2147
Конституційна реформа: третій прихід
— Казна та Політика
Спершу визначимося з конституційними поняттями, які, як не дивно, досить часто плутають. Це "форма правління" і "форма державного ладу". Перше означає форму організації державної влади. Вона буває президентською, парламентською, президентсько-парламентською і парламентсько-президентською. Друге - форму держладу (унітарна держава, федеральна і конфедерація). Навіщо потрібен цей лікнеп?
Судячи з усього, у нас знову велика радість - черговий, вже четвертий за рахунком, етап конституційної реформи. В Україні склалася свого роду президентська традиція - кожен глава держави намагається змінити Основний Закон. Нічого дивного. Цілком нормальне явище. Українська держава все ще перебуває на стадії розвитку. Важкий пубертатний "підлітковий" вік вже позаду, проте до зрілості ще дуже далеко. Цілком зрозуміло, що конституційна "оболонка" піддається досить сильному політичному тиску.
Найбільш успішним президентом (з точки зору конституційного процесу) був Леонід Кучма. Саме при ньому була прийнята перша, скажімо так, канонічна Конституція країни (червень 1994 року). І фактично при Леоніді Даниловичі відбулася перша конституційна реформа (грудень 2004 року). Якщо не вдаватися до подробиць, то сенс модернізації Основного Закону полягав у тому, щоб перейти від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Ніхто особливо і не приховував, що реформа проводилася під конкретну політичну мету - обмежити повноваження третього президента (Віктора Ющенка). "Злий демон" адміністрації Кучми Віктор Медведчук міркував майже по-ленінськи: "Віктор Ющенко, ставши главою держави, зосередить в своїх руках неосяжну владу". Тому система заборон і противаг між гілками влади була істотно підкоригована на користь парламенту.
Чи спрацював план? Тепер, після закінчення режиму "помаранчевого правління", можна сказати так: так, вийшло. Правда, не зовсім так, як планувалося. Посилення ролі парламенту призвело до персонального протистояння двох лідерів держави - Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка. Система коаліційного затвердження прем'єра додала конфлікту особливої гостроти і, якщо хочете, пікантності.
Ще одним наслідком зміни форми правління стала поява феномену "фальшивої парламентської більшості". Це винахід "бютівських" юристів, які провернули операцію під умовною назвою "Коаліція фракцій". Досить опанувати контрольний пакет (більшістю) в одному парламентському угрупованні і можна сміливо ігнорувати думку меншості, що залишилася. Якщо використовувати математичну формулу, то для створення парламентської коаліції (226 депутатів) необхідно 114 мандатів.
"Отці-засновники" політичної реформи, звичайно ж, планували обмеження владних повноважень лідерів "помаранчевих". Проте вони не врахували, що їхні плани реалізовуватимуться в подібному збоченому режимі. П'ять років тестування вдосконаленого варіанту Основного Закону ("версія 2004") виявили масу програмних помилок і глюків.
Наприклад, інститут імперативного мандата працював якось дивно. Виключити депутата з фракції без формального документа (заяви про вихід) виявилося неможливим. Цим скористалися "регіонали", які дали життя такому явищу, як члени коаліції від опозиції. Дуже цікавий і, головне, корисний винахід. Колишній лідер "Народної самооборони" Давид Жванія пішов ще далі, сформувавши у складі коаліції депутатську групу "Право вибору", за яку не голосував жоден виборець. Загалом, система представництва партій в найвищому законодавчому органі була реалізована якось дивно.
Віктор Ющенко, будучи президентом, намагався скасувати політичну реформу 2004 року і, як мінімум, повернутися до повноважень свого попередника. А як максимум - ще більше їх підсилити за допомогою утворення двопалатного парламенту і збереження інституту розпуску Ради. На щастя, карма Віктора Андрійовича, а також глибока зануреність в інший світ сприяла тому, що його плани так і не були реалізовані. Зате "лідер нації" увійшов до історії країни як перший президент, який розпустив парламент без всяких конституційних підстав. Причому розпускав п'ять разів поспіль, поки не вийшло.
Команда Віктора Януковича, проаналізувавши результати прогону бета-версії конституційної реформи, дійшла до висновку: Основний Закон треба міняти. Вважайте, що відповідне рішення вже прийняте. Інша річ, що поки немає особливої ясності стосовно параметрів майбутньої моделі Конституції. Відносний консенсус досягнутий лише за наступними пунктами:
- зміна виборчої системи до Ради. Невипадково на місцевих виборах, які намічені на осінь поточного року, запланована "обкатка" змішаної, мажоритарно-пропорційної системи в пропорції 50 на 50. Тотальне панування політичних партій призводить до дивних, я б навіть сказав, протиприродних результатів. Як приклад зазвичай наводять БЮТ - штучний конструкт, створений за лекалами тоталітарної секти.
Якщо змінити систему виборів до Верховної Ради, то питання формування коаліції значно спрощується. Не треба домовлятися з лідерами угруповань, які відстоюють якісь жорсткі ідеологічні догми. Більшість можна сформувати на набагато "м'якшій", прагматичнішій основі. Завжди знайдеться достатня кількість "мажоритарників", не обтяжених партійними рамками.
- повернення до президентсько-парламентської форми правління. Як мінімум, глава держави отримує право звільняти прем'єра без погодження з парламентом.
- введення двопалатної форми організації законодавчої влади. В даному випадку йдеться про поступовий перехід до федеральної моделі державного ладу, який, до речі, де-факто існує в Україні (пригадайте Автономну Республіку Крим).
Досить розмиті контури майбутньої моделі конституційного ладу будуть доопрацьовані під час діяльності спеціальної комісії. Не знаю, як вона стане називатися. Проте упевнений, що незабаром подібний орган сформують з представників Президента і парламенту.
Наступна проблема - легалізація нової Конституції. Є три варіанти розвитку події. Перший: проведення конституційного референдуму. Автори нової конституційної реформи врахували сумний досвід Леоніда Даниловича, який так і не зумів імплементувати плебісцитну модель Основного Закону. Парламент уперся рогом і відмовився схвалювати проект Конституції. Тому в новій редакції закону про референдум законодавчий орган влади взагалі усунуто від участі в конституційному процесі. Рішення залишається за народом.
Другий: формування конституційної більшості до осені 2010 року. Поки чинній коаліції не вистачає приблизно чотирьох десятків депутатів для досягнення позначки "300 голосів". Це завдання можна розв’язати. Принаймні, особливих проблем не виникне. Вся справа в ціні питання. В такому разі Верховна Рада може прийняти нову редакцію Основного Закону.
Третій: скасування конституційної реформи 2004 року. В такому разі вступають в дію норми Основного Закону редакції 1996 року. Найпростіший в технічному виконанні шлях, проте і найбільш сумнівний.
Хочу підкреслити: це все лише попередні конституційні ескізи. Проте відповідна робота вже ведеться, оскільки екстенсивний шлях консолідації влади, яким пішла команда нового Президента, має обмежений запас міцності. Так, сформована єдина тріада влади: Президент-прем'єр-коаліція. Але скільки можна працювати в подібному режимі? Рік-два. Максимум три. Потім виникнуть системні проблеми. Єдино можлива відповідь - це системні конституційні зміни.
Олександр Зубченко
За матеріалами: Версії.сом
Поділитися новиною
