1140
Газова контрибуція
— Енергетика
Поведінка російського керівництва у відносинах з Україною нагадує дипломатичні маневри довкола умов укладення перемир'я після запеклих бойових дій між двома країнами.
І оскільки між нашими країнами за останні п'ять років були дві газові війни, не доводиться дивуватися, що Володимир Путін фактично вимагає від України газової контрибуції.
"Експромт Путіна" після переговорів з Миколою Азаровим в Сочі 30 квітня позбавив сну не лише патріотично стурбованих громадян України, але і представників керівництва нашої країни. З одного боку, сваритися з Москвою офіційний Київ не збирається, з іншого - добре помітно, як у новознайденого стратегічного партнера України апетит приходить під час їжі.
Ідея об'єднання "Газпрому" і "Нафтогазу України" практично безпрограшна, адже стан української енергетичної монополії далекий від ідеального. Запропоноване Путіним об'єднання більше нагадує спробу "родинно" схрестити садову ящірку і варана з острова Комодо. І лише дуже наївна людина може розраховувати, що українських газівників допустять у Сибір або на Ямал освоювати перспективні родовища - подібні спроби російська сторона присікла ще в початку 90-х, після розпаду СРСР.
Якщо "Газпром" є одним з основних донорів федерального бюджету, то Українська держава щедро дотувала НАК "Нафтогаз України" навіть в умовах фінансової кризи, а теперішні зусилля з оздоровлення "Нафтогазу" більше нагадують припарки тяжко хворому, здатні подарувати моральне задоволення тим, хто про нього піклується.
Про Брюссельську декларацію щодо модернізації української ГТС, підписану трохи більше року тому тодішнім керівництвом України і представниками ЄС, сьогодні в Києві згадувати не люблять.
Хіба що інколи Микола Азаров нагадує про зацікавленість в європейському фінансуванні модернізації української газотранспортної системи, та Віктор Янукович запевняє, що євроінтеграція залишається українським офіційним пріоритетом. Можливо, з цієї причини Віктор Федорович дуже обережно коментує "експромт Путіна", підкреслюючи, що основою його політики буде захист національних інтересів.
Правда, до того часу, поки був сформований хоч би ескіз державної реакції на зухвалу пропозицію російського прем'єра, коментарями порадували лідери опозиційних сил. Юлія Тимошенко вже звично звинуватила Януковича в здачі національних інтересів, ніби сама вона жодних переговорів на газові теми з Путіним не вела.
Горезвісна 20-процентна знижка на ціну газу, що діяла в 2009 році, дає лідеру БЮТ підстави стверджувати, що після харківських угод "блакитне золото" для України коштує дорожче, ніж за часів її прем'єрства. Втім, це ще не останній аргумент Тимошенко - вона збирається виплеснути боротьбу проти російської експансії в Україні на вулицю. Віктор Ющенко зробив стратегічно точніші оцінки, відзначивши, що плани Путіна використовувати енергетичні ресурси як зброю загрожують суверенітету України. Екс-президент має рацію, оскільки можливість використання військової сили для захисту трубопроводів давно відпрацьовується російськими воєначальниками.
Аби зрозуміти логіку путінського газового "експромту", варто пригадати, наскільки енергійно Росія обходить різні західні країни, прагнучи отримати доступ до їхніх газорозподільних мереж, тобто вихід на безпосереднього споживача "блакитного палива". Як інструмент парламентери з "Газпрому" пропонують різним приватним компаніям (на відміну від Росії і України, газові послуги в Європі надають недержавні структури) роль "хаба" - розподільника і акумулятора енергетичних ресурсів для декількох сусідніх країн.
Якщо пригадати, що "Нафтогазу України" належить друга за пропускною спроможністю ГТС в Європі і найбільші на континенті підземні газосховища, інтерес Росії стає цілком виразним. Підім'явши українські енергетичні активи, "Газпром" розв'яже собі руки на європейському фронті. Варто згадати, що структура власності вітчизняної ГТС надзвичайно складна і заплутана, і російській стороні під силу не миттям, так катанням встановити над нею контроль, не порушуючи горезвісного Закону України "Про трубопровідний транспорт".
Є і ще один чинник, що впливає на російську активність в газовому питанні, - сланцевий газ. Інформація про нього не лише активно мусується в ЗМІ, але і встигла вплинути на переорієнтацію потоків зрідженого газу - його тепер все більше прямує до Європи, що боляче позначається на інтересах "Газпрому".
Об'єднання енергетичних монополій Росії і України могло б закрити питання збуту "блакитного золота" на тривалий термін, адже наша країна є найбільшим споживачем російського газу на монопольній основі. І можливість продавати транзитні об'єми газу на західному кордоні України залишається завданням "Газпрому". Такий варіант був би вирішальним аргументом для Росії в її боротьбі з реалізацією проекту трубопроводу "Набукко".
Важко чекати від української влади, що постійно грає в піддавки з російськими партнерами, гросмейстерських рішень у сфері політики і економіки. Якби в офіційного Києва прорізалася політична воля, він міг би вести переговори не лише про співучасть Росії в модернізації української ГТС, але і про надання можливості для відновлення відносин в енергетичній сфері з Туркменістаном. Добре що міністр енергетики Юрія Бойко має чималий досвід ведення переговорів з Ашхабадом.
Але логіка подій останніх місяців передбачає набагато вірогіднішим покірливе мовчання Києва і нову "захоплюючу" пропозицію Москви про поглиблення співпраці між нашими країнами для реалізації російських інтересів.
Євген Магда
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
