3477
Катинська сім'я
— Казна та Політика
Загибель польської еліти під Смоленськом призведе до зміни зовнішньої політики Польщі. У ній буде більше місця для європейської солідарності і менше - для України.
В світі не так вже часто виcлюють співчуття країнам і народам. Самі по собі вони рідко виявляються в ролі жертв. У 1956-му співчували угорцям, через 12 років звичайні люди від Канади до Нової Зеландії вивішували на вікнах прапори Чехословаччини. У 2001-му проявляли солідарність з США, тепер епіцентром всесвітнього співчуття стала Польща. Квіти і свічки біля польських посольств в усьому світі, як і траурні стрічки на національних прапорах, - не лише солідарність з поляками, які відразу втратили всю політичну еліту. Це ще й пам'ять за тією Польщею, якої більше не буде.
На захід!
В Україні прийнято говорити про те, що наша країна розділена, але ті ж слова справедливі й щодо Польщі, поділеної на консервативну і ліберальну. Консервативна, південно-східна Польща, яка складала електорат загиблого президента Леха Качиньського і його партії "Право і Справедливість", останніми роками постійно "стискалася" під натиском проєвропейського північного заходу. Причому ліберальний прем'єр-міністр Дональд Туск і його "Громадянська платформа" сприймалися як символ майбутньої Польщі не лише самими поляками, але і лідерами ЄС.
Німеччина і Франція не приховували свого роздратування консервативною польською половиною. Саме з приходом Леха Качиньського на посаду президента в 2005 році посилилася польська позиція в питаннях формування європейського парламенту, а у виробленні східної політики ЄС з'явилося таке поняття, як "польський чинник".
Позиція Польщі полягала в настороженому ставленні до Росії, тісній співпраці з післярадянськими країнами і проведенні "історичної політики". Під останнім розумілося вибудовування сучасних відносин, виходячи з подій ХХ століття, які міцно закріпили за Польщею роль жертви, а за Росією і Німеччиною - "поганих хлопців".
Такий підхід викликав роздратування не лише в Москві, але і в Берліні, якому теж діставалося від польської риторики. І хоча в самій Польщі така позиція викликала жорсткі внутрішні суперечки, на зовнішньому фронті політики діяли доволі злагоджено, і в цьому не останню роль відігравав президент Лех Качиньський. Саме з його подачі в 2007-му Варшава заблокувала переговори між ЄС і Росією щодо Нової базової угоди. Під час російсько-грузинського військового конфлікту в серпні 2008-го Лех Качиньський разом з українським президентом Віктором Ющенком і лідерами країн Балтії виступив на мітингу в Тбілісі, не давши тим самим французькому президентові Ніколя Саркозі представити свою миротворчу місію як позицію всього ЄС.
В тому, що зміни зовнішньополітичних позицій Польщі - лише справа часу, усвідомлюють навіть її союзники.
Зміна еліт
Колишній генеральний секретар США Генрі Кісінджер ще в 2006 році написав статтю для видання Foreign Affairs, де прогнозував поступове убудовування Польщі у фарватер німецько-французької політики в ЄС - загальні економічні проблеми, на його думку, мали зближувати протягом 10-15 років політичні позиції європейських держав. Але 10 квітня 2010 року катастрофа під Смоленськом скоротила ці терміни до пари-трійки років. 70 років тому розстріл 21 тис. польських офіцерів означав знищення не просто військової верхівки, а всієї польської еліти. Адже більшість офіцерів були мобілізованими на фронт лікарями, вчителями, адвокатами. Катастрофа 10 квітня цього року позбавила Польщу не просто еліти, а її консервативної частині. Тієї самій, яка формувала досі зовнішню політику Польщі.
Тепер президентські функції виконуватиме Броніслав Коморовський, глава польського парламенту, який вважався головним конкурентом Леха Качиньського на майбутніх виборах президента в жовтні цього року. Коморовський представляє ту ж "Цивільну платформу", що й прем'єр-міністр Дональд Туск. І на майбутніх виборах, які згідно із законом повинні відбутися протягом 60 днів, він буде головним претендентом на перемогу. Звичайно, є вірогідність, що брат-близнюк загиблого президента Ярослав Качиньський, який займав посаду прем'єр-міністра, буде вибраний главою держави на тлі національного трауру. Але, по-перше, покинувши посаду глави уряду в 2007 році, Ярослав Качиньський фактично пішов з великої політики. По-друге, президентська кампанія проходить під знаком трауру і навряд чи буде агресивною. У цих умовах похитнути статус фаворита Броніслава Коморовського дуже важко. Отже, найімовірніше, польські ліберали отримають президентську посаду.
Крім того, перед Польщею стоїть завдання призначити вище військове керівництво, а також главу Нацбанку. Попередній головний фінансист Польщі Славомір Скшипек був креатурою Качиньського (при перебуванні того мером Варшави Скшипек займав посаду віце-мера польської столиці). Вищий командний склад польської армії також був налаштований доволі консервативно. Швидше за все, їм на зміну прийдуть ліберально мислячі поляки, орієнтовані на тісну політику з країнами ЄС в банківській і військовій сферах. Ну а після обрання нового президента аналогічні зміни чекають і польський МЗС. Причому всі ці зміни - зовсім не революційні, просто трагедія під Смоленськом прискорила їх.
Кінець епохи романтизму
Нова команда польських політиків, найімовірніше, відійде від принципів "історичної політики", яку сповідував Лех Качиньський. По-перше, трагедія під Смоленськом наповнить сам зміст слова "Катинь" новим сенсом. А це не стільки відповідальність Росії за розстріл польської еліти 70 років тому, але і щире бажання політичного керівництва РФ розділити біль поляків у нинішній трагедії. Тут варто пригадати, що у Дональда Туска і Володимира Путіна склалися непогані особисті стосунки, а спільне переживання трагедії під Смоленськом може зробити їх ще більш довірливими. Нещодавно голови урядів Росії і Польщі провели успішні переговори щодо збільшення постачань газу з 9 до 11 млрд кубометрів на рік, а також щодо транзиту російського газу трубопроводом "Ямал-Європа", який проходить територією Польщі.
Тож від нової Польщі варто чекати більше прагматизму і менше ідеалізму. Для України це означає, що про епоху, коли Варшава була адвокатом Києва в Брюсселі, доведеться забути. Так само як і про активну фінансову участь Євросоюзу в українських програмах. Досі це багато в чому пояснювалося польською позицією. Свого часу програма співпраці ЄС з країнами колишнього СРСР "Східне партнерство" була запропонована поляками. Тепер можна чекати, що ЄС зосередиться на допомозі Західним Балканам (німецький лобізм) і країнам Північної Африки (французький лобізм).
Важко сказати, наскільки готова до таких змін Україна. Досі українська влада опиралася на польське плече лише тоді, коли стосунки із Заходом погіршувалися до неможливості (скандал з постачаннями "Кольчуг" до Іраку, президентські вибори 2004 року). Тому навряд чи зміни в польській зовнішній політиці спричинять зміни в політиці українській. Але можливостей нагадувати про себе в Брюсселі наша країна матиме менше. І якщо раніше ми могли розраховувати на активну підтримку поляків, то тепер доведеться робити це самостійно. Враховуючи, що в ЄС є певна втома від України, працівникам МЗС, які відповідають за європейський напрям, не позаздриш. Втім, зрозуміти ЄС можна - Польща зараз справді викликає набагато більше співчуття.
Яка різниця
між двома селами під назвами Катинь і Хатинь, багато радянських людей навіть не здогадувалися. Швидше за все, основне населення взагалі не підозрювало про існування села Катинь, що в Смоленської області Російської Федерації. Зате всі знали про білоруське містечко Хатинь, спалене нацистами (разом з 149 жителями) 22 березня 1943 року. Розстріл польських офіцерів в російській Катині стався теж навесні, лише трьома роками раніше.
З 1945 року на тему злочинів НКВС в Катині було накладено заборону. Під час Нюрнберзького процесу СРСР навіть спробував покласти на Німеччину відповідальність за катинський розстріл, але через нестачу доказів справу закрили. І тоді в СРСР був створений культ Хатині, хоч розорених і спалених сіл в ті часи в Білорусі були сотні, якщо не тисячі. Керівництво СРСР свій вибір пояснювало тим, що село розташоване недалеко від Мінська і жвавої траси, що полегшувало доступ до пам'ятника.
За неофіційною версією, це був PR-хід НКВС, адже латиницею Katyn і Khatyn практично співзвучні, що автоматично закріплювало провину німців за сукупні злочини нацистської Німеччини в роки Другої світової війни. У тому числі і в головах туристів з ПНР, яким в програмі відвідин СРСР обов'язково передбачали поїздку в Хатинь. Причому саме польських туристів у Хатині було завжди багато. Деякі польські історики давали цьому таке пояснення: поляки діяли в рамках можливого. Ставити під сумнів розстріл польських військовополонених нацистами пропаганда ПНР забороняла, а культу мучеництва поляків у Катині СРСР не створив.
Тому багато польських туристів їхали до білоруської Хатині, аби вшанувати там пам'ять розстріляних в Катині родичів. Тим більше що Катинь також є збірним образом - розстріли польського воїнства проводилися не лише в цьому смоленському селі, але і в Твері, і в Харкові.
В 1990 році ТАСС вперше повідомив про те, що розстріл поляків у Катині - діло рук НКВС, назвавши головним злочинцем тодішнього наркома внутрішніх справ Лаврентія Берію. Після цього Хатинь і її трагедія відійшли на другорядний план, а катинська трагедія стала важливим елементом самосвідомості поляків і будівництва нової Польщі. Як сказав на прес-конференції в Смоленську прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, "з Катині вийшла нова Польща, і тепер всі поляки - одна катинська сім'я". Тому для Польщі все, що пов'язане з Катинню, має важливе символічне значення. Досі Варшава чекає від Москви вибачень за військовий злочин 70-річної давності, а також розсекречення і передачі документів щодо так званого білоруського досьє - дані про польських офіцерів, які утримувалися у в'язницях БССР.
Олександр Власенко
За матеріалами: Власть денег
Поділитися новиною
