2412
Підвищення тарифів у сфері ЖКГ погіршить якість послуг
— Казна та Політика
Підвищення тарифів у сфері житлово-комунального господарства (ЖКГ) України відбувається із завидною періодичністю - практично щороку. Причому кожного разу українцям говорять: чого трішки, ще трохи і нарешті плата за послуги ЖКГ буде економічно обґрунтованою, і якість жк-послуг зросте до небувалих раніше висот!
Але поки, як стверджують чиновники, громадяни оплачують 60-80-90% від реальної собівартості послуг і не можуть повною мірою розраховувати на якісне обслуговування. Народ же спочатку похмуро критикує владу, а потім, підкуплений субсидіями і доплатами, мовчазно погоджується платити більше. Проте, як з'ясували журналісти порталу "Політика і гроші", подальше підвищення тарифів лише погіршить якість послуг - в цьому парадоксі і полягає основна проблема всієї сфери ЖКГ країни.
Плата за незалежність
Якщо пригадати історію і порахувати, як же збільшувалася плата за послуги ЖКГ, вийде цікава картина: починаючи з моменту отримання незалежності, щороку вартість послуг зростала практично на 50%. Навіть людина, яка хоч трохи знає математику, відучився в початковій школі, зможе без зусиль підрахувати, що якщо в 1991 р. українці платили за послуги ЖКГ всього 10% від їх вартості, то вже до 1998 р. вони стали оплачувати їх повністю.
Починаючи з цього часу всі збільшення вартості є чистим прибутком компаній, що надає ці послуги. Так, можна заперечити, що у нас була інфляція і так просто рахувати не можна. Проте відмітимо, що спочатку українці оплачували всього 1/10 частина від вартості послуг. Хоча і в 1991 р., і в 2009 р. їм заявляли, що вони платять далеко не повну реальну вартість. Це дивацтво чомусь наполегливо не помічають ні представники влади, ні більшість ЗМІ.
Складно собі уявити, яким чином постійно підвищуючи ціни, можна залишатися на одному і тому ж рівні платежів і одному і тому ж рівні надання якості послуг. Мало того, лише дуже далека від економіки людина або вже зовсім наївне дитя - яких зараз, мабуть, і не знайти, може повірити, що якась компанія або галузь здатна 20 років поспіль працювати собі в збиток. Отже, всі розмови, що українці недоплачують за послуги ЖКГ, не є нічим іншим, як відвертою брехнею - ми вже давно платимо у багато разів більше, ніж ті коштують.
За що гроші вимагають?
На даний момент навіть міністр ЖКГ не може дати однозначної відповіді, за що ж саме платять українці. Отримуючи платіжку з жеку, кожен з нас бачить всього лише декілька позицій, але ніхто не знає, що за ними стоїть. Ніхто не може сказати, чи отримав він ці послуги і в якому обсязі. Хто бачив договір з жеком? Адже якщо ви за щось платите, то, щонайменше, ви повинні домовитися про те, за що?!
Тих, хто бачив такі договори - одиниці. Також мало тих, хто скаже, скільки послуг надається - і чи надається взагалі - саме тому, що нікому невідомо, скільки їх має бути. І це не ще найдивніше. Якщо ви щось купуєте, то товар, який ви вибираєте, має певні характеристики, згідно з якими ви робите висновок про його якість, і в разі, якщо він не відповідає певним параметрам, його можна повернути.
У випадку з послугами справа йде інакше. Але і послуги повинні мати певні якісні характеристики, стандарти, виходячи з яких і може визначатися їх вартість. Мало того, споживач повинен мати можливість перевірити ці характеристики: чи відповідає послуга, що надається, стандарту і чи отримує він її в повному обсязі.
На сьогодні навіть ті одержувачі послуг ЖКГ, в яких стоять лічильники, що обчислюють послуги, в яких-небудь одиницях (електрика, вода, газ), не мають анінайменшої можливості оцінити жодного параметра якості послуг, що надаються, окрім як об'ємної величини. Ні проконтролювати хімічний склад води, ні частоту або силу струму, ні теплоємність газу споживач не в змозі. Не кажучи вже про більш розмиті і складно обчислювані послуги, такі як прибирання прибудинкової території.
Так, в даний час є нормативи, які встановлюють, якою має бути температура в квартирі взимку, якою має бути температура гарячої води, якого тиску має бути напір води тощо. Та щоб перевірити всі ці показники, комунальні підприємства не надають споживачам послуги жодного механізму контролю! В той же час існує декілька законів, які захищають права споживачів у сфері надання жк-послуг.
Проте ви зможете оспорити цифри в платіжці жеку в судовому порядку, якщо лише доведете, що послуги були надані не відповідно до чинних нормативів - для цього потрібно викликати спеціальну комісію і представників жеку, зафіксувати всі порушення письмово, подати позовну заяву до суду і так далі. Навряд чи хтось буде це робити через зайві 20-40 грн. в платіжці, чи не так? Прекрасно це розуміють і представники жеків.
Звичайно, для послуг, які складно поміряти номінально, для їх оцінки і прийому існує ще один механізм контролю - акт виконаних робіт (або акт наданих послуг). Але хто-небудь коли-небудь підписував цей документ зі свого боку, як одержувач послуг з яким-небудь комунальним підприємством? Думається, що ні. Тоді виникає резонне питання: за що ми платимо? Як можна платити за невідомий обсяг не зрозуміло яких послуг невідомої якості. У такій ситуації скільки не заплати - це завжди буде багато. Багато тому, що ви ніколи не знаєте, за що платите.
Досі на державному рівні не ведеться навіть розмов про те, що послуги, що надаються, необхідно жорстко стандартизувати. І залежно від цього встановити їх вартість. Без такої системи стандартів говорити про те, що населення щось недоплачує (або переплачує) просто безглуздо. Оскільки без конкретних параметрів товару не існує.
Зношеність інфраструктури
Кожного разу, коли десь піднімається тема ЖКГ, відразу згадується інженерна інфраструктура, при цьому замість інженерів про її стан чомусь говорять політики, журналісти, чиновники - загалом, хто завгодно, окрім тих, хто дійсно знається на предметі.
Розхожі штампи про стан інфраструктури настільки міцно увійшли до нашого життя, що обиватель так само починає оперувати абсолютно незрозумілими йому величинами зношеності або амортизації. Коли я чую або читаю про те, що знос інфраструктури досяг 50-60-80%, то відразу уявляю трубу, яка наполовину погнила, розпущені підшипники, дроти без ізоляції і так далі.
Одна незадача: всі ці віртуальні цифри зношеності нічого не говорять про реальний стан справ у галузі. Тому, що різниця зношеності в 50% і 80% складає просто фантастичну величину. Чомусь ті, хто озвучує подібні дані зношеності інфраструктури, нічого не говорять про те, що в реальності стоїть за цими цифрами. Тобто скільки труб якого діаметру потрібно прокласти, скільки насосів замінити, скільки кілометрів дротів прокласти заново тощо.
Без конкретних параметрів всі розмови про зношеність не більше, ніж струс повітря. Вони можуть лише злякати нетямущу людину (що, вочевидь, і є метою комунальників), але не дозволяють ні на крок наблизитися до вирішення проблем. Мало того, різниця в цифрах, що озвучуються, говорить про те, що ніхто не проводив моніторингу стану мереж і комунікацій і насправді не має анінайменшого уявлення про те, що відбувається.
Можна допустити, що в якихось окремих містах або районах інформація про стан справ є, але в константному вигляді бази по всій Україні, на підставі якої можна зробити чіткий аналіз стану справ і прорахувати, скільки ж засобів (людських ресурсів, часу, матеріалів, фінансів) знадобиться для вирішення проблем, немає.
Без таких даних всі розмови про реформування ЖКГ - це блеф і абсолютно ні на чому не засновані політичні заяви. Планований же урядом перехід до 2015 р. на систему об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (далі - ОСББ), які, начебто, повинні поліпшити стан справ у сфері ЖКГ, не більш ніж чергова спроба вирішити проблему за рахунок населення, про реальний обсяг якої чиновники не мають ніякого уявлення.
Ніхто не зможе сказати, в яку суму обійдеться українцям подібна урядова ініціатива. Нагадаю, що зношеність 5-15 % говорить про те, що необхідний дрібний ремонт; 15-30% - середній; 30-50% - капітальний; якщо ж система зношена більш ніж на 50%, то найчастіше мова про ремонт не йде взагалі - її потрібно міняти. Складно уявити, що створені ОСББ зможуть зібрати кошти і скоординувати роботу численних підрядчиків з повної заміни систем каналізації, водовідведення, електропостачання тощо. Це завдання для держави!
Все ж спроби розповісти казки про те, що в Європі або Америці подібні речі робляться саме власниками будинків, брехня. Ні у Європі, ні в Америці більшість населення не живуть в багатоквартирних будинках і не є їх власниками. У будинках по 20-30 поверхів взагалі ніхто не живе - такі будівлі є адміністративними і офісними, а також готелями і казино. І платять за їх обслуговування корпорації, що володіють ними, і приватні власники. Не кажучи вже про те, що в жодній цивілізованій країні не було ситуації, в якій впродовж 20 років інженерні системи населених пунктів експлуатувалися при мінімальному поточному ремонті.
Міняти систему нікому. Кадри відсутні
Навіть якщо уявити собі, що якимсь дивним чином був проведений моніторинг і тепер відомо, що, де і як лагодити, і навіть знайшлися на це гроші, Україна стане перед наступною проблемою - тотальним кадровим дефіцитом. У нас немає ні інженерів, ні виконробів, ні робітників в достатній кількості, щоб забезпечити виконання робіт з заміни інженерної інфраструктури в масштабах країни в якому-небудь найближчому майбутньому. Тобто ні за рік, ні за п'ять, ні навіть за двадцять Україна власними силами зробити цього не зможе.
Було б дуже радісно знайти цій думці гідних опонентів, які змогли б аргументовано довести, що даний висновок не правильний. Проте результат аналізу системи освіти і ринку праці показує, що фахівців немає! Тому, що вони не затребувані. І навіть якщо готувалися вузами і училищами, то за багато років роботи не за фахом втратили кваліфікацію.
Криза до Чорнобиля доведе
Приклад Алчевська наочно показав, що відмова роботи системи комунікацій навіть в порівняно невеликому місті, викликала повний параліч роботи не лише міських служб, але і вимагала зусиль всіх служб міністерства з надзвичайних ситуацій, які протягом місяця вирішували проблему, що склалася.
Ніхто не може дати гарантію, що наступної зими таких "алчевськів" не буде два, три, п'ять відразу. Можливо, з двома держава ще зможе впоратися. Проте якщо відмови систем комунікацій стануться в більших або одночасно в декількох дрібних містах, Україна стане перед серйозною проблемою екологічною і гуманітарною катастрофою анітрохи не меншою, а то і більшою за обсягом і наслідкам, ніж трагедія на Чорнобильській АЕС.
Ситуація посилюється тим, що після Алчевська не було зроблено жодних висновків щодо можливості подібних катастроф у майбутньому. Не була створена державна система моніторингу технічного стану інженерної інфраструктури населених пунктів України. Не створений координаційний центр, який мав би можливість оперативно отримувати інформацію і працювати на попередження подібних випадків. Це означає, що будь-яка аварія, де б вона не сталася, стане повною несподіванкою для всіх державних служб, і усувати її наслідки доведеться героїчними зусиллями рядових співробітників МНС і населення.
В нинішніх кризових умовах одночасна наявність навіть п'яти "алчевськів" може повністю паралізувати Україну. Оскільки люди і засоби, що відволікаються від вирішення проблем, призведуть до ефекту доміно. Навіть щонайменша аварійна ситуація в інших місцях викличе цілу серію аварій, бо реагувати на неї буде нікому - комунальні служби всієї України працюватимуть над ліквідацією крупних аварій.
Можливо, такий сценарій комусь здасться аж надто апокаліпсичним, проте нагадаємо, що інфраструктура ЖКГ Україні дісталася в спадок від СРСР, і в ній не передбачені дублюючі системи каналізацій, водовідведення, електрозабезпечення, газопроводів для населення. Це означає, що пошкодження декількох магістральних комунікацій може залишити без води, газу, світла будь-який район або місто країни. У сучасних умовах декілька днів взимку без тепла, води і світла в місті навіть із стотисячним населенням призведе до випадків масової загибелі людей.
Коли гроші не допоможуть
Міф про те, що гроші можуть самі по собі вирішити якусь проблему, є дуже стійким. Але міфи проблем не вирішують. Підвищення тарифів для населення ніяк не допоможе саме по собі вирішити існуючі проблеми в галузі. Мало того, навіть збільшення потоку грошей, що надходять компаніям-виробникам послуг, призведе лише до збільшення їх прибутку і подальшого прагнення надавати все менш якісні послуги за всі великі гроші.
Оскільки анінайменшої системи зворотного зв'язку між одержувачем послуг і їхнім виробником в Україні на даний момент немає. Системи контролю за цільовим використанням отриманих коштів також не існує, тому розраховувати на те, що додаткові гроші підуть на оновлення інженерної інфраструктури, не варто. В результаті підвищення тарифів лише погіршить стан справ в галузі і наблизить момент масового виходу інфраструктури з ладу.
Юрій Гаврилечко
За матеріалами: Україна Криминальна
Поділитися новиною
