групи Дмитра Фірташа - Сергія Льовочкіна, яка досі вважалася однією з найбільш впливових в нинішній владній ієрархії. Адже ще навіть не пройшли місцеві вибори.

В цілому сьогодні влада вимагає від своєї вертикалі виконання головного тактичного завдання - створення півторапартійної системи. Що робити після того, як ця система буде побудована, тобто вже до кінця року, не знає ніхто. У тому числі й ідеологи посилення влади Президента.

Юрій Вишневський