945
Переоцінка потужностей
— Казна та Політика
Провідні експерти світового ринку вже підрахували, металургійна галузь вийде з кризи не раніше ніж через 2-3 роки. Зокрема, генеральний директор американської меткомпанії Nucor Деніел ДіМікко, виступаючи на щорічній конференції American Iron & Steel Institute, заявив, що ринок повернеться до докризового рівня лише до 2013-2014 років.
А фінансовий директор Arcelor Mittal Адітья Міттал підкреслив той факт, що споживання сталевої продукції в західних країнах в даний час на 20-25% нижче, ніж в першій половині 2008-го. У зв'язку з цим європейські і американські сталеві компанії будуть змушені задовольнятися 70%-ним завантаженням потужностей ще довго. Не можуть металурги розраховувати і на якесь значне здешевлення сировинних матеріалів. За прогнозом компанії Macquarie Research, дефіцит на світовому ринку залізняку збережеться до 2013 року, оскільки Китай як і раніше імпортує ЗРС у величезних кількостях.
Між молотом і ковадлом
За даними ОП "Металургпром", металургійні підприємства України, незважаючи на зростання обсягів виробництва і на значні антикризові преференції для ГМК, продовжують працювати в збиток. Так, в I кварталі 2010 року метпідприємства наростили обсяг реалізації продукції (+23%), проте при цьому їх рентабельність склала "мінус" 8,6%. Грошові відносини між підприємствами залишаються на дуже низькому рівні. За словами представників "Металургпрому", дебіторська заборгованість металургів на початку 2010 року збільшилася на 23% в порівнянні з попереднім періодом, кредиторська - на 34%. На метпідприємствах як і раніше простоюють 10 доменних печей з 41 (5 виведені з експлуатації, 4 - на капремонтах і 1 - через відсутність реалізації); через відсутність реалізації стоять 2 конвертери з 19, 18 з 35 мартенів і 8 з 15 електропечей.
І передумов для поліпшення економічної ситуації в галузі експерти поки не бачать. Адже не секрет, що благополуччя вітчизняних меткомпаній цілком залежить від кон'юнктури зовнішнього ринку, куди експортується 80-85% продукції, що виробляється в Україні. А з кінця квітня попит на зовнішніх ринках збуту почав падати. Унаслідок інтенсивних продажів у березні і квітні у споживачів і трейдерів скупчилися значні запаси. У той же час деякі меткомпанії в світі вже проанонсували грядуще підвищення цін на третій квартал. Причиною дорожчання металопродукції стане очікуване зростання витрат на сировину. Проте не факт, що у металургів вийде перекласти цю проблему на плечі споживачів.
"Рівень цін не відповідає реальному попиту на металопродукцію", - заявив у середині травня генеральний директор ММК імені Ілліча Володимир Бойко. За його словами, цінова політика меткомбінатів стала заручницею ситуації останніх двох місяців, коли було відмічено 60%-не зростання цін на ЗРС, услід за яким подорожчали й інші сировинні матеріали. "Ми знову перейшли в режим економії і щодня коректуємо планові завдання з врахуванням залишків сировини і необхідної кількості закупівель. З чим пов'язано падіння ринку - ніхто не знає, але не виключено, що це наслідки різкого стрибка цін, коли протягом місяця метал подорожчав на 15 - 20%, а сировина майже в два рази", - уточнив Владимир Бойко. За минулий місяць комбінат не зміг розрахуватися в повному обсязі за газ, концентрат, руду і кокс.
Не дивно, що металургійне лобі продовжує боротися за продовження антикризових пільг в рамках Меморандуму між Кабінетом міністрів і металургійними компаніями. Проте і цих заходів держпідтримки деяким підприємствам може виявитися недостатньо для того, щоб утриматися на плаву. У липні металургів, швидше за все, чекає нове збільшення витрат. Глава Дніпропетровської облдержадміністрації і колишній керівник Північного і Центрального ГЗК Олександр Вілкул нещодавно повідомив, що вірогідність подальшого зростання цін на ЗРС досить висока, оскільки виробники залізняку - Vale, ВНР Billiton і Rio Tinto - з липня мають намір підняти ціни (на 30-50% в порівнянні з нинішнім рівнем). Зрозуміло, при такому стані справ під удар потрапляють ті українські меткомбінати, які через низку обставин не мають гарантованого доступу до джерел сировини - ММК ім. Ілліча, ВАТ "Запоріжсталь" і підприємства корпорації "ІСД".
Питання виживання
Для них в найближчу п'ятирічку наріжним каменем залишиться питання собівартості випуску продукції. Середня собівартість квадратної заготівки, яку прийнято розглядати як певний базовий показник для подальших розрахунків, в середині квітня в провідних компаній українського ГМК складала близько 380 доларів за тонну у "середняків" цей показник був на рівні 450 доларів (дані "Укрпромзовнішекспертиза"), підприємства "без доступу до сировини" виробляли продукцію з витратами на рівні 480 доларів за тонну (дані "Держзовнішінформ"). Проте відтоді ціни на сировину зросли, а вартість металопродукції на світових ринках почала знижуватися. І цей тренд, за прогнозами аналітиків, буде актуальний і в літні місяці, що призведе до тотального вичерпання технологічних і матеріальних ресурсів у галузі. Адже переважна більшість підприємств не проводили модернізацію і реконструкцію навіть у відносно стабільні часи. А зараз час упущений, криза роздирає галузь і змушує продавати підприємства за копійки, при цьому покупець (якщо такий знаходиться) купує собі не прибутковий бізнес, а головний біль, лікування якого коштує набагато дорожче, ніж саме підприємство.
ІСД ціною величезних грошових інвестицій (близько 3 мільярдів доларів) змогла провести основні заходи щодо техпереозброєння ще до кризи, істотно "полегшивши" структуру собівартості виробництва продукції. А ось меткомбінат ім. Ілліча змушений знов і знов повертатися до розгляду питання про скорочення майже 30 тис. трудящих. Соціально активна політика цього підприємства вже давно стала своєрідною візитною карткою Володимира Бойка, проте надмірні "представницькі витрати" відволікали фінансові кошти від модернізації гігантського підприємства. А в кризу і зовсім можуть виявитися недозволеною розкішшю і призвести до зміни власника. Втім, поки що останній червоний директор лише став на цей шлях, а ось власники ВАТ "Запоріжсталь", які проґавили свій шанс на модернізацію (і зниження собівартості продукції), вже показують "товар" покупцям.
Цією пропозицією, за різними даними, спочатку зацікавилися чотири компанії: провідна сталеливарна компанія світу Arcelor Mittal, Posco (Південна Корея), "Северсталь" (РФ) і "Метінвест" (Україна). На перший погляд, "Запоріжсталь", в кращі часи здатна виробляти 3,9 мільйона тонн сталі і 3,2 мільйона тонн прокату, - привабливе придбання. Українські експерти дають різні оцінки можливій операції - від 1до 2 мільярдів доларів.
Проте багато коментаторів одностайно стверджують, що і з технологічної точки зору, і з точки зору економіки підприємства, "Запоріжсталь" - далеко не кращий актив. За багато років власники підприємства спромоглися провести лише одне істотне модернізаційне перетворення - будівництво установки ПУТ, яка обійшлася в 840 мільйонів гривень. Варто зазначити, що топ-менеджмент комбінату десять років наполягав на масштабніших трансформаціях, що включали відмову від мартенів і перехід на конвертерний спосіб виробництва. Проте інвестиції на ці цілі - близько 3 мільярдів доларів - так і не були виділені. За деякими даними, в останній рік власники "Запоріжсталі" все ж прислухалися до пропозицій управлінців і зайнялися пошуком необхідної суми. Проте в кризу роздобути такі значні гроші у банкірів - утопія. І тому акціонери компанії - українські бізнесмени Едуард Шифрін, Алекс Шнайдер, Ігор Дворецький, Артур Абдінов і Віталій Сацький (у сумі у них понад 90%) - прийняли рішення про пошук компаньйона.
Чи знайдуть? Питання залишається відкритим. За неофіційною інформацією, один або два потенційні покупці вже відмовилися від участі в операції. І цьому є раціональне пояснення. В "Запоріжсталі" три глобальні проблеми: найвища залежність від сировини, найбільш зношені і морально застарілі виробничі потужності (знос устаткування складає близько 70%) і процес продажу контрольного пакету акцій, що перебувають в активній фазі, в умовах несприятливих зовнішніх чинників. Ці ризики в умовах глобальної кризи роблять меткомбінат дуже дорогим придбанням, яке зможе окупитися не раніше, ніж через десятиліття.
Таким чином, сьогодні багато підприємств галузі переживають технологічну і ресурсну деградацію, унаслідок чого неконкурентоспроможні на зовнішніх ринках. Грошей на структурну і технологічну реконструкції галузі немає ні в держави, ні у приватних інвесторів. І якщо прогнози навіть для металургійних компаній розвинених країн звучать не особливо радісно, то на що можуть покладатися українські металурги? Вони зможуть повернутися на докризові позиції не раніше 2015 року. Якщо виживуть.
Віталій Машковський
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
