У ліжку з драконом


У ліжку з драконом

"Мій чоловік - негідник. Поверніть мені чоловіка". Стосунки між партнерами в парламентській коаліції дедалі більше нагадують сцени з сімейного життя. З тією різницею, що партнерів у коаліції - троє, і комуністи з литвинівцями влаштовують регіоналам сцени ревнощів по черзі. То КПУ вимагає більшої любові (до "заповітів Ілліча", зрозуміло), то соратники спікера нагадують про те, що давно не бачили кадрових "подарунків" від того, заради кого вони кинули союзників з попередньої коаліції. Народникам узагалі останнім часом здається, що всі їх ігнорують.

Навіть власні висуванці на посади в уряді. Тому й шиють їм класичну "аморалку" на кшталт "сауни на робочому місці". А вже регіонали, на думку литвинівців, взагалі розперезалися - переманюють кращі кадри на місцях у свої лави. Погрожуючи непоступливим звільненнями та обіцяючи згідливим перспективи кар’єрного зростання. "Біло-сині" заспокоюють засмучених союзників як можуть.

Пояснюють, що нікого переманювати не збиралися, а якщо і трапляються "перегини на місцях" - то винуватців обов’язково покарають. Щойно народники назвуть конкретні прізвища. І взагалі, якщо вірити регіоналам, їх партія нагадує "дракона Шушу" (з напівзабутого угорського мультика), який спричиняє сусідам незручності виключно через душевну доброту і велетенські розміри. Ну просто не виходило в нього повернутися так, щоб не пом’яти когось, хто опинився надто близько до тіла...

Втім, навіть найкращі політичні психотерапевти з ПР не можуть не визнати, що Литвин їм якщо й потрібен, то не так гостро, як кілька місяців тому. Спікер, певна річ, постать значима. І особисто Володимир Михайлович на цій посаді регіоналів повністю влаштовує. Але от амбіції його однопартійців, які чомусь переконані, що все ще володіють "золотою акцією", не можуть не дратувати. Зрештою, коаліцію вже створено. Депутатів-перебіжчиків вистачає із запасом. І на їх утримання сил і коштів потрібно аж ніяк не менше, ніж на улещування народників. Чому вони повинні мати якийсь пріоритет? Тим паче незрозуміло, чому потрібно зачиняти двері перед тими, хто вирішив перейти з-під литвинівського крила до регіоналів. Адже їх і переманювати особливо не потрібно. Рейтинги партій - і, відповідно, їх можливості на місцевих і навіть парламентських виборах - відомі всім, а політики (і національного, і місцевого масштабу) завжди шукають нішу більш перспективну. У ПР - і не тільки в ПР - натякають, що і від бажаючих приєднатися до коаліції у Верховній Раді немає відбою. Кажуть, що Янукович навіть наполегливо рекомендував Андрію Клюєву (який традиційно відповідає за поповнення більшості) призупинити рекрутування нових коаліціянтів. Мовляв, триста голосів потрібні виключно для точкових голосувань. Утримувати "всю цю ораву" в коаліції на постійній основі - надто клопітно і витратно. І міжнародні спостерігачі нервуються. І спікер боїться виявитися зайвим. А перетворювати хай і не такого впливового союзника на противника президент точно не хоче.

Не виключено, звичайно, що Литвин своїми демаршами хоче не просто нагадати про своє існування, а й набити ціну. Адже про реальні перспективи свого блоку на виборах (і вже тим паче про можливість продовжити своє перебування на посаді спікера) він теж здогадується. Тому цілком може хотіти конвертувати бонуси свого нинішнього становища в реальні політичні дивіденди вже зараз. І що показово, регіонали начебто не проти. Певна річ, "у межах розумного". Тим паче що і сам Володимир Михайлович намагається бути якомога акуратнішим - навіть нарікання на "непартнерську" поведінку ПР вважає за краще публікувати не від свого імені, а від імені "стурбованих партійців". А якщо й критикує ініціативи регіоналів особисто - скажімо, з мовного питання або стосовно дати місцевих виборів, - то мотивує свої дії виключно турботою про Конституцію та реноме влади. Певне, не надто вірить у казки про добросердого дракона.

Втім, поміркованість Литвина можна пояснювати по-різному. Кажуть, скажімо, що Василеві Хмельницькому, чий вплив на спікерську фракцію незаперечний, зараз не до жиру і не до сварок із колегами-регіоналами. Дуже вже витратився він останнім часом і надто загруз у київських проектах, які з різних причин ніяк не можуть принести фінансового ефекту. З іншого боку, люди втаємничені переконують: Володимир Михайлович серйозно вірить, що підтримка з боку влади може забезпечити успіх його проекту на виборах і що вирушати в самостійне плавання йому сьогодні ніяк не можна.

Зрозуміло, ділитися - не в звичках "біло-синіх". На користь Литвина може зіграти хіба що одна обставина: його електоральне поле з "регіональним" не дуже перетинається, й у ПР можуть повірити, що Володимир Михайлович відніматиме голоси в опозиціонерів - насамперед у Центральній Україні. Комуністам у цьому сенсі складніше. Кожен їх голос "біло-сині" вважають - бодай потенційно - своїм. І вже тому домовитися лідерам КПУ з коаліційними партнерами буде непросто. Та й чи потрібно? Леонід Грач, скажімо, відкрито заявив, що Компартії потрібно виходити з коаліції. І що скоріше, то краще. Щоправда, Грач - це особливий випадок. І ситуація в Криму, де він розраховує на успіх у першу чергу, досить специфічна. Плюс - у Леоніда Івановича вже традиційно не складаються стосунки з Петром Миколайовичем. Варто було, скажімо, Симоненкові розкритикувати Януковича за ініціативу провести місцеві вибори 31 жовтня, як Грач президента підтримав. Зате зараз лідер кримських комуністів сам таврує ганьбою владу за "готовність виконувати рецепти МВФ" (у самому МВФ, до речі, в цій готовності упевнені набагато менше).

Не дивно, що в офісі КПУ на Борисоглібській демарш Леоніда Івановича воліють пояснювати аж ніяк не його принциповістю та глибокою ідейністю. Мовляв, легко Грачу казати - його організація до місцевих виборів уже готова, зокрема й фінансово. У центрі із цим набагато складніше. Скажімо, Костянтин Григоришин, який іще нещодавно, за його власними словами, розкривав Симоненкові очі на глобальну кризу капіталізму, останнім часом дуже здружився з "акулами капіталізму" з ПР. І в тому, що він буде безоглядно спонсорувати останній і рішучий бій з "біло-синіми олігархами", штабісти КПУ сильно сумніваються. Навряд чи зраділи заклику Грача й люди, які отримали місця в уряді за квотою Компартії. А до їх побажань партійний менеджмент прислухається не менш чутливо. Пригадується, що у квітні Петро Миколайович пропонував партнерам з коаліції терміново розглянути питання про святкування дня народження Леніна на найвищому державному рівні. Пропонував дуже наполегливо. Але після того як вирішилися проблеми з призначенням потрібних людей у керівництві митниці, питання було дуже швидко знято. Симоненко досі з гордістю розповідає, як митниця "прищемляє хвіст" спекулянтам та експлуататорам трудового народу. І ви думаєте, він погодиться залишити цей передовий рубіж класової боротьби заради якогось демаршу проти вимог МВФ?

До того ж у регіоналів у рукаві є ще один козир. Не менш принципові борці за інтереси трудящих з інших партій. Ідейно близьких до комуністів. І при цьому інтегрованих у владу. Лідер Союзу лівих сил, скажімо, сьогодні неусипно бореться зі спекулянтами у сфері цінних паперів. А міністр економіки все ще думає над пропозицією очолити Соціалістичну партію. У разі якби комуністи справді захотіли залишити коаліцію, зелену вулицю альтернативним проектам влада могла б забезпечити без особливих труднощів. Можливо, тому ніхто нікуди й не йде.

Є, звичайно, стратеги, які могли б порадити Банковій або Грушевського зіграти з КПУ в безпрограшну лотерею. Зліпивши із сьогоднішнього партнера з коаліції "правильну опозицію", якій буде височайше дозволено не любити владу. Або навіть сформувавши дві опозиції на вибір. Ліву - з Компартії, а праву - з "Сильної України". Лідер якої, за інформацією, що доходить до публіки, вже сидить на валізах в очікуванні виходу. Під підбадьорливий шепіт соціологів. Але для такої комбінації потрібно бути хоча б трохи граціознішим за анімаційного дракона. Інакше не вийде навіть так, як у східного сусіда - із бутафорською "Справедливой Россией". Адже в Білокам’яній є ще люди, які мають смак до багатоходовок. А на вершинах київської влади він, схоже, пропав іще в 2004-му. Тут віддають перевагу методам простішим. І доступнішим.

Олексій Мустафін

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування