1756
Боротьбу з вірусом перебрав на себе Нацбанк?
— Валюта
Українцям притаманно відкладати щось на "чорний день". З лихом легше боротися, коли йому є що протиставити. Минулорічного липня Україна, яка вперто не хотіла помічати на видноколі кризові хмарини, не мала особливих проблем змобілізувати додатковий ресурс на ліквідацію наслідків повені на Західній Україні.
Так, і тоді це теж була Західна Україна.
Бюджет купався в грошах, і парламентарі, не напружуючись, винайшли 31 липня 2008 року додаткових 2,3 млрд. гривень, збільшивши, передусім, ПДВ на імпорт.
Мости, поспіхом зведені за ті екстремальні кошти, розпалися, дороги покрилися тріщинами й вибоями, а чимало осель так і залишилися недобудованими. Однак то вже тема іншої розмови, яка, втім, не втратить актуальності й цього разу, адже для когось лихо знову бряжчатиме дзвінкою монетою.
Коли ж країна знову опинилася на межі випробувань (принаймні в цьому нас намагається переконати влада, яка згодом запише собі в актив їх подолання), ситуація з державною скарбницею вже діаметрально протилежна.
Себто вона порожня. Ще треба перерахувати Газпромові 4 мільярди гривень за спожитий та закачаний у жовтні газ, а у державних засіках уже котиться відлуння. Не кажучи вже про листопадові зарплати й пенсії, а про таку "дрібничку", як повернення 800 млн. гривень застави за участь у лихо-а-не-конкурсі з приватизації Одеського припортового годі й згадувати.
А тут ще пандемія. Із урахуванням сьогоднішніх змін до бюджету на боротьбу з грипом виділено 1 млрд. 550 млн. гривень. 50 млн. гривень - ще навесні; 500 млн. - минулої п’ятниці (30 жовтня, коли, власне, і розпочалася паніка та інформаційна навала), і ось ще 1 мільярд гривень - 3 листопада.
Тендер на освоєння перших 50 млн. гривень, виділених квітневою постановою уряду щодо придбання тест-систем на визначення "свинячого грипу", виграла компанія, що не є їх виробником.
Природа 500 млн. гривень, про виділення яких відрапортував уряд 30 жовтня, теж оповита таємницею. У банківських колах говорять про те, що насправді це не "живі" кошти з казначейського рахунку, як це мало б бути, а позика НБУ одному з державних банків під заставу казначейських облігацій. Втім, в постанові №1147 від 30 жовтня цього не прочитаєш.
Швидше за все, це погано замаскована емісія НБУ.
Сьогоднішнє рішення Верховної Ради - з тієї ж безгрошової опери. Оскільки поточних податкових надходжень - катма, і їх заледве вистачатиме в листопаді на зарплати й пенсії, то іншого виходу, аніж просити гроші в Нацбанку, не залишається. Тим паче що за таких обставин НБУ не відмовить.
Тож бюджетна оборудка не обтяжена хитромудрими схемами - 1 мільярд гривень з тих міфічних 9,8 млрд., які НБУ мав би перерахувати на милі серцю нардепів об’єкти Євро-2012 і які він затято відмовлявся "малювати" з причин відсутності таких прибутків, таки має бути переказаний у загальний фонд держбюджету - і до резервного фонду.
Це знову гроші, надруковані (точніше, створені) Нацбанком. Пандемія чи ні, епідемія чи штучно роздмухана паніка, однак фактом залишається те, що Україна опинилася віч-на-віч з вірусом-катаклізмом без гривні за пазухою. Світом не пообираєшся, гуманітарки трохи дадуть, однак це не розв’яже проблеми. Треба друкувати гроші й спустошувати резерви, адже за "Таміфлю" доводиться розплачуватися валютою.
Пандемічний закон від 3 листопада остаточно розвіює кілька міфів українського бюджету, передусім - віртуальність Стабілізаційного фонду. Якби СФ був таким міцним утворенням, про яке невтомно розповідає уряд, то що заважало б негайно виділити з нього кошти на боротьбу з грипом? Адже жодного засідання уряду не минає, аби не ухвалювалися все нові й нові постанови про буцімто виділення коштів із цього резервуару місткістю в 19 млрд. грн.? І на ремонт вулиці Олімпійської у Броварах, і на зв’язки з закордонними українцями, і навіть на проведення "розрахунків за телевізійне технологічне обладнання" (постанова №1139 від 21.10.09).
Першопричина - чому не виділяються кошти зі Стабілізаційного фонду на "фінансування невідкладних заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних захворювань серед населення", - у тому, що він давно вже порожній. Більшість постанов про виділення коштів, ухвалених восени, коли брак бюджетних ресурсів почав даватися взнаки, - навіть не боргові розписки, а просто обіцянки.
Обіцянками ліквідацію збудника не профінансуєш, як і не задовольниш борговими розписками платіжні вимоги фармацевтичних компаній та постачальників медичного обладнання. Тим паче що вони обізнані щодо кредитних рейтингів України.
На боротьбу з вірусом потрібні реальні кошти. Не звертатися ж до МВФ за антипандемічним кредитом. Хоча хто знає…
Тож поки уряд на селекторних нарадах приміряє на себе білий халат рятівника, сподіваючись на лавровий вінок переможця, боротьбу з вірусом насправді перебрав на себе Нацбанк - її фінансування.
От уже, без перебільшення, - кредитор останньої надії.
Станіслав Голубенко
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
