1745
СИРо Роблено
— Аграрний ринок
Росіяни полюбляють український сир. Економічна криза активізувала операції з купівлі-продажу в сироварній галузі України. "Власть Денег" ("ВД") спробувала дізнатися, звідки прийдуть нові інвестори.
У українців з'явилася ще одна причина пишатися: вслід за переможною експансією сала і горілки на столах російських громадян успішно відвойовує місце український сир. Сусіди віддають перевагу продукції з Полтавської та Сумської областей. Вона хоча й дорожча від російської, але і за якістю краща. Кореспонденти "ВД" з'ясовували, що обіцяє українським компаніям така прихильність.
Бум інвесторів
В останні роки українська сироварна галузь йшла у фарватері всього агропромислового комплексу. Варто було країні відійти від кризи 1998-го, як апетити громадян різко зросли, а з ними збільшилося і споживання сиру (за 1998-2008 рр. майже в чотири рази - до 191 тис. тонн). При цьому виробники зуміли просунути свою продукцію ще і на зовнішніх ринках, збільшивши постачання за кордон в 65(!) разів (з 1 тис. тонн до 65 тис. тонн в 2008 році).
Звісно, таке динамічне зростання відзначили інвестори - як іноземні, так і вітчизняні. Так, стратегічних інвесторів із Франції знайшли Звенигородський сироварний комбінат (компанія Bongrain придбала його в 2001 р.) і Шосткінський міськмолкомбінат (група Bel в 2007 р.). Очевино, передбачаючи активне зростання ринку, скуповувати активи почала в 2007-му інша група іноземних інвесторів, націлених на перепродаж у майбутньому сироварних заводів. До таких можна віднести оборудку з покупки російською "Ренесанс Груп" української компанії "Клуб сиру". Окрім того, в 2005 році одна з фірм цієї галузі - Ukrproduct group - мало не першою з усіх вітчизняних компаній провела IPO на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі.
Не відставали від іноземних інвесторів і українські компанії. Так, одними з найбільш активних покупців у галузі стали колишні власники банку "Аваль" (Федір Шпіг, Олександр Деркач, Яків Смолій, Сергій Вовченко, Михайло Горовенко, Іван Волощук, Іван Пінчук, Ігор Слобідський, Григорій Шелудько і Дмитро Волошко). За останні декілька років підприємці придбали дев'ять підприємств, розташованих у різних регіонах України. Іншим збирачем активів стала "Мілкіленд-Україна". У 2008 році ця компанія вийшла навіть на російський ринок, прикупивши там Останкінський молочний комбінат за $41 млн. В результаті агресивної політики дві згадані українські компанії в 2009 році зуміли взяти під контроль третину виробництва сирів у країні. А подальший перебіг подій змішав інвесторам всі карти.
Смачно і дешево
Як тільки восени 2008-го настали важкі часи, українські споживачі вирішили, що сир - все ж більше розкіш, ніж необхідність. За підсумками 2009 р., за прогнозом американського дослідницького інституту FAPRI, українці скоротять споживання сирів на 3%. Здавалося б, зменшення неістотне, але воно станеться вперше за останні десять років. А оскільки виробники готувалися до абсолютно іншого сценарію, то склади виявилися переповненими продукцією, збути яку найближчими місяцями буде вкрай складно.
Разом із загальним зниженням інтересу іноземного бізнесу до інвестування в українські активи це призвело до різкого падіння вартості підприємств у сироварній галузі. Як показовий приклад аналітик інвестиційної компанії Dragon Capital Тамара Левченко наводить дані про вартість активів компанії Ukrproduct group, в асортименті якої присутній твердий сир. Оскільки вона котирується на біржі, то її капіталізацію легко підрахувати, виходячи з котирувань акцій. Так, за період з 16 вересня 2008 року до 15 вересня поточного року ціна акції компанії впала в 3,7 разів - до GBP15. Виходячи з такого твердження, можна вважати, що з початку економічної кризи активи у сироварній галузі України впали в ціні приблизно в три-чотири рази.
Природньо, що ситуацією, яка склалася, вирішили скористатися іноземні інвестори. За декілька минулих тижнів стало відомо про дві оборудки на сирному ринку. Так, казахстанська молокопереробна компанія "Агропродукт Азія" придбала Великобурлуцький сироварний завод. Другою оборудкою стала покупка у "Ренесанс Груп" колективом інвесторів, за участю інвестиційної компанії "Велес Капітал", контрольної частки в компанії "Клуб сиру". В ІК "Ренесанс Капітал Україна", що виступила ексклюзивним фінансовим консультантом угоди, повідомили, що на час продажу до складу "Клубу сиру" входив Канівський маслосирзавод, а також дистриб'юторська мережа і торговий дім "Клуб сиру" (володіє правами на торгівельну марку).
З усіх усюд
Експерти не відкидають, що за цими оборудками підуть й інші. "З початку кризи на молочному ринку відзначалося падіння цін, - розповідає Василь Вінтоняк, директор консалтингової компанії "Інфагро". - Проте вже місяць як ціни пішли вгору практично на всі молочні продукти. Швидше за все, криза досягла "дна", й інвестори почали скуповувати активи, які подешевшали". "Проблеми з обертовим капіталом, брак фінансування, неможливість взяти у борг або розрахуватися за кредитом - все це підштовхує власників активів у галузі до продажу або злиття", - відзначає Тамара Левченко.
Потенційних покупців умовно можна розділити на три групи. По-перше, це компанії з країн СНД, зокрема Росії й Казахстану. "Інтерес інвесторів з країн СНД до українських активів найближчим часом буде високим", - сказав Олексій Ращупкін, віце-президент інвестиційно-банківського відділу ІК "Трійка Діалог Україна". Росія і Казахстан є основними покупцями українського сиру. За інформацією Тетяни Рибалової, провідного експерта Інституту кон'юнктури аграрного ринку (м. Москва), в 2008 році українська продукція у вартісному вираженні займала частку в $453 млн (у цінах оптової ланки) на всьому російському ринку сиру ($5,3 млрд).
При цьому попит на український продукт більш-менш стабільний і не дуже падає навіть з вищою ціною, ніж на конкурентну продукцію з Білорусі та російські сири. За інформацією Василя Вінтоняка, зараз в Росії в опті традиційний український сир коштує приблизно 135-145 руб./кг, що вище від цін на білоруські й російські сири. Здавалося б, в умовах економічної кризи споживач вибиратиме дешевший продукт, проте росіяни вирішили не зраджувати своїм традиційним смаковим уподобанням.
За даними Держкомстату України, в січні-червні поточного року Україна експортувала до Росії близько 27,7 тис. тонн сиру, що лише на 12,5% менше, ніж за аналогічний період минулого року. За цей же період в РФ, за даними Росстату, було вироблено трохи більше 220 тис. тонн цього продукту. Тому резонно припустити, що серед покупців насамперед виявляться російські або казахські бізнесмени.
Проте експерти, опитані "ВД", вважають, що європейські інвестори купуватимуть українські підприємства. Саме вони складають другу групу потенційних покупців. "Не думаю, що покупка компанії "Клуб сиру" стане початком довготривалої тенденції скупки молочних підприємств інвесторами з країн СНД і Росії, - розмірковує Тетяна Рибалова. - Російських інвесторів сьогодні цікавить власний ринок. Останніми роками вони активно інвестують у виробництво сирів в Росії, адже попит на них зростає. У поточному році буде запущено близько десяти нових проектів. Стримує цей процес криза, як тільки ситуація почне поліпшуватися, можна чекати нового притоку інвестицій". Василь Вінтоняк переконаний, що росіяни зараз звертають більше уваги на білоруський ринок. "На відміну від України, в Білорусі зараз помітне зростання виробництва якісної сировини для переробників (сирого молока)", - пояснює причину таких намірів Вінтоняк.
За інформацією Василя Вінтоняка, "Клуб сиру" був цікавий французькій компанії Lactalis, а також німецькій Hohland.
До третьої групи можна віднести покупців, які скуповують активи, що подешевшали, з метою їх подальшого перепродажу. "Це підприємства, що опинилися в складній фінансовій ситуації, наприклад, не мають можливості погасити кредити. Інвестор, що купує таке підприємство, фактично купує його за борги, попередні ж власники нічого не отримують взамін", - вважає Тамара Левченко. При цьому експерт відзначає активізацію таких інвесторів останнім часом. Що, загалом, не дивно. Адже прогнози, всупереч кризі, оптимістичні. Пройде десять років - і в раціоні українців споживання сиру зросте на 29%, а постачання за кордон - так і на всі 30%.
"Я не чекаю приходу серйозних інвесторів"
Сергій Вовченко, генеральний директор компанії "Молочний альянс"
Чи є проявом тенденції нової хвилі приходу на ринок іноземних інвесторів останні дві угоди з придбання сироварних підприємств?
- Я вважаю, що говорити про те, що в найближчі півроку-рік на український сироварний ринок прийде серйозний інвестор, не можна. Я не чекаю цього, оскільки як в Україні, так і у всьому світі зараз економічна криза. Я думаю, що угода з "Клубом сиру" здійснена під тиском фінансових проблем. Виручені кошти підуть на погашення боргів. Якби прийшов серйозний німецький, французький, голландський або швейцарський сировар, то це було б ознакою того, що стратегічні інвестори виходять на цей ринок.
Наведу приклад про "Молочний альянс" - за останні місяці до нас ніхто не звертався з пропозицією купити компанію. Притому, що ми активно модернізуємо свої підприємства.
Але в умовах кризи ціни на активи падають. Це може залучити нових інвесторів.
- То треба купувати. Необхідно купувати, коли дешево, а продавати, коли дорого. Але. Чи готові ми зараз продати бізнес? Ні. Продати може тільки той, у кого безвихідність. На сьогодні багато охочих продати хіба що серед власників дрібних молокозаводів, які можна розглядати як заготівельні пункти. Такі пропозиції є. Ось нещодавно мені дзвонили з Житомирської області, пропонували купити невеликий завод в одному з райцентрів. Але він нам нецікавий. Купувати більше нічого не плануємо. Ми активно інвестуємо у вже придбані підприємства. Щороку вкладаємо 100 млн грн.
Чому ви вважаєте, що на ринку варто чекати нових інвесторів не раніше ніж через півроку-рік?
- Тому що на той час вже самі українські сировари виходитимуть на серйозних інвесторів і запрошуватимуть їх до співпраці. Без цього приходу іноземних інвесторів чекати дуже важко. Це стосується і нас. В умовах посилення світової конкуренції з сиру замкнутися тільки на внутрішніх можливостях дуже ризиковано. Можна буде просто втратити весь бізнес.
В перспективі ми виходитимемо як мінімум на IPO, щоб надалі залучити стратегічного інвестора. Це забезпечить економічну стійкість бізнесу. Наприклад, якщо Росія закриє кордон, то надлишки українського сиру, що скупчилися на складах, нікуди буде подіти. Якщо чесно, це серйозно ускладнить ситуацію. Стратегічний іноземний інвестор зможе розширити географію збуту.
Коли "Молочний альянс" планує вийти на IPO?
Поки що ми не бачимо конкретної дати. У 2007 році ми думали, що в 2010-му здійснимо вихід на IPO або продамо компанію серйозному стратегічному інвесторові. Зараз можу сказати, що теоретично ми можемо вийти на IPO через три роки, а повністю продати компанію - не раніше ніж через п'ять років.
Ми не можемо продати компанію до завершення модернізації підприємств. Наприклад, ми зараз активно вкладаємо в очищення стоків на заводах, оскільки в Європі приділяють особливу увагу екологічним нормативам. Незавершена модернізація очищення стоків дасть нам серйозний мінус до ціни компанії.
На IPO який пакет акцій плануєте продати?
- Зазвичай продають до 25%. Такий пакет можемо реалізувати, щоб не втратити контроль над бізнесом.
Як ви вважаєте, які європейські компанії стануть стратегічними інвесторами українських сироварних компаній?
- Спочатку прийдуть потужні російські корпорації. І тільки потім, вливши сюди гроші, піднявши рівень капіталізації, вже з іншої руки перепродуватимуть західним компаніям. Але це станеться не раніше ніж через десять років. На Заході зовсім інша ментальність, тому французам, голландцям важко працювати в Україні, росіянам набагато легше.
На вашу думку, наскільки подешевшали в Україні активи в сироварній галузі?
- Важко говорити в нинішніх умовах про ціни. Зараз ніхто не може використовувати мультиплікатори, які використовувалися ще рік тому. Я вважаю, що тоді компанії коштували як мінімум в два рази дорожче.
Після введення заборони на постачання сиру з України до Росії в 2006 році багато аналітиків говорили, що наші виробники будуть змушені переорієнтовувати збут продукції на інші країни. Але цього фактично не сталося. Чому українська сироварна галузь не диверсифікує канали продажів своєї продукції?
- Вся проблема в якості сировини, що поставляється на переробку. Нам складно утриматися навіть на ринку Росії через високі вимоги росіян до якості. Що стосується Європи, то туди необхідно поставляти продукцію, вироблену з високоякісної сировини, якої немає в Україні.
Куди ще можна відвантажувати? У Білорусі своєї продукції вистачає. Російський ринок обмежений. До того ж там ми сильно конкуруємо з тією ж білоруською продукцією. У Росії наш сир продається в опті за 130 руб./кг, а білоруський - 90 руб./кг. Різниця колосальна. Щоправда, у них якість трохи гірша. Але в умовах кризи споживач більше дивиться на ціну, ніж на якість. У Азії не звикли споживати сири в тих обсягах, що в Європі. В Африці ринок зайнятий компаніями з Аргентини, Нової Зеландії, які поставляють продукцію за нижчими цінами, ніж Україна. Тому залишається сподіватися, що наші політики домовлятимуться, щоб не було перешкод в торгівлі з Росією.
Крім того, необхідно розраховувати на власний ринок. Адже споживання у нас в два рази нижче, ніж середньостатистичне в Європі. Отже, є куди ще розвиватися в Україні. Споживання сиру зростатиме. І в Росії теж. Я думаю, що в найближчі п'ять років Росія потребуватиме наших сирів.
Дмитро Уляницький
За матеріалами: Власть денег
Поділитися новиною
