Як Америка перемогла банкірів

Недобросовісні менеджери в США пішли б по світу з торбою, у нас вони доживають віку з пристойними заощадженнями і створюють нові бізнеси. Реформа регулювання американського фінансового сектора, яка почалася з прийняття закону Додда-Френка влітку 2010 р., з-поміж інших змогла вирішити проблему безвідповідальної поведінки банків.

Можливо, що в найближчій перспективі вона буде визнана кращою серед чинних підходів до вирішення проблеми "moral hazard". Президент США Барак Обама, підписуючи законопроект, висловився більш ніж пафосно: "завдяки реформам прості платники податків більше ніколи не розраховуватимуться зі своєї кишені за помилки банкірів". У його словах, звичайно, є дещиця політичного лукавства, проте лише частково. Реформа фінансового регулювання дозволила в США (як і у Великобританії, Німеччині, Швеції), перекласти частину витрат підтримки банків на самих учасників фінансових ринків.

Завдяки реформі в Штатах був введений спеціальний правовий режим "впорядкованої" ліквідації крупних фінансових організацій (Orderly Liquidation), який виходить за рамки звичайної процедури банкрутства. Спеціальний режим торкнеться банківських холдингових компаній; небанківських холдингових компаній, які перебувають під наглядом ФРС США; компаній, чия діяльність може розглядатися як фінансова (якщо дохід від фінансових операцій перевищує 85% доходу фірми); дочірніх структур всіх перерахованих організацій; брокерів і дилерів на ринку цінних паперів, а також системно значимих страхових компаній.

За рішенням Ради з нагляду за фінансовою стабільністю (Financial Stability Oversight Council, куди під керівництвом Казначейства США входять американські фінансові відомства), якщо організація системно значима і її банкрутство загрожує фінансовій стабільності в США, то її ліквідація проходить в особливому режимі. Казначейство США профінансує витрати на ліквідацію, щоб виграти час і реалізувати активи за максимальною вартістю, а також зупинити паніку клієнтів. Проте фінансовий сектор, врешті-решт, буде зобов'язаний узяти на себе всі витрати по ліквідації, яких зазнала влада.

При Казначействі США під управлінням Федеральної корпорації по страхуванню вкладів (FDIC - Federal Deposit Insurance Corporation) створюється "Фонд впорядкованої ліквідації" (Orderly Liquidation Fund). FDIC виступить уповноваженим агентом по впорядкованій ліквідації, що діє поза рамками Кодексу про банкрутство. Вона зможе випустити облігації, які Казначейство США викупить, поповнивши таким чином фонд і авансувавши ліквідаційні витрати. Проте в перший місяць, поки FDIC оцінюватиме фінансовий стан банкрута, авансування витрат не зможе перевищувати 10% сукупних активів організації за консолідованою звітністю. У подальшому обсяг емісії може збільшитися до 90% справедливої вартості консолідованих активів.

Тягар відшкодування державних витрат на впорядковану ліквідацію перекладаються на плечі фінансового сектора. Банківські холдингові компанії з активами $50 млрд (їх налічується близько шести десятків) будуть зобов'язані платити внесок (або декілька внесків, залежно від числа банкрутів) до фонду впродовж п'яти років, поки вони повністю не покриють витрати FDIC. За рахунок банківських внесків FDIC зможе погасити облігації і розплатитися з Казначейством США. Якщо фіскальне відомство вважатиме, що тривалість збору дуже мала і це завдає шкоди фінансовій стабільності, воно зможе його продовжити.

Механізм "Фонду впорядкованої ліквідації", фактично, є фінансуванням антикризових витрат постфактум (його називають ex-post фінансування). Воно використовується в деяких системах страхування вкладів, наприклад, у Великобританії. Спочатку в проекті Конгресу США передбачалося фінансування ліквідації шляхом планового авансування (ex-ante фінансування, тобто про запас).

Проте банківське лобі, заклопотане поточною прибутковістю банків, зуміло добитися того, що законопроект Конгресу був відхилений, а законопроект Cенату, що передбачає ex-post фінансування, ухвалений. Хоча треба визнати, що у випадку з антикризовими витратами ex-post фінансування не дуже підходить. Річ у тім, що воно частіше використовується при непередбачених обставинах, до яких регулярні банківські кризи не належать.

Щонайменше, можна назвати два аргументи "проти" ex-post фінансування. По-перше, воно не носить справедливого характеру, оскільки внески не платитимуть "винуватці", тобто банки-банкрути. По-друге, ex-post фінансування носить проциклічний характер, бо воно нав'язує банкам додаткові витрати у важкий період посткризового відновлення.

Дослідження "Міжнародної асоціації страховиків депозитів" (International Association of Deposit Insurers) показало, що ex-ante фінансування має значно більше переваг в плані оперативності виплат, підтримко кажуть, на безриб'ї і рак риба. В умовах активного опору банкірів ex-post фінансування виглядає кращим, ніж відсутність фінансування як такого.

Найцікавіше у впорядкованій ліквідації полягає навіть не створенні горезвісного фонду, а те, як американці вирішили проблему недобросовісної поведінки банкірів. Вони визначили суворі правила гри як для фінансових організацій, так і для їхніх керівників. По-перше, з крупних банківських холдингових компаній, що вижили, збиратимуться диференційовані внески (мимохідь відзначимо, що при ex-post фінансуванні диференційовані збори використовуються лише, якщо достовірно відомі ризики банків).

Їх величина визначатиметься для кожного платника індивідуально по зумовленій матриці ризиків. Розмір внесків залежить від фази ділового циклу (вони вищі в період сприятливої кон'юнктури), наявності інших зборів (включаючи внески в систему страхування вкладів), впливи платника на системний ризик фінансового сектора в цілому (чим більший банк, тим більший внесок) і будь-яких інших ризиків (!), що породжувалися платником протягом попереднього десятиліття (!), які сприяли банкротству фінансової організації. Таким чином, тягар банків "Too big to fail" буде вищий, ніж у інших учасників ринку.

По-друге, режим впорядкованої ліквідації передбачає, що активи, передані банкрутом іншим особам незадовго до неспроможності, можуть бути примусово повернені. Це полегшить конкурсне управління в разі умисного банкрутства. FDIC як конкурсний керівник може анулювати або відмовитися виконувати всі договори, що мають фіктивний або привілейований характер.

По-третє, стосовно топ-менеджерів, які провинилися, передбачені каральні санкції:
• усунення від поточного управління осіб, відповідальних за неспроможність фінансової організації;
• притягнення керівників до персональної відповідальності за матеріальний збиток, завданий ними самими або Федеральною корпорацією по страхуванню вкладів у процесі виконання ролі конкурсного керівника;
• відшкодування чинними керівниками, і колишніми, винагороди, виплаченої їм протягом двох років до початку конкурсного управління банкрутом (в разі виявлення шахрайства обмеження по термінах стягнення винагороди відсутнє);
• введення заборони на зайнятість в будь-якій фінансовій організації протягом, як мінімум, наступних двох років, якщо буде встановлено, що топ-менеджери винні в серйозних правопорушеннях, що довели організацію до неспроможності; в окремих випадках накладається повна заборона на працю керівниками у фінансовому секторі.

Таким чином, американці зробили вичерпні заходи, аби забезпечити себе від несумлінної поведінки банкірів. Якщо лише ті не сховаються з крупною сумою грошей за межами досяжності ФБР, їм доведеться розплачуватися за минулі діяння сповна.

В Росії перспектива введення зборів (не важливо, ex-post або ex-ante) для впорядкованої ліквідації крупних банків з політичних мотивів маловірогідна. У нас, як відомо, найбільші банки належать державі, що створює конфлікт між боротьбою з несумлінною поведінкою, з одного боку, і підтримкою системно значимих фінансових інститутів з іншого.

Проте, навіть без "Фонду впорядкованої ліквідації" у американців є чому повчитися, з точки зору мінімізації ризику безвідповідальної поведінки менеджерів, чиї банки держава була змушена взяти на поруки. У США в кращому разі вони пішли б по світу з торбою. У нас вони йдуть доживати свій вік з пристойними заощадженнями або навіть створюють нові бізнеси і банки.

Сергій Моїсєєв