Вся нафта в одні руки?


Вся нафта в одні руки?

За останній рік структурам, близьким до "Привату", вдалося наростити свій вплив і присутність у нафтовій галузі в рази. Це сталося не без підтримки з боку влади: фактично держава своїми руками створила собі конкурента.

В наступному році Антимонопольний комітет України має намір провести перевірку діяльності всіх нафтопереробних заводів країни. Під час ревізії передбачається приділити особливу увагу питанням ціноутворення і договірної діяльності. Цінові змови за результатами розслідувань АМКУ регулярно виявляються то в одному, то в іншому сегменті ринку нафтопродуктів. Порушники справно платять штрафи і через деякий час знову стають фігурантами розслідування. Недосконалість українського законодавства дозволяє деяким гравцям уникнути відповідальності за махінації - якщо компанії-трейдери фактично перебувають в одних руках, але формально належать різним власникам, АМКУ не може викрити їх у монополізмі.

Цей нюанс добре відстежується стосовно таких операторів АЗС, як "Укрнафта", ANP, "Сентоза" або "Авіас". Їх афілійованість на структури засновників "ПриватБанку" вважається загальновідомим фактом, та довести їх домінування на роздрібному ринку (за оцінками експертів - понад 30%) виявляється складно.

Як заробити на збитках

Експерти стверджують, що боротися з ціновими перекосами і картельними змовами неможливо лише з допомогою посилення контролю зверху. Адже нинішні правила гри, багато з яких закріплені законодавчо, лише підігрівають розвиток недобросовісної конкуренції та утворення цінових перекосів. А значить, мова йде про кардинальну зміну системи державного управління галуззю.

Реалізація основних напрямів реформ - відновлення "статус кво" держави в управлінні ключовими активами ("Укрнафта", "Укртатнафта") і створення справедливих умов щодо доступу до придбання ресурсів українського походження - набула форми корпоративного конфлікту. Адже контроль за названими підприємствами і розподіл сировини для них, а з нинішнього року і її транспортування де-факто перебувають у руках співзасновників групи "Приват". Лише протягом останнього року їм було надано небачений ангажемент з боку влади, що дозволило ключовому гравцеві вітчизняного ринку нафти і нафтопродуктів наростити свій вплив і активи в рази.

По-перше, компанія "Корсан", підконтрольна структурам "Привату" стала єдиним учасником і переможцем конкурсу з придбання 18,29% акцій ЗАТ "Укртатнафти" (Кременчуцький НПЗ). У державного акціонера, НАК "Нафтогаз України", просто не вистачило грошей на оплату конкурсної застави, а інтереси татарських співвласників були "обнулені" за рішенням українських судів.

По-друге, державне ВАТ "Укртранснафта" очолив Олександр Лазорко, екс-глава Дрогобицького НПЗ (підконтрольний "Привату"). Адміністративний плацдарм був якраз доречним для міноритарія найбільшого в Україні НПЗ і державної добувної компанії. Названі два кроки дозволили завершити формування вертикально-інтегрованої нафтової компанії, яка у виконанні "Привату" розосереджена по сотнях офшорів. Всі ланки цього ланцюга, спираючись на державний ресурс, працюють на одну мету - добробут приватних акціонерів.

Це підтвердив у листопаді 2009 року народний депутат України від КПУ Сергій Гордієнко. Він підготував депутатський запит на ім’я прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і Генерального прокурора Олександра Медведька, в якому детально описав схеми мінімізації оподаткування, що використовуються на ЗАТ "Укртатнафта", а також "хитрощів" з постачаннями нафти. "У 2008 році "Укртатнафта" отримала збитки у розмірі 1 млрд. грн. Аргументи, якими керівництво компанії пояснило в ЗМІ причини збитковості, - начебто через припинення постачань на НПЗ російської нафти - є надуманими. Адже основний об'єм поставленої в 2008 році на підприємства сировини для переробки - реалізована на аукціонах східноукраїнська нафта", - відзначає депутат. Тобто мова йде про нафту, в основному видобуту "Укрнафтою" (42% якої належать структурам "Привату"). Далі депутат указує декілька афілійованих між собою компаній (серед яких "Оптіма-трейд", "Содаліт", "Три стар", "Фаворит-Плюс"), які поставляли нафту на завод за завищеною вартістю. Сергій Гордієнко відзначає, що всього за 2008 рік з використанням цієї схеми з "Укртатнафти" було вимито коштів на понад 1,6 млрд. грн. Друга частина "операції", на думку депутата, полягала в тому, що готові нафтопродукти також поставлялися "своїм" компаніям, правда, на 30% нижче від заявленого офіційного прайсу.

Примітно, що дворічна блокада постачань російської нафти на "Укртатнафту" (наслідок конфлікту між "Приватом" і "Татнафтою") завершилася іншою блокадою - Одеського НПЗ, що належить "Лукойлу". Підприємство простоювало після того, як на початку вересня 2009 року "Укртранснафта" запропонувала Одеському НПЗ змінити маршрут постачань нафти. Прокачування пропонувалося провести не по традиційному маршруту Лисичанськ-Кременчук-Одеса, а по південній гілці нафтопроводу "Дружба" (через Білорусь) з подальшим прокачуванням по маршруту Броди-Одеса. Державна трубопровідна монополія запропонувала такий варіант, посилаючись на реалізацію проекту щодо постачань нафти з альтернативних джерел (країн Каспійського регіону) для "Укртатнафти". Незважаючи на те, що Одеський НПЗ зараз в строю і сировина надходить на підприємство по колишньому маршруту, конфлікт не вичерпаний. З нового року умови можуть бути знов переглянуті.

І на простій Кременчуцького НПЗ, і на припинення роботи Одеського заводу перші особи держави реагували мляво. Формально ці конфлікти можна віднести до суто корпоративних, коли б не державні інтереси, під егідою яких реалізовуються всі новини. Ідея диверсифікації постачань нафти, поза сумнівом, належить до державних пріоритетів, якщо тільки за кадром не залишається питання суто економічне - як співвідносяться втрати від припинення постачань по традиційних маршрутах і потенційної вигоди від освоєння нових і чи піде зміна сировинного балансу на користь всім учасникам виробничого ланцюжка.

Торги для своїх

В цьому контексті доречно пригадати полеміку, яка розгорілася стосовно проекту "Одеса-Броди" рік тому, коли роль ключового парламентера з постачальниками пропонувалося надати "Укрнафті". Прихильники цієї моделі переконували в логічності даного кроку - держкомпанія має право представляти національні інтереси, противники заперечували: а чи є гарантії того, що вигоду від домовленості отримає держава, а не менеджмент підприємства, лояльний до "Привату".

Складнощі пошуку постачальника нафти для роботи Одеса-Броди в аверсному режимі можна списати на особливості великої політики. А що стосується рішення про виплату дивідендів на державну частку "Укрнафти" (державі заборгували близько $400 млн) або зміни правил проведення аукціонів з продажу нафти - то ці питання належать до компетенції уряду і парламенту.

Необхідність змін в аукціонній політиці назріла давно у зв'язку зі спотворенням самої ідеї їх проведення. Первинна мета - встановлення ринкових цін. На практиці коло покупців фактично не змінювалося роками, а ціни утримувалися на рекордно низькому рівні. Як заявив 8 жовтня 2009 року під час одного виступу в сесійній залі народний депутат ВР фракції "Блок Литвина" Олег Зарубінський "в поточному 2009 році через непрозорість біржових аукціонів з продажу нафти бюджет недоотримав 4,5 млрд. грн."

Незважаючи на такі очевидні факти, відповідні документи довго пробуксовують в міністерських кабінетах. З липня 2009 року готовий проект змін, які вносяться до "Положення про організацію і проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, зрідженого газу і вугілля". Один з основних принципів, закріплених в них, полягає в тому, що "продавець забезпечує покупцям однакові умови доступу до сировинного ресурсу, окрім тих випадків, коли її транспортування з родовищ за технологічними умовами експлуатації свердловин передбачено тільки трубопровідним транспортом". Крім того, Мінекономіки пропонувало не допускати в процесі аукціону на один лот покупців, пов'язаних між собою відносинами контролю за госпдіяльністю відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Список афілійованих покупців має визначатися під час їх акредитації. Якщо зміни будуть прийняті, змови про придбання ресурсів своїми у своїх буде важко організувати. Звичайно, створення прозорих і чесних біржових торгів - лише один крок на шляху відновлення державою контролю над ключовими процесами галузі. Як відзначають експерти, поки інфраструктура ринку сприяє "маніпуляціям" з цінами та активами, бізнесмени будуть цим користуватися. Проте, якщо є шанс позбавити їх хоч би однієї лазівки - це найкращий доказ того, що владі не байдужа доля української нафтової галузі.

Євген Калушев

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua