2458
Прибуткова тусовка
Близько сотні сходів, що йдуть високо в гору, і позбавлений здатності посміхатися фейс-контроль ... Не без зусиль подолавши два основних перешкоди, потрапляю в хол нічного клубу D'Lux. Відроджена легенда нічного життя Києва 90-х років, більш відома як "Динамо-люкс", так само відкриває свої двері лише обраним - вершкам суспільства. "Правда, "вершки" тоді були іншою "жирності", а зараз "прокисли", - з тугою згадує один із частих відвідувачів колишнього "Динамо-люксу".
Але голову правління компанії "ХХІ Століття" Лева Парцхаладзе, який є одним із засновників клубу, цей факт, схоже, не бентежить. Зробивши ставку на колишній імідж і популярність закладу, він не тільки ефективно використав колишній офіс "ХХI Століття", але і додав до свого часу будівельному бізнесу, який потерпає від кризи, перспективний і прибутковий напрямок. Не викликає сумнівів, що в недалекому майбутньому D'Lux принесе йому прибуток. При порівняно невеликих обсягах інвестицій нічні клуби окупаються швидко. Головне - зуміти потрапити в цільову аудиторію і через кілька років оновити формат, оскільки довгожителів цей ринок не любить.
Забуті мотиви
"Повернення" Динамо-люкс "- це скоріше виняток, ніж правило. Повернути старий клуб і зробити його успішним - завдання не з легких", - говорить Ерік Айгнер, засновник "Клубу друзів Еріка" і один із засновників клубного руху в українській столиці. Свого часу він займався такими гучними проектами, як "111", "44", "Аль Капоне". Споживач завжди вимагає чогось нового, і від цього нікуди не подітися. Максимальний термін успішного життя клубу - п'ять років, потім публіка втрачає до нього інтерес, що в результаті веде до втрати доходів. Такий фінал спіткав практично всі нічні заклади, які з'являлися в середині 90-х і по праву користувалися неймовірною славою першопрохідців.
"Початок клубного руху в Києві припадає на 1994-1996 роки", - згадує Ерік Айгнер. Перші клуби відкривалися в залах готелів і кінотеатрів. Стіни готелю "Либідь" стрясалися від гри діджеїв відкритого в ньому клубу "Плей оффс", клуб "Варшава" тривожив спокій постояльців готелю "Русь", кінотеатр "Жовтень" ночами перевтілювався в клуб "Прем'єр".
Найуспішнішими закладами тих часів називають "Фламінго", "Бінго", Disco 2000 і, звичайно ж, обитель гламуру - Harley Club. Трохи пізніше відкрився пафосний "Динамо-люкс", розрахований на заможних відвідувачів зі статусом. Тоді ж Ерік Айгнер відкрив клуб "Аль Капоне", який, за його словами, став альтернативою "Динамо-люксу" і не раз переманював до себе його відвідувачів. "Я свого часу робив ставку на різноманітність, намагався створити домашню обстановку. Коли всі клуби навколо грали "хауз", я організовував свої заклади за принципом "все, окрім нього", - розповідає Айгнер. Одноманітність, за його словами, було основною вадою індустрії розваг 90-х.
За півтора десятиліття становлення клубного життя в Україні цей недолік практично вдалося виправити. В даний час на вітчизняному ринку представлені три основні види клубів - елітні, демократичні молодіжні та вузькотематичні - для любителів певного стилю музики або представників секс-меншин.
За словами учасників ринку, сьогодні спостерігається перекіс у бік дорогих і пафосних закладів, розрахованих на золоту молодь. Можливо, це пов'язано з тим, що саме даний сегмент швидше за все окуповується і досягає рентабельності на рівні 50-60%. Втім, й інвестиції в такий клуб будуть становити не менше $ 1 млн. Для відкриття закладу середнього формату буде потрібно майже вдвічі менше - близько $ 300-500 тис., або $ 1 - $ 1,5 тис. на 1 кв. м.
Вкласти в танці
Основні статті витрат творців клубів - приміщення, оформлення, техніка та послуги діджеїв. Оптимальна площа такого закладу, за словами експертів, повинна становити від 300 до 500 кв. м. "Чим менше стін - тим краще", - говорить Ерік Айгнер. Зараз, коли ставки оренди на київську нерухомість зменшилися, знайти підходяще приміщення для клубу набагато легше, ніж це було три-п'ять років тому. Приміром, саме через непідйомну орендну плату у 2005 році був закритий столичний клуб "111", який Айгнер називає одним зі своїх найвдаліших проектів. Близько 20% від загального обсягу інвестицій йде на придбання і встановлення техніки.
Істотна стаття витрат для власників клубу - оплата роботи діджеїв. Вони діляться на резидентів, нерезидентів і гостей із далекого зарубіжжя. Київські діджеї "не найбільшої величини" заробляють близько $ 100 за ніч. При цьому гра діджея може тривати не більше двох годин. Якщо мова йде про запрошення іменитої зірки, мінімальний діджейський гонорар може скласти $ 1,5 тис. за ніч, ну а якщо клуб вирішив здивувати публіку відомим зарубіжним гостем, ця сума може досягати до $ 20-30 тис. Й інвестори, які мають досвід у клубному бізнесі , не економлячи, виділяють такі суми. Кому як не їм знати, що ці інвестиції виправдані. Чим популярніший заклад, чим частіше про нього говорять, чим якісніше музика в ньому звучить, тим більше грошей це буде генерувати згодом.
Грошові ритми
Основні джерела прибутку нічного клубу - плата за вхід і дохід бару. На думку Еріка Айгнера, сьогодні вартість входу в київські клуби дуже завищена. Тим часом бажаючих заплатити завжди вистачає, навіть з урахуванням того, що мінімальна ціна для дівчат становить 50 грн., А для чоловіків - 100 грн. Близько 70% прибутку клуби заробляють на барах. Мінімальна націнка в них (наприклад, у київських закладах) становить 250%, а часом досягає 400%. Додатковий дохід клубу може принести співпраця із спонсорами, яка останнім часом стає все більш популярною. Спонсорами виступають здебільшого виробники алкогольної та тютюнової продукції, які зіткнулися з проблемою обмеженою реклами. Популяризуючи себе в нічному клубі, вони на 100% потрапляють в цільову аудиторію. Для цього їм не шкода заплатити клубу $ 150-200 тис. за вечірку.
"Який коктейль?! Ти що, розцінок не знаєш? Триста баксів!" - Чую відповідь дівчини в щедро розшитій стразами сукні на пропозицію одного з відвідувачів D'Lux випити разом. Приголомшений кавалер мовчки йде на танцпол втамовувати образу, пританцьовуючи під ремікси хітів 90-х. Дівчина, у свою чергу, віддаляється із англомовним паном похилого віку, який досяг основної мети свого походу в D'Lux.
"Клубну проституцію коментувати не буду. Так, дохід, і що? .." - Нервово відповідає менеджер одного з елітних київських клубів. Розмови про цю статтю доходу для власників нічних закладів - суворе табу, хоча існування клубної проституції давно стало реальністю. Гравці ринку говорять, що чим дорожче і солідніше клуб, тим більше в ньому розвинений цей сегмент секс-індустрії - природно, на відповідному рівні.
За якою схемою її представниці співпрацюють з клубами, точно ніхто не знає, але передбачається, що вони платять клубним керівникам (а іноді - охоронцям або барменам, якщо ті оформляють замовлення) 15% від вартості своїх послуг.
Незалежно від того, на чому збиватиме капітал нічний клуб, як правило, вкладені в нього інвестиції "відбиваються" через рік. За місяць середньому демократичному молодіжному клубу вдається заробити $ 60-70 тис. Рентабельність коливається в межах 25-50%, що в три-п'ять разів перевищує нинішній показник прибутковості вітчизняного будівельного ринку. Можна припустити, що клуб D'Lux Лев Парцхаладзе відкрив не тільки з любові до "Динамо-люкс". Природно, за своїм масштабом і розмірами прибутку клубний напрямок навряд чи "переплюне" основний бізнес компанії "ХХІ Століття", але стабільним джерелом доходу в складний час стати може.
Дарія Ісакова
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
