1028
Дорогою ціною
— Казна та Політика
"Інфляція - це податок, що може вводитися без прийняття закону", - зазначив теоретик монетаризму Мілтон Фрідман. В Україні такий податок діє вже давно. Протягом останніх п’яти років темпи зростання споживчих цін не опускалися нижче 10% на рік, а в 2009-му вони сягнуть 14-16%.
Попри падіння прибутків населення та скорочення попиту, ціни зростатимуть і наступного року - за прогнозом уряду, на 9,7%, а за оцінкою експертів - на 12-13%. Інфляція в Україні буде високою ще довго - це вигідно великому бізнесу й політикам.
Інфляція імпортується
Вважається, що інфляція залежить від розміру грошової маси - що більше грошей випускається в обіг, то швидше зростають ціни. Але останніми роками в Україні це було не зовсім так. У 2006-2008 роках швидкість збільшення гривневої маси була стабільно високою - 35-50% на рік. А ось рівень інфляції значно коливався - від 6,8% до 31,1% у річному вимірі. Цього року грошова маса взагалі скоротилася (на 8,8% із січня по серпень), а вартість товарів і послуг зростає надалі.
Помітнішим був зв’язок між рівнем цін і доходами населення. Наприклад, останньому великому інфляційному стрибку, який відбувся у 2007-2008 роках (з 10,5% до 31,1%) передувало значне підвищення зарплат і пенсій: темпи зростання прибутків населення тоді збільшилися з 25-30% до 40-50% на рік. "Споживчий попит дуже розігрітий за рахунок стрімкого зростання зарплат, пенсій, соціальних виплат, що призводить до цінового тиску", - скаржився в жовтні минулого року Валерій Литвицький, керівник групи радників голови НБУ. За рік ситуація змінилася - зростання доходів українців значно сповільнилося. У січні-липні цього року середня зарплата в Україні становила 1840 грн на місяць - лише на 5,8% вище рівня 2008-го (1739 грн). Але вартість товарів і послуг для споживачів підвищується значно швидше - за рік вона збільшилася на 15,5% (у липні 2009-го до аналогічного місяця попереднього року).
Отже, швидке збільшення зарплат було не єдиною причиною інфляції. Чому ж зростають ціни? Головна причина зараз - це девальвація гривні, що призвела до різкого підвищення вартості іноземних товарів. Серед лідерів подорожчання цього року - нафтопродукти (+52,3% за січень-серпень) і ліки (+29,3%), які переважно ввозяться з-за кордону або виробляються з імпортних матеріалів. "Подорожчання енергоносіїв призводить до збільшення транспортних витрат і створює інфляційний тиск на інші товари", - констатує Дмитро Боярчук, виконавчий директор дослідницького центру "CASE Україна".
Але це ще не все: дорожчають і вітчизняні товари, які вільно торгуються на світовому ринку, наприклад, зерно й соняшникова олія. За розрахунками економістів НБУ, зміна курсу гривні позначається на інфляції з тримісячним лагом. Це означає, що з вересня зростання цін на імпортні товари прискориться - економіка відчуватиме наслідки зниження курсу гривні в липні-серпні. Наступного року вплив курсового фактора на ціни в Україні, вочевидь, послабшає - якщо, звісно, національна валюта не переживе нове дворазове падіння в результаті великомасштабної емісії або другої хвилі світової економічної кризи. Втім, інфляцію підживлюватимуть й інші фактори.
В обіймах монополістів
Провідним рушієм зростання споживчих цін у 2010 році стане підвищення тарифів монополій. Власне, так було і раніше: у 2004-2008 роках комунальні послуги та енергоносії дорожчали швидше, ніж інші товари та послуги - в середньому на 25,8% щороку. Наближення президентських виборів дало українцям трохи відпочити від підвищення тарифів. У січні-серпні квартплата, вода, газ та електроенергія в Україні подорожчали лише на 4%. Але після виборів перепочинок закінчиться. Тарифи на деякі комунальні послуги зараз покривають лише невелику частину їх вартості.
Підштовхуватимуть ціни вгору й інші фактори - недостатньо розвинене внутрішнє виробництво та високий ступінь монополізації економіки. Так, поголів’я великої рогатої худоби в Україні скорочується безупинно з початку 1990-х років. На 1 вересня 2009 року в агрофірмах було 2,866 млн корів - на 5,9% менше, ніж рік тому, і вдвічі менше, ніж десять років тому. Не дивно, що виробництво молока зменшується, а ціни на нього повзуть угору - у серпні цього року вони були на 9% вищими, ніж у серпні 2008-го. Крім того, до чинників зростання цін належать політична нестабільність і корупція - підприємці завищують ціни, враховуючи в них високі ризики ведення бізнесу, а також включають до собівартості платежі чиновникам.
Як подолати зростання цін
Швидке зростання цін призводить до падіння реальних прибутків населення, відтак зменшує споживчий попит та обсяг внутрішнього ринку. Крім того, інфляція зменшує стимули до заощаджень, принаймні у національній валюті, і знижує обсяг інвестицій. Щоб уникнути цих проблем, багато країн застосовують політику таргетування інфляції, мета якої - стримування зростання цін. Її суть проста: центральний банк оголошує цільовий рівень інфляції (наприклад, у ЄС він становить 2%), а потім добивається її зниження до запланованого показника. Основний інструмент - регулювання обсягу грошової маси за допомогою зміни базової відсоткової ставки, а в деяких випадках - також за допомогою рефінансування комерційних банків.
Така політика дала деяким країнам змогу подолати високі ціни. За підрахунками економістів Фредеріка Мішкіна (США) і Клауса Шмідта-Хеббеля (Чилі), у державах, які почали її застосовувати, темпи зростання споживчих цін одразу ж упали в середньому з 12,6% до 4,4%. Найбільшу користь таргетування принесло країнам, що розвиваються. Чехія перейшла до таргетування інфляції у 1998 році, і в перші ж дванадцять місяців ціновий індекс звалився з 10% до 3,5%. В Угорщині інфляція одразу ж упала з 10,8% до 4,9%. Тверде рішення влади стримувати зростання цін деякою мірою навіть допомагало нівелювати вплив на інфляцію зовнішніх чинників, таких як різке подорожчання нафти. Цільовий рівень інфляції не обов’язково має бути таким низьким, як у ЄС, - на початковому етапі в деяких країнах він становив від 8% до 15%.
Про таргетування інфляції мріють і в НБУ. "У своїй середньостроковій стратегії грошово-кредитної політики НБУ орієнтується на поступовий перехід до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій стабільності. Він базуватиметься на управлінні грошово-кредитним ринком через регулювання відсоткових ставок", - йдеться в монографії, що вийшла в середині року, написаній під керівництвом голови Нацбанку Володимира Стельмаха. Однак перехід до таргетування в Україні можливий не раніше, ніж через три-п’ять років. Впоратися з високою інфляцією, знизивши її до 5-7% на рік, Україні вдасться не раніше - і це в найкращому разі.
Слід пожертвувати гривнею
Зараз спроба регулювати ціни за допомогою зміни грошової маси може дати лише обмежений ефект. І так буде, допоки головними причинами інфляції є поступове підвищення занижених комунальних тарифів, слабість національної валюти та політична нестабільність. Але справа не лише в цьому. По-перше, для переходу до таргетування інфляції владі потрібно буде відмовитися від прагнення зберігати незмінним курс гривні. У деяких випадках підтримка стабільності національної валюти й боротьба з інфляцією - взаємовиключні завдання. Наприклад, у разі значного припливу іноземних інвестицій національна валюта зміцнюватиметься. Це призведе до здешевлення імпортних товарів і допоможе стримати інфляцію. Але якщо центральний банк почне скуповувати долари та євро, намагаючись утримати національну валюту від зміцнення, то це посилить зростання цін. Адже для придбання іноземних грошових одиниць буде потрібно збільшити емісію нацвалюти.
Саме так розвивалися події в Україні в 2006-2008 роках, коли скуповування доларів НБУ було основною причиною швидкого зростання грошової маси - на 35-50% за рік. Така політика вела до зростання споживчих цін, але була вигідна вітчизняним виробникам, оскільки відносна дешевизна національної валюти давала їм переваги перед закордонними конкурентами. Інші країни, наприклад, європейські сусіди України, допускали зміцнення своїх валют. А виробники цих країн зберігали конкурентоспроможність не за рахунок дешевизни нацвалюти, а за рахунок інших чинників, зокрема використання нових технологій та скорочення витрат.
По-друге, для таргетування інфляції слід стримати апетити уряду. "Потрібна доволі сувора як монетарна, так і фіскальна політика", - попереджає Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру ім. Разумкова. Це означає, що бюджетний дефіцит має бути невеликим, а уряд не повинен вдаватися до допомоги НБУ для фінансування державних витрат. Але чи готова влада дотримуватися режиму економії - велике питання. Політики не люблять обмежувати себе в коштах. Навіть у період благополуччя в економіці, у 2004-2008 роках майже всі уряди (крім уряду Юрія Єханурова) зберігали дефіцит зведеного бюджету - від 1,1% до 3,2% ВВП.
По-третє, значна частина грошової маси перебуває поза контролем НБУ. Українська економіка задоларизована. На руках у приватних осіб сконцентровано, за різними оцінками, від $40 до $60 млрд готівкової іноземної валюти. Сума готівки й безготівкових доларів та євро, які є в обігу в Україні, порівнянна за розміром із гривневою грошовою масою, а можливо, і перевищує її. Це ускладнює НБУ регулювання грошової маси, оскільки активне скуповування й продаж іноземної валюти підприємцями та приватними особами здатні швидко змінювати баланс на грошовому ринку. Для порятунку від доларової залежності потрібні зміцнення гривні та макроекономічна стабільність протягом хоча б кількох років.
Костянтин Кравчук
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
