1389
Чому дорожчає газ
— Енергетика
За відсутності прямих поставок з Туркменістану в Україну такий раніше дуже негативний для Києва розклад сьогодні загрожує йому хіба що збільшенням держдотацій "Нафтогазу"
На наступний день після того, як у Москві 29 листопада безуспішно завершився черговий раунд газових переговорів між Туркменістаном і РФ, в Україні вирішили заявити про прогнозований рівень ціни імпортного газу для промислових споживачів. При збереженні для РФ перспективи закупівель газу на своєму східному кордоні за $300-350/тис. м3, Київ вважав некоректним планувати раніше заявлений рівень закупівель за $280/тис. м3 і пограв в дипломатію. В результаті цінові торги з "Газпромом" відтепер плануються в коридорі $280-337/тис. м3.
Тиха згода на збільшення різниці ймовірних цін на імпорт в 2010 році має під собою цілком очевидну основу. Українська монополія, яка з минулого літа почала приймати на свій баланс дюжину великих ТЕЦ, просто не змогла відмовити собі в розкоші закласти в перспективний план 2010 максимум запитів на бюджетну компенсацію постачання теплоелектроцентралей. Нехай це буде російсько-туркменська суперечка або якась інша, "подушка субсидій" при розширенні капіталу НАК на десятки мільярдів гривень за рахунок прийняття на баланс розподільних газових мереж і ТЕЦ монополії аж ніяк не завадить.
Судячи із невеликої кількості коментарів цього процесу, відведення зазначених активів від приватних орендарів до держави обіцяє бути складним і довгим. Облгази та їх приватні сегменти газопроводів в цій справі взагалі окрема історія і не менша проблема ТЕЦ. У нас є безліч приватних інвесторів, які вважають себе геніями процесу оренди державної генерації з подальшим енергорозподілом і накопиченням вельми предметних векселів. Без сумніву, більшість з цих схем і активів було "доведено до рівня нанотехнологій" приватними інвесторами за останні гроші, отримані в поті чола. Результати цієї роботи НАК при перегляді умов оренди отриманих активів, природно, обов'язково доведеться компенсувати. На тлі таких реалій структурної реформи "Нафтогазу", підвищення орієнтовних закупівельних цін газу виглядає просто подарунком.
Дуже доречно у поки що індикативного підвищення цін на минулому тижні з'явився привід. До безрезультатних переговорів, що відбувались у Москві про припинення початої в березні блокади РФ туркменського імпорту, сторони підійшли із завчасно взаємовиключними пропозиціями. "Газпром" виніс на переговори президентів Туркменістану та РФ пропозицію заморозити нині чинний, але буксуючий довгочасний контакт і на рік замінити його протоколом про закупівлю в 2010 році 10 млрд. м3 газу за $220/тис. м3. Позиція Ашхабада навпаки, суворо базувалась на букві раніше укладеної угоди. За нею постачання повинні становити щорічно не менше 48 млрд. м3 на рік при цінах, які з весни 2009 року повинні були вийти на рівень, який можна порівняти з середньозваженою ціною російського експорту, тобто не менше 300/тис. м3.
На сьогодні, якщо вірити куцим коментарям російської сторони (Туркменістан взагалі відніс візит свого президента в РФ до розряду "неофіційних"), Москва та Ашхабад досягли досить складного компромісу. Вони відмовилися від запропонованої "Газпромом" політики ситуативних цінових протоколів і в той же час домовилися, що за будь-яких цін, "рівень яких буде узгоджено пізніше", вони гарантують один одному пролонгацію терміну нині номінально чинної довгочасної угоди про постачання газу. З раніше обумовленого періоду 2003-2022 років РФ і Туркменістан домовилися продовжити його ще на шість років, до 2028 року.
У неофіційних оцінках цього компромісу російська преса спробувала представити її як перемогу. "Газпрому", мовляв, все-таки вдалося вмовити Ашхабад на зниження обсягів імпорту, просто розтягнувши невибрані обсяги ще на шість років. Про те, що на позицію Ашхабада вплинув нещодавній абсолютно провальний візит туди Віктора Ющенка, ніхто навіть не говорить. У той же час повний винос цінової проблеми за рамки переговорів, що завершились у Москві, змушує замислитися про набагато більш прозаїчні перспективи. Адже зменшити туркменський імпорт до 10 млрд. м3 на рік Москву примусило, швидше за все, просто вперте бажання Ашхабада продавати газ щонайменше за $300/тис. м3.
Поки Київ з цілком відчутною користю для "Нафтогазу" зумів використати таку ситуацію, давши монополії зайвий шанс на бюджетні дотації. У той же час основна інтрига нинішнього російсько-туркменського торгового сезону продовжує залишатися не розкритою, що може стати для України істотними ціновими ризиками. Адже Китай та Іран, що закупили в Туркменістану на 2010 рік сумарно понад 45 млрд. м3, ціни озвучувати не поспішають. Вони лише натякають на те, що вони не вищі від європейських. На тлі цього закономірно виникає питання, хто ще з компаній-імпортерів підтримує цінову затятість Ашхабада в діалозі з Москвою. Поки ім'я компанії, що примудрилася на умовах нових середньозважених російських експортних цін укласти з Туркменістаном договір про придбання його газу (точніше, про перекуповування частини вже викупленого іранського і китайського імпорту), залишається невідомим. А це ніяк не свідчить про наявність якоїсь гарантованої стабільності в нині заявлених амбіційних, але все ж таки хитких українських цінових планах.
Іван Петров
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
