Довіра і захист - не просто слова?


Довіра і захист - не просто слова?

Що треба робити для запобігання кризовим явищам у майбутньому? Як забезпечити умови для своєчасного виконання фінансовими установами їх зобов’язань перед клієнтами? Пошуку відповідей на ці запитання була присвячена чергова публічна дискусія, організована за підтримки "ДТ" Фінансовим прес-клубом.

Її учасниками з боку державних органів стали заступник голови Національного банку Василь Пасічник, директор департаменту з питань участі держави в рекапіталізації банків Міністерства фінансів України Теймур Багіров, керівник головної служби соціально-економічного розвитку секретаріату президента Роман Жуковський. Банківський сектор представляли голова правління "Райффайзен Банку Аваль" Володимир Лавренчук, голова наглядової ради Platinum Bank Юрій Блащук і генеральний директор Українського кредитно-банківського союзу Галина Оліфер. Позицію міжнародних фінансових організацій - координатор діяльності у фінансовому та приватному секторах України, Білорусі та Молдови Світового банку Маріус Вісмантас.

Криза вчить?

Лавренчук - Хотілося б розпочати дискусію з уроків кризи. Зовсім недавно - десять років тому, коли я працював в комерційному банку, - теж була криза, 1998 року. Тоді цей банк не зміг із нею впоратися і своєчасно виплатити депозити. На щастя, в тому банку все закінчилося добре, тому в мене є позитивний досвід виходу із кризи.

Нам усе вдасться в нашій державі, питання тільки ціни, яку ми заплатимо за вихід з кризи, включаючи витрати на оздоровлення тих банків, які є зараз у переліку проблемних. Але уроки учасники ринку - не тільки банки, а й вкладники, а також регулятор, законотворці - мають отримати.

Урок 1998-го практично повторився і в 2008-2009 роках, і я зробив три основні висновки. Перший: вклади, або, як іще їх називають, депозити індивідуальних осіб, потребують такого ж регулювання, як і кредитна робота. Думаю, що мають регулюватися не тільки кількість інститутів, а й нормативи депозитної роботи, в тому числі і відсоткова ставка, яка є для всіх дуже чутливою, тому що окремі нечесні або непрофесійні банкіри заганяють її на таку висоту, що руйнують у вкладників уявлення, яким може бути надійний вклад. І спровоковані такими ставками люди - ми не можемо їх звинувачувати - довіряють свої кошти цим фінансово ненадійним інститутам.

Висновок другий: без надійної кредитної роботи немає жодних фінансових можливостей якісно відповідати за зобов’язаннями вкладників. Це стосується передусім регламентів Національного банку, а ще більше - законотворчості.

Очевидно, поки раніше видані кредити не повертатимуть, говорити про стабільність банків не можна. А не буде стабільності банків - очевидно, що й керувати роботою з повернення депозитів теж буде майже неможливо. І тільки ті банки, які мають велику "подушку" своїх фінансів (не називатиму їх, але такі банки - з великим рівнем капіталізації - у нас усе-таки є), більш надійні для співпраці по вкладах, ніж ті, в яких такої капіталізації немає або вона на межі.

І третій висновок, який стосується судочинства. Судовий процес щодо спірних питань, особливо між позичальниками і банками, а подеколи між вкладниками і банками, має бути більш прозорим, у часі - значно ефективнішим, і в коштах - значно менш витратним. Це той випадок, коли всі програють, ніхто не виграє, я думаю, не виграє і судова система.

- Близько третини банківської системи - 65 установ сьогодні фіксують збитки на своїх балансах. За деякими оцінками, відімре мінімум третина банківської системи, або й до 100 банківських установ. Василю Васильовичу, як представник НБУ, чи могли б ви охарактеризувати, яка реальна ситуація в банківській системі сьогодні? Скільком установам загрожує банкрутство?

Пасічник - Динаміка процесів у банківській системі сьогодні певною мірою стабілізувалася. В той же час ми не можемо констатувати, що ситуація поліпшилася кардинально, оскільки можемо говорити не про темпи зростання, а поки що тільки про зниження темпів падіння.

Кількість проблемних кредитів у банках з початку року зросла до 8,1%. Зокрема, кількість проблемних кредитів фізичних осіб зросла до 6,6% - майже вдвічі порівняно з початком року.

Банківська система дійсно зазнає значних збитків, які вже досягнули 23 млрд. грн., і сформувала значні резерви за активними операціями. З одного боку, це добре, що сформовано резерви. З іншого - у фінансових установ зв’язуються руки в кредитуванні реального сектора економіки і населення. З початку року кредити населенню скоротились на 13,9%, в той же час, обсяги кредитування суб’єктів господарювання зросли на 2 млрд. грн., або на 0,4% порівняно з попереднім періодом.

Що робиться для того, аби банки могли виконувати свої зобов’язання? Насамперед підвищуються вимоги до капіталізації банківської системи. І вирішення цього питання - в руках банківської системи та її власників. Незважаючи на кризу, банки змогли віднайти ресурси, щоб збільшити капітал. З початку нинішнього непростого року регулятивний капітал банків зріс майже на 6% і становить на сьогодні понад 130 млрд. грн. Це - незважаючи на те, що банки сформували резервів більш як на 105 млрд. під активні операції. І статутний капітал банків також зріс - до більш як 110 млрд., тобто на 33%.

Я згоден з паном Лавренчуком, що потрібно переглянути підходи до регулювання діяльності, пов’язаної з залученням депозитів. Бо, як на мене, немає для населення, для клієнтів банку більшого зла, ніж упевненість у тому, що проблему за них вирішить хтось.

Водночас я не вважаю, що потрібно різко міняти всю систему регулювання і зненацька ставити наших людей в умови, коли їм доведеться нервово аналізувати ситуацію, щоб прийняти відповідне рішення. Наше населення ще не готове до того, щоб його просто зараз поставили у рівні умови із суб’єктами господарювання, в яких набагато більше можливостей щодо прорахунку ризиків, оцінки ситуації, аналізу діяльності того чи іншого банку. Та ще раз підкреслю: над цим питанням треба працювати, бо наші люди мусять звикати самі про себе дбати. Потрібно давати не рибу, а вудочку, з допомогою якої цю рибу можна впіймати.

Стосовно проблемних банків. На сьогодні ні для кого не секрет, що 17 банків мають затримки із виконанням зобов’язань. Майже в усіх цих банках, за винятком двох, введено тимчасову адміністрацію, і тимчасові адміністратори намагаються стабілізувати їх роботу.

Варто зазначити, що майже в усіх цих установах, за винятком трьох, сьогодні ведуться переговори з потенційними інвесторами. Однак, як показує досвід, не всі інвестори належним чином оцінюють свої можливості, і тому переговорний процес дуже затягується.

У нас є два банки, які вже знайшли своїх інвесторів, і в них виконується програма фінансового оздоровлення - це банки "Національний кредит" і "Столиця".

Варто зазначити, що спільно з урядом виконано, на мій погляд, досить серйозну роботу: три банки рекапіталізовано за рахунок держави, по четвертому - Укрпромбанку - питання про захист інтересів вкладників - фізичних осіб зараз вирішується шляхом передачі активів і пасивів у раніше одержавлений "Родовід Банк". Аналогічна робота проводитиметься і стосовно інших банків.

На ліквідації в нас сьогодні 12 банків, і лише по чотирьох із них ми прийняли рішення щодо ліквідації цього року. Порівняно з іншими державами, наші показники не такі й плачевні, як дехто хоче показати. Тому що і в Росії, і в США (як правило, порівняння найчастіше роблять із двома цими країнами) показники дещо гірші: там на ліквідації сотні банків.

Національний банк приймав цілу низку рішень, щоб полегшити можливість позичальників обслуговувати і повертати банкам борги. Ми внесли цілу низку поправок до відповідних нормативно-правових документів, щоб дозволити банкам більш терпляче і лояльніше ставитися до своїх позичальників, надали їм можливість реструктуризовувати заборгованість, не знижуючи класу позичальника, більш гнучко підходити до формування резервів, пов’язаних із такими кредитами.

Буквально нещодавно, минулого тижня, Національний банк прийняв ще одну постанову, №650 - про стимулювання кредитування економіки України, яка також надає банкам відповідні можливості для нормальної співпраці з клієнтами.

Окрім того, якщо ми виявляємо деякий лібералізм, даємо банкам можливість більш м’яко ставитися до позичальників, то в питанні капіталізації, навпаки, підходимо жорстко. І вимагаємо від усіх банків, які за результатами минулорічної діагностики зобов’язані були наростити свій капітал, щоб вони виконали взяті на себе зобов’язання.

І майже всі банки з поставленим завданням справляються. А з тими, які дещо порушили графік, ми провели відповідну роботу і сподіваємося, що всі їхні плани щодо капіталізації будуть належним чином виконані.

- Ви сказали, що сьогодні проблемними є 17 банків. Які прогнози на майбутнє - кількість таких установ збільшиться чи вже можна сказати, що нових таких випадків у банківській системі ми не побачимо, принаймні найближчим часом?

Пасічник - Можу сказати точно, що в найближчий період істотного збільшення кількості банків, в яких буде введено тимчасову адміністрацію, не намічається. І масового банкрутства банків не буде - ніяких ознак для того, щоб прогнозувати таке, ми не спостерігаємо.

Не виключено, що Національний банк ще в тому чи іншому банку введе тимчасову адміністрацію. Зокрема в тих випадках, коли банки не виконуватимуть програми капіталізації. Особливо у випадках злісного ухиляння від виконання своїх зобов’язань.

Блащук - Ми говоримо сьогодні про відновлення довіри до банків. Щоб подивитися, що таке довіра, я відкрив Вікіпедію. Довіра - це взаємовідносини впевненості. "Доверие в социологии - открытые, положительные взаимоотношения между людьми, содержащие уверенность в порядочности и доброжелательности другого человека, с которым доверяющий находится в тех или иных отношениях. Доверие может иметь финансовый или личный характер. Финансовое доверие может выражаться в одалживании средств или возложении полномочий по управлению имуществом. Признаком личного доверия служит откровенность, готовность делиться интимной, секретной информацией".

Сьогодні ми говоримо про фінансову довіру, і мені дуже приємно, що йдеться про дві складові довіри до банку. Не можна говорити тільки про те, що банк не віддає депозитів. Як правило, віддає. Ми намагаємося дати глибшу відповідь на запитання: "А чому банк не віддає?", розглядаючи його кредитну політику.

Чому установа не виконує своїх зобов’язань? Напевне, тому, що інколи їх не виконує клієнт. Чому клієнт не виконує зобов’язань? Тому що, коли брав кредит, не врахував усіх ризиків. Ризик втратити роботу, ризик зменшення заробітної плати ще не сидять у нас генетично, як, скажімо, голод.

За статистикою, 25% людей схильні до ризику. Але, за нашим аналізом, як правило, саме ці люди становлять більшість із тих, хто не сплачує кредиту. У багатьох країнах знайшли способи, як працювати з цією частиною суспільства. Ми поки що проходимо "курс молодого бійця" і політично, й інституційно. А оскільки такі перетворення не робляться за один день, цей досвід, результативність цих зусиль оцінюватимуть, швидше за все, вже наші нащадки.

Чому банк не може повернути кредит? Чому банк не врахував тих чи інших ризиків? Чи там дурні люди працюють? Чи вони не бачать ризиків? Все вони бачать. Все вони розуміють. Але на них давили якісь інакші пріоритети. Як правило, збільшення обсягів операцій, частки ринку і т.ін. - так у всіх країнах. І в Україні, і в Сполучених Штатах, і в будь-якій країні спрямовували зусилля передусім на те, щоб збільшити обсяги. В умовах конкуренції це призводить до негативних результатів.

Ще в 2005-2006 роках банкіри попереджали, що ми прийдемо до кризи, якщо будемо ігнорувати закони і принципи, як самі ж створили. Основна ознака - це оцінка реальної здатності клієнта сплатити кредит. Отже, банки теж можуть взяти на себе цю частину відповідальності.

Я думаю, що це об’єктивний процес. Треба бути чесними: деякі банки у гонитві за обсягами часто порушували фундаментальні банківські правила та принципи. Ті ж банки, які їх дотримувалися, яким вистачило мужності довести власникам і собі, що вони чинять правильно, сьогодні виглядають абсолютно достойно.

Що може зробити держава? На мій погляд, наші державні мужі і політики можуть припинити використовувати банківські питання в своїх політичних баталіях. Коли наші політики зрозуміють, що банківські питання дуже чутливі, до них треба підходити дуже зважено, щоб втручанням третьої сторони не провокувати фінансової нестабільності через зниження довіри до банківської системи?

Чи задоволені сьогодні банки законодавством? Ні. Є маса проблем, але ми про них говоримо. Неправильно, що сьогодні клієнт без відносно значних втрат може достроково забрати депозит, і, таким чином, друга частина клієнтів - які не забирають - втрачає. Нам потрібно подумати, в який спосіб це питання врегулювати. Я знаю, що після кризи 2004 року такі намагання були - законодавчо затвердити можливість центральному банку стабілізувати фінансову ситуацію, коли вона виходить з-під контролю. Однак цю загальнодержавну проблему так і не було розв’язано.

Є й інші питання, які конче потрібно вирішити, скажімо, гарантії по вкладах. У Німеччині, наприклад, всі вклади гарантовані державою. Інші країни досить високо піднімають планку гарантій, залежно від того, наскільки вони багаті. У нас таких можливостей на сьогодні немає. Тому потрібно знайти якийсь інший варіант, адекватний нашій ситуації. Було би доцільно, як я вже говорив, дати додаткові повноваження Національному банку на випадок фінансової нестабільності. Розширити реальні можливості банкам реалізувати право на заставу.

За чий рахунок щедрість?

- Пане Багіров, ваші оцінки ситуації, як представника уряду. Було б цікаво також почути, що все-таки держава робитиме з банками, які вже націоналізовано? І нарешті, досі в підвішеному стані залишається найбільший проблемний банк - "Надра". Його теж буде націоналізовано? Чи оздоровлено силами тимчасової адміністрації?

Багіров - Справді, на сьогодні проведено дуже велику роботу, рекапіталізовано три банки, вже є рішення по четвертому - Укрпромбанку. Не все там відбувається гладко, але я хотів би звернути увагу і присутніх, і громадськості на те, що держава вперше бере на себе подібні функції - вклади переводяться з одного великого проблемного банку до іншого, щойно націоналізованого державою. Я впевнений, що врешті-решт усі ми зможемо побачити позитивний результат. Нині динаміка перевкладень у "Родовід Банку" дає підстави для оптимізму.

Питання довіри до банківської системи - це питання десятків мільярдів гривень, які за різних обставин опинилися поза межами банківської системи. Завдання як уряду, так і Національного банку і всіх причетних - повернути і довіру, і цей ресурс назад, до банківської системи.

Часто кажуть, що банківська система - це кров економіки. Але дуже прикро, коли з банків роблять такого собі цапа відбувайла - чи то з політичних причин, чи то просто тому, що в нас поки остаточно не сформувалася культура користування банківськими послугами, бо нашій банківській системі не сотні років, як у багатьох інших країнах.

Стан банків відображає не тільки певний стан економіки, а й показники довіри до банківської системи. Тому перша і головна функція уряду - не порятунок окремих банківських установ, тим більше якихось окремих кредиторів, вкладників чи колишніх власників банків, а відновлення довіри до банківської системи.

Щодо трьох рекапіталізованих банків. Коли держава заходить у банк як акціонер, це рішення має бути економічно доцільним. Слід мати гарантії, що банк працюватиме як нормальна банківська інституція, і з цієї інвестиції держава через кілька років зможе вийти, повернувши вже витрачені кошти та, бажано, заробивши додаткові надходження до бюджету. Це можливо лише за умов не просто відновлення нормальної роботи цих трьох банків, а й створення на їх базі сучасних, потужних банківських установ, які в майбутньому зможуть зацікавити потенційних інвесторів.

У цьому контексті в трьох згаданих банках на сьогодні триває робота з розробки стратегій і бізнес-планів. Тільки-но вони будуть готові, ми будемо зацікавлені оприлюднити основні параметри таких стратегій. Ми організуємо прес-конференції й ознайомимо громадськість із баченням перспектив розвитку як правліннями банків, так і Міністерством фінансів як акціонером.

Щодо банку "Надра" - питання непросте, робота триває. Але на прикладі Укрпромбанку ми показали: у нас є достатній інструментарій, аби врешті-решт вкладники банків почувалися повністю захищеними. Це стосується і вкладників банку "Надра". Разом із Національним банком наразі відпрацьовуються різні складові рішення по цій фінустанові, аналізуються всі аспекти поточного стану цього банку, і найближчим часом ці напрацювання будуть подані на розгляд керівництва уряду та Нацбанку.

- Зараз багато говориться про певні проблеми взаємодії між Національним банком і Міністерством фінансів, зокрема і в питанні рекапіталізації банків. Що це за проблеми, і чому їх так складно подолати?

Багіров - Те, що три банки вже рекапіталізовано і рішення щодо Укрпромбанку перебуває в стадії реалізації, свідчить, що нездоланних розбіжностей у нас немає. Ми працюємо, кожного дня. Спілкуємося не один раз на день, і на робочому рівні, і на високому. Не приховуватиму - безумовно, існують і істотні суперечності, але ми якось намагаємося їх долати.

Пасічник - Справді, робити висновки треба не з процесу, а з результату. Результат ми бачимо. Що стосується робочих моментів - вони справді робочі. Пан Багіров зауважував, що в державі відповідні дії робляться вперше. Ясна річ, під час підготовки відповідних рішень виникають деякі спірні питання, котрі потребують узгодження, у декого вони викликають нерозуміння, можливо, острах. Ці робочі питання і вирішувати слід у робочому порядку. А коли засоби масової інформації починають аналізувати, описувати ці робочі моменти, розгортати навколо них дискусії, думаю, вони не дуже сприяють стабілізації банківської системи.

- Розуміємо, неприємно бути під мікроскопом, але, даруйте, з іншого боку, наші ЗМІ хоч іноді мають виконувати свої функції…

Лавренчук - Думаю, це не робоче питання, бо воно стосується всього ринку. Із почутого стосовно майбутніх стратегій банків, які нині націоналізуються, я зрозумів, що деякі галузі, де державний сектор домінує, будуть переведені на обслуговування в ці банки. Так це чи ні?

По-перше, це вплине на весь ринок, змінить клієнтську позицію багатьох його учасників. По-друге, чи не здається вам, що причина фінансового якщо не краху, то невдачі цих банків - не якась разова помилка, а системна помилка в управлінні? А це означає, що переведення цілої низки підприємств на обслуговування без оздоровлення банку чи дооздоровлення - справа сумнівна.

Багіров - Повністю погоджуюся з останньою тезою. Справді, системні помилки попереднього керівництва цих банків призвели до стану, який був до рекапіталізації. Тому паралельно з підготовкою стратегії триває досить серйозна робота з внутрішньої реструктуризації цих установ. Думаю, найближчим часом ми побачимо її результати.

У банках - практично нові команди. Вони бачать реструктуризацію по-своєму. Але над усім цим є державна політика і контроль з боку уряду. Вже сформовано органи управління, і коли відповідні рішення і щодо реструктуризації, і щодо підготовки нових програм розвитку буде розроблено, їх буде подано на затвердження наглядових рад. Ми хотіли б зробити цей процес публічним. Тобто програми розвитку банків будуть відповідним чином оприлюднюватися в засобах масової інформації.

Щодо переведення державних компаній на обслуговування у згадані банки. Якогось глобального рішення немає. Це абсолютно бізнесове рішення. І я хотів би наголосити: за будь-яких обставин, якщо державній компанії невигідно переходити на обслуговування в певний банк, вона не перейде. Рішення має бути взаємовигідним.

Якою повинна бути наша банківська система?

- Пане Вісмантас, усі ми добре знаємо, що Світовий банк доклав багато зусиль щодо розробки ідеології рекапіталізації банків. Тож чи не могли б ви прокоментувати думку голови правління "ВТБ-Банку" Вадима Пушкарьова, який заявив нещодавно в одному з інтерв’ю, що "політику, за якої вклади комерційних банків повертаються сьогодні з державної кишені, я вважаю злочином"?

Вісмантас - Коли держава опиняється всередині великої банківської кризи, завжди важко відповісти на запитання - які термінові кроки потрібно зробити, аби повернути довіру? Якщо криза зачепила один чи два банки, то можна говорити про їхню ліквідацію, виплату депозитів із фонду гарантування вкладів. У тому разі, коли криза є системною, коли в складну ситуацію потрапляє багато банків, дозволити банкрутство, ліквідацію відразу кількох банків, зокрема системних, означає завдати всій системі та й тим самим платникам податків набагато більший збиток, ніж завдасть цим самим платникам податків бюджетна компенсація вкладів у кількох збанкрутілих банках.

Крім того, слід розуміти, що ця виплата - не безповоротна втрата бюджету. Держава тимчасово входить до складу акціонерів банку. Через певний період, після стабілізації ситуації, державні банки можна продати. Звичайно, такий продаж може бути вдалим чи невдалим. Є погані приклади Таїланду та Індонезії, де подолання системної кризи коштувало від 35 до 50% валового продукту. Є приклад Швеції, в якій уряд на націоналізації банку заробив.

Куди піде Україна, побачимо через кілька років, коли всі ці банки повернуться в приватний сектор, і держава вже не буде інвестором останньої інстанції.

Скільки це потребуватиме часу - рік, два, три, чотири, - ніхто не знає. Головне - управляти такими банками як нормальними, конкурентоспроможними структурами в системі, щоб максимізувати їхню цінність, продати їх приватному сектору та одержати максимальну віддачу на вкладений капітал.

Тому зараз добре було б зазирнути в майбутнє. Якою має бути банківська система через п’ять років? Як її треба перебудувати, щоб у майбутньому уникнути ситуації кінця минулого - початку цього року? Якою має бути банківська система України, аби уникнути проблем у великих банках? Хоч би скільки я думав, відповідь єдина - достатній обсяг власного капіталу банку.

Можна говорити про регулятивні акти щодо вкладів. Можна й потрібно говорити про кредитну політику банку. Але власний капітал банку дає зовсім іншу мотивацію. У багатьох країнах за останні вісім-десять років кредитна політика банків практично не мотивувала позичальників перейматися питаннями про ризики; можна було одержати 100-відсотковий кредит на будинок, квартиру, бізнес.

Про ризики мали думати банки. І я вважаю, що рівень достатності капіталу - найкращий для цього стимул. Тому, якщо ми переймаємося метою побудувати хорошу, міцну банківську систему на твердому фундаменті впродовж майбутніх п’яти-десяти років, особисто я не бачу ніякого іншого рішення, ніж підвищити критерій достатності капіталу.

Звичайно, можна апелювати до того, що 10-відсотковий норматив адекватності капіталу, який нині діє в Україні та рекомендований Базельським комітетом, достатній. Однак я сказав би, що цей показник дуже тісно співвідноситься з ризиком країни. В Україні немає ринку капіталу, тому банківська система несе на собі відповідальність і ризики за кредитування більшої частини економіки. Тож коли виникають такі проблеми, як у період цієї фінансової кризи, - баланс у системі зникає. А якби в банків був більший власний капітал, більші резерви, їм значно легше було б пережити важкі часи.

Тому моя думка - поки ризик країни ще досить великий, поки немає значимого ринку капіталу, поки немає альтернативних джерел фінансування для підприємств, банківській системі потрібно більше капіталу. Я називаю рівень капіталу своєрідним гальмом. Щоб їхати швидше, нам потрібні гарні гальма. Якщо гальма погані, ми їхатимемо повільніше, аби вчасно зупинитися.

- Чи є у СБ рекомендації, до якого рівня потрібно підвищити вимоги щодо адекватності капіталу? Адже українська економіка і так не страждає від надлишку ресурсів…

Вісмантас - У нас поки що немає якоїсь спеціальної рекомендації. Кожна країна вирішує сама для себе. 10% адекватності капіталу - це тільки мінімум, який пропонується Базельським комітетом, але не обов’язково той рівень капіталу, який повинні мати всі країни. Можна й більше, ніхто не обмежує.

Нині ми тісно співпрацюємо з урядом і Національним банком над другим проектом підтримки фінансового сектора. Згодом ми розповімо про його параметри та наші рекомендації. Поки ж питання нормативу адекватності - це питання на майбутнє для всіх. І регулятора, і банкірів. Яка модель управління ризиками є хорошою для такої країни, як Україна, де валовий продукт має зростати швидше, ніж в інших країнах, щоб досягти рівня інших країн?

Що ж до скорочення можливостей для інвестування при зростанні нормативу адекватності капіталу, то завжди добре мати альтернативу. Рівень капіталу - завжди хороша альтернатива для фінансування реальної економіки. Його треба розвивати - але це вже зовсім інше питання. Звичайно, ціна капіталу підвищиться, і ціна фінансування може підвищуватися, але - необов’язково. Не думаю, що це загрожуватиме зростанню економіки.

Йдеться, мабуть, про амплітуду хвиль піднесення і спаду. Який варіант кращий для країни - велике зростання і великий спад, потім знову прискорене зростання і черговий обвал? Або зростати повільніше, але спокійніше, без великих втрат? Важке запитання. У різних країнах є різні точки зору.

Ціна дешевого фінансування (це України не стосується, тут фінансування досить дороге) може виявитися надто великою. Це показує приклад різних країн, тих самих США.

Лавренчук - Треба чесно сказати: на 99% зростання капіталу забезпечується тим, що пан Пасічник і Національний банк такого зростання вимагають. Оскільки безпосередньо у банків немає мотивуючих причин за збиткової діяльності вкидати капітал у топку, бо він згоряє швидше, ніж його можна зібрати. Зростання капіталу свідчить не стільки про привабливість банківського сектора, скільки про те, що є норматив, який потрібно виконувати.

Тому в мене таке запитання до пана Вісмантаса: чи потрібно створити якісь стимули для збільшення інвестицій у банківський сектор у цих умовах? Враховуючи, що у вас добрі відносини з Національним банком і ви на нього впливаєте такими, як сьогодні, дискусіями, то чи не думаєте ви, що стимули для інвестицій у банківський сектор - це актуально? Якщо так, то чи може бути стимулом доволі специфічний порядок формування відкритої валютної позиції, який сьогодні в нас діє?

Вісмантас - Звичайно, стимули мають бути завжди. Якщо акціонери розуміють, що одержують достатнє повернення на вкладений капітал, інвестиції будуть. Переконаний, що Україна надаватиме можливості для хорошого повернення на вкладений капітал ще багато-багато років. Що це означає для реальної економіки? Я абсолютно переконаний, що інвестиції в банківську систему надходитимуть. Криза уже визначила переможців і тих, хто програв. І банки з хорошим розумінням ризиків, із хорошим управлінням вийдуть переможцями. І це не зупинить залучення нового капіталу.

- Хотілося б уточнити: пан Лавренчук запитував і про те, як ви ставитеся до нових правил формування відкритої валютної позиції, коли банки не мають права формувати резерви під валютні кредити у валюті? Чи вважаєте ви це правильним у поточній ситуації, або ж усе-таки розумніше було б відіграти все назад і повернути систему формування, яка була до кризи, аби стимулювати іноземні банки більше заводити в Україну валюти і кредитувати у валюті?

Вісмантас - Відверто скажу, ми ніколи це питання детально не розглядали. Знаємо тільки, що такі дискусії між банкірами і регулятором ведуться.

Пасічник - Лавренчук даремно піднімає цю проблему. Її не існує. Не виконують нормативу лише кілька банків. Питання лише в регулюванні, і ми його вирішили. Нині між банком, який не виконує нормативу валютної позиції, і Нацбанком підписується угода, в якій передбачається відповідний механізм і графік входження в норматив валютної позиції.

Зміна правил підрахунку валютної позиції пов’язана з тим, що нам усе ж таки потрібно змінювати структуру балансу наших банків. Нині в банківській системі дуже багато іноземної валюти. Як показав досвід, це істотні ризики для банківської системи та клієнтів. Національний банк був змушений вдатися до більш жорстких підходів у підрахунку валютної позиції, і тут немає трагедії для жодного з банків. Усі вони успішно виконують наші додаткові вимоги, і в результаті ми отримаємо деяку девалютизацію економіки.

- А от банкіри неодноразово заявляли про те, що це міна уповільненої дії під банківською системою…

Пасічник - Світ придумав багато способів для того, щоб якось регулювати ризики, пов’язані з валютними операціями. Поступово впроваджуватимемо їх у практику роботи наших банків. Зокрема, більш доступними стануть форвардні операції.

Та якщо говорити про інвестиції в банківську систему, не вважаю, що наші вимоги щодо формування валютної позиції стануть вирішальним чинником відпливу чи припливу таких інвестицій.

- Тобто Національний банк зайняв у цьому питанні категоричну позицію і відступати не має наміру?

Пасічник - Національний банк не бачить суттєвих причин, щоб у цьому питанні відступати.

- А яка думка секретаріату президента - спільну роботу Кабміну та НБУ з подолання кризи в банківській системі та захисту вкладників сьогодні можна назвати ефективною?

Жуковський - Думаю, що проблема падіння довіри і розгортання кризи в банківському секторі виникла через те, що потрібно було розв’язувати проблеми, які не мали аналогів у новітній історії банківської системи України. Так само, як і в 2004 році, регулятор приймав рішення, що викликали багато критики. Думаю, сьогодні він приймає такі рішення, які справедливо можна буде оцінити лише через певний час.

Аби убезпечитися від подібних криз у майбутньому, не зашкодить вкотре задуматися над питанням - чому криза виникла і чому зараз ситуація відносно заспокоїлася? Для себе я виокремлюю три причини втрати довіри. Умовно назвемо їх: політика, валюта і незалежність Національного банку. З політикою, думаю, все більш-менш зрозуміло, і ніхто, напевно, не заперечуватиме, що значний вплив на ситуацію в банківському секторі мали політичні заяви. На жаль, сьогодні я не знаю, як можна впоратися з цим ризиком. Напевно, справді збільшенням вимог до власного капіталу банків. Або, можливо, якоюсь більш зрозумілою людям системою гарантування вкладів, підвищенням рівня захисту вкладників через збільшення обсягів відшкодування з фонду гарантування вкладів.

Що стосується валюти. Якби її частка у банківській системі не була такою великою, масштаби кризи та її наслідки були б набагато меншими, ніж ми маємо зараз. Ясно, що ситуацію неможливо поліпшити за один раз, за один день або одним рішенням регулятора. Але ситуація продовжить погіршуватися, якщо, намагаючись втримати ресурсну базу, банки й надалі активно нарощуватимуть частку валютних зобов’язань.

Коли на початку кризи у пасивах банків було 50% валюти, то сьогодні, якщо не помиляюся, її вже 65%. Очевидно, слід мати стратегічний, довгостроковий план дій з вирішення цієї проблеми. І збільшуючи привабливість залучення коштів саме в національній валюті, поступово відмовлятися від долара. Тоді і проблема з нарахуванням резервів по кредитах і розрахунками валютної позиції буде менш вагомою і болючою. Але ясно, що ця проблема потребує складних рішень, і різка зміна регуляторних вимог уже сьогодні може викликати небажані наслідки, позначитися на довірі, яка почала відновлюватися. Люди знову з пересторогою ставитимуться до того, що відбувається в банках.

Третьою важливою причиною падіння банківських заощаджень були і є дискусії про те, повинен чи не повинен Національний банк друкувати гроші для розв’язання проблем бюджету. Люди не можуть бути впевненими, що коли почнуть друкувати гроші, це не вплине на той самий валютний курс, інфляцію, і все не почнеться спочатку. Національний банк поки тримається, і я не знаю, якими зусиллями йому це вдається. Мені здається, такі дискусії треба терміново припинити.

Принаймні якщо суспільство побачить, що для вирішення цих трьох, як на мене, ключових питань влада робить кроки, рухи, щоб відновлювати довіру, то ми впораємося і зможемо швидше повернутися до докризових показників у банківській системі, доступності кредитів і зменшення ставок. Якщо знов-таки буде негативний рух або банки залишать напризволяще, тоді, напевно, цей шлях буде довший.

- Жуковський зачепив доволі важливу проблему доларизації нашої економіки. Цими днями з’явилася чергова публікація, де знову йдеться про можливість перевести банківські вклади валютні в гривневі, і що іншого рішення немає. Чи відповідає дійсності така інформація, пане Пасічник?

Пасічник - Справді, питання трансформації депозитів розглядалося. Щоб оцінити можливості такого кроку, проводилася підготовча робота. Але на сьогодні ми не бачимо реальних можливостей такої трансформації. Оскільки сума валютних зобов’язань банків надзвичайно велика (близько 460 млрд. грн.), у тому числі кошти населення - понад 111 млрд. грн., немає джерел і ресурсів, щоб можна було перевести ці кошти з валютної форми в гривневу. Крім того, досвід показує, що в інших країнах, які пробували робити схожі кроки в минулому, нічого доброго не вийшло. Тому ми будемо трансформувати структуру пасивів та активів банківської системи виключно ринковими механізмами.

Оліфер - Казати про переведення валютних вкладів у гривневі - все одно, що розполохати банківську систему і позичальника. У цьому сенсі я хотіла б підтримати і захистити Національний банк. Треба подумати про те, що в нас валютна виручка експортерів - це понад 8 млрд. дол., чверть держбюджету, - зберігається за кордоном, і ніхто не поспішає повертати її в країну.

Свого часу ми виходили з пропозицією вирішити на законодавчому рівні питання щодо скорочення термінів повернення валютної виручки. Попри те, що відповідний законопроект був розроблений ще в лютому цього року і прийнятий до розгляду як першочерговий, друге читання він пройшов тільки наприкінці червня. І був поданий на підпис президенту лише через чотири з половиною місяці. Це свідчить про те, що у нас у країні ніхто не поспішає ні права кредиторів захищати, ні займатися стабілізацією валютного курсу.

- Відомо, що свого часу Platinum Bank вів переговори про участь у санації Укрпромбанку - і з Кабінетом міністрів, і з Національним банком. У результаті питання так і не вирішили. Укрпромбанк сьогодні ліквідовується. Чому вам не вдалося домовитися? Що заважає - політика, якісь нормативно-правові бар’єри? Чи це було суто суб’єктивне рішення? Адже неодноразово заявлялося, що максимально вітається саме участь приватного капіталу в оздоровленні банківської системи. Чому ж цю проблему все-таки розв’язує держава?

Багіров - Відповідь дуже проста - брак часу. Якби нам зробили цю пропозицію раніше, мабуть, можна було б врахувати напрацювання Platinum Bank при підготовці рішення щодо Укрпромбанку. Але питання по Укрпромбанку потрібно було вирішувати терміново, і в нас, на жаль, не було ні юридичного, ні технічного механізму для того, щоб інкорпорувати пропозицію Platinum Bank у те рішення, яке ми розробляли разом із Національним банком і яке в результаті було прийнято.

Блащук - Мабуть, я погодився би з тим, що причиною був брак часу. Але тут є більш глибинні речі. Бюджетні гроші сьогодні витрачати набагато легше, ніж приватні. Та це дуже скоро мине. І ми згадуватимемо про це, як про якісь згаяні можливості. Ми саме хотіли дати можливість заощадити бюджетні кошти. Можливо, з іншим банком, ймовірно, з банком "Надра" у нас така угода вийде. Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє.

- Давайте підсумуємо нашу дискусію.

Пасічник - Відновити довіру до банківської системи можливо тільки спільними зусиллями, допомагаючи одне одному, а не заважаючи. І тут має значення не валютна позиція, не кількість грошей, а ясне бачення кінцевої мети і єдині зусилля.

Багіров - Я згоден зі словами пана Пасічника: тільки кооперація, тільки співробітництво між різними гілками влади, різними державними інституціями і, звичайно ж, суб’єктами банківського сектора дозволить відновити довіру, про яку ми стільки сьогодні говорили.

Вісмантас - Я хотів би лише повторити: для того, щоб швидко їхати, потрібні хороші гальма. Сьогодні в нас є можливість усвідомити ті ризики, які завжди були і зберігаються в економіці країни. Треба дуже серйозно і правильно до цього поставитися і внести зараз необхідні поправки в модель функціонування фінансової системи, аби гальма були кращими. Тоді і банківська система, і вся економіка "їхатимуть" швидко.

Оліфер - Справді, координація зусиль усіх дуже важлива, але хотілося б, щоб це була не просто декларація. Треба чітко встановити, що раз на місяць представники банківського співтовариства, Кабінету міністрів, Нацбанку зустрічаються, незалежно від того, є проблеми чи ні, обговорюють ситуацію...

Блащук - Довіра до банків відновиться сама по собі. Хоч би що ми робили, вона все одно відновиться. Це відбувається майже в кожній країні. Питання тільки в часі. Як цей процес прискорити? Хоч як це парадоксально - відмовитися від практики досягання короткострокових цілей на шкоду розвитку країни, не жити тільки сьогоднішнім днем. Головне - поставити зрозумілі цілі, згуртувати людей, і за принципом самовиживання ми все зробимо.

Лавренчук - Мій загальний висновок - ми виходимо з кризи. Буквально сім-дев’ять місяців тому ми керували банками в оперативному режимі, вирішуючи питання поточного дня. Тепер ми вирішуємо завдання поточного місяця. Це - велика зміна. Кількість проблемних банків, яку озвучив пан Пасічник, протягом дев’яти місяців не збільшилась, а зменшилась. Це означає, що насправді стан банківської системи поліпшується.

Чого все-таки нашому лобі не вистачає, щоб сформувати позицію? Залишається домінування групового інтересу, і у нас немає єдиного бачення виходу для всієї системи, ми бачимо групу тих або інших банків. Поки існує така розпорошеність, буде дефіцит комунікаційних навичок. Тому добре, що проводяться такі круглі столи - вони поліпшують взаєморозуміння.

Ну, і щодо короткострокових завдань. Очевидно, що коли криза завершиться, ми втягнемося в конкуренцію, хто кращий, у кого більша частка на ринку. І років через п’ять-сім, під час чергової кризи, подумаємо про те, як створити довгу гривню або надійні вклади і т.ін. Гадаю, саме зараз час обговорити, яку банківську систему ми хотіли б мати. Ще не пізно, вже не рано, а саме час. Бо коли ситуація вирівняється і знову почнеться конкурентна гонка, ці дискусії втратять актуальність.

Юрій Сколотяний, Олександр Дубінський

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua