724
Коаліція в обхід Конституції?
— Казна та Політика
Вітчизняний парламентаризм продовжує підносити сюрпризи. Нове, а вірніше, добре забуте старе, слово, яке готова сказати ВРУ, - індивідуальне членство в коаліції. Ось тільки Конституції такий сценарій суперечить, вважають противники потенційної більшості.
Крок вперед і два назад
Коаліційні будні українського парламенту продовжують радувати резонансними новинами. Зробивши крок вперед у напрямку до створення нової коаліції, повертаючись до практики виправдовувати будь-який рух політичною доцільністю, нардепи в певному значенні позадкували назад. Після того, як пофракційний метод формування більшості в короткостроковій перспективі себе не виправдав, вчорашні опозиціонери підключили план "Б". Найближчим часом Верховній раді потрібно вирішити: чи точно коаліцію створюють лише фракції. І, дивлячись на успіх першого читання законопроекту №6137, можна передбачити, що "поштучна" коаліція вже не за горами.
Як відомо, після того, як попереднє об'єднання депутатських фракцій було визнане неіснуючим, а уряд - відправлений у відставку, новий глава держави запропонував парламентарям вибирати з трьох варіантів. Один з них - дострокові вибори - влаштовує мало кого. Другий - коаліція ПР+БЮТ+НУ-НС - намічався з таким скрипом, що для спрощення завдання треба було шукати обхідних шляхів. І, нарешті, третій - так звана "коаліція більшості", реальність створення якої підтвердило результативне антиурядове голосування. Але перешкодою для реалізації програми менших зусиль виступити могли не лише опоненти з БЮТ і деяких "нунсівських" угруповань, але і сам Основний закон. Хоча з останнім, мабуть, ініціатори вирішили "домовитися". Про готовність іти шляхом політичної доцільності, "хоча ми не хочемо порушувати конституцію і закони", 3 березня згадував Олександр Єфремов. А 5 березня, коли мета була вже визначена, він уточнював, що юристи підтверджують неоднозначне рішення нардепів "відповідними посиланнями на Конституцію".
Отже, головне питання, яке найближчим часом непокоїтиме не лише народних обранців, - свіжозапропоновані редакційні правки в регламент ВРУ, який лише недавно був прийнятий законом. Як і слід було чекати, корекції піддалася стаття 61, що регламентує порядок створення парламентської коаліції. З подачі депутатів-"регіоналів" декілька її пунктів, при успішному проходженні через горнило другого читання, можуть виглядати набагато "скромніше", ніж зараз.
Зокрема, в першому її пункті однозначне формулювання "добровільне об'єднання депутатських фракцій" перетворилося на більш розмите "об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів", а норма про обов'язкову наявність автографів членів коаліції (збір яких останнім часом перетворився на проблему номер 1) зникла зовсім - вистачить і поіменного списку. Головне, чого можна досягти завдяки такій своєчасній новині, - зняти завдання пошуку взаємності, як мінімум, 37 (це якщо не чіплятися до букви регламенту, копіюючи нещодавню поведінку Володимира Литвина) членів НУ-НС.
Якщо коаліція справді формуватиметься "хоч тушками, хоч чучелками" - тріо у складі Партії регіонів, Блоку Литвина і КПУ для легалізації знадобиться всього лише 7 голосів (хоча для підстраховки краще би більше). Для цього згодяться як позафракційні депутати, число яких після декількох пам'ятних голосувань може збільшитися (зараз їх четверо), так ті члени інших фракцій, котрі мають якусь гнучкість мислення. А на той випадок, якщо опоненти вважають, законопроект, який пройшов перше читання, порушує Основний закон, "регіонали" вирішили попросити пораду в Конституційного суду. Хоча в 2008 році, у зв'язку з проблемою індивідуального виходу з коаліції, той прийшов до висновку, що парламентська більшість формується лише фракціями.
Про рішення КСУ добре пам'ятають свіжоспечені опозиціонери. Недаремно в БЮТ і місцями в НУ-НС підсумки голосування від 4 березня назвали спробою узурпувати владу і "конституційним переворотом". "Голосування в парламенті в першому читанні змін до регламенту, які фактично прямо порушують чинну Конституцію і ведуть до узурпації влади, є викликом для всіх демократичних сил", - заявив Юрій Луценко. Боротися зі свавіллям незгодні поки що планують традиційним способом - теж звернутися до Конституційного суду, мріючи тим часом про перевибори. Народ, до речі, був би і не проти.
Коли не можна, але дуже хочеться…
Своєрідний порив законодавців у більшості випадків не викликає схвалення в експертному середовищі. Політологи і фахівці з конституційного права відзначають, що інтерпретувати законопроект №6137 інакше, ніж як порушення Основного закону, складно. "Базовий принцип: коаліцію створюють фракції - порушено, це тупа зневага до рішень КС. Тому що рішення Конституційного суду - це невід'ємна частина Конституції. Хтось каже, що рішення КС можна читати по-різному. Його неможливо читати по-різному. Там немає жодної лазівки, щоб протягти індивідуальне членство", - відзначає в коментарі експерт виборчого права УНІАН Олександр Барабаш. При цьому багато дослідників додають: сам похід, при якому норми формування парламентської більшості прописуються не лише в регламенті ВРУ, але і в Конституції, - не відповідає прогресивній світовій практиці. Проте, головний український закон саме такий, а з'ясування того, що йому відповідає, а що ні - прерогатива Конституційного суду.
Очікуване втручання КСУ вносить до нинішнього відкритого протистояння тривожні нотки. За великим рахунком, в разі прийняття поправок до правил організації парламентської роботи (а президент їх, швидше за все, підпише) ніхто не заважає депутатам взятися за створення горезвісної фракційно-поіменної коаліції. "Регіонали" знов обіцяють впоратися швидко - цього разу до 10 березня. Але якщо конституційні судді підтримають точку зору екс-влади, результати трудомісткого процесу збору голосів будуть анульовані. Потім доведеться повторювати пройдене за знайомою фракційною схемою. Головне, аби на той час не пройшло місяця з дня офіційної "смерті" коаліції БЮТ, НУ-НС і Блоку Литвина - інакше дострокові парламентські вибори замаячать вже зовсім поруч. Правда, ініціювати їх все одно президентові, а значить, деякий час коаліціанти, що не відбулися, можуть бути спокійні. В тому випадку, якщо створити більшість все-таки вдасться.
З іншого боку, не виключено, що КСУ до нового прочитання регламентних норм поставиться спокійно. Тоді безхмарне майбутнє нової більшості багато в чому залежатиме від того, як саме відбуватиметься пошук сторонніх співчуваючих. У нинішніх умовах "регіональна" мрія про право партій на самовизначення звучить дещо сумнівно. У статті 58 регламенту ВРУ йдеться про те, що на партійній основі в парламенті створюються все-таки фракції. Це, якщо не йдеться про блоки - під кожен з них резервується лише одне депутатське об'єднання.
З іншого боку, якщо раптом колективний розум осяє ідея подрібнення, наприклад, НУ-НС на партійні фракції, то знову парламентські правила гри не співпадуть із такими намірами. "Народний депутат може входити до складу лише депутатської фракції політичної партії (блоку політичних партій), за виборчим списком якої його вибрали". Через це, і без того непросте завдання потенційних коаліціантів ускладнить додаткова скрута - з'ясування, наприклад, у складі якого саме блоку в 2007 році виборці підтримали, припустімо, партію "Єдиний центр". Щоб уникнути непотрібних складнощів, гіпотетичним "більшовикам" варто або ще раз переписувати регламент (позиція обійтися однією статтею з боку виглядає дуже вже оптимістичною), або не мучитися і зосередитися на позафракційних депутатах.
Користь від використання допомоги депутатів, які вимушено покинули рідні лави, практично безперечна. З окремими людьми простіше домовитися (хоча, наприклад, недавно повернені в БЮТ Геннадій Задирко і Віктор Каплієнко заперечують, що пропозиція, зроблена Йосипу Вінському, пов'язана з їх манерою голосувати), чим з капризними групами впливу в НУ-НС. До того ж орієнтація на позафракційний ресурс допомагає уникнути можливого торгу через ідеї, коли додаткові складнощі створює несумісність комуністів і "націоналістів". Крім того, запас вигнанців найближчим часом обіцяє поповнитися. Особливості парламентського регламенту передбачають, що в разі виходу нардепа зі складу фракції він втрачає мандат. Але якщо проти нього використовують таку дисциплінарну міру як виняток - він стає позафракційним. З огріхами недоімперативного мандата (про яких згадують і експерти), видно, мріють щось зробити в БЮТ, де шукають спосіб позбутися зрадників "раз і назавжди". Але поки кампанія звільнення виглядає не дуже блискуче: за систематичне неправильне голосування парламентарі, на перший погляд, можуть отримати у винагороду право вписатися в "індивідуальну" коаліцію.
Радикальним методом боротьби з самоправством у власних лавах могла б послужити кампанія а-ля 2007 рік - "Давайте докупи складемо всі мандати". Але прикриті відтоді лазівки в законодавстві роблять таку ініціативу ще більш сумнівною, ніж раніше. Хоча Володимир Литвин вірогідність саморозпуску парламенту і не відкидає. В будь-якому разі, для запуску програми "Перевиборів" знову-таки потрібне схвалення президента. За відсутності якого будь-які ініціативи тільки ще сильніше поглиблять кризу, що намічається.
На сьогодні найбільш безпечним шляхом для прибічників глави держави залишаються спроби умовити НУ-НС оптом. Так одним махом можна і вирішити поставлене завдання, і уникнути "присмаку" нелегітимності більшості, і убезпечити себе від звинувачень в недотриманні Конституції, і президента від репутації порушника Основного закону. Адже підписавши ймовірні нововведення, Віктор Янукович ризикує повторити, а то і перевищити "антиконституційні" досягнення Віктора Ющенка часів боротьби указами за дострокові вибори. Що на зорі правління ясно може нашкодити іміджу. Лише для цього потрібно все-таки умовити НУ-НС. І знов ситуація повертається на круги своя.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
