1017
Економічний "нобель" проігнорував кризу
12 жовтня вирішилась доля премії Шведського державного банку з економічних науках пам'яті Альфреда Нобеля. 10 млн шведських крон (близько $1,4 млн) буде розділено між американцями Елінор Остром і Олівером Уїльямсоном за роботи в галузі управління економікою.
В цьому році довкола Нобелівської премії з економіки розгорілись палкі дискусії. Радикально налаштовані експерти навіть пропонували не присуджувати її представникам науки, яка скомпрометувала себе. Економісти не лише не змогли передбачити наближення однієї з найважчих і найдовших криз, але і запропонувати ефективні методи її подолання і запобігання подібному в майбутньому. Лауреат Нобелівської премії минулого року Пол Кругман (спеціалізується на вивченні міжнародної торгівлі) після здобуття цієї винагороди, щоправда, заявив, що світову економіку чекає тривала рецесія. Проте ці висновки він озвучив вже після появи перших симптомів майбутнього економічного колапсу. До того ж Кругман був упевнений, що обвалу світової економіки не станеться.
Однак Шведська королівська академія знайшла компромісне рішення, удостоївши винагороди двох лауреатів, які, за словами члена Нобелівського комітету Матса Персона, "досліджували питання, які інші сили, окрім ринку, можуть призвести нас до організованої взаємодії". Хоча роботи нинішніх лауреатів можна зарахувати до антикризових з великою напругою. Елінор Остром з університету штату Індіана в Блумінгтоні була відзначена за працю, що доводить ефективність управління громадською власністю асоціаціями користувачів.
Нобелівський лауреат приклала чимало зусиль, аби спростувати досі беззаперечну теорію, згідно з якою громадське надбання (водні, земельні ресурси та ін.) апріорі нещадно експлуатується окремими користувачами. Тому такі активи необхідно або приватизувати, або піддавати суворому регулюванню.
Варто зазначити, що її роботи знаходяться на межі економіки, управлінської психології та соціології, до чого Нобелівський комітет останнім часом виявляв підвищену цікавість. Елінор вважає, що найбільш ефективним варіантом управління громадським надбанням є золота середина між державною монополією і приватним підприємництвом. І пропонує передати цю сферу в управління окремих організацій - своєрідних кооперативів, оскільки колектив частенько вигадує вельми ефективні заходи і методи, аби не вичерпати джерело ресурсу і вирішувати конфлікти інтересів. Втім, відповідні праці були опубліковані досить давно, а тому вручення Нобелівській премії Елінор Остром стало для спостерігачів повною несподіванкою.
Зате представникові Каліфорнійського університету в Берклі Оліверу Уїльямсону Нобелівську премію готували вже не перший рік. Він, як і Остром, працював над питаннями управління, але всередині компанії і понад усе відомий як автор моделі "кордонів фірми". Рональд Коуз в 1937 році порушив питання: чому щось виробляється всередині фірми, а щось - купується? Його висновок про те, що причиною всього є витрати на укладання контрактів, пов'язані, перш за все, з асиметрією інформації між учасниками операції, і витрати виконання контрактів (пов'язані, наприклад, з невизначеністю прав власності), приніс йому Нобелівську премію в 1991 році.
Олівер Уїльямсон в своїх роботах першим вказав на специфічність активів як на джерело транзакційних витрат (найпростіший приклад: фірма не буде вкладати кошти в навчання працівника навичкам, які згодяться тому у конкурента, якщо не зможе підписати з ним кабальний контракт). Його роботи в сфері теорії управління і внутрішньокорпоративних транзакцій стали основою безлічі практичних застосувань - від нових методів роботи транснаціональних корпорацій і теорії роботи з внутрішньокорпоративними конфліктами до аутсорсингу і лізингу персоналу, внутрішньокорпоративних контрактів і так далію що і дозволило йому тепер стати володарем Нобелівської премії.
Більшість економістів сходяться на думці, що роботи нинішніх лауреатів мають, швидше, теоретичний характер. Цікаве інше: Олівер Уїльямсон і Елінор Остром - відомі інституціоналісти. Представники цього напряму вважають як кенсіанські, так і монетаристські ідеї вже не актуальними. Кенсіанський підхід до економіки робить ставку на макроекономічне регулювання. Зараз представники цієї школи закликають нарощувати державні витрати для якнайшвидшого подолання кризи. Монетаристи вірять у велику силу ринкових відносин і відповідно бачать порятунок в тому, аби мінімізувати державний вплив на економіку.
Інституціоналісти дотримуються думки, що фірми вступають у взаємини на підставі певних правил (економічних інститутів). І якщо ці правила некоректні, не можна розраховувати на економічне зростання. Відповідно вони бачать вирішення проблеми в тому, щоб кардинально передивитись економічні інститути. Роботи, удостоєні Нобелівській премії, в широкому розумінні показують недосконалість ринку через неповну або некоректну інформацію, якою володіють його учасники. І пропонують нові організаційні моделі, використання яких дозволить світовій економіці бути більш готовою до нових криз.
Тетяна Сметаніна
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
