2576
Криза мала статися
— Казна та Політика
Фінанси - ця основна рушійна сила економічного зростання - перетворилися на самостійну галузь економіки, потужний чинник структурних перекосів у житті сучасного суспільства.
Світова фінансова криза стала розплатою за нехтування перекосами і жорстокою формою їх виправлення. Це перекоси в економіці, в соціальній сфері, в інтересах і потребах людей. Все це - прояви розбіжності між виробництвом і споживанням в широкому сенсі. Світ зараз стоїть перед дилемою: латати діри в світових фінансах і реанімувати тяжкохвору фінансову систему чи реформувати її і в міру сил виправляти перекошене суспільство споживання.
Раз на десять років
Кризові явища в сучасних фінансах виникли не відразу. Вони почалися з тих часів, коли в економічній теорії та практиці запанував лібералізм, і почалося різке дерегулювання фінансової сфери. Тривожні дзвінки від слабо контрольованої системи світових фінансів пролунали зовсім не минулого року. З періодичністю рівно 10 років гучні сигнали лунали в 1987, 1997 і, нарешті, в 2007 рр.
"Чорний понеділок" 19 жовтня 1987 р. ознаменувався безпрецедентно сильним падінням акцій: за декілька годин індекс S&P 500 впав на 21%. Паніка швидко поширилася в усьому світі. Так, фондові біржі Австралії втратили до кінця жовтня 41,8%, Канади - 22,5%, Гонконгу - 45,8%, Великобританії - 26,4%.
Через десятиліття, в 1997-1998 рр., азіатська криза загрожувала підірвати все світове господарство. Постраждали населення, бізнес і фінанси багатьох країн, зокрема України. Росію криза 1998 р. змусила багато що змінити як у фінансовому, так і в реальному секторі, в економіці сталися істотні структурні зрушення. Україна висновків не зробила - реструктуризувала свої борги, передихнула і після 2004 р. знову почала позичати.
2007 р. почався з небезпечних сигналів від економіки США. За останній квартал попереднього року капіталовкладення в будівництво нового житла скоротилося на 19%, що виявилося найгіршим показником за останні 15 років. Резерви американських банків для покриття іпотечних боргів виявилися найнижчими з 1990 р. Колишній глава Федеральної резервної системи (ФРС) Алан Грінспен 26 лютого 2007 р. вимовив слово "рецесія", а наступний день виявився "чорним вівторком" для Китайської фондової біржі - основні біржові індекси Китаю впали майже на 9%. На обвал в Китаї відреагували всі фондові ринки Азії, Європи і США. Обвал докотився до Москви і Києва, де фондові індекси впали більш ніж на 20%.
Та по-справжньому світову фінансову систему рвонуло восени 2008 р. Проблеми, які накопичувалися в надрах цієї системи протягом декількох десятиліть, проявилися повною мірою. Утворився колосальний дефіцит ліквідності. Постраждали найбільші банки і фінансові корпорації. Багато з них опинилися на межі банкрутства. Полетіли вниз індекси на всіх фондових біржах світу. Навчені гірким досвідом світової фінансової, а потім і економічної кризи 1929-1933 рр., центральні банки США і Європи почали накачувати світову фінансову систему грошовими ресурсами. Їх облікові ставки швидко знизилися з 4-5% до 0,2-0,5%. Безпрецедентно високими темпами зросли дефіцити державних бюджетів, у декілька разів перевищивши загальноприйняті нормативи.
Фінансова криза переросла в глибоку економічну рецесію. Відомий американський постулат: "Те, що добре для General Motors, - добре для Америки". Глибока рецесія набула світових масштабів. Світова торгівля за 14 міс. після вересня 2008 р. впала на 18% проти 11% за такий же період під час Великої депресії 1929-1932 рр. Виробництво знизилося на 5-7% в розвинених країнах і на 20-30% - у країнах Східної Європи. Безробіття в деяких регіонах світу перевищило 20%.
Діалектика сучасних фінансів
Фінанси за своєю суттю відірвані від реальної економіки. Але саме реальна економіка сприяла їх остаточному відособленню в кінці XIX – на початку XX ст. Для виробництва сталі, машин і нової зброї, будівництва залізниць і пароплавів потрібні були величезні капітали. Саме тоді консолідувалися банки, банківський капітал перетворився на фінансовий, а головне - капітал-власність відокремився від капіталу-функції, утворилися фінансові ринки і світові фінансові центри, що торгують капіталом.
Результатом цього відособлення і гіпертрофованого швидкого розвитку фінансів виявилася криза 1929-1933 рр. Вона почалася в США, потім поширилася на інші країни і врешті-решт перекинула світ у прірву світової війни. Весь подальший розвиток - індустріальне і постіндустріальне суспільство, державний капіталізм і соціалізм радянського зразка, протистояння двох систем, крах колоніальної системи - все це формувало структуру виробництва і споживання за допомогою фінансової системи. Але на той момент вона ще не була основним локомотивом розвитку.
Становище змінилося в кінці 70-х - на початку 80-х рр. ХХ ст. В світі запанувала ліберальна соціально-економічна модель, ідеї дерегулювання і верховенства ринку. Основу фінансів склали кредитні гроші з грошовими агрегатами, що постійно розширюються, змінилася валютна система, світ відмовився від фіксованих валютних курсів, було лібералізовано банківське законодавство, почалася епоха консолідації, інтеграції та глобалізації фінансів. Фінанси перетворилися на самостійну інфраструктурну галузь, яка робила все більш помітний і врешті-решт визначальний вплив на економічну ситуацію в кожній окремій країні та в світі в цілому.
Про масштаби цієї галузі свідчить той факт, що на початку нового, ХХІ століття з 10 найбільших компаній світу половина належала до фінансового сектора. Це такі відомі компанії, як Citigroup і Bank of America (США), HSBC Group (Великобританія), ING Group (Голландія) і UBS (Швейцарія). Активи кожної з цих і ще принаймні десяти фінансових корпорацій перевищили трильйон доларів. Дані про обсяг і структуру фінансових активів, які формуються в основних фінансових центрах світу, свідчать, що в кожному з цих центрів загальна сума всіх видів фінансових активів вже в 2004 р. в чотири-п'ять разів перевищувала обсяг ВВП.
За темпами зростання світові фінанси в багато разів перевершують реальний сектор економіки. Основна проблема сучасних фінансів полягає в тому, що їх початкова досить скромна посередницька функція з формування і розподілу грошових потоків витіснялася іншою, агресивнішою і самостійнішою функцією - виробництва фіктивної вартості. У цьому сенсі ми і наполягаємо на визначенні сучасних фінансів не стільки як системи, скільки як самостійної галузі, найбільші корпорації якої з грошей роблять гроші.
Мильні бульбашки
Зараз вже ніхто не сумнівається, що значна частина фінансових активів не має реального підтвердження, тобто наповнена віртуальною, а не економічною вартістю. Мова йде про так звані фінансові бульбашки. Вони народжуються фінансовими фондами і корпораціями на фінансових ринках акцій, боргових і похідних цінних паперів.
Основним "виробником" таких активів є США. Маючи ВВП у півтора рази більше, ніж країни єврозони, США "виробляють" і продають на своїх фінансових ринках фіктивного фінансового капіталу (акції та боргові цінні папери) майже удвічі більше. Значна частина цього фіктивного капіталу розноситься по всьому світу. У 2007 р. із США у вигляді різного роду цінних паперів (портфельні інвестиції) було експортовано фіктивного фінансового капіталу на $1,145 трлн.
Його чимала частина представлена вельми ненадійними фінансовими інструментами, що осіли на балансах закордонних банків. В умовах сучасної кризи це пряма загроза не лише окремим банкам, але і всій кредитно-грошовій системі даної країни або регіону. Зокрема, багато банків єврозони, втративши всяке уявлення про реальні рівні ризику, в гонитві за прибутком наповнили свої активи сумнівними цінними паперами США і тим самим ослабили євро як одну з найстабільніших, в принципі, валют світу.
Європа теж зробила свій внесок. Особливість європейської банківської моделі - універсалізм банків, їх історично активна роль в економіці своїх і чужих країн. Подібно до того, як діалектика фінансових компаній і ринків США через надмірний розвиток сек’юритизації, яка довго служила потужним фактором зростання американської економіки, призвела їх до серйозної кризи, так розвиток ділової активності європейських банків, надмірне захоплення підприємництвом, консолідація банків і високий рівень монополізації фінансових ринків поставили весь банківський сектор Європи в скрутне становище.
Якщо активи американських банків складають менше однієї п'ятої частини всіх фінансових активів США, то в єврозоні цей показник наближається до 50%. Відносно ВВП активи банків США складають 85%, тоді як обсяг активів банків країн зони євро складає 330% від її сукупного ВВП. Проблему створюють головним чином великі банки, на які в ЄС припадає 77% всіх банківських активів. Саме ці банки стали джерелом фінансових потрясінь в Європі. 2008 рік вони завершили зі збитками EUR67 млрд., тоді як середні й малі банки залишилися в плюсі.
Великі європейські банки "допомогли" скотитися в рецесію не лише своїй економіці. У передкризові роки вони активізували свою діяльність в країнах Східної Європи. Були відкриті численні філії і дочірні банки, дешеві капітали потужним потоком полилися в країни, які не готові були до такої експансії. Це "підприємництво" дорого обійшлося самим європейським банкам, але ще дорожче - їхнім східним реципієнтам. Дешеві банківські кредити стимулювали необґрунтований, а часто просто незароблений попит місцевого бізнесу і населення, штучно розкрутили маховик економіки цих країн, а коли можливості рефінансування виданих кредитів зникли у зв'язку з кризою, що вибухнула, коли просіли світові ринки сировини, а це була головна стаття експорту і основне джерело валюти, місцеві фінанси і бізнес впали значно болючіше, ніж в країнах-донорах.
Таким чином, в складному ланцюзі причин і рушійних сил світової фінансової кризи як найважливіша ланка, особливо в Європі, виступають великі універсальні банки. Оскільки вони складають інфраструктуру грошового обігу, дерегулювання і диверсифікація їх комерційної діяльності, консолідація і укрупнення банківського капіталу, активний вихід на всі фінансові ринки - все це створює пряму загрозу стійкості грошей і грошового обігу в цілому.
Втрата функцій
Конкретні причини підривання грошових систем США, Європи та інших регіонів світу мають свої особливості, але суть одна: гроші втратили або, принаймні, ослабили дві головні функції - міри вартості і засобу обігу. В той же час гроші отримали нову функцію - вони стали важливим інструментом реалізації фінансової та економічної політики. Тим самим вони стали більш уразливими для негативних дій, які пов'язані з дерегулюванням фінансової сфери. Саме у зв'язку з лібералізацією гроші все більше ігнорують нормальний для них контур "товар - гроші - товар - гроші" і йдуть легшим шляхом - "гроші - гроші".
Від цього страждають і хворіють всі світові валюти, але найбільше долар. Хронічні бюджетні дефіцити, зростаючий державний борг, негативний торговельний баланс, зростаюча прихильність долара до обігу цінних паперів, які допомагають перекривати від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу США, - про все це сказано багато, але зроблено мало. Криза змусить, якщо вдасться справитися з апетитами фінансової індустрії.
Світ загрозливо бурчить у бік долара. Ідея регіональних і колективних валют витає не лише в повітрі, але і в кабінетах, де ухвалюються рішення. Країни поступово витісняють долар зі своїх резервів. Якщо в 2000 р. долар США складав 72% світових валютних резервів, то в 2009 р. його частка знизилася до 62%. Це теж досить велика цифра, яка говорить про незацікавленість світу в підриванні долара. Незважаючи на зростаючий скептицизм по відношенню до американської валюти, ніхто не сумнівається, що долар ще довго залишатиметься однією з фундаментальних валют світової валютної системи.
У долара для цього є принаймні дві передумови. По-перше, це потужна інноваційна економіка США. По-друге, структура грошової системи США, важливою межею якої є спеціалізація банків, що збереглася, певна відособленість депозитних банків від інвестиційних інститутів, активи яких істотно перевищують традиційні банківські активи, що історично склалася і ще не повністю зруйнована дерегулюванням.
Звісно, це лише передумови, і для реалізації дієвих заходів для одужання долара потрібно зменшити його насиченість фіктивним фінансовим капіталом і гіпертрофовану залежність від ринків цінних паперів. А для цього потрібно не мало не багато, як стримати апетити всіх - і Білого дому, і Wall Street, і пересічних американців. І це, напевно, найтяжче.
Євро, єна, юань менше відволікаються від нормального контура обігу, більше прив'язані до реального сектора економіки. Проте в передкризові роки банківські інститути цих регіонів скористалися ідеями і законами дерегулювання, захопилися грою на своїх і чужих фінансових ринках, розбухнули на ризикованому кредитуванні і, як ішлося вище, самі потрапили в скрутне становище і потягнули за собою реальний сектор. Багато в чому така масштабна підприємницька діяльність великих банків була вимушеною. Зростаюча економіка вимагала все більших інвестицій, і, враховуючи відносну слабкість небанківських фінансових інститутів і скромніші розміри ринків капіталу в порівнянні зі США, ці банки змушені були брати на себе задоволення збільшених вимог економіки.
Та це не знімає проблеми. Багато в чому вона виглядає тупиковою. З одного боку, банкрутство крупних системних банків здатне підірвати всю кредитно-грошову і фінансову систему. З іншого, враховуючи масштаби банківських активів, в Європі просто не знайдеться потрібних коштів для порятунку великих банків. Тому коріння фінансової кризи в Європі росте, на відміну від США, з банківського сектора. Звичайно, необхідно вже зараз посилити банківські стандарти і обмежувати найбільш ризиковані операції банків на фінансових ринках. Про це багато йдеться в урядових і ділових колах практично у всіх країнах Європи. Частково цю проблему намагається вирішувати зараз Банк міжнародних розрахунків (BIS), який взявся до розробки нової, жорсткішої системи банківських стандартів.
Але кардинальне рішення для Європи знаходиться в іншій площині. Щоб забезпечити стійкість кредитно-грошової і всієї фінансової системи, їй доведеться змінити структуру банків, розвивати небанківський сектор, фінансові ринки, перш за все ринки капіталу. Це єдиний шлях, щоб зберегти стійкість євро на довгострокову перспективу. Але варто мати на увазі, що гіпертрофоване і неконтрольоване зростання фінансових корпорацій і ринків неминуче призведе до чергової фінансової кризи і підривання грошового обігу. На жаль, така діалектика фінансів, яку з неспростовною постійністю демонструє історія їх розвитку, особливо в останні десятиліття.
Перекоси та їх наслідки
Сучасна фінансова система фактично не виконує своїх прямих функцій - забезпечувати стабільний грошовий обіг, формувати потоки інвестицій і страхувати їх від фінансових ризиків. Вона сама більше продукує ці ризики, ніж рятує від них. А коли доходить до кризи, кричить "караул" і шукає порятунку у держави. Знову діалектика - надмірне дерегулювання і інтеграція фінансових інститутів, їх безвідповідальна поведінка на фінансових ринках і непомірні апетити. Все це призводить, врешті-решт, до надмірного втручання держави у фінансову сферу і економічне життя суспільства. Фінанси перетворилися з системи розподілу грошей на галузь із їх виробництва.
Основні інститути цієї галузі - великі банки і фінансові корпорації - це універсальні фінансові концерни, які захопилися підприємництвом і грою на фінансових ринках і забули про своє головне завдання: формувати і направляти потоки капіталу і фінансових ресурсів у потрібному для суспільства напрямі. Значна частина цих ресурсів або взагалі не потрапляє в реальний сектор економіки, а кочує від однієї фінансової компанії до іншої, нарощуючи по дорозі обсяги їх доходів до неймовірних розмірів, або опиняється в тих галузях, які задовольняють штучно роздутий за допомогою фінансів попит і споживчі інстинкти найбільш спроможної частини суспільства. Індикатори фінансової системи спрямовують реальний сектор економіки на помилковий шлях, викликаючи великі структурні перекоси тепер уже у сфері виробництва і споживання.
Фінанси покликані допомагати вирішенню вічного протиріччя між виробництвом і споживанням, але їх неконтрольований розвиток на сучасному етапі призвів до його різкого загострення. Серед розвинених країн найгостріше ця проблема виявилася в США. Величезна фінансова галузь цієї країни відкрила для населення численні можливості жити у борг. Дешеві іпотечні та споживчі кредити, боргові папери уряду і відповідні бюджетні ресурси розвивали багато в чому необґрунтований попит на житло, різноманітні послуги, все дорожчі автомобілі, дорогу побутову техніку і так далі. Відірвана і відособлена від реального сектора економіки фінансова система якомога краще відповідала споживчим амбіціям тих прошарків і структур суспільства, які не хотіли або не могли пред'явити відповідного продуктивного еквіваленту. Штучно роздутий на боргах споживчий попит зумовив різке збільшення імпорту і безпрецедентне зростання від'ємного сальдо торговельного балансу. Американське споживання розкручувало маховик світової економіки. Зараз значна частина населення, бізнесу і сама державна машина США опинилися в борговій ямі.
Виступаючи перед початком вересневої зустрічі G20, американський президент Барак Обама визнав цей перекіс і заявив, що треба навчитися заощаджувати. Якщо президент США хоч якоюсь мірою зуміє втілити це гасло в життя, то світ опиниться перед дилемою: або хтось перехопить пальму першості роздутого споживання у США (Європа, Японія або Китай) - і тоді світова економіка збереже баланс, обсяги і недосконалу структуру, і все повториться знов, або країни навчаться жити, як те дозволяють їм їхні кошти, тобто відповідно до реальної продуктивності праці свого населення і реальних можливостей своїх виробничих систем.
Фінансова система зіграла з сучасним суспільством споживання злий жарт і покарала його за надмірну жадібність. При цьому вона першою й постраждала. Як висловився один з економістів, революція у сфері фінансів сьогодні пожирає своїх дітей. Тому подолання нинішньої кризи на Заході пов'язане, перш за все, зі змінами у фінансовій сфері. Поки, правда, діло до рішучих кроків не дійшло. Пожежу у фінансовій сфері гасять потоком все більш дешевих грошей, які переважно в цій же сфері й залишаються. Реальний сектор, на відміну від фінансового, цих грошей майже не відчуває, топчеться на місці і грузне в болоті рецесії. Зростаючі фондові індекси відображають знов воскреслі фінансові спекуляції, а зовсім не відродження реальної економіки. Такий розрив у динаміці фінансів і реального бізнесу створює загрозу другої хвилі кризи.
Юрій Нечаєв, директор Центру економічних досліджень
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
