1453
Чому газова війна почалася влітку
— Енергетика
"Газпром" обмежив постачання газу до Білорусі на 30%, а Мінськ, у свою чергу, перекрив транзит через РБ і почав відбір транзитного газу з метою "підтримки газотранспортної системи". Тепер питання лише в тому, з якими втратами вийде з ситуації "бацька". Москва і Мінськ вже обмінялися жорсткими заявами, Європа в черговий раз усвідомила свою залежність від енергоносіїв зі сходу, а Україна намагається на цьому заробити.
Примушення до Митного союзу
Офіційним приводом для початку газової війни між Мінськом і Москвою послужила вимога російської сторони негайно сплатити $192 млн. боргу, який з'явився в результаті недоплати білорусів за російський газ. Річ у тім, що Мінськ в 2010 році в односторонньому порядку платить за газ за ціною 2009 року - $150 за 1 тис. кубометрів, тоді як за контрактом фактична середня ціна в січні-квітні склала $174 за 1 тис. кубометрів. Насправді сума боргу в $192 млн. невисока і посильна для РБ, конфлікт же більше "принциповим". У відповідь на заяву президента Росії Дмитра Медвєдєва і керівництво "Газпрому" про борги офіційний Мінськ виступив із зустрічним позовом, вимагаючи, щоб Кремль сплатив транзитні $260 млн.
Російську вимогу негайного розрахунку за газ можна розглядати як спробу змусити Мінськ дати швидкі й наочні відповіді з широкого спектра питань, що стосуються відносин між РФ і РБ. Наприклад, візьмемо затягування Мінськом всіх внутрішніх процедур, пов'язаних зі вступом Білорусі до Митного союзу. В даний час МС існує не як союз трьох держав - Росії, Казахстану, Білорусі, - а як союз лише двох перших. 1 липня він мав прийняти Митний кодекс, ратифікацію якого Білорусь відклала на невизначений час. І це вже не кажучи про надання Мінськом притулку Курманбеку Бакієву без санкції з Москви. Надто багато протиріч накопичилося в діалозі між "союзниками".
Міняємо дорогий газ на дешеву нафту
Але є й інші можливі мотивації нинішнього газового протистояння. По-перше, відмова платити за новими газпромівськими тарифами може виявитися грою Лукашенка на зниження мит на російську нафту. Сучасний білоруський держкапіталізм значною мірою заснований на торгівлі нафтопродуктами, виробленими на безмитній російській нафті. Щороку білоруські НПЗ отримують понад 20 млн. т нафти з Росії за пільговими цінами. При цьому потреби самої республіки в нафтопродуктах складають, за різними даними, 6-8 млн. т. Решта продукції під виглядом білоруської всі ці роки успішно реалізовувалася на західних ринках, в першу чергу в Нідерландах і Великобританії. Що приносило Білорусі щороку до $3,5 млрд.
Але халяві прийшов кінець торік, коли Росія ввела 100%-не мито на вуглеводневу сировину, не призначену для білоруських споживачів. Офіційному Мінську це загрожує не лише втратою в 2009 і 2010 роках $5,6 млрд. (11% ВВП), але і банкротством нафтопереробної промисловості, рентабельність якої впала до мінусових показників. У цій ситуації сподіватися на партнерів по Митному союзу, наприклад на Казахстан, не доводиться. Відразу ж за першими заявами "Газпрому" про газовий борг Мінська в Астані швидко ввели власні мита на нафту. А венесуельська або іранська нафта зовсім не роблять погоди в РБ. Тому Лукашенко, передбачаючи можливі соціальні і економічні складнощі з розрахунком, міг спробувати зіграти за схемою - газ в обмін на дешевшу нафту і збільшення квот.
Вибіркові мотиви
Газові ігри Мінська і Москви можуть розглядатися як специфічний месседж Кремля, призначений для Лукашенка особисто. Його суть в тому, що "бацьку" радять стати згідливішим напередодні президентських виборів у РБ. Прагматичніша частина білоруської "катакомбної" опозиції вже давно переорієнтувалася на Москву. У російській пресі йде справжня кампанія з шельмування Лукашенка як хитрого "бульбаша", який "цупить" в Кремля нафту. Проте, при очевидній аналогії з подіями дворічної давності, газова війна України і РФ мала абсолютно іншу "додаткову вартість". У 2008 році головним для Кремля було виставити Київ недоговороздатним транзитером, а українську "помаранчеву" владу - неадекватним парламентером. Гра велася на політичне знищення. У нинішньому випадку ми маємо варіант "лайт". Газовий конфлікт Мінська і Москви відбувається в розпал літа, європейські столиці не замерзають, а білоруська економіка не стає на ручне гальмо. В Росії все ще немає потенційного наступника Лукашенка в Мінську. Як немає у нинішніх проросійських опозиціонерів і десятої частини рейтингу "бацьки".
Для Росії важливо мати в Білорусі керівника, лояльного хоч би на ментальному рівні. Тому Москва утримається від якихось серйозних санкцій, здатних похитнути позиції нині чинного президента РБ. Тим більше що білоруський лідер уміло грає на ностальгічних сантиментах про білорусько-російську дружбу (принаймні, для внутрішнього користування). Якщо змусити білоруський режим платити по всіх рахунках, це може підірвати соціально-економічну ситуацію і підсилити антиросійські настрої в Білорусі.
Треба також пам'ятати, що транзитна здатність Білорусі менша, ніж України. До того ж в російської сторони є потенційна можливість перенаправити газ через Україну до Польщі. Причому на відміну від НАК "Нафтогаз України", який повністю належить українській державі, "Белтрансгаз" вже наполовину російський.
В існуючих політико-економічних реаліях Білорусі важливо виробити комплексний підхід до майбутнього ціноутворення на газ і формування Митного союзу, а разом з цим і до вирішення питань щодо мит на нафту, газ, автомобілі та інше.
Чи варто заробляти на білоруських проблемах?
На жаль, в газовому протистоянні Мінськ - Москва Київ вибрав для себе тактику непрямого підігравання "Газпрому". Йдеться про заявлене бажання ДК "Укртрансгаз" збільшити транзит російського газу до Європи у зв'язку з введенням режиму обмеження постачань через Білорусь. По-перше, це суперечить проголошеному курсу на побудову політики добросусідства між Україною і РБ. Потрібно розуміти, що ми перебуваємо в ідентичній ситуації. Україна після закінчення медового місяця українсько-російських відносин теж ризикує потрапити під потужний натиск з боку російської монополії, і нинішнє загравання з Москвою в кращому разі відстрочить цей момент. Тому як Україні, так і РБ важливо здолати синдром конкуренції за транзит енергоносіїв до Європи. Лише тоді ми можемо вийти на спільні рішення стосовно інституалізації транзитного статусу обох країн (наприклад, створити єдиний транзитний енергетичний простір). Підіграваючи Москві, ми ризикуємо згорнути партнерські відносини з північним сусідом.
По-друге, Білорусь вже зірвала початок демаркації міждержавного кордону. Мінськ знову висунув нам вимогу віддати борг у розмірі $134 млн., які виникли в результаті діяльності на білоруському ринку українських підприємств, що працюють під наші держгарантії. Накрилася і загальна програма фінансування облаштування ділянок українсько-білоруського кордону, митної діяльності під егідою Інтегрованого управління кордонами ЄС в рамках ініціативи "Східного партнерства". Складніше буде реалізовувати заходи щодо інтенсифікації торговельно-економічної співпраці і нарощування обсягів товарообороту між країнами з метою хоч би досягти $5 млрд. (у 2009 році він склав близько $3 млрд.).
Іван Вільцанюк
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
