1378
Труднощі дубляжу
— Казна та Політика
Гуманітарна політика нової влади не те щоб вже прямує переможним кроком, але, в усякому разі, дає непогане уявлення про те, чого потрібно від неї чекати. І, як і можна було передбачити, до числа основних пріоритетів увійшла теза "Геть дубляжну монополію!"
Економічні різночитання
Поки що з економічними реформами, прийняттям держбюджету і дешевим російським газом у влади не складається, нові (вірніше, не дуже добре забуті старі) мешканці вершини українського політичного Олімпу вправляються в перетвореннях, швидше, "соціокультурного" характеру. Що логічно - різкі зміни в гуманітарній сфері не обов'язково йдуть слідом за глибокими трансформаціями. Деколи досить і декількох неоднозначних указів укупі з гучними заявами.
Запропонувавши свою версію правил вступу до вузів і пообіцявши з увагою поставитися до змісту шкільних підручників з історії, нова влада турбувалася і проблемою розширення сфери вживання російської мови. Як і слід було чекати, "купу" наріжних каменів суспільно-культурних новин незабаром поповнила очікувана дискусія довкола дубляжу в кіно. Позиція нової влади не змінилася з тих пір, як в 2006 році вона була опозиція. Обов'язкове дублювання на українську мову ущемляє права російськомовного населення - і крапка.
Важко було чекати, що і нинішній міністр освіти, і знатні захисники російськомовності України серед його колишніх парламентських колег зможуть раптом змінити свою думку. Тому заяви Дмитра Табачника або, наприклад, нардепа-"регіонала" Вадима Колесниченка були питанням часу. "Я, скажімо, виступав і виступаю - не лише в опозиції - проти обов'язкового обмеження показу фільмів російською мовою, англійською, французькою", - таким чином міністр продемонстрував свою "лінгвотолерантність" в інтерв'ю "Еху Москви". При цьому глава МОН оперував цифрами, які відразу ж викликали подив у фахівців. Згідно з версією Дмитра Табачника, з введенням практики обов'язкового дублювання фільмів на українську мову "кількість відвідин в кінотеатрах Львова впала чи не на третину". Ці дані розкритикував один українських прокатників, генеральний директор кінопрокатної компанії B&H Film Distribution Богдан Батрух: "Зростання зборів від прокату і кількість глядачів свідчить, що заяви про низьку якість українського дубляжу не відповідають дійсності".
Дані статистики яскравіше ілюструють позицію, швидше, опонентів нової влади, ніж її представників. Нагадаємо, згідно з даними міжнародної Motion Picture Association лише в березні 2010 року українські кінотеатри відвідали 2 мільйони глядачів, що на 40 відсотків більше ніж за аналогічний період попереднього року, і залишили там 68 мільйонів гривень. Та і в цілому, дані як міжнародних організацій, так і "рідного" Міністерства культури підтверджують: українці точно не стали рідше ходити в кіно. Хоча прибічники дубляжного реваншу впевнені, що або спостерігачі якось не так вважають, або глядачі змушені дивитися фільми виключно в режимі "зчепивши зуби"...
Незважаючи на те, що показники доходів прокатників не зменшуються, прибічники повернення російської мови в кінозали продовжують апелювати до фінансових аргументів а-ля "Прокатнику краще знати, як вигідніше". У свою чергу представники протилежного табору в такому завзятті бачать каверзу лобіста. "Продублювавши фільм один раз на російську мову, російським прокатникам невигідно його ще раз перекладати і озвучувати на українську мову для прокату в Україні", - уточнює перший заступник голови Державної служби кінематографії Іван Зосимов. Згідно з даними Мінкульту, з десяти дистриб'юторських компаній, що працюють на кіноринку України, частину викупляють права на демонстрацію у виробника, а решта - користуються посередництвом російських компаній (нерідко будучи їх "дочками", - "Подробиці"). Тому можливе бажання "повноважних представників" скоротити свої витрати на дубляж (згідно даним преси, це близько 25-30 тисяч доларів, що залишаються, до речі, в Україні) сумніву не підлягає. Лише аргумент "бідний глядач страждає" до логіки такої економії прямого стосунку не має.
На варті мови
Якщо "економдоводи" нової влади виглядатимуть непереконливо (хоча той же Вадим Колесниченко любить нагадувати про 26 кінотеатрів, що закрилися), то єдиним цвяхом антидубляжної програми залишиться мовне питання. Свого часу постанова Кабінету міністрів зразка 2006 року була спробою привести реалії у відповідність із законом про кінематографію. Нагадаємо, тоді результатом черги протестів прокатників і судів стало введення свого роду квотування обсягу україномовного продукту в кінотеатрах. Правда, з часом, можна було констатувати, що якщо не прокатують, то вже точно кінотеатри відбулися легким переляком. І якщо влітку 2006 на хвилі "Тачок" і "Піратів Карибського моря 2" український дубляж почав ходу по екранах всієї країни, то вже до кінця осені значне число кінотеатрів міст південного Сходу перейшли в режим "Лише для російськомовних". Наступним етапом в боротьбі за українську мову в кіно став вердикт Конституційного суду в кінці 2007 року. Після чого (і "прокатного" рішення Мінкульту) український дубляж остаточно перетворився на загальнонаціональне явище.
Трактування мовного і кіношного законодавства, зроблене свого часу КСУ, видно, з точки зору нової влади є прикладом волаючої недемократичності з точки зору турботи про права національних меншин. При цьому варто уточнити, що ні судді, ні закон про кінематографію не забороняє дублювати/озвучувати/субтитрувати фільми на інші мови. Просто законодавець передбачає обов'язкову наявність україномовних версій (на підставі чого і дається право на прокат), а додаткові - питання особистої ініціативи прокатників. Але тут деяка законодавча гнучкість вступає в пряму суперечність із логікою фінансового благополуччя: робити два дубляжі все-таки витратніше.
Дешевим аналогом дубляжу в подібній складній ситуації теоретично могли б стати субтитри (але субтитри адекватні) на все тих же мовах національних меншин. Поки ж, за словами "регіоналів" представники нетитульних націй змушені страждати, маючи справу з неякісною продукцією. На думку глави Антимонопольного комітету Олексія Костусєва практика україномовних показів спрацювала "на руку тіньовому бізнесу, оскільки люди стали активно купувати піратські копії з російським дубляжем". З врахуванням реалій DVD-ринку подібна точка зору викликає щирий подив. Прихильність гіпотетичних "людей" до контрафакту залишається питанням їх взаємовідношення із законом. Адже навіть поверхневе знайомство з асортиментом ліцензійних відеодисків доводить: знайти фільм, який не комплектувався б російськомовним озвученням, дуже складно, зате українською локалізацією звуку доповнюються далеко не завжди - деякі прокатники обмежуються лише субтитрами державною мовою, навіть в тих випадках, коли йдеться про новинки прокату, які гарантовано дублювалися на українську. Варто відзначити, і у глядачів, і у фахівців є безліч питань до якості цих субтитрів (як і до аналогічної продукції, що використовується телебаченням). "Коли накладають такі непрофесійні субтитри, перекладені через комп'ютер, то не витримує жоден здоровий глузд, краще вже тоді взагалі без субтитрів", - відзначає Іван Зосимов. Але, незважаючи на якість, саме такий варіант готова взяти на озброєння влада.
Фінансовий аспект мовного питання "регіонали" на сьогодні пропонують вирішити "малою кров'ю" - через "будь-яку" звукову доріжку в неодмінному супроводі українських субтитрів, спираючись в цій ідеї на передовий європейський досвід. Дійсно, практика демонстрації фільмів мовою оригіналу в супроводі загальнозрозумілих підписів (за винятком мульт- і кінофільмів, призначених для дитячої аудиторії) в багатьох країнах відома вже давно. Не чужа вона і Україні: у такому ключі в нашій країні проходить більшість фестивальних показів, та і фільми російського виробництва не дублюються, як спочатку побоювалися громадяни держави-сусіди, а субтитрують - якщо прокатник вважає за необхідне це зробити... Правда, згадуючи про європейський плюралізм влада часто забуває про один важливий момент: у "демократичних" країнах фільми зазвичай крутять мовою оригіналу, а не сусідньої держави. Хоча, згадуючи наведену вище цитату з Дмитра Табачника, можна повірити в те, що міністр освіти щиро ратує за франко- або англомовні покази. Ось тільки для нього характерні й інші висловлювання. "Хоче дивитися російською - будь ласка. Українською - будь ласка. Англійською - будь ласка. Тому я вважаю, що така річ, як заставляти людей дивитися дубльовані фільми, коли в Україні практично всі прекрасно знають російську мову, безглуздо і аморально", - пояснив глава МОН свою позицію "Російській газеті". Чим ще більше заплутав уважного читача: навряд чи з тези про свободу вибору повинен слідувати висновок про те, що тим, хто розуміє російську мову, "аморально і безглуздо" хотіти дивитися фільми українською.
В теорії "антидубляжні" устремління представників Партії регіонів виглядають доволі благородно: захистити права нацменшостей і врятувати споживача від сумнівного сервісу - що може бути достойніше? На практиці ж подібний підхід деколи приймає набагато потворніші форми. Сьогодні "відмахуючись" від проблеми української мови в кінотеатрах, "регіонали" згадують про субтитри, які в світлі нинішньої редакції закону про кінематографію логічніше використовувати в разі якраз інших, поширених на території України, мовляв - аби не дублювати або озвучувати ще раз. Поки позиція міністра культури однозначна: Михайло Кулиняк "дотримується вердикту суддів і законів України". Але і думка перших, і другі можуть мінятися.
А поправки до "кінематографічного" закону, які вже давно пропонує Вадим Колесниченко, в разі прийняття нададуть прокатнику повну свободу самовизначення. Є і інший варіант - владна кіноініціатива на місцях, яку, наприклад, вже готові продемонструвати в Криму, і навряд чи Центр буде проти... Хочеться вірити, що навіть в такому разі фільми українською з кінотеатрів не зникнуть: за неповні чотири роки в країні встигла виникнути "дубляжна" індустрія. Але не виключено, що для багатьох бізнесменів доцільність (тобто, можливість купувати в Росії готовий продукт) без зусиль переможе вимушений патріотизм. І, значить, сфера вживання української мови все-таки отримає серйозний поштовх до скорочення. Чому переконаність нової влади в тому, що вона творить лише благо, лише сприятиме. А зрізи громадської думки, тим часом, говорять, що "насильницька українізація" непокоїть населення нашої країни набагато менше від тієї ж інфляції. Але ж врятувати країну від "неправильного" дубляжу набагато простіше, ніж від зростання цін...
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
