1433
Кому потрібна така Рада?
— Казна та Політика
Після відкриття чергової парламентської сесії залишилося відчуття незавершеності. Власне, факт відкриття - це все, що вдалося зробити народним обранцям. Розгляд першого ж питання призвів до блокування трибуни. Відзначилися, як і наприкінці попереднього сезону, "регіонали".
Нема "мінімалки" - нема парламенту
Відкриття нового парламентського сезону - це, звісно, знакова подія. Передбачається, що після деякої перерви народні обранці повертаються до законодавчої роботи задля блага народу. В українському ж випадку, як показали події першого вересня, практика все частіше спростовує подібні припущення. Причиною цього знову, з завидною регулярністю, оголошується народне благополуччя.
Було достатньо причин для того, щоб з нетерпінням чекати відкриття п'ятої сесії ВРУ. По-перше, закінчення попереднього періоду парламентської взаємодії ознаменувалося низкою пам’ятних подій. Основні з них - зрив коаліційної творчості імені альянсу БЮТ і ПР, багатоденна блокада трибуни опозицією в ім'я підвищення соціальних стандартів і завзяті спроби парламентаріїв голосувати неодмінно в позачерговому режимі. Втім, по-друге, "позапланова" сесія від 21 серпня продемонструвала небачену, особливо на тлі тенденцій червня-липня, одностайність недавніх опонентів, що дозволило зародитися надії на благополучний початок наступного сезону. І нарешті, по-третє, очікування горезвісного вдалого старту підкріплювалося численними обіцянками нардепів почати остаточно рятувати країну вже з першого вересня. Порятунок, як виявилося, справа хоч і шляхетна, але абсолютно безрезультатна.
Перші ознаки парламентської бездіяльності було очевидні вже напередодні відкриття сесії. Приблизно з середини серпня опозиціонери, які перервалися на відпочинок від ідеологічних трудів, повернулися до знайомої за "блокадними зведеннями" теми неодмінної необхідності підвищити мінімальні зарплати і прожитковий мінімум. Спершу видимій корекції піддалися лише терміни ініціативи (зважаючи на реальність - з першого вересня), в решті питань риторика залишилася та сама: або влада згадує про народ першим питанням порядку денного, або "антинародний" парламент не працюватиме. Зустріч лідерів фракцій на погоджувальній раді 31 серпня виявилася не дуже результативною. "Регіонали" наполягали на своєму та розраховували на "допомогу залу" в особі, як мінімум, комуністів і "литвинівців". Представники ж владних фракцій на ініціативу реагували стримано і підтримки не обіцяли - доки законопроект не буде погоджений з урядом. Взаємне нерозуміння навіяло главі Верховної ради песимістичний анонс: парламент назавтра не запрацює. І наступного дня Володимир Литвин отримав можливість дістати максимум задоволення від свого "А я вас попереджав".
Всупереч найапокаліптичнішому сценарію, відкриття сесії (хоч і не без тертя) все-таки відбулося. Як з'ясувалося, на новий сезон народні обранці мають грандіозні плани. Обговорення трохи затяглося. Та в результаті парламентаріям все ж таки вдалося на найближчі місяці окреслити попередній порядок денний, до якого ввійшло понад півтори тисячі питань. Але перше ж питання на невизначений час виявилося останнім.
Як і вимагала Партія регіонів, номером один порядку денного значився відредагований і доповнений законопроект Михайла Папієва. Як і передбачали коаліціанти, голосування пройшло без аншлагу - 200 голосів для соціального прориву виявилося замало. "Регіонали" на свою поразку відповіли послідовно, відразу заблокувавши трибуни, і дещо асиметрично - пообіцяли зареєструвати новий тематичний законопроект - тільки ще кращий. Наступний етап ініціативи на благо людини, за словами Олександра Єфремова, буде містити ще приємніші для простого виборця цифри - 1500 гривень мінімальної зарплати і 1300 - найменшої пенсії. Справа за "малим" - зняти блокаду та знайти голоси, але з цим очікуються проблеми. "Ми маємо широкий спектр і арсенал методів впливу на наших політичних опонентів, і ми змусимо їх, у тому числі блокуванням, проголосувати за цей законопроект... Ми примусимо їх повернутися обличчям до потреб народу", - такі слова Михайла Чечетова не можна вважати прологом до перемир'я.
Іменем популізму
Вражаючий початок роботи Верховної ради з відмови від неї складно назвати сюрпризом. У огляду на широку перспективу, події першого вересня вписуються в усталені традиції українського парламентаризму, а тому - не дивують. Якщо ж брати до уваги вузьку перспективу - ці події занадто чітко відповідають літнім сценарним наробіткам, щоб стати несподіванкою. Було б дивно, якби Партія регіонів відмовилася від такої підходящої можливості нагадати про свій альтруїзм, і не менш дивно - якби представники владних фракцій пішли їй назустріч. Втім, хоча ця ситуація є цілком передбачуваною, факт залишається фактом - український парламент знову ввійшов у клінч, і ні терміни, ні обставини виходу з нього поки невідомі.
Офіційний прогноз розвитку подальших подій - сторони пішли шукати компромісу. Час на це вони мають - наступне пленарне засідання призначено на 8 вересня. Але попередня погоджувальна рада показала, що сторонам не вдається усереднити позиції щодо соціального питання. Аргументація противників підвищення соціальних виплат з часом не змінюється: з бюджетом проблеми, грошей нема, і взагалі - давайте спочатку з прем'єром порадимося. При цьому "бютівці" формально відкриті для діалогу, якщо він буде проходити реалістично. Так, наприклад, міністр економіки Богдан Данилишин встиг задекларувати готовність уряду розглянути нові соціальні стандарти, але - уже в бюджеті на 2010 рік. В Партії регіонів продовжують дотримуватися заданого маршруту - підвищувати "мінімалку" можна вже зараз. І навіть нові цифри "регіонали" пояснюють затримкою з реалізацією їх ініціативи: мовляв, якщо 1 липня поліпшити фінансове благополуччя народу не вдалося, то з 1 вересня це покращення буде масштабнішим - за рахунок "зекономлених" коштів. Вони так дбають про народне благо, а між тим джерело коштів для такої своєрідної економії, вочевидь, як і раніше, має шукати уряд... Не менш послідовними рятівниками всіх українців виглядають і представники найбільш червоної парламентської фракції. За словами Петра Симоненка, комуністи цілком підтримують підвищення стандартів, але тільки в тому випадку, якщо цей крок буде супроводжуватися таким "ринковим" заходом, як мораторій на підвищення цін. Мало надії вселяють перспективи пошуку заявленого компромісу на тлі такого торжества популізму.
Патовий характер стану справ полягає в тому, що знайти не тільки компроміс, але й навіть причину для "нуль-варіанта" буде непросто. Варіант "залишитися при своєму", безумовно, перспективний з огляду на поновлення працездатності парламенту. Але не схоже, що народні обранці прагнуть саме його. Найбільша користь, доступна великим політичним гравцям зараз - це старанне орання ниви політичного піару, і всі сили взялися за звичну роботу з ентузіазмом, акумульованим за час відпочинку.
Стати чужими на цьому "святі життя" побоюються навіть сторони, яких конфлікт безпосередньо не стосується. Щодо цього показовою є поведінка комуністів, які намагаються відвоювати свою порцію дивідендів пропозицією, яку з розумінням сприйме хіба що їх ядерний електорат. На схожих позиціях стоять і частини НУ-НС, які ще використовують сценарій "А ми проти популізму!" (хоча з втягненням у конфлікт президента можна очікувати розширення риторичного діапазону).
Ситуація навколо політсил складається цікавіше. Адже вони намагаються на повну силу використати нове багатство іміджевих можливостей. І тут, в силу обставин, особливо відзначається Партія регіонів. Зважаючи на стрімкий початок політичного сезону активності, кампанія "Врятуй народ - підніми "мінімалку!" ризикує стати чи не основною віхою парламентської частини агітаційної роботи на користь Віктора Януковича. При цьому найбільші сумніви викликає та сфера докладання зусиль, яку вони вибрали. У випадку підвищення мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму успіх фракції ПР і її кандидата був би безсумнівним і автоматично позитивно вплинув на рейтинг і негативно - на фінансове становище та імідж (МВФ усе ще проти подібного збільшення видаткової частини бюджету) країни. Але ймовірність того, що "регіонали" відшукають необхідну кількість голосів, все-таки невелика, і прагнення "підвищити котирування" на ній позитивно не позначиться. Адекватною програмою-мінімум при такому розкладі могла б стати реалізація сценарію, який просуває коаліція - врахування підвищених соцвиплат у бюджеті наступного року. А перенесення через парламентські канікули розглянутого питання могло б мінімізувати деякі іміджеві втрати, пов'язані з відмовою від принциповості, яка не відзначається особливою постійністю. Але варіант "і вовки ситі, і вівці цілі" для світлого образу кандидата в президенти В.Ф.Януковича виглядав не так привабливо, тому, очевидно, на озброєння взяли програму-максимум. До чого цей максимум тепер приведе Партію регіонів - незрозуміло. Варіантів, крім хиткого компромісу, небагато: або голосна перемога (що не дуже ймовірно), або нищівна поразка. Причому, взявши на озброєння блокадний сценарій, "регіонали" не тільки ризикують загнати себе в глухий кут, коли й відступати негарно, і пройшли канікули, які спрощують життя, але й підіграти основним суперникам.
Уже один тільки факт "регіонального" блокування трибуни може послужити своєрідним іміджевим подарунком БЮТ. У світлі специфіки відкриття парламентської сесії розтяжки та білборди "Вони балакають - вона працює", "Вони блокують - вона працює" заграли новими фарбами. У таких умовах позиції діючого прем'єра виглядають найвигідніше. З одного боку, всерйоз рятувати країну при недіючому парламенті досить складно - бракує владних важелів для повноцінної роботи уряду без законодавчої підтримки. З іншого боку - важко знайти кращі обставини для підтримки "на плаву" тези "їй заважають, а вона працює". За таких умов багато огріхів роботи Кабміну можна з успіхом списати на прорахунки народних обранців: вони й законів не приймають, і з прем'єром не радяться, і нових міністрів затверджувати не поспішають. А для просування потрібних рішень, якщо для них вистачає коаліційних голосів, "бютівці" вже готові використати перевірений інструмент позачергових засідань, найближче з яких заплановане на 4 вересня. Якщо ж і такі можливості будуть блоковані - причиною непрацюючого парламенту знову стануть "регіонали"...
Головне питання, яке може виникнути у виборців після такого "бенкету духу" - навіщо країні недієздатна Верховна рада. Але й тут без політиків не обходиться. На роль основного претендента на загальну совість 450 народних обранців себе, схоже, призначив Володимир Литвин. Але гучні заклики припинити "знущання над країною і людьми" і саморозпуститися виглядають не дуже перспективно. З одного боку, очікувати подібної відповідальності від українських парламентаріїв не доводиться. З іншого боку - не факт, що оновлений парламент очолив би саме Володимир Михайлович, а з інших позицій йому було б складніше розповідати країні, наскільки він їй потрібен. Із третього - чим ближче до президентських виборів, тим менше можливості для подібного сценарію передбачено Конституцією, та й відкриття сесії знову повернуло б на нуль гіпотетичний лічильник... Отже, українському народу поки залишається лише спостерігати за заблокованим парламентом, сподіваючись на зміни на краще. Та чи варто сприймати за ці зміни таке життя - від одного ситуативного компромісу до іншого.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
