Майбутня влада: штрихи до портрета


Майбутня влада: штрихи до портрета

Хоча Віктор Янукович пробув на посаді президента країни трохи менше півроку і збирається провести в кріслі глави держави дві каденції, говорити про формат майбутньої влади необхідно. Україні не вистачає послідовності і системності в організації державної політики.

Дев'ятнадцать років української незалежності можна охарактеризувати за головними ознаками правління того чи іншого президента. Кожен глава держави намагався будувати власний варіант України, і в цій головоломці, що склалася за 19 років, сьогодні непросто розібратися.

Правління Леоніда Кравчука можна назвати перехідним періодом. Колишній секретар ЦК КПУ з питань ідеології і голова Верховної Ради зумів на апаратному досвіді переграти своїх противників. В першу чергу - В'ячеслава Чорновола, лідера Народного Руху, який набирав силу, але так і не став популярним в масштабах всієї країни. До речі, локалізація партій і перетворення окремих регіонів в електоральні заповідники - ознака властива не лише Україні, але особливо політичної незрілості й неструктурованості суспільства, що яскраво проявляється у вітчизняних умовах.

Леонід Макарович зумів виграти сутичку за президентське крісло, після перемоги в якій на його плечі лягла ноша влади в республіці, не готовій до отримання незалежності. Навряд чи інший політик зумів впоратися з ними краще. Кравчуку постійно доводилося маневрувати: США вимагали від України відмовитися від ядерного арсеналу, що дістався в спадок від СРСР, частина політичної еліти Росії розглядала нашу країну як тимчасово втрачену територію, мільйони українців, які вчора звинувачували Москву, яка "з'їла наше сало", виявилися оглушеними економічними реаліями. У такій ситуації говорити про виразні й цілеспрямовані перетворення в політиці та економіці не доводиться. Треба відзначити, що реформофобія в Україні триває і сьогодні. Втім, Кравчук зробив політичний подвиг, пішовши на дочасні вибори. Зрозуміло, що у першого президента були свої резони, він розраховував перемогти і укріпити свої позиції, але ситуація склалася не на його користь. Своє вагоме слово сказали південно-східні регіони країни - сьогоднішня кузня управлінських кадрів.

Леонід Другий, як дотепно назвали екс-прем'єра і лідера Українського союзу промисловців і підприємців Кучму, ще нещодавно цікавився в депутатського корпусу, яку Україну йому будувати. Тоді прем'єр-міністр Кучма не отримав виразної відповіді, але зумів заявити про себе як про реальну альтернативу представнику радянської партійної номенклатури Кравчуку. Новий президент не боявся формувати штурмові групи, що нагадували команди, які кидав на захоплення владних висот. Прийняття Конституції України у форматі великомасштабного компромісу, отримання чітко виписаних президентських повноважень, введення гривні, зовнішньополітична багатовекторність, яка стала фірмовим методом Леоніда Даниловича, - відмінні риси його правління. Кучма послідовно побоювався політичних партій і прагнув нейтралізувати будь-якого впливового конкурента. Павло Лазаренко, Олександр Мороз, Петро Симоненко не змогли протистояти цинічній і сильній моделі президентської влади.

Влада Кучми була сильною і виверткою. Сьогодні, через десять років після "касетного скандалу", розумієш, що витримати такий удар могла лише потужна державна машина. Так, після смерті Георгія Гонгадзе і оприлюднення записів Мельниченка Україна втратила частину керованості, а її президент став справжнім ізгоєм в міжнародному співтоваристві. Ми так і не побачили "іншого" Кучму, обіцяного під час інавгурації в кінці 1999 року. Щоправда, всього за рік другого президентського терміну Леонід Данилович зумів домогтися затвердження реформаторськи налаштованого прем'єра Віктора Ющенка і підкріпити того парламентською більшістю. Ті "більшовицькі" досліди сьогодні можуть викликати ностальгічні почуття: нетривалий союз центристів і націонал-демократів зумів зробити для країни чимало корисного. Заразом стає зрозумілим, що правду про "касетний скандал" і його замовників ми не дізнаємось ніколи.

На вильоті повноважень Леонід Кучма уникнув спокуси балотуватися на третій термін (згодом отримавши моральну компенсацію у вигляді стогонів частини еліти "Повернися, Данилич") і зумів ініціювати і провести політичну реформу. Для президента, який полишав владний Олімп, мета виправдовувала засоби, Леонід Данилович, так і не визначивши для себе наступника, заклав механізм самоліквідації президентських повноважень.

Але досвід виявився не дуже вдалим. Помаранчева п'ятирічка стала прикладом нездатності ситуативних опозиціонерів (ні солодка парочка Ющенка-Тимошенко, ні їх соратники не були послідовними противниками влади) реалізувати кредит народної довіри. Мозаїчна влада вчорашніх революціонерів виявилася малоефективною, але галасливою. Україна потягнула яскраву, агресивну пустушку, обгорнуту шматочком вишиванки заради відновлення національної самосвідомості. Справді, Ющенко багато говорив про проблеми національної ідентичності, навіть ціною погіршення взаємин з Росією, зляканою присутністю сотень тисяч людей на мокрому грудневому Майдані. Але Віктор Андрійович як людина мистецтва ліпила надбудову, забуваючи про базу. Дотримуючи слова і не ставши відігравати назад політичну реформу, Ющенко програв змагання в популістському багатоборстві. Сьогодні зрозуміло, що рекордне падіння рейтингу позбавило Віктора Андрійовича шансу повернутися у велику політику - у нього немає соціальної групи, на яку можна спиратися в сутичці за власне майбутнє.

Юлію Тимошенко по праву можна назвати паралельним лідером України впродовж п'яти років. Політично еволюціонувавши від "газової принцеси" до прем'єр-міністра, яка на короткій нозі спілкувалася зі світовими лідерами, Юлія Володимирівна довела, що здатна бути повноправним членом чоловічого клубу "Українська політика". Навіть VIP-персоною, здатною на несподівані закулісні комбінації з вчорашніми противниками, публічне заламування рук і багатоповерхові обіцянки поліпшення життя кожного і назавжди. Поразка в президентській гонці - це зворотна сторона перфекціонізму лідера БЮТ, яка не зуміла сформувати надійну опору для свого сходження на владний Олімп. Є велика вірогідність, що вибори-2010 були останнім шансом політика Юлії Тимошенко добитися вирішального успіху.

Річ у тім, що з Віктором Януковичем в Україні встановилася компетентна влада. Не високоосвічена, ні в якому разі, а та, яка знає, чого вона хоче домогтися, яким способом, що і було продемонстровано цинічно і жорстко під час формування парламентської коаліції і ратифікації Харківських угод. Юридичне оформлення посилення президентських повноважень залишається питанням часу: надто багато правознавців в Україні працюють над тлумаченням Конституції і законів на користь влади. Янукович тим часом продовжує колекціонувати вчорашніх учасників помаранчевої революції як членів своєї команди. Він вивірено грає на втомі суспільства від безвладдя і втрати керованості країною. Новий глава держави виявився не гулящим президентом, а політиком, налаштованим на реалізацію не стільки передвиборної програми, скільки власних і наближених інтересів.

Якою буде майбутня влада? Швидше за все, одноколірною - за рахунок посилення президентських повноважень і зачистки політичного поля. Несамовите рівняння на політичні процеси, що відбуваються в Росії, не пройде марно. Сильні президентські повноваження, керований уряд і слухняний парламент - три кити, на яких вона базуватиметься. Майбутнім владарям доведеться поклопотатися або про формальне збереження громадянських прав і свобод, або про стабільне економічне зростання, щоб забезпечити своє політичне майбутнє. На тлі мінливої кон'юнктури світової економіки забезпечення прав і свобод виглядає реальнішим процесом. До того ж юридична активність команди Януковича не обмежиться судовою системою - рано чи пізно справа дійде і до політичних партій, які будуть оптимізовані й виставлені за ранжиром.

Немає підстав вважати, що в Україні знову пройдуть масштабні соціальні потрясіння. Швидше, влада створить систему клапанів, здатних випускати пару народного невдоволення, контролювати процес свого оновлення, постарається не допустити нових масових виступів. Та і монополізація впливу Партії регіонів стає все помітнішою. Хто сказав, що знаюча влада не здатна стати одноколірною?

Євген Магда

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua