Янукович. Початок


Янукович. Початок

Стоденний термін, протягом якого нова влада повинна була показати "товар обличчям", підходить до завершення. Обіцяні реформи (крім судової) - усе ще лише анонси. Але з підходом президента до міжнародної, кадрової і гуманітарної політики охочі вже встигли познайомитися вповні.

На зорі каденції Віктора Януковича (нагадаємо, повноваження глави держави він отримав 25 лютого) до нагадувань представників президентського табору про те, що перші 100 днів до нової влади за правилами хорошої поведінки вважається ставитися з поблажливістю, можна було б сприйняти зі скепсисом. Адже й справді, чи багато чого зміниться в країні за три з невеликим місяці?

Але вже до середини цього терміну, після знаменної зустрічі в Харкові, виявилося, що все-таки - багато чого. І до знаменної 100-денної дати Віктор Федорович надав чимало приводів поговорити про його манеру керувати країною.

Серед них є і курйози, на зразок дверей, котрі закрились у будівлі ВРУ в день інавгурації, щільного контакту з хвоєю або безперервної низки географічних застережень, і трагічні випадки, як загибель людини при зіткненні з президентським кортежем ... Але головна причина цікавитися діями президента - бажання дізнатися, куди ж він планує вести країну.

Якщо окремі ініціативи глави держави викликають схвалення експертного співтовариства (або хоча б його частини), то загальний "діагноз" може здатися не дуже втішним. Дев'ятнадцять опитаних фондом "Демократичні ініціативи" фахівців в середньому невисоко оцінили досягнення першого етапу президентського правління. Перелік стандартних претензій до гаранта великий: тут і різкі зміни у зовнішній політиці, і неоднозначний підхід до кадрової політики, і потурання вільному поводженню з Конституцією, і невміння об'єднати націю навколо своїх починань ... З одного боку, 100 днів - дійсно дуже невеликий відрізок часу, щоб встигнути переробити країну. З іншого - вже перші кроки, зроблені в цьому напрямку, далеко не у всіх викликають ентузіазм.

Якщо освіжити в пам'яті передвиборчу програму Віктора Януковича, можна помітити, що одна із перших ретельно виділених тез стосувалась необхідності змін у "верхах". "Зміна влади - перший крок на шляху до оновленої країни" - сперечатися з цим твердженням важко. Тим більше, якщо врахувати яку увагу в перші кілька місяців свого президентства Віктор Федорович приділив цій проблемі.

Однією лише заміною таблички "Секретаріат президента" на старий добрий напис "Адміністрація", зменшенням зарплати і розгоном "ющенківських" консультаційних органів президент обмежуватися не став. Першою серйозною зміною, яка не має прямого відношення до глави держави, стало стрімке формування коаліції окремими депутатами, яка була зібрана ще до того, як Конституційний суд з розумінням поставився до такої ініціативи.

Після цього парламентська більшість отримала можливість створити уряд, зручний для глави держави. Яскравим прикладом того, що без консультацій з боку президента справа не обійшлася, є той факт, що прем'єром у підсумку став не найрейтинговіший кандидат. На думку експертів, для гаранта Микола Азаров є найзручнішим главою Кабінету, чого сам глава уряду і не заперечував. Слідом за змінами в Кабміні хвиля кадрових перестановок накрила всю Україну: від центральних органів влади до представництв держави на місцях.

Як відзначають уважні спостерігачі, основним критерієм для підбору керівництва місцевими адміністраціями виявилася наявність "правильного" партквитка (а у випадку зі свіжопризначеними "силовиками", може здатися, що великий кадровий плюс - донбаське походження): за підрахунками Агентства моделювання ситуацій 90 відсотків губернаторів - члени ПР. Наступним логічним кроком могли б стати повномасштабні перестановки і в органах місцевого самоврядування. Зробити це в конституційний термін - 30 травня, - як відомо, вже не вдалося.

Але в президентському таборі віднедавна переконані, що кращої дати ніж 31 жовтня найближчим часом не знайти. Ймовірно, на той час буде закінчено побудову вертикалі владної стабільності, якою пишається президент, а заодно і - наведено лад у партійних лавах. Власну політичну силу глава держави не оминув увагою. Наприкінці квітня ПР провела з'їзд, в результаті якого гарант став "почесним лідером", Микола Азаров - головою партії, а, наприклад, "група Ахметова" позбулась представництва в керівних структурах.

Судячи зі слів самого Віктора Януковича, горезвісна стабільність у владі може бути розцінена як основне досягнення першого етапу його президентства. Що передбачувано: спочатку треба навести порядок у власних лавах, а вже потім - у країні. Можливо через це обіцяні в програмі реформи були відкладені. До теперішнього часу масштабно презентовані були тільки "навколосудові" ініціативи гаранта, що полегшують життя громадян і ускладнюють існування деяких представництв третьої гілки влади.

Серйозне знайомство з іншими ініціативами ось-ось намічається: у найближчі дні планується познайомити народ з напрацюваннями зарубіжних консультантів Ріната Ахметова - можливо, цього разу теоретичні побудови виявляться втіленими в життя, тим більше що того ж вимагає Європа. Поки ж президент не тільки успішно адаптував владну систему, але й виконував одну з базових своїх функцій, згідно з Конституцією, - представляв державу в міжнародних відносинах.

У зовнішньополітичній активності Віктор Янукович дійсно досяг певних висот. Найяскравішою прикметою його правління стала різка зміна орієнтирів. У найкоротші терміни Україна ніжно потоваришувала з Росією і істотно охолола до Атлантики.

Різкий крен у бік Кремля - явище очікуване. Протягом двох з половиною місяців президенти України і Росії встигли зустрітися сім разів. Така інтенсивність повинна була допомогти повернути час, втрачений за роки правління Віктора Ющенка. "Наздогнати і перегнати" Віктору Федоровичу вдалося з лишком. Лаври найбільш неоднозначного кроку глави держави абсолютно заслужено може отримати знаменитий "Харківський пакт": істотна знижка при оплаті російського газу в обмін на 25-літнє продовження перебування ЧФ РФ у Криму.

Подібна ініціатива і її стрімке втілення в життя сходу отримала ярличок "Зрада національних інтересів" не лише стратегічних, а й економічних. Однак посил до економічної інтеграції з часом втратив оберти. "Експромт" Володимира Путіна про необхідність об'єднати "Газпром" і "Нафтогаз" взаємини двох країн не можуть "переварити" вже більше місяця, та з іншими злиттями Україна поки не поспішає. Зате одна із справ з довгої шухляди - демаркація сухопутного кордону між двома державами, нарешті зрушила з мертвої точки. Правда, з делімітацією морського кордону справи йдуть не так блискуче - але це спочатку було більш дискусійним питанням. Здавати позиції в Керченській протоці влада поки не збирається, але ось зробити друзям приємне в непринципових для себе питаннях - теж не відмовляється.

За місяці свого правління гарант не церемонився з гуманітарними питаннями, які дратували співрозмовників. І Степан Бандера з Романом Шухевичем - не герої, і Голодомор - не геноцид українців, і підхід до оцінки історичних подій потрібно змінити, і долею російської мови занепокоїтися ... А ще однією новиною, яка не могла не потішити Москву, стала відмова нової влади інтегруватися до НАТО.

Формулювання "Україна - позаблокова держава" - вже давно є однією з улюблених "мантр" Партії регіонів. Зі своїм баченням майбутнього (так "позаблокова" або "нейтральна"?) можновладці поки не визначилися. Тим не менше, щільно дружити арміями вони ні з ким не хочуть - ні з ОДБК (недавній експромт вже Дмитра Медведєва), ні тим більше з Північноатлантичним альянсом. Декларуючи готовність продовжувати співпрацю з НАТО, президент зазначив: до Блоку Україну все одно ніхто взяти не зможе. Правда, говорячи про недосяжність критеріїв, гарант злукавив - неодмінного з'ясування волі народу на референдумі від Києва ніхто не вимагав.

Вирішивши, що євроатлантична інтеграція України - "нереальна", влада, тим не менш, не збирається відмовлятися від інтеграції європейської. Якщо судити з планів і обіцянок, то співпраця Києва з Євросоюзом йде повним ходом. Ентузіазм з боку Європи зрозумілий: там розраховують на те, що нова влада все-таки візьметься за реформи, які вона бадьоро гарантує. У свою чергу, для Віктора Януковича і його оточення щільне спілкування з ЄС служить одночасно і індульгенцією, що прикриває від звинувачень у суто проросійському курсі, і спробами взяти на озброєння багатовекторність зразка епохи Леоніда Кучми, і приводом потішити історичне самолюбство. Стати президентом, при якому було підписано угоду про асоціацію та запроваджено безвізовий режим, Віктор Ющенко не встиг.

Тим більше приводів проявити активність для нинішніх мешканців Банкової. Але головна завада, як і раніше, полягає в ступені правдоподібності реформ. Без них аванс довіри, яку Брюссель демонструє відносно голови української держави, ризикує швидко розтанути. Поки ж теплота двосторонніх відносин, що підігріваються обіцянками, тішить. У принципі, за бажання можна знайти підхід до будь-якого геополітичного серця. Наприклад, з несподіваним успіхом Віктор Янукович з'їздив на "ядерний" саміт до США. Пообіцявши відмовитися від високозбагаченого урану, гарант безумовно порадував байдужого до східноєвропейської політики Барака Обаму. А ось в Україні і це рішення зустріли неоднозначно ...

Увага до європейських планів, на відміну від євроатлантичних, може пояснюватися тим, що виборцям нового президента такі погляди ближчі. Досі на словах глава держави "тематично" інтереси свого електорату не зраджував. Гуманітарна політика, характерна для нової влади, повністю відповідає тому, що хотів би почути не тільки Кремль, але симпатики проросійського курсу в нашій країні. Варто відзначити, що сам президент великих зусиль у цій сфері не докладає - наприклад, указ про присвоєння Степану Бандері звання Героя, так і не скасовано. Але, в той же час, він не заважає своїм прихильникам вправлятися в ініціативах, спрямованих на звуження сфери української мови або зміну офіційного погляду на історію.

Така байдужість Віктора Януковича (можна припустити, що із закінченням чергової передвиборчої кампанії питання екстреного огосударствлєванія російської мови главу держави гостро не турбує) лише сприяє поглибленню протистояння між різними частинами країни. А відродження уваги час від часу до "навколокультурних " сподівань народу об'єднанню не сприяє. Наприклад, масштабному відзначенню Дня перемоги у найкращих радянсько-російських традиціях послужити таким джерелом загального пориву, судячи з усього, так і не вдалося. Втім, деяку ідеологізацію за радянською моделлю важко не помітити. Доброю ілюстрацією може стати намір кримської влади провести 1 вересня на ввіреній їм території "єдиний урок з вивчення програми президента".

Можливо, специфіка гуманітарної "поведінки" президента обумовлюється ще й тим, що йому важко відчути себе головою всієї держави. Навіть після порівняно благополучних поїздок до Львова розшарування на "ми і вони" не зникне з актуальної на сьогодні політичної практики. Проявом невміння співіснувати і працювати з іншою точкою зору можуть служити відносини з політичними супротивниками. У цьому випадку показова вже навіть риторика влади: як і за часів Леоніда Кучми, опозиція знову стала "так званою". Роз'єднаність "меншовиків" – справжній подарунок для влади, адже саме вона дозволяє сильним країни цієї ситуативно вирішувати, хто тут "конструктивно" критикує, а хто ні.

Іншим приводом замислитися над умінням реагувати як на політичні протести, так і на громадські ініціативи, служить "навколоцензурна" ситуація. Як відомо, звернувши увагу на низку скарг журналістів, на Заході занепокоїлися долею свободи слова в Україні. Влада ж не забула запідозрити, що без підступів опозиції справа тут не обійшлося. Хоча їй варто було б переглянути свої погляди на природу можливих протестів (особливо зараз - після подій у Києві та Харкові): на позиції "Є думка моя і опозиційна, воно ж - неправильна" демократичного правління не побудуєш.

Приводів зробити висновок про те, яким буде майбутнє правління Віктора Януковича, більшості його антипатики вже вистачило. На когось критично подіяло правове забезпечення процесу створення коаліції, когось вразила кадрова політика, хтось до сих пір не може прийти до тями після "харківського пакту" і низки "щедрих" пропозицій російської сторони. У симпатиків, для яких 100 днів - це не термін, ще все попереду. Своє вагоме слово ще мають сказати реформи - якщо вони дійсно будуть не тільки розрекламовані, але втілені в життя.

І все ж одна тільки фраза Віктора Януковича, сказана ним в Страсбурзі: "Демократія - це порядок" - багатьох змусила задуматися. Щільна робота з кадровим ресурсом, опосередкована (через Кабмін, парламентську більшість, місцеве керівництво) концентрація влади в одних руках, готовність приймати непопулярні у значної частини народу геополітичні рішення відразу і з мінімальним обговоренням - такі прикмети першого етапу правління Віктора Януковича не сприяють оптимістичному погляду на майбутнє його правління. Недаремно деякі експерти згадують словосполучення "авторитарний режим" і "російський сценарій". Стартував Віктор Янукович потужно і цікаво. Але ще цікавіше, куди саме він прийде, і що може отримати і ризикує розгубити країна на шляху.

Ксенія Сокульська

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua