3494
Магазини "для бідних" пішли у регіони
Місцева влада занепокоєна розвитком соціальних магазинів. у Дніпропетровську відкрилися соціальні міні-маркети "Авоська", в Маріуполі з'явився "Славутич", у Кременчуці - "Оптовичок". Реальну конкуренцію існуючим мережам вони не створюють - постачальники до таких торгових точок тільки приглядаються, а експерти вважають їх лише засобом піару для чиновників.
За словами начальника управління торгівлі, харчової промисловості та сфери послуг Дніпропетровської міської ради Олени Бочарникової, у січні 2010 року в спальних районах міста було відкрито близько 40 торгових павільйонів, організованих за принципом міні-маркетів.
Соціальні магазини у Дніпропетровську мали відкритися набагато раніше у вигляді муніципальної торговельної мережі (рішення про її створення прийнято на сесії міськради ще 10 червня 2009 року). Однак згодом до реалізації даного проекту міська влада залучили інвесторів (благодійний фонд Придніпровського продовольчого банку). Як повідомила Олена Бочарникова, спочатку передбачалося, що інвестиції в один магазин становитимуть близько 80-90 тис. грн., Але в підсумку виявилося, що в кожен з павільйонів довелося вкласти майже 300 тис. грн.
"У середньому інвестиції тільки в устаткування для одного магазину площею 45 м2 становлять $ 10-15 тис.", - зазначає керуючий партнер GT Partners Ukraine Олександр Тимофеєв.
Це "магазини біля дому" крокової доступності, в яких представлені продукти харчування першої необхідності (молочні та хлібобулочні вироби, крупи, м'ясо) за цінами на 7-10% нижче в порівнянні з супермаркетами. Всього в рамках реалізації міською владою проекту зі створення мережі соціальних магазинів у Дніпропетровську планується створити 150-160 таких торгових точок. Подібні соцмагазини з'явилися також в Маріуполі, Івано-Франківську, Кременчуці.
Виробники зараз оцінюють плюси і мінуси від можливого співробітництва з соцмагами. Зокрема, до їх роботи придивляються в компанії "Рідний продукт" (виробник круп, Дніпропетровськ). При цьому її генеральний директор Андрій Руденко вважає, що такі проекти повинні реалізовуватися зусиллями не тільки бізнес-структур, але і за активної участі держави. Він аргументує свою позицію тим, що продукція, представлена в соціальних торговельних мережах, як правило, дуже дешева, а в деяких випадках її ціна навіть нижча, ніж собівартість у виробника.
"Щоб підприємство могло пропонувати більш низьку ціну, не погіршуючи при цьому якість, держава повинна забезпечити йому серйозну підтримку (пільги в оподаткуванні або якісь інші поступки). Інакше це будуть тільки тимчасові одноразові проекти", - уточнює Руденко. Олександр Тимофеєв запевняє: працювати в нуль за власною ініціативою нікому з постачальників не хочеться, тому стимулювати виробників постачати продукцію до соціальних магазинів буде складно.
"Використовуючи адмінресурс, можна впливати на постачальників, вимагаючи від них максимального зниження цін на деякі позиції. Але якою буде якість товару, що постачається - велике питання. Будь-які обмеження з соціальних продуктів призводять лише до погіршення рецептури і зменшення їх маси (якщо йдеться про фасований товар)", - додає керуючий партнер і креативний директор компанії ADviral Антон Білецький. За його спостереженнями, продукти, котрі торгові мережі реалізують у рамках власних соціальних програм, як правило, поступаються за якістю брендовим товарах.
Водночас голова Асоціації виробників і постачальників України (АВПУ) Володимир Яворський впевнений, що вітчизняному ринку ритейлу альтернатива супермаркетам у вигляді соціальних магазинів все-таки потрібна.
"Створення мереж, що реалізують продукцію з мінімальною націнкою, у найближчі рік-два буде актуальним. Головне, щоб такі торгові точки змогли залучити до себе споживачів і забезпечити реалізацію товару, тоді компанії охоче будуть постачати туди свою продукцію", - переконаний він .
Виробникам регіонального масштабу дедалі важче домогтися присутності на полицях великих регіональних гравців. Національні мережі серйозно посилили умови для постачальників (щодо відстрочки платежів за наданий товар, бонусних систем), через що деякі з постачальників змушені були залишити великі мережі. Ті ж, хто залишилися, переклали все додаткове грошове навантаження на ціну товару. В даний час націнка на продукти харчування в звичайних торгових мережах становить від 20 до 50%, частіше за все її розмір коливається в межах 30-40% (інформація АВПУ).
Хоча компанії можуть знизити відпускні ціни на розмір так званих рекламних та маркетингових бюджетів за умови відсутності поборів з боку роздробу. Антон Білецький зазначає, що більшість виробників не мають власної системи дистрибуції та власної логістики, відповідно, їм економічно невигідно постачати продукцію до соцмагазинів самостійно.
Водночас націнка в сучасних соціальних магазинах 10-15% викликає посмішку в експертів, оскільки це поняття має на увазі реалізацію товарів без будь-якої надбавки взагалі. Як пояснює гендиректор консалтингової компанії GT Partners Ukraine Ігор Гугля, соціальні магазини реалізують товар, котрий швидко розходиться, а отже здатні забезпечувати виробникам безперервний грошовий потік, що в нинішніх умовах для постачальників надзвичайно важливо.
На думку генерального директора мережі "Наш Край" Віктора Мольченка, щоб соціальні мережі в Україні стали дійсно аналогом європейських дискаунтерів (прототипи наших соцмереж), їм не слід обмежуватися тільки продажем соціальної групи товарів, оскільки ця продукція присутня сьогодні в багатьох супермаркетах, які продають її з мінімальною націнкою або за спеціальними акціям.
У довготривалості та ефективності соціальних магазинів у регіонах галузеві експерти сумніваються. Директор дослідницької компанії RetailStudio Михайло Грищенко впевнений, що такі торговельні точки нежиттєздатні і протримаються доти, доки у місцевої влади або окремого політика-утримувача є до них інтерес та кошти. На його думку, соціальний магазин - це швидше піар-хід, що дозволяє місцевим органам влади або окремим політикам формувати позитивний імідж, ніж ефективна роздрібна технологія. Підтвердження тому - провал реалізації плану зі створення великої мережі соціальних магазинів у столиці. У 2006-2007 роках у центральних районах міста були встановлені дерев'яні хатинки, які повинні були пропонувати киянам соціальні групи товарів за низькою ціною.
Але на практиці ціни в них виявилися навіть вищими, ніж у звичайних супермаркетах, не дивно, що через деякий час ці хатинки канули в Лету. А рівно рік тому (у січні 2009 року) мер Києва Леонід Черновецький підписав розпорядження про створення комунального підприємства "Домашній магазин" і заявив про відкриття 1500 нових торгових точок. Проте за станом на сьогоднішній день по всьому Києву їх функціонує не більше десятка.
Експерти переконані: щоб соціальні торговельні точки були ефективні і рентабельні, потрібно побудувати велику торговельну мережу національного масштабу. Михайло Грищенко впевнений: ефективна роздрібна торгівля - це технологія. Причому технологія роботи не торгової точки (поставка - розташування у торговельному залі - викладка - власне продаж), а й всього ланцюжка поставок - від виробництва до споживання. Сучасні торговельні мережі забезпечують ефективне функціонування ланцюжка поставок. Місцеві влади навряд чи можуть це зробити через відсутність як мінімум відповідних ресурсів: знань, досвіду, організаційних можливостей, фінансів і багато чого іншого.
"У локальному масштабі, наприклад на рівні міста, чекати якихось результатів, які будуть говорити про те, що подібні магазини складуть реальну конкуренцію професійним мережевим операторам, не доводиться", - резюмує Ігор Гугля.
Світлана Попель
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
