347
У Брюссель через Москву?
— Казна та Політика
Демонструючи неухильно, що теплішають взаємини, з Росією, українське керівництво не забуває й про інший напрямок. Курс на євроінтеграцію ніхто не скасовував - запевняє влада. А дружба із РФ, за їх логікою, зробить Брюссель ще ближче.
Завжди готові!
Стрімкий зовнішньополітичний крен Києва вбік Москви закономірно викликав стурбованість серед прихильників євроінтеграції як в Україні, так і за її межами. Але всі зацікавлені офіційні сторони зберігають олімпійський спокій: нова українська влада запевняє, що ніякі перегляди ЄС-поривів не заплановані; у Брюсселі, хоч і часом виявляють занепокоєння, але зберігають бадьорість духу, а в Кремлі переконують, що зближення, яка намітилося, ніяк євроінтереси України не зачіпає, а Києву варто замислитися - чи йому насправді потрібно в Європу, положення справ у якій залишає бажати кращого. А для того, щоб всі ці тези співпадали з найбільшою упевненістю, на Банковій прийшли до висновку: дружба із РФ не просто не заважає проєвропейського курсу Києва, а навпаки - ще більше спрощує відносини з ЄС. Або, як афористично резюмувала Ганна Герман, - "Найкоротший шлях до Брюсселю лежить через Москву".
Деяка неочевидність подібного маршруту владу, вочевидь, не бентежить. Президентська сторона наполегливо запевняє, що зміна глави держави абсолютно не вплинула на європрагнення нашої країни. В Адміністрації президента підкреслюють, що в новій версії закону про основи внутрішньої та зовнішньої політики євроінтеграційні мотиви неодмінно залишаться. А от мріям про НАТО, зважаючи на все, повезе куди менше. Імовірно, через прийдешні зміни, міністр закордонних справ вирішив нагадати очевидне - для того, щоб вступити в ЄС, бути членом Півніноатлатничного блоку зовсім не обов'язково.
Поки позаблоковість перетворюється в улюблений геополітичний бренд нового керівництва країни, співробітництво з ЄС кипить. Дійсно, якщо судити з численних заявах та анонсів, не тільки української, але і європейської сторони, - перегляд формату взаємин не спостерігається. Як і раніше на коні стоїть зона вільної торгівлі, безвізовий режим та угода про асоціації.
Як і можна було очікувати, однієї з улюблених євротем української влади залишаються обіцянки якнайшвидшого досягнення безвізового режиму. Причини популярності такої тези легко пояснюються його електоральною привабливістю. Нагадаємо, під час свого першого закордонного візиту - у Брюссель - Віктор Янукович оптимістично припустив, що "дорожня карта" з цього питання, яку тільки мають скласти, "буде виконана вже найближчим часом, тобто цього року". Як це часто буває з оптимістичними поривами української влади (поза залежністю від того, який політичний табір вона представляє), схоже, насправді дещо відстає від бажаного, ніж би хотілося.
Після того, як Ганна Герман відзначила, що "Європа перейшла від слів до діла" (тобто - надала давно обіцяний кредит, що повинен був піти у зв'язці з черговим траншем від МВФ), заступник глави АП прийшла до висновку, що скасування віз стане наступним кроком. Але слова заступника міністра закордонних справ Костянтин Єлисєєва внесли деяку чіткість - найближчим часом мали тільки підготувати обов'язковий для виконання План дій для того, щоб затвердити його на наступному саміті Україна-ЕС у жовтні. І, якщо вимоги до Києва стануть відомі тільки в середині осіни, навряд можна очікувати, що до кінця 2010 року вдасться втілити їх у життя, не говорячи вже про те, що далеко не всі європейські країни згодні погодитися на таке нововведення...
Якщо ситуація з візами поки нагадує про те, що "швидно казка мовиться, однак не так швидко діло робиться", то інші пункти президентської "програма-мінімум" щодо дружби з Євросоюзом поки із графіку не вибиваються. Як і було визначено в грудні 2009 року (і як мав надію Віктор Янукович незабаром після вступу на посаду) у випадку дотримання всіх умов "з аассоціюватися" з ЄС Україна може ще до кінця року. "Якщо нам повезе, то, сподіваюся, ми укладемо угоду вже цього року", - розраховує верховний представник Європейського Союзу з іноземних справах та політики безпеки Кетрін Ештон.
Щоправда, міркуючи про цілком веселі перспективи Києва (які трохи бліднуть на тлі спогадів про те, що рік тому звучали приблизно ті ж фрази), представники ЄС не забувають нагадувати про необхідність України працювати над собою. І якщо на Банковій вважають, що дорога в Брюссель лежить через Москву, то на Заході як і раніше вважають, що через реформи.
Короткий курс багатовекторності
Зі зміною влади в Україні настанови високопоставлених брюссельських чиновників залишилися попередніми: тільки тоді Україна стане ближче до Європи, коли зважиться змінити себе до кращого. Фронт для робіт, як і роки назад, великий: потрібно переглянути судову і виборчі системи, подолати корупцію, відредагувати Конституцію, змінити "газове" і не тільки законодавство... "ЄС повинен бути готовий до розвитку тісних відносин з Україною, якщо - і коли - вона буде здійснювати реформи", - уточнював ще наприкінці квітня комісар ЄС із справ розширення та політики сусідства Штефан Фюле. Теоретичні побажання ЄС зрозумілі. І тоді виникає питання: при чому ж тут Росія?
Знайомство з "тематичними" поясненнями нової влади дивно нагадує підзабуті практичні вправи в багатовекторності, якими була славна епоха правління Леоніда Кучми. Одним з ознак повернення подібного підходу, як нещодавно відзначали "Подробиці", залишається реалізація програми "Позаблоковість". Іншим прикладом, схоже, має стати геополітичний таноку від Брюсселя до Москви і назад.
Міркуючи про європейські перспективи України Ганна Герман відзначила, що Україна повинна показати, що "якщо Європа не захоче Україну, то Україна буде більш тісні контакти зав'язувати з іншою стороною". Виходячи із цієї логіки, можна припустити, поглиблення дружби з Росією, як видно, повинне побіжно символізувати готовність України провокувати Європу на діалог, підганяючи Старий світ аргументом "А то пізно буде!". Якийсь сенс у такому геополітичному поводженні є, відзначають експерти. У всякому разі, на благо Україні піде прискорення процесу демаркації і делімітації кордонів, що поліпшить шанси на порівняно швидке введення безвізового режиму. У той же час, слід зазначити, що в Брюсселі до потепління російсько-українських відносин дійсно віднеслися позитивно. Після деякого занепокоєння, нове положення справ, здавалося б, викликає спокійну реакцію, і навіть затримка Чорноморського флоту РФ у Криму як перешкода не розглядається.
І все ж таки подібна підкреслена лояльність Брюсселя до міжнаціональної дружби може зовсім не означати, що Україна тепер виявиться в ролі самої завидної "країни на виданні". Варто відзначити, вправи нової влади в багатовекторності поки виглядають досить незграбно і до колишніх висот вони поки ще не здійнялися. Якщо Банкова і справді розраховує на те, що зразково-показове зближення з Росією підстьобне Захід, то їй все-таки варто трохи дозувати зусилля. "Нинішні українські лідери не враховують, а можливо й не піклуються, як сприймають їх дії в різних верствах українського суспільства на Заході, і який символізм мають ці документи для самої Росії", - вважає співдиректор Центру за американський прогрес Семюел Чарап. Отут і Європа може, "знизавши плечима", дистанціюватися, і Росія не оцінити всієї "тонкості" гри. Кремлю, безумовно, зручніше розглядати нинішнє положення справ з позицій "Дружимо - виходить, дружимо!" - і прикладом цьому може служити загострення російсько-білоруських відносин, що намітилося після того, як Олександр Лукашенко вирішив злегка поміняти пріоритети.
Ще однією проблемою подібної, не занадто витонченої, багатовекторності може виявитися потенційне бажання української сторони мало-мало відпочити на лаврах. Надії на те, що Європа так сильно захоче відгородити Україну від російського впливу, що буде готова у всьому йти їй назустріч - почуття, звичайно, шляхетне. Але тут, по-перше, можна переоцінити масштаби інтересу Заходу до нашої країни. А, по-друге, рівноцінність лояльності й реформ ще потрібно довести. "Європа повинна зрозуміти, що з Україною не можна просто говорити, тому що було минулі п'ять років. Нам обіцяли, щось там говорили й ніякого реального кроку.
Навіть асоціації. Але крім гарних заяв Україні нічого не пропонували", - обурюється Ганна Герман, забуваючи, що уповільнене проходження шляхом євроінтеграції аж ніяк не обов'язково пояснюється зайвою м'якотілістю колишньої влади. Одним з головних утруднень України є не те, що її колишні лідери так прагнули в Європу, що забули продемонструвати кокетливу готовність подружитися ще з ким-небудь у піку нечуйному Заходу.
А справа, скоріше, у том, що ті перетворення, яких ЄС чекає вже не один рік, так і не були реалізовані. Якщо реформена ситуація як і раніше не зміниться на краще (а навряд чи варто думати, що вимоги Євросоюзу - це каприз, від якого він відмовиться як тільки відчує, що Україна "зривається з гачка"), то лавірування через Москву далеко не так гарантовано призведе в Брюссель, як, можливо, хотілося б думати владі. Дорога на Захід у кожному разі починається в Києві. Звичайно, якщо Україна дійсно туди збирається, а не заграє з Москвою, натякаючи на євроінтеграцію.
Ксенія Сокульска
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
