790
Гра в реформи
Початок президентства Віктора Януковича проходить під акомпанемент обіцянок провести широкомасштабні реформи і витягти Україну з числа європейських аутсайдерів.
Навряд чи Віктор Федорович і його команда не розуміють, що не підкріплені реальними кроками обіцянки в цій сфері можуть мати тяжкі політичні наслідки.
Україна зустріла черговий День незалежності, так і не отримавши за ці роки якихось виразних реформ. Сьогоднішні проблеми в енергетиці, житлово-комунальному господарстві, Пенсійному фонді викликані тим, що на початку 90-х влада не використала "вікно можливостей" для проведення реформ. Україна упустила шанс, реалізований сусідніми державами, і сьогодні може лише спостерігати за їхніми успіхами.
До того ж зараз українці настільки розпещені витратною, але часто неефективною соціальною політикою, що будь-який глава держави отримає не "вікно", а лише "кватирку" для проведення перетворень. В той же час Віктор Янукович стоїть перед непростим вибором. У світовій політичній практиці масштабні перетворення часто ініціює президент, вибраний на другу каденцію, в якого розв'язані руки, а проблема рейтингових показників не актуальна.
Але сьогодні для Віктора Федоровича висока загроза не бути переобраним на другий термін, якщо не починати реформи негайно. Приклад Ющенка в даному випадку показовий.
Янукович почав жваво, створивши Комітет з економічних реформ, добившись ухвалення закону "Про судоустрій і статус суддів", що продовжив реформу судової системи.
Але згодом з'ясувалося, що реформаторська риторика і реальні можливості змінити ситуацію в країні, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Питання реформування пенсійної системи, введення продажу землі, оптимізації державних витрат, перспектива лібералізації фіскального законодавства не лише не дуже популярні у Верховній Раді, але і поки не пропрацьовані методологічно.
Новий глава держави прийшов на свій пост після декількох років в опозиції і лідерства в рейтингу популярності без конкретних, покроково розписаних ініціатив. Ірина Акімова, покликана на Банковій символізувати реформаторські наміри влади, не здатна сама закрити всі тонкі місця українського реформаторства.
За традицією головним ідеологом українських реформ виступає Міжнародний валютний фонд, який за виділений 15-мільярдний кредит має повне право вимагати від керівництва нашої країни реальних економічних перетворень. До речі, підвищення ціни на газ удвічі більше нагадує шокову терапію, а не реформи з людським обличчям.
Зрозуміло, що необхідно рятувати НАК "Нафтогаз України", створювати нові комунікації, формувати прозорий ринок газу, але без реформування ЖКГ влада ризикує спровокувати масштабні соціальні потрясіння. Питання збільшення плати за житло каталізується традиційно нікчемною якістю послуг, що надаються. І якщо за півроку перебування Януковича в президентському кріслі економічні реформи виразилися лише в підвищенні тарифів для населення і забезпеченні завдяки Харківським угодам здешевлення газу для гігантів металургії і хімпрому, то називати реформатором Віктора Федоровича, м'яко кажучи, рано.
З іншого боку, добре помітно, що Банкову сьогодні більше економіки хвилює перспектива конституційної реформи, розширення президентських повноважень, зосередження влади в одних руках. Не дивно, що обсяг владних можливостей Леоніда Кучми розбурхує свідомість нової влади і змушує робити наступальні дії.
Проте варто врахувати, що перетворення глави держави на "головного по країні" буде супроводжуватися падінням рейтингу Президента, що виглядає небезпечним для його політичних перспектив навіть на тлі нинішнього стану української опозиції. Спокуса зосередити владу під гаслом майбутнього проведення економічних реформ "для всіх і для кожного" практично гарантовано зіткнеться з нерозумінням вітчизняних олігархів, частини політичної еліти і деяких співгромадян, здатних вплинути на ситуацію. Скільки б на Банковій не рівнялись на Кремль в своїх діях, українська політика відрізняється від російської своєю непередбачуваністю.
Тому політична контрреформа все ще опрацьовується, аби не допустити наслідків, здатних злякати західну громадську думку. Навряд чи Віктору Януковичу захочеться ділити з Олександром Лукашенком малоприємне звання "останнього диктатора Європи" через невдалий розтин Конституції. У реформуванні Основного Закону велика ціна помилки, а тому поспішності чекати не варто.
Поки країна спостерігає за заочним змаганням колишніх суперників, а сьогодні - учасників однієї владної команди. Віктор Янукович оголосив про намір реалізувати цілу програму реформи, а віце-прем'єр Сергій Тігіпко критикує владу за недолік політичної волі для реформування країни.
Логіку дій Сергія Леонідовича можна зрозуміти: останнім часом він буває в посольстві США так часто, що французькі дипломати почали ревнувати його до заокеанських колег. Схоже, Тігіпко заздалегідь почав проходити кастинг на п'ятого президента України, але допустив фальстарт. Прогнози про те, що Віктор Янукович не допрацює навіть першу президентську каденцію до кінця, сьогодні рідкісні. Та і суспільство певною мірою заколисане відновленням владної вертикалі після чвар і скандалів у владній команді, що стали візитною карткою правління Віктора Ющенка.
Якщо порівнювати реформи від Януковича і Тігіпка, то глава держави немов грає в гольф, прагнучи пройти від лунки до лунки, не форсуючи розвиток подій. Віце-прем'єр, який претендує на роль головного реформатора країни, нагадує гравця в сквош - робить різкі заяви і швидко намагається перемістити увагу співгромадян-виборців з однієї проблеми на іншу. Хтозна, не покинь Сергій Леонідович штаб Віктора Федоровича восени 2004-го, може, сьогодні він і був би реальним претендентом на пост прем'єра-реформатора. Але історія не знає умовного способу творення дієслів.
Старту реальних реформ мала передувати фактично революційна ситуація, оскільки в українських умовах низи не можуть заплатити за реформування країни, а верхи - не хочуть. Виходить, що крайнім в цій ситуації стане володар політичного рейтингу, здатний ініціювати масштабні перетворення і покласти свою популярність на вівтар загального блага. Хто з українських політиків здатний на такий вчинок? Хочеться вірити, що відповідь ми отримаємо найближчої осені. Поки ж в Україні продовжується гра в реформи.
Євген Магда
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
