861
Кандидати зіграли партії
— Казна та Політика
Український політикум знову повертається до звичного передвиборного буття. Тільки одні кандидати вирішили згадати про власні партії, а інші - про чужі.
Про нормалізацію ситуації з грипом в країні нагадує не тільки зменшення кількості хворих, а й повернення "великої політики" в її стандартне русло. Після декількох тижнів переважно телевізійного політіснування кандидати знову пішли в народ в широкому розумінні цього слова. Разовим паломництвам в електоральне середовище (з гуманітарною допомогою або обіцянками світлого майбутнього) загроза гострих респіраторних захворювань у багатьох випадках не завадила. Але провести заплановані масштабні заходи деякі претенденти на заздрістне крісло в країні змогли тільки після згортання карантинних заходів.
Ускладнення процесу висунення кандидатів епідемією грипу дещо скоригувало звичні передвиборні сценарії, які зазвичай рясніють урочистими висуненнями і міжпартійним братанням в ім'я того, хто повинен залишитися тільки один. Більшість кандидатів проявили похвальну завбачливість: хто масові з'їзди провів за тиждень до карантину (щоправда, прем'єр-міністр за свою передбачливість встигла стати об'єктом додаткового потоку критики), хто спільного кандидата висунув. Але кілька самовисуванців, які тільки планували підкріпити своє рішення партійним благословенням, опинилися в ситуації "хто не встиг, той запізнився". У першу чергу, серед "постраждалих" від карантинних заходів опинився чинний президент, який втратив можливість урочисто презентувати власну програму. Шанс повернути агітаційний процес на круги своя у Віктора Ющенка з'явився тільки 22 листопада, а наступний етап обов'язкової програми - висловлення партійної підтримки - було заплановано провести через тиждень. Але 28 листопада глава держави виявився не самотній у своїх намірах - мода на з'їзди повернулася у всій красі.
Несподіване партійне пожвавлення в останні вихідні осені-2009 могло позмагатися з періодом політичної активності, що передує епопеї висунення. За один день у столиці було проведено три з'їзди, які підтримали своїх кандидатів у президенти - Сергія Тігіпка, Віктора Ющенка та Арсенія Яценюка. Підстав для прагнення надолужити згаяне у тих, хто запізнився, було більш ніж достатньо.
Для "молодих" кандидатів проведення "передвиборних" партійних з'їздів стало приводом продемонструвати "товар" обличчям. Кожен з них декларував готовність показати, "чиїх" він буде, і презентувати не тільки програму, шляхом виконання якої він поведе країну до кращого життя, але і людей, готових допомогти втілити цю програму в реальність.
За підсумками 28 листопада стало відомо, що Сергій Тігіпко (якому ще кілька місяців тому "сватали" протекцію СПУ) серед варіантів "підтримки та опори" зупинився на Трудовій партії України, представництво якої в нинішньому парламенті забезпечується в рамках Блоку Литвина. Варто нагадати, що після загибелі її лідера Михайла Сироти влітку 2008 року, партії поперемінно пророкували або розпад або злиття з більш масштабним політутворенням, або "крен" в бік одного з перспективних, але безпартійних політиків. Під час обговорення останнього варіанту досить часто спливало ім'я Арсенія Яценюка, але той вирішив піти іншим шляхом. В результаті "готова", нехай і не першого ешелону, партія опинилася в розпорядженні (на перехідний період лідеру обіцяють широкі повноваження) Сергія Тігіпка, який послужив свого роду заміною "Трудовій Україні", яку він очолював раніше. Щоправда, "трудової" назви ТПУ позбулась одночасно з отриманням нового голови. В дусі агітматеріалів Сергія Леонідовича партія була охрещена "Сильною Україною".
Не став особливо мудрувати з назвою "підшефної" політорганізації й Арсеній Яценюк. З'їзд від 28 листопада довів до відома виборців інформацію про появу на політичному горизонті партії "Фронт змін" і лідерські позиції у ній третього номера президентського рейтингу. Як і у випадку з ТПУ-"Сильною Україною", партійне придбання Арсенія Яценюка пройшло через горнило перейменування: до цього напіввіртуальне утворення називалось "Демократичний фронт", а ще раніше - Народна трудова партія. На відміну від Сергія Тігіпка, який зв'язав свою політичну долю з політодиницею з історією, Арсеній Петрович, як і обіцяв, готовий ліпити проект "на виріст". При цьому обіцяна широкомасштабна презентація команди все ще "в процесі", але про те, як має виглядати "його" партія, екс-спікер розповів барвисто: дотримуватися "державницької" ідеології (без лівих-правих рамок), не перетворюватися на бізнес - проект, стати колискою "нової касти державних управлінців" і вражати своєю дисципліною. "У нас буде жорстка партійна дисципліна. Будь-хто, хто після демократичних переговорів всередині партії відмовиться виконувати її лінію, буде позбавлений членства. Це я кажу тим, хто захоче робити коаліцію за гроші", - вирішив превентивно налякати потенційних "покупців" свіжоспечений партійний лідер. Подібна суворість Арсенія Яценюка повністю вписується в черговий виток агітаційної концепції. Символом нової політичної еліти став гайковий ключ, за допомогою якого претендент на президентську посаду планує закрутити всі гайки в країні. Але поки декларований курс на оновлення на всіх фронтах орієнтується все більше на підтримку кандидата з властивим багатьом українським партіям об'єднанням навколо "вождя".
Сеансом підтримки "вождя" став і суботній з'їзд "Нашої України". Метою порівняно непафосного заходу (організатори, наприклад, рекламували свою відмову від традиційних в подібних випадках рамок металошукачів), як і слід було чекати, була урочиста підтримка повторних президентських ініціатив Віктора Ющенка. Ілюстрацією "декоративності" події стало і те, що підсумкове рішення про благословення Віктора Андрійовича на другий термін було прийнято не голосуванням навіть, а схвальними оплесками. Проте, значущість з'їзду важко недооцінити. З одного боку, він надав президенту ще один майданчик для проголошення програмної промови. В ній гарант торкнулася не тільки "агітпунктів", на зразок нагадування про важливість свободи, що прийшла в суспільство разом з його обранням, або необхідності терміново змінити Конституцію, але і зміг пройтися опонентами у стилі "Сьогодні, якщо ми говоримо про дві політичні сили, то там десь 13-15 депутатів - це ті, які сиділи у в'язниці". З іншого боку, з'їзд НУ-НС повинен був стати неодмінною ілюстрацією підтримки президента його сподвижниками, що на тлі "розброду і хитань" в парламентській фракції НУ-НС і "тасування" керівництва "Нашої України" дуже важливо, особливо з огляду перспектив подальшого існування партії в рамках найближчих парламентських виборів. Президент, щоправда, до майбутнього поставився по-філософськи, коли напередодні з'їзду припустив в телеефірі, що у разі програшу, політику, ймовірно, покине. На кого ж він, якщо станеться таке, залишить соратників, поки незрозуміло. Втім, і неучасть Віктора Ющенка у політичному житті країни теж ще досить гіпотетична ...
Поки одні кандидати підзаряджались бойовим духом від своїх, в тому числі - новоотриманих - партій, в інших штабах пішли дещо іншим шляхом. Партія регіонів, яка встигла висунути Віктора Януковича в президенти завчасно, схоже, вирішила діяти за ще одним перевіреним часом передвиборним сценарієм - збирати підтримку у всіх політміноритаріїв, готових нею поділитися.
Першою ластівкою кампанії "Віктор Янукович і друзі" стали ще "підкарантинні" повідомлення про те, що Партія регіонів підписала угоду про взаємодію і співпрацю з 12 іншими партійними одиницями. В ролі мети зразково-показовою політдружби передбачається не боротьба з опонентами, а винятково боротьба з бідністю. І неодмінним заходом в рамках останньої, вочевидь, повинна стати перемога Віктора Януковича на виборах ... Вибір об'єктів для "братання" вийшов досить цікавим. Серед горезвісних 12 партій чимало звичних сателітів Партії регіонів. Наприклад, "екс-тігіпківська" "Трудова Україна" або Партія промисловців і підприємців, очолювана Анатолієм Кінахом. Але є в цьому переліку і кілька "пунктів", які здивували пресу. Зокрема, Молодіжна партія України, яка раніше підтримувала Віктора Ющенка і яку очолював "молодіжний" міністр Юрій Павленко, або Партія державного нейтралітету, яка з року в рік стояла на цілком пронатівських позиціях. Подібна гнучкість у виборі друзів одразу спровокувала підозри в існуванні змови між Партією регіонів і Банковою, хоча в більшості випадків "спірні" партнери на сьогодні прямий зв'язок з президентським табором не демонструють. Незалежно від додаткових факторів, прагнення Партії регіонів створювати інформпривід, збираючи друзів, вже входить у звичку. "Розібравшись" із партіями, "регіонали" перекинулися на громадські організації та рухи - від об'єднань козаків до організацій інвалідів. Курс на агітаційний перевірений метод "Прогресивна громадськість за нашого кандидата" помітний неозброєним оком. А гіпотетичні "партійні" дивіденди поки залишаються за кадром.
Загострення уваги кандидатів у президенти до партійних буднів може пояснюватися максимально просто: за допомогою з'їздів або акцій "братання" досить легко створити привід вкотре нагадати про себе. Важливо для претендентів на посаду президента і продемонструвати ту підтримку, яку їм надає навколишній народ, хай навіть складається він з "рідної" партії чи кількох громадських організацій. Ще однією причиною, як зазначають деякі політологи, може бути передчасна орієнтація на парламентські вибори. В умовах, коли розпустити Верховну Раду не обіцяють хіба що ліниві кандидати, партії тримати в тонусі і логічно, і корисно. У той же час, сеанси беззастережної підтримки, що проводяться під вибори, вкотре нагадують про те, що в Україні продовжує зберігати актуальність підхід "Партія під кандидата", а не "Кандидат від партії".
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
