2069
Верховна ПІАРада
— Казна та Політика
Український парламент, який не працює, з кожним днем стає усе більш цікавим видовищем. Під галас турботи про населення депутати натхненно вирішують власні піар-завдання: хто мистецтва заради, а хто, як може здатися, з довгограючим розрахунком.
Дороге задоволення
Якими благими намірами не була б вимощена дорога до тривалої блокади трибуни, події, що відбуваються в стінах парламенту з моменту відкриття чергової сесії, стрімко залишають рамки нормального перебігу подій. Нічого принципово незвичного в такій ситуації немає. З українським законодавчим органом регулярно "трапляються" сезони фактичної бездіяльності, супроводжуваної масштабною рекламною кампанією на користь неї ж. І тому, через загальну стандартність ситуації, все більшу увагу автоматично привертають "особливості": сумісність формальних приводів з фактичними причинами; можливі тривалість і цілі бездіяльності 450 високооплачуваних чиновників; діапазон і переконливість пояснення своєї поведінки, нарешті... Адже, навіть із урахуванням того, що на перші кілька поглядів вересневі події найбільш наближені до театру абсурду, з кожним днем стає все важче не підозрювати за тим, що відбувається, подвійне дно.
Спочатку картина парламентської дійсності непринципово відрізнялася від звичних видовищ. Привід для блокади, обраний опозицією, після липневих ексцесів подиву не викликає, до того ж з іміджевої точки зору він виглядає цілком гідно. Поведінка умовно владних фракцій теж повністю вписується в рамки стандарту: стримане обурення, осуд перешкоджання плідній роботі, підкреслена готовність до компромісу. І весь цей "піар духу" - на тлі взаємних звинувачень у безвідповідальності та неповазі до народних інтересів. І, от саме у лінії "народних інтересів" конфлікт, що розгортається на очах, здобуває додаткових видовищних бонусів.
Головне питання, що переслідує будь-якого глядача телеканалу "Рада" з моменту початку блокади трибуни: на що саме витрачаються кошти виборців. Припустимо, все-таки на успішне прийняття ефективних законів, а не на упоєні рухливі ігри біля президії, саботування роботи колег (з тієї ж президії) і використання парламенту як "організованого за бюджетні кошти агітаційного майданчику" (користуючись формулюванням Миколи Томенка). Але навіть за рахунок цієї бездіяльності та можливої відповідальності за неї практично всі парламентарії намагаються прикрасити власний імідж. В останні дні головною піар-темою навколо Верховної Ради стало близьке народу питання про те, як виплата депутатських зарплат корелюється з фактичним невиконанням посадових обов'язків.
Сама ідея "А давайте не будемо платити гроші ледарям" у контексті українського парламенту виникає із завидною регулярністю. Але зараз сфера її застосування служить чи не головною політичною розвагою. Як видно, споконвічно високу піар-тональність задала думка Володимира Литвина про те, як би отримати з підопічних (причому всіх відразу) неустойку за простій. Стандартна спроба нагадати про свою роль у представницькому органі номер один спричинила несподівано масштабну лавину контраргументів і зустрічних пропозицій. За останні два дні уважний слухач міг оцінити масу цікавих нововведень. Мозковий штурм на благодатному ґрунті провели, як опозиціонери, так і коаліціанти. Тематичний розкид заяв з новаціями вийшов досить широким. Наприклад, від ідеї Ганни Герман із приводу того, що половиною заробленого з народом ділитися повинен кожен високопоставлений чиновник (своїм баченням ролі і місця депутатської зарплати в доходах "регіоналки" відразу поспішили поділитися і "бютівці", і "литвинівці") до менш радикальної пропозиції її колеги з фракції Бориса Колесникова щодо зменшення плати за депутатські послуги майже в десять разів - до "середньої зарплати" 1700-1800 гривень. Але найцікавішим поки є сценарій Миколи Томенка. Віце-спікер вирішив не вдаватися до дрібниць, назвати речі своїми іменами і зареєстрував постанову, що пропонує народним депутатам варіант-мінімум, який перегукується з варіант-максимумом Володимира Литвина. Але якщо спікер з ноткою осуду пропонував колегам саморозпуститися, то його заступник взяв на озброєння варіант "простіший": тримісячна відпустка (тобто, робота в округах) за свій рахунок - до закінчення передвиборної кампанії.
Мотивація представника БЮТ цілком логічна: депутати, які замість роботи рекламують себе і лідерів - занадто дороге задоволення для країни. А подібна пропозиція, з одного боку, зменшить навантаження на бюджет, з іншого боку - зафіксує і без того очевидні правила гри. У кожному разі, імовірність того, що депутати раптом звернуть увагу на ідею, що відлучає їх від можливості регулярно безкоштовно нагадувати про себе, дуже невелика. Адже навіть ідея Володимира Литвина "регіоналом" Михайлом Папієвим була сприйнята як спроба "узурпувати владу", розширюючи свої контролюючі функції. Втім, глава парламенту в боргу не залишився. Він теж незабаром знайшов "склад злочину", тільки вже в діях опонентів.
Служба - службою, а дружба - дружбою...
Обов'язковим елементом стандартних піар-ігрищ у парламенті часто є не тільки наполегливі пошуки того, хто винний (у цьому випадку - за фактом Партія регіонів, а формально - непоступливість влади), але і того, хто найбільше виграє від ситуації. Правила гарного тону від будь-якого, навіть непрямого, учасника конфлікту вимагають старанної презентації позиції "і один я в білому фраку". І зараз ситуація служить черговим підтвердженням правила.
У рамках нинішнього сеансу парламентської бездіяльності ролі розподілилися за звичною схемою. Партія регіонів (і в меншому ступені комуністи) міцно угніздилися на позиціях борців за народне благо. Представники коаліції, як уже згадувалося, виступають у ролі доброзичливої влади, що втомилася волати до розуму ірраціональних опонентів. А спікер і президент розділили на двох амплуа рівновіддаленого арбітра, що намагається змусити працювати хоч когось. І після того, як сили розставлені, наступний етап - перекласти відповідальність за те, що відбувається, на чужі плечі.
Варіантів аргументації не так вже і багато. У всьому винувата влада, тому що не згодна подбати про благополуччя українців. У всьому винувата опозиція, тому що заважає владі працювати. У всьому винуватий президент, тому що бездіяльний парламент вигідний саме йому (при цьому перелік можливих партнерів у змові варіюється залежно від партійної приналежності джерела інформації). І, останнім часом, свою частку популярності отримає ще одна версія - у всьому винна примара "широкої" коаліції формату ПРіБЮТ.
Одним з апологетів останнього варіанта розвитку подій, схоже, став спікер. Причиною цього стали обставини проведення погоджувальної ради від 9 вересня. Нагадаємо, черговий пошук компромісу був зірваний після того, як з'ясувалося, що "регіонали" і "бютівці" обговорюють сесійне майбутнє у двосторонньому форматі. Змиритися з подібною неповагою до своєї ролі в розвитку українського парламентаризму Володимир Литвин не зміг, і "погоджувальна" рада була закінчена. Результатом зустрічей стало кілька заяв. Самого спікера про те, що блокування трибуни, обтяжене "договором на двох", можна прирівняти до горезвісної узурпації влади, "регіонала" Олександра Єфремова - про те, що напрацювання "усередненого" рішення йде повним ходом, і "бютівця" Андрія Кожем’якіна, який уточнював, що "переговори йдуть досить складно" і його фракція готується збирати чергове позачергове засідання.
Спробу визначити, хто в стінах Ради головний узурпатор, можна трактувати подвійно. З одного боку, прагнення "регіоналів" як ініціаторів "соціального" законопроекту і "бютівців" як філії уряду в парламенті вирішити питання у вузькому колі особливого подиву не викликає. Хоча, подібний сценарій, безумовно, неприємний для спікера, який із задоволенням грає роль головного миротворця і, одночасно, найадекватнішої людини в законодавчому органі. Щоправда, підкреслюючи орієнтованість Володимира Литвина на зовнішній ефект, у ПР все-таки трохи погарячкували, адже слова Олександра Єфремова "Литвину потрібний спектакль, а нам потрібний результат", з вуст ініціаторів парламентського застою звучать трохи дивно.
З іншого боку, очевидно поступове зближення двох найбільших фракцій важко не помітити. Справедливості заради, слід зазначити, що риторикою "нізащо і ніколи" представники БЮТ намагалися не зловживати із самого початку: адже мова йде все-таки про традиційно популярні в широких народних масах "соціально-бюджетні" новації. Але останнім часом соратники прем'єра стали ще більш лояльні у своїй готовності вести переговори. Причини для цього в них є: уряд збирається вже 12 вересня презентувати бюджет, прийняти який добре було б до жовтня - часу вирішення щодо наступного траншу МВФ. Ще один привід бажати поновлення працездатності парламенту - необхідність провести "наболілі" кадрові перестановки. Так що, існує ймовірність того, що в кулуарах ВРУ щосили йде цілком доречний торг ситуативних друзів із приводу ціни розблокування парламенту.
У випадку чергового "випадкового" злиття БЮТ і ПР у єдиному пориві обидві сторони знайдуть, що сказати своїм виборцям. "Регіонали" зможуть із задоволенням взяти на озброєння тему "приведення до тями" норовливої влади, а прихильники прем'єра - отримати максимум користі зі зворушливої розповіді про те, як важко шукався компроміс, але, що тільки не зробиш в ім'я всенародного добробуту... Але, як це часто буває зі співробітництвом "непримиренних ворогів", "осад" почав спливати ще до того, як "складні переговори" перейшли на взаємовигідну стадію. Сформована ситуація - наполегливі вимоги, реалізація яких неможлива без підтримки уряду - сама по собі передбачає підступ. Пам’ятаючи досвід півторамісячної бездіяльності на честь "листа трьох" генсекові НАТО, можна допустити, що Партія регіонів здатна на блокаду трибуни заради мистецтва. Але напередодні президентських виборів, коли потрібно старанно демонструвати виборцям хоча б натяк на результат, повірити в таку "ідейність" складно. Та і повна відповідність перебігу подій повсюдно розвішаним плакатам "Вона працює", теж може виявитися не тільки талановитим експромтом... Ідея про те, що два парламентські гіганти зможуть прийти до спільного знаменника після закінчення кампанії як і раніше наполегливо витає в повітрі. А тому важко знайти щось по-справжньому дивне в підкресленій принциповості, що плавно трансформується в готовність до співробітництва. Піар - піаром, це - святе, але стратегічні інтереси можуть повести прозору ситуацію не тільки прямою...
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
