7445
Яценюку запропонували довести країну до дефолту
— Казна та Політика
В Україні з'явилася зовсім недобра традиція - лютий починається з розмов про дефолт. І з кожним роком привид дефолту стає дедалі виразнішим. У першу чергу, з політичних мотивів.
Минулого тижня голова Рахункової палати Валентин Симоненко повідомив, що, за його даними, на 1 січня на єдиному казначейському рахунку (ЄКР) знаходилось лише 1,7 млрд. грн., тоді як обсяг зобов'язань Держказначейства перевищував цю суму в 15 разів - 25,4 млрд. грн. На думку ревізора, сьогодні система державних фінансів знаходиться на межі технічного дефолту. Цю інформацію можна було б назвати черговою страшилкою, якщо б не одна "відповідність": минулого тижня Віктор Янукович у своєму відкритому листі до громадян заявив, що Україні необхідна допомога Заходу для реструктуризації фінансових зобов'язань. Аналітиків вкрай здивувала така постановка питання, адже на сьогодні ніякої необхідності в реструктуризації боргу в України немає.
Економічні передумови
Рівно рік тому думки фінансистів були аналогічними, але ситуація була дещо іншою. На початку 2009 року, після появи "листа Пинзеника", з легкої руки Ірини Акімової Україна згадала про поняття "дефолт". Ірина Михайлівна тоді заплутано повідомила про "дефолт влади, але не держави", але страшне слово було сказано. Тоді ж, незважаючи на апокаліптичні прогнози деяких політиків, економісти стверджували, що дефолт України неможливий. Вони аргументували свою думку тим, що у держави низький рівень зовнішнього боргу - менше 15% ВВП. Через кілька місяців цей показник назвуть основною перевагою України в період кризи. Адже більшість країн Європи в минулому році були змушені проігнорувати ними ж встановлене правило: зовнішній борг держави не повинен перевищувати 60% ВВП. За 2009 рік наш зовнішній борг серйозно збільшився - до 30% ВВП. І відповідно до Бюджетного кодексу для України це максимум, а отже, ризики хай не дефолту, а реструктуризації виплат стали значно вищими. Тим більше, що перед добровільно-примусовою реструктуризацією ОВДП в Україні в 1998 році держборг був навіть менший, ніж зараз, - 27,6% ВВП.
Зараз, як і 12 років тому, ризик реструктуризації, в першу чергу, стосується внутрішніх запозичень, оскільки виплати за зовнішнім боргом в цьому році цілком прийнятні навіть для нашої економіки - $600 млн. в грудні. Та й у наступному році сума погашення вочевидь не критична - близько $1,5 млрд. А щоб виплатити внутрішні борги, державі доведеться розщедритися вже в другому кварталі - за три місяці необхідно виплатити 8,1 млрд. грн., з яких близько 4 млрд. у квітні. Забезпечити такі виплати за рахунок бюджетних надходжень практично нереально. (Для порівняння: у січні доходи загального фонду бюджету склали 12,44 млрд., що є рекордом за останні місяці, при цьому відповідно до тимчасового розпису за видатками загальний фонд мали профінансувати на 16,16 млрд.) Найреальніший варіант вирішення проблеми - рефінансування боргів шляхом випуску нових ОВДП під більш високі відсотки. Але це свого роду фінансова піраміда, яка, як показує світовий досвід, тримається доти, доки інвестори не вирішать, що з цієї схеми потрібно виходити. Щоб зрозуміти, чим це може закінчитися, достатньо згадати ситуацію 1998 року в Росії.
Як це було в Росії
Щоправда, поки натяків інвесторів до відмови від українських ОВДП не спостерігається. І ситуація з вітчизняними облігаціями далека до російського сценарію, але експерти вважають, що багато в чому це справа часу. Економічна база для кризи в РФ почала закладатися приблизно в 1995 році. У три переддефолтні роки в країні був хронічний дефіцит бюджету (6-8% ВВП), і щоб уникнути чергового витка гіперінфляції було вирішено фінансувати бюджет не прямо, друкуючи гроші, а через ринок ДКО (державних казначейських облігацій). От тільки охочих купувати облігації під прийнятні відсотки (для країн, що розвиваються - 10% понад рівень інфляції) вже до 1996 року виявилося мало, а дефіцит бюджету продовжував зростати. Напередодні виборів 1996 року ставки на ринку ДКО піднімалися до 200% річних (щоправда, найчастіше все ж до 70-90%). Тоді було вирішено допустити на ринок внутрішніх запозичень іноземний капітал, і ставки знову опустилися до прийнятних 30-40%. Однак папери все одно залишалися привабливими для інвесторів-спекулянтів - високі ціни на нафту гарантували стабільність доходу. У 1997 році через азійську кризу ціна на нафту впала до $12 за барель, й інвестори почали спішно залишати ринок ДКО. Держава пропонувала все більш високі ставки - до 200%, адже необхідно було не тільки покривати дефіцит бюджету, а й віддавати старі борги.
У першому кварталі 1998 року лише 17,2% коштів від реалізації ДКО надходили до бюджету, решта йшла на виплату боргів, а в третьому кварталі до бюджету вже не надходило нічого. Всього на погашення зобов'язань із зовнішньої позики 1998 року мало бути витрачено 35,2% федерального бюджету, але керівництво країни вважало за краще оголосити дефолт. З усього цього можна зробити висновок, що економічних передумов в Україні для дефолту а-ля рус в цьому році немає. Трохи по-іншому виглядає ситуація в довгочасній перспективі. Маховик фінансування бюджету за рахунок внутрішніх запозичень у Росії розкручувався три роки.
І в Україні, за великим рахунком, є тільки одна радикальна відмінність від російського варіанту - піраміда внутрішніх запозичень ще недостатньо розкручена. У минулому році ставки із ОВДП при первинному розміщенні доходили до 29% річних, і тільки на таких умовах Юлія Тимошенко змогла залучити інвесторів. На початку 2010 року ставки стали меншими - 23-26%, але не факт, що їх не доведеться підвищувати надалі. В результаті, якщо Україна не перейде в режим жорсткої економії, через рік-два ситуація може наблизитися до російської 1998 року. До проблеми ОВДП вже через кілька років можуть додатися солідні суми за зовнішнім боргом - вже в 2012-2014 роках Україні доведеться щорічно виплачувати з них в середньому $5,7 млрд. І це за умови, що найближчим часом не буде короткочасних позик.
Підсумовуючи все вищесказане, можна вважати, що в цьому році економічних передумов для дефолту немає. Тим часом за 2009 рік серйозно підвищилася ймовірність банкрутства держави в середньочасній перспективі.
Політичні передумови
Але економіка в нашій країні часто відіграє далеко не головну роль у прийнятті тих чи інших рішень. Як показує досвід, дефолт може статися і з політичних мотивів. Свого часу в Росії тимчасова комісія з розслідування подій 17 серпня 1998 дійшла висновку, що рішення про відмову обслуговувати ДКО було викликане "некомпетентністю посадовців", тому що була маса можливостей уникнути дефолту - від реструктуризації боргу до секвестру бюджету. В Україні політики можуть вкотре використати розмови про дефолт як інструмент впливу на Міжнародний валютний фонд. Під час останніх переговорів МВФ чітко дав зрозуміти, що поки його умови не будуть виконані, чергового траншу нам не бачити. З одного боку, ці гроші нам катастрофічно необхідні для елементарного виконання бюджету, з іншого - виконати умови фонду, з огляду на майбутні місцеві вибори, для Януковича рівнозначно політичному самогубству. З огляду на панічні настрій в Греції і чергові натяки в бік МВФ про неспроможність цієї організації в питаннях фінансової підтримки держав, українські політики можуть спробувати вкотре отримати транш під "майбутні рішення". Тим більше, якщо мова піде про невиплату за внутрішніми запозиченнями, адже на сьогодні основними власниками ОВДП є банки з іноземним капіталом.
Але при цьому існує ймовірність, що новий уряд зважиться не тільки на розмови про технічний дефолт. В основному експерти говорять про те, що влада, яка погоджується на дефолт, приречена на політичну смерть. Це неодноразово доведено в Аргентині та інших країнах Латинської Америки. І саме цим аргументується неможливість оголошення дефолту Януковичем. Однак, з огляду на "нову" владу, зараз є рідкісна можливість провести технічний дефолт і повісити всіх собак на попередній уряд. Більше того, одним з основних варіантів розвитку подій, який розглядають у штабі ПР, є створення "дефолтного" уряду. Виглядати це буде наступним чином: за пропозицією новоспеченого партнера ПР фракції НУ - НС (у першу чергу Миколи Мартиненка і Давида Жванії) буде запропонована кандидатура Арсенія Яценюка. Примітно, що це питання вже тиждень відкрито обговорюється у фракції. Арсеній Петрович, за нашими даними, вже отримав неформальну пропозицію очолити уряд (справедливості заради треба зазначити, що такі пропозиції отримали ще кілька людей). Якщо спрацьовує цей план, в пресі все це буде обставлено таким чином: ПР, щоб забрати владу у Тимошенко, змушена погодитися на пропозицію "нашоукраїнців". Але через пару місяців Яценюк (або той, хто погодиться на цю роль) виконає роль Кириєнка і піде у відставку. У ПР вважають, що це дозволить вкотре затаврувати ганьбою непрофесійних "помаранчевих", Яценюк буде говорити, що це єдиний вихід після того, що наробила Тимошенко (в цьому йому допомагатиме і Ющенко). В результаті, як вважають "регіонали", вони зможуть відмовитися від певного соціального навантаження і зайнятися новим переділом українського ринку. Щоправда, тут є одне "але". Такий хід може завдати величезного політичного збитку Януковичу. На це деякі "регіонали" відповідають: мовляв, нічого страшного - парламентські вибори відбудуться в 2012 році, а президентські і зовсім через п'ять років.
При цьому багато хто згадує, що в аналогічній ситуації в 1998 році росіяни примудрилися скоротити дефіцит бюджету з 6% до 1,5% ВВП. З точки зору економіки це буде величезний крок назад (від попереднього технічного дефолту Україна відходила кілька років), але чого не зробиш заради політичної доцільності. Поки що складно сказати, чи готовий Янукович до такого кроку. Точніше, складно сказати, хто з оточення Януковича буде йому ближче при виборі економічної стратегії на найближчий час.
Вікторія Пода
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
Також за темою
Водії-порушники сплатили штрафів на 700 мільйонів лише за пів року
У 2026 році на розвиток Центрів життєстійкості спрямують 1 млрд гривень
Основні торговельні партнери України за 8 місяців
Стриманий оптимізм: бізнес поліпшив оцінки ділової активності
Український ІТ-експорт зріс до $555 мільйонів
За поточних темпів на розмінування України знадобиться 83 роки, — Рахункова палата
