38585
Національні особливості обміну старих та пошкоджених валютних купюр
— Валюта
Кому з нас не доводилося стикатися з банальною, але неприємною проблемою - чому обмінні пункти не приймають доларові, фунтові або єврокупюри, мотивуючи це зношеністю грошових знаків? До речі, часто це відбувається у найбільш невдалий час.
Причому деколи ситуація може виглядати нелогічно - в одному з обмінних пунктів ви почуєте категоричну відмову, в іншому вашу купюру обміняють без зайвих розмов. Хоча найчастіше в подібній ситуації вас направлять до офісу банківської установи. Щоправда, не будь-якого банку - в Україні буквально на пальцях рук (ноги, швидше за все, залишаться незадіяними) можна перерахувати банківські установи, які "на потоці" займаються обміном старих і зношених купюр.
Самі банкіри стверджують, що вони приймають стару (пошкоджену) валюту і видають за неї нові грошові знаки не користі заради, а лише в ім'я зміцнення відносин зі своїми клієнтами. Проте тут вони трохи лукавлять: за обмін старої, порваної або забрудненої купюри банки беруть комісію в 10%. Цього вистачає, аби вести мову не про добродійність, а про дуже прибутковий бізнес. Особливо для банків, які мають можливість вивозити великі партії готівкової валюти за кордон і обмінювати там пошкоджені грошові знаки безкоштовно в банках-емітентах: Європейському центральному банку, Федеральній резервній системі США, Банку Англії та ін.
Кредитних організацій, які активно займаються купівлею та вивезенням старої валюти, в Україні небагато - всього близько десяти. За наявними даними, з України за перший квартал 2010 року українськими банками було вивезено за кордон трохи більше 250 мільйонів доларів. Що цікаво: за оцінками експертів, 25-30% всієї вивезеної валюти є стара. Значить, українські банки здали закордонним колегам лише за січень, лютий і березень 2010 року старих грошових знаків різних країн на суму, що наближається до $75 млн.
Взагалі, купівля і заміна пошкоджених грошових знаків - це нормальний бізнес (навіть досить прибутковий). Але аби отримувати істотний прибуток, потрібно самостійно вивозити пошкоджену валюту безпосередньо за кордон у великих обсягах. В Україні цим займаються лише великі банки-дилери. Вони купують стару валюту у дрібніших кредитних організацій-контрагентів, а потім вивозять її в банки-емітенти для зарахування на свої кореспондентські рахунки.
Банк-дилер може заробити на різниці між витратами на вивезення валюти і комісією, отриманою від банків-партнерів, що продали йому старі гроші. Чим більше валюти вивозиться, тим менше витрати дилерів. Налагодивши весь процес, встановивши тарифи від 5 до 7%, можна заробляти непогані гроші. Вивезення валюти в банки-емітенти вигідно в тому випадку, якщо вивозяться великі обсяги готівкової валюти. А для тих, хто такої можливості не має, вигідно продавати стару валюту іншим банкам, чим накопичувати великі обсяги, забираючи свої (або клієнтські) гроші з обігу.
Природно, виникає дуже цікаве питання: за якими критеріями банки відрізняють "хороші" грошові знаки від "поганих", неушкоджені від пошкоджених? Найцікавіше полягає в тому, що з юридичної точки зору банки в цьому питанні досить самостійні (і ми це відчуваємо).
Річ у тому, що правила з обміну пошкоджених або знаків, які відрізняються за оформленням від встановленого стандарту, розробляються комерційними банками самостійно на основі умов прийому такої готівки емісійними банками. Так, деякі загальні правила Нацбанком встановлені, так би мовити, на макрорівні - на зразок допустимих розмірів "дірочок" або величини чорнильних плям на купюрах. Але, і ми з цим зустрічаємося постійно, кожен банк встановлює свої правила. І змусити його проігнорувати їх практично неможливо.
До речі, адже і рідна національна валюта має властивість зношуватися. Але пошарпані гривні всі українські банки без виключення зобов'язані приймати і обмінювати безкоштовно і у будь-який час. Такі правила встановлені положенням Національного банку України . Проте є, звичайно, і обмеження: якщо принесли купюру, яка зберегла менше 50% своєї площі, то її не приймуть. Банки здають старі гривні в НБУ і там безкоштовно обмінюють на нові купюри.
Виходить, що при прийомі старих гривень кредитні організації несуть лише витрати на збір пошкоджених купюр та їх транспортування до НБУ.
Є такі гроші, за якими взагалі важко зрозуміти, були вони гривнею або, умовно кажучи, газетною нарізкою. Проте і таку готівку українські банкіри зобов'язані приймати безкоштовно, вже на експертизу, яка триває місяць, і за її підсумками клієнт може отримати в обмін нові купюри. В тому разі, звичайно, якщо все-таки буде визнана платоспроможність прийнятих купюр.
Повернемося до інвалюти. Як було написано вище, банки при вирішенні цієї проблеми діють за чудовим принципом "подобається - не подобається" (причому подобатися або не подобатися може як грошовий знак, так і його подавець у віконці пункту обміну валют). При цьому правила визначення зіпсованості валюти в більшості українських фінансово-кредитних структур фактично збігаються.
Подібна "солідарність" зрозуміла: конкуренція в цьому бізнесі зростає, і банки не хочуть відлякувати клієнта дуже жорсткими вимогами до якості грошових знаків. Адже у гіршому разі мова може піти не лише про втрату комісії за прийом зіпсованої купюри, але і про втрату самого клієнта, який через негативні емоції може піти до іншого банку як з проханням обміняти валюту, так і в пошуку інших, дорожчих послуг.
В середньому (якщо можна так висловитись) правила визначення і прийому старих іноземних купюр такі: вітчизняні банківські установи приймають до оплати пошкоджені грошові знаки іноземних держав з утриманням комісії 10% вартості купюри, якщо вона має очевидний друкарський брак (відсутність або неналежне розташування водяного знаку або захисної нитки), якщо зображення надруковані не належним чином або зміщені, або вони змінилися в розмірах більш ніж на 3 мм, якщо значні потертості і забруднення, а також якщо купюри розірвані на дві частини і склеєні (звичайно, за умови, що обидві половини належать одній і тій самій банкноті). Зрозуміло, що якщо валюта не має описаних вад, то її приймуть як нову, тобто без комісії. Повинні прийняти.
Проте бувають прецеденти, коли клієнти звертаються із проханням обміняти зовсім "безнадійні" купюри, тобто пошкоджені так сильно, що вони вже і на гроші несхожі. У таких випадках банк знову-таки самостійно приймає рішення про те, чи зв'язуватися йому з обміном, який може обіцяти серйозні проблеми.
В більшості банків співробітникам забороняється приймати іноземні банкноти, якщо вони розірвані на багато частин (більше двох) і склеєні, або якщо вони не зберегли основних ознак платіжності, серед яких назва емісійного банку, номер, серія, вартість цифрами і прописом, основний малюнок (портрет) лицьової і оборотної сторін, елементи захисту від підробки (водяний знак, магнітні мітки, кольорові волокна, захисні нитки, мікротекст, люмінісцентні малюнки).
Також банк не візьме валюту, що змінила первинне забарвлення або знебарвлена, обпалена або пропалена, залита повністю або в значній мірі фарбою, чорнилом, маслом. Співробітники банку відмовляться обмінювати і валюту, що побувала під впливом хімічних реактивів, а також якщо вона має значні умисні пошкодження (тобто, наприклад, коли були змінені основні малюнки, зокрема портрети людей, видалена захисна нитка, є написи, в тому числі видимі лише в ультрафіолетових променях).
Заради справедливості слід сказати, що у "відмовниках" в таких випадках ходять далеко не всі фінансові структури. Деякі банки примудряються заробити і на валюті зовсім поганої якості. Операція з прийому таких грошей називається "інкасо". Клієнт здає валюту і відразу платить комісію. Гроші відправляють в іноземний банк на перевірку.
Якщо валюту визнають непідробленою, то клієнт отримає відшкодування або в тій самій валюті, лише новими купюрами, або в гривнях за курсом відповідного українського банку, куди він звертався. Комісію за такі операції беруть серйозну - в середньому не менше 1000 гривень з однієї операції. Тому клієнти, як правило, проводять інкасо лише на великі суми. Та і сам банк може встановити обмеження, наприклад, приймати не менше $10 тис. або еквівалент цієї суми в інших валютах.
Інкасо може тривати до декількох років, але для банку це вже не важливо, адже комісію він отримує наперед. З іншого боку, кредитна організація повинна поділитися доходом з іноземним банком, який проводить експертизу цих грошей, а значить, витрати в порівнянні із звичайним обміном лише трохи пошарпаної валюти підвищуються. Проте, інкасо досі має попит, оскільки не перевелися ще в Україні любителі панчішно-матрацного зберігання заощаджень у валюті. Саме вони і є постачальниками основної маси пошкоджених іноземних грошових знаків.
В цілому ж великим кредитним організаціям, що мають можливість перевозити через кордон великі суми готівки, прийом і обмін зіпсованих іноземних грошових знаків приносить непогані прибутки. Менші банки, зі зрозумілих причин, такої можливості позбавлені. Проте прийом пошкоджених купюр, що проводиться ними вибірково і періодично, дозволяє їм, з одного боку, утримати клієнтів, а з іншого - заробити на комісіях за прийом старої валюти.
Костянтин Шмідт
За матеріалами: Кіевскій ТелеграфЪ
Поділитися новиною
